Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №638/22849/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/22849/25

Провадження № 2/638/3852/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - військова частина НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України, про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що в 2024 році ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду з позовом до відповідача, зокрема: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати мені індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити мені індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. На виконання вищезгаданого рішення мені був виданий судом виконавчий лист. До органів примусового виконання рішень я звернувся з відповідною заявою.

Так, на виконання вищезазначеного рішення суду, що набрало законної сили, постановою Документ сформований в системі «Електронний суд» 14.11.2025 4 державного виконавця було відкрите виконавче провадження від 15.08.2025 року ВП №78865109.

Станом на день звернення до суду, рішення суду ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконано, як в частині виплати відповідних коштів, так і в частині їх нарахування.

Вважає, що визначений ним розмір моральної шкоди 30000,00 грн. відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини посадових осіб органу державної влади у завданні моральної шкоди, важкої хвороби, наявності статусу особи з інвалідністю, статусу учасника бойових дій.

Просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України на мою користь 30 000 грн (тридцять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 25 листопада 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України,з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач до суду не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав.

Представник відповідача до суду не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки не вказав, відзиву та заперечень на позовну заяву не надавав.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши надані по справі докази, дійшов такого висновку.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

В 2024 році ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду з позовом до відповідача, зокрема: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати мені індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити мені індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.

На виконання вищезгаданого рішення мені був виданий судом виконавчий лист.

Позивач звернувся з відповідною заявою до органів примусового виконання рішень.

Так, на виконання вищезазначеного рішення суду, що набрало законної сили, постановою державного виконавця було відкрите виконавче провадження від 15.08.2025 року ВП №78865109.

Станом на день звернення до суду, рішення суду ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконано, як в частині виплати відповідних коштів, так і в частині їх нарахування.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що військова частина НОМЕР_1 не виконує рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 520/28704/24, яке набрало законної сили, після його звернення до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з метою його примусового виконання. Вказаними діями військової частини НОМЕР_1 йому було спричинено моральні страждання.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Визначений розмір моральної шкоди (30 000 грн.), на мою думку, відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини посадових осіб органу державної влади у завданні моральної шкоди, важкої хвороби, наявності статусу особи з інвалідністю, статусу учасника бойових дій, а також тих обставин, що є наведеними вище. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції що відповідає усталеній судовій практиці, яка сформувалась в аналогічних спорах (постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 344/303/16-ц, постанова Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 463/4475/18, постанова Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17), Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року (справа №760/16748/22).

Позивач вважає, що визначений розмір моральної шкоди у 30 000 грн відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини посадових осіб органу державної влади у завданні моральної шкоди, важкої хвороби, наявності статусу особи з інвалідністю, статусу учасника бойових дій, а також тих обставин, що є наведеними вище.

На підтвердження своєї правової позиції ОСОБА_1 додав до позовної заяви:

-виписку із медичної карти амбулаторного(стаціонарного) хворого № 5346, який знаходився у відділенні кардіохірургії з 20.01.2023 по 31.10.2023 зі встановленим діагнозом BBC: двостулковий аортальний клапан. Стеноз аортального клапана ІІ ст. Аневризма висхідної аорти. Гіпертонічна хвороба ІІ ст., 2 ст. Ризик 3 (високиі). СН ІІА ст. зі збереженою ФВ ЛШ, ІІ ФК за NYHA;

- довідку № 542 гарнізонної військово-лікарської комісії;

- довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 327010 від 25.03.2024;

- консультативний висновок від 26.01.2024 з встановленим діагнозом: Основний - 171.2 Аневризма грудної аорти без згадування про розрив Двостулковий аортальний клапан. Комбінована аортальна вада з перевагою стенозу 11 ст. Аневризма висхідної аорти 5,0 см. Гіпертонічна хвороба: І стадія. І ступінь. ризик виникнення серцево-судинних ускладнень високий СН: ІІ А ст. (а.с. 5-13).

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).

Підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди відповідачем, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення, суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, виходить із суб`єктного складу учасників даної справи, зважаючи на те, що орган державної влади, Держава, як відповідач, є виокремленим у даній категорії справ, в яких відповідальність Держави презюмується, між тим суд враховує, що у даній справі відповідачем є військова частина НОМЕР_1 , яка, відповідно, не є органом державної влади або місцевого самоврядування.

А також з того, що позивач не довів, що військова частина НОМЕР_1 ухилялася від виконання остаточного рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року по справі № 520/28704/24 і причинного-наслідкового зв`язку завданої йому шкоди.

У свою чергу, Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

Наведене вище повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 760/2455/24 (провадження № 61-13342св25).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

До складу цивільного правопорушення належать: протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

Водночас позивач не вказав у позові, яку саме моральну шкоду(фізичний біль та страждання, душевні страждання та ін.) завдало позивачу невиконання, на його думку, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року, вагомих доказів на підтвердження факту шкоди та обґрунтування її розміру позивачем не надано.

При цьому, моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 січня 2026 року у справі № 461/1377/24.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, позивачем не надано доказів настання моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року, § 58).

Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди внаслідок невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року.

Враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені ним, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12, 81, 128, 141, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 30 квітня 2026 року.

У період часу з 15 год 42 хв 30.04.2026 по 09 год 11 хв 11.05.2026 суддя Яковлева В.М. перебувала у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні.

Повний текст рішення надіслано до ЄДРСР 11 травня 2026 року.

Суддя В.М. Яковлева