Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №200/4952/23 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року справа №200/4952/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області та Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 р. у справі № 200/4952/23 (головуючий І інстанції Льговська Ю.М. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми вихідної допомоги,-

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ), звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Донецькій області про:

-стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів до бюджету;

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 07 червня 2023 року;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за період з 24 квітня 2021 року по 07 червня 2023 року з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів до бюджету;

-стягнути з відповідача на користь позивача суму донарахованої вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів до бюджету.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково, а саме судом:

Стягнуто з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року у розмірі 155 720, 83 грн з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року.

Зобов`язано Головне управління Держпраці у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовлено.

До Донецького окружного адміністративного суду надійшла заява державного виконавця, подану на підставі статті 378 КАС України, про зміну способу і порядку виконання рішення суду, у якій просив:

-вирішити питання про зміну способу та порядку виконання рішення по справі №200/4952/23 шляхом зміни способу та порядку виконання рішення суду, що виражається у стягненні з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року, в розмірі 32679,36 грн

Вказана заява обґрунтована невиконанням рішення суду в частині виплати нарахованої суми через відсутність бюджетного фінансування, чим порушено норми закону щодо обов`язковості судових рішень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви державного виконавця, поданої на підставі статті 378 КАС України, про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Головне управління Держпраці у Донецькій області, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, звернулось з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права і просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити судове рішення про задоволення заяви.

В скарзі зазначає, зокрема, що заява державного виконавця обґрунтована невиконанням рішення суду в частині виплати нарахованої суми через відсутність бюджетного фінансування.

Чинне законодавство України не містить конкретного переліку підстав зміни способу та порядку виконання судового рішення, з аналізу судової практики вбачається, що заявником має бути доведено існування конкретних обставин, які істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.

Так, державним виконавцем додано до заяви матеріали виконавчого провадження №78200203, які містять докази, які підтверджують обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Однак, долучені документи не були предметом дослідження у справі.

Таким чином, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи полягає у тому, що у спірному рішенні судом не досліджено обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Суд лише обмежився посиланням на норми абзацу 2 частини 3 статті 378 КАС України залишивши поза увагою вищевказані факти.

Від позивача надійшов відзив на скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що посилання на правові висновки Верховного Суду наведені у скарзі, є безпідставними, оскільки зазначені судові рішення не стосуються застосування статті 378 КАС України та не містять висновків щодо обставин, які істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

У даному випадку невиконання рішення суду зумовлене не особливостями законодавчо визначеного механізму, а незатвердженим кошторисом Головного управління Держпраці у Донецькій області, тобто обставинами, які виникли у зв`язку з організаційними процесами самого боржника. Такі обставини за своєю природою не є обов`язковими перешкодами виконанню рішення в розумінні частини третьої статті 378 КАС України та усталеної судової практики.

Зазначає, кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень (п. 30 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року №2456-VI).

Бюджетні установи складають кошторис відповідно до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог щодо виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228.

Складання кошторису є обов`язковим для всіх бюджетних установ. Кошторис необхідно складати та затверджувати вчасно, щоб установа могла отримати фінансування. Ніяких виключень для бюджетних установ які знаходяться в стані припинення (ліквідації, реорганізації) щодо складання та затвердження кошторису не передбачено.

Саме на керівника покладено обов`язок складати кошторис на відповідний рік та в подальшому передавати його на затвердження.

Головне управління Держпраці у Донецькій області не надало ані інформації, ані доказів про те, чи було взагалі складено кошторис з урахуванням зобов`язань за судовим рішенням, адже судове рішення є обов`язковим до виконання бюджетними установами. Також Головним управлінням Держпраці у Донецькій області не надано інформації, пояснень за яких саме підстав кошторис залишився незатвердженим.

Відтак, є підстави вважати, що відповідні дії не були вчинені, адже ані доказів, ані пояснень, ані інформації щодо складання та затвердження кошторису Головне управління Держпраці не надало.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі №200/4952/23 Головне управління Держпраці у Донецькій області здійснило нарахування грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів та визначило: грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року за 56 днів в сумі 32679,36 грн.

Сума 32679,36 грн. складається з: податки та інші обов`язкові платежі в сумі 6372,47 грн, з яких військовий збір – 490,18 грн, ПДФО – 5882,29 грн, які Головне управління Держпраці у Донецькій області має перерахувати до бюджету відповідно до розрахункового листа на оплату за дні невикористаних відпусток; до видачі на руки – 26306,89 грн, які боржник має перерахувати мені відповідно до розрахункового листа на оплату за дні невикористаних відпусток.

Також, відповідно до розрахункового листа на оплату за дні невикористаних відпусток визначено суму ЄСВ – 2748,33 грн, який сплачують за робітників роботодавці – за позивача має сплатити Головне управління Держпраці у Донецькій області.

Що підтверджується матеріалами справи та розрахунковим листом на оплату за дні невикористаної відпустки.

Сплата єдиного соціального внеску (ЄСВ) в Україні гарантує громадянам право на повний спектр державного соціального страхування.

Головне управління Держпраці у Донецькій області не стало пояснювати, хто буде перераховувати до бюджету податки та інші обов`язкові платежі (військовий збір, ПДФО та ЄСВ, яке Головне управління Держпраці має сплатити) при зміни способу та порядку виконання судового рішення.

Зміст судового рішення саме зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів. Заміна на стягнути заборгованість з виплати грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року, в розмірі 32679,36 грн є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів, які позивач обирала при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

Зміна способу та порядку виконання рішення не повинна змінювати зміст судового рішення по суті та порушувати права та інтереси позивача, як стягувача, перетворюючи “зобов`язати нарахувати і виплатити з утриманням податків” на “стягнути заборгованість брутто-суми” без утримання податків та сплати ЄСВ (соціальні гарантії, стаж, пенсійні виплати), що в свою чергу є погіршенням мого становища, як стягувача.

Державний виконавець своєю заявою фактично просить змінити та розширити резолютивну частину рішення, що змінює рішення суду по суті та спосіб захисту, що є неможливим, оскільки судове рішення має залишатися незмінним.

За інформацією щодо судових рішень, що обліковуються в Державній казначейській службі України за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» станом на 01 жовтня 2025 року, кількість судових рішень 1 черги становить 7 469 на суму 520 470 182 грн, кількість 2 черги – 6 872 грн на суму 599 698 904 грн, при цьому на виконання бюджетної програми в 2025 році затверджено 100, 00 млн грн.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зміна способу і порядку буде погіршувати становище стягувача та не забезпечить реальність його виконання.

Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права і просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити судове рішення про задоволення заяви.

В скарзі зазначає, зокрема, що враховуючи відсутність кошторису Управління Держпраці на 2025 рік (що унеможливлює видатки), ліквідаційною комісією здійснено звернення до Міжрегіонального управління, як правонаступника, з метою виконання рішення суду та постанов виконавчого провадження у повному обсязі.

Відсутність фінансування ліквідаційної комісії Управління Держпраці, що унеможливлює своєчасне виконання постанов виконавчого провадження №78200203 на підставі виконавчого листа №200/4952/23 від 28.03.2025 року, активні дії боржника щодо звернення до правонаступника, часткове виконання рішення у справі (нарахування компенсації) свідчать про відсутність протиправності, бездіяльності Ліквідаційної комісії Управління Держпраці щодо виконання постанов виконавчого провадження.

08.09.2025 державним виконавцем відділу винесено постанову про накладення штрафу на боржника Головне управління Держпраці у Донецькій області за невиконання рішення суду в розмірі 5100 грн.

Отже, станом на цей час рішення суду у справі № 200/4952/23 не виконано.

Розмір невиплаченої заборгованості за дні невикористаних відпусток, а саме 56 днів відпустки складає 32679,36 грн. З дати набрання рішенням суду законної сили пройшло більше двох місяців.

Судом помилково зазначено, що така зміна не підпадає під дію абзацу 2 частини третьої статті 378 КАС України, а також буде погіршувати становище стягувача та не забезпечить реальність його виконання, що є підставою для відмови в задоволенні поданої заяви.

Судом не враховано, що звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення відповідно до статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є обов`язком державного виконавця, якщо рішення суду не виконано протягом 2 місяців та є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Відмова стягувача від заміни способу та порядку виконання рішення, яке є обов`язковою дією державного виконавця свідчить про перешкоджання стягувачем проведенню виконавчих дій та означає, що стягувач самостійно вчиняє дії, які заважають або ускладнюють процес примусового виконання судового рішення, і це може призвести до припинення або повернення виконавчого документа.

Від позивача надійшов відзив на скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що обов`язковість виконання судового рішення не ототожнюється з обов`язком суду завжди змінювати спосіб його виконання. У кожному конкретному випадку суд має оцінити, чи: існують обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (абзац 1 частини третьої статті 378 КАС України); справа підпадає під дію абзацу 2 частини третьої статті 378 КАС України; запропонована зміна способу виконання не погіршує становище стягувача та реально сприяє виконанню рішення.

Суд першої інстанції це зробив і обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви державного виконавця.

Відсутність підстав, передбачених абзацом 1 частини третьої статті 378 КАС України

Державний виконавець в апеляційній скарзі як обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, посилаючись на лист Головного управління Держпраці у Донецькій області від 10.06.2025 № 115.1- ЛК/25 вказує, що причинами невиконання рішення суду є те що він має правонаступника та наразі перебуває в стані ліквідації, відсутність кошторису на 2025 рік, що унеможливлює видатки та те що Головне управління Держпраці у Донецькій області здійснило звернення до правонаступника з метою виконання рішення суду та постанов виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 762 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі – Постанова КМУ №762) Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є правонаступником Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головного управління Державної служби з питань праці у Луганській області.

13 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 43866127) як юридичної особи та 29 вересня 2020 року внесено запис про внесення рішення засновників (учасників) Головного управління Держпраці у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39790445), щодо припинення такої як юридичної особи.

Проте запис про припинення Головного управління Держпраці у Донецькій області у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній.

Станом на 23 грудня 2025 року Головне управління Держпраці у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39790445) – перебуває в стані припинення, але з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа не виключене. Запис про припинення Головного управління Держпраці у Донецькій області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не був унесений.

Перебування в стані припинення не зупиняє обов`язку Головним управлінням Держпраці у Донецькій області виконати судове рішення і не усуває юрисдикційний обов`язок вжити всі передбачені законом дії для його виконання.

Щодо відсутності кошторису на 2025 рік, що унеможливлює видатки, зазначає, що боржник не надав доказів, інформації про те, чи було взагалі складено кошторис з урахуванням зобов`язань за судовим рішенням, адже судове рішення є обов`язковим до виконання бюджетними установами. Відтак, скаржник вважає, що є обґрунтовані підстави вважати, що відповідні дії не були вчинені. Також боржником не надано інформації/пояснень за яких саме підстав кошторис залишився незатвердженим, адже складання та затвердження кошторису є обов`язковим для всіх бюджетних установ.

Боржник ухиляється від виконання судового рішення, прикриваючись формальними бюрократичними перепонами, які сам же і створює (немає кошторису – не можна платити).

Заміна боржника у виконавчому провадженні здійснюється лише на підставі ухвали суду (стаття 379 КАС України).

До такої ухвали боржником є Головне управління Держпраці у Донецькій області, адже саме Головне управління Держпраці у Донецькій області є відповідачем/ боржником визначеним у рішенні суду та у виконавчих документах.

Заміна на стягнути заборгованість з виплати грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року, в розмірі 32679,36 грн є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які він обирала при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

Позивач вважає що зміна способу та порядку виконання рішення не повинна змінювати зміст судового рішення по суті та порушувати права та інтереси позивача, як стягувача, перетворюючи “зобов`язати нарахувати і виплатити з утриманням податків” на “стягнути заборгованість брутто-суми” без утримання податків та сплати ЄСВ (соціальні гарантії, стаж, пенсійні виплати), що в свою чергу є погіршенням становища стягувача.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зміна способу і порядку буде погіршувати становище стягувача та не забезпечить реальність його виконання.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Держпраці у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення набрало законної сили 18 листопада 2024 року.

За змістом розрахункового листа на виконання судового рішення управлінням донараховано позивачеві грошової компенсації за 56 днів відпустки на суму 32 679, 36 грн, але не виплачено.

28.05.2025 керуючись ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої, в порядку, передбаченому ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», скеровано сторонам виконавчого провадження. (АСВП №78200203)

Листом від 10.06.2025 № 115.1-ЛК/25 Головне управління Держпраці у Донецькій області повідомило, що на виконання рішення у справі №200/4952/23 до відкриття виконавчого провадження №78200203 Управлінням Держпраці здійснено нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року, а саме: видано наказ від 03.04.2025 р. №2-ЛК «Про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 »; складено розрахунковий лист на оплату за дні невикористаних відпусток за 56 днів відпустки на суму 32679,36 грн.

Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 762 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (далі – Міжрегіональне управління) є правонаступником Головного управлінням Держпраці у Донецькій області. Наразі Управління Держпраці перебуває у стані ліквідації.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та відсутність кошторису Управління Держпраці на 2025 рік (що унеможливлює видатки), ліквідаційною комісією здійснено звернення до Міжрегіонального управління, як правонаступника, з метою виконання рішення суду та постанов виконавчого провадження у повному обсязі.

Відсутність фінансування ліквідаційної комісії Управління Держпраці, унеможливлює своєчасне виконання постанови виконавчого провадження №78200203 на підставі виконавчого листа №200/4952/23 від 28.03.2025 року, активні дії боржника щодо звернення до правонаступника, часткове виконання рішення у справі (нарахування компенсації) свідчать про відсутність протиправності, бездіяльності Ліквідаційної комісії Управління Держпраці щодо виконання постанов виконавчого провадження.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 КАС України.

Частинами 1 - 3 статті 378 КАС України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Отже, поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 378 КАС містить не тільки механізм процесуальної процедури розгляду питань зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а й підстави для розгляду цих питань. Оскільки ці підстави є матеріально-правовими, то їх слід розглядати у сукупності з положеннями статей 5 та 245 КАС України, які визначають зміст способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 8-1) заборону політичної партії та передачу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави; 8-2) припинення релігійної організації, передбаченої статтею 289-9 цього Кодексу, та передачу майна, коштів та інших активів, що перебувають в її власності, крім культового, у власність держави; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

За змістом частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, за положенням статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Тобто, під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

З аналізу положень частин 1, 3 статті 378 КАС України колегія суддів Верховного Суду неодноразово робила висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

. Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.

У спірному випадку відсутні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідно, судом не встановлено підстав, передбачених частиною третьою статті 378 КАС України, для зміни способу або порядку виконання судового рішення в цій справі.

Обставини, які зазначив заявник, як підставу для зміни способу і порядку виконання рішення, не є такими обставинами у розумінні частини 3 статті 378 КАС.

Фактично неможливість здійснення виплати перерахованої суми обґрунтовує відсутністю бюджетного фінансування.

Невиконання судового рішення є підставою для звернення особи (державного виконавця) до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, яка регулює питання визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення суду, а не для зміни способу або порядку виконання такого рішення.

Відтак, встановлені обставини не дають підстав для висновку про неможливість виконання судового рішення, що відповідно до статті 378 КАС було б підставою для зміни способу чи порядку його виконання, тому суд вважає висновок суду першої інстанції помилковим.

У цьому випадку судом для відновлення права позивача прийняте рішення про зобов`язання Головне управління Держпраці у Донецькій області виплатити відповідні суми.

Розрахунок суми заборгованості у перерахованому розмірі, що належить позивачу, судом при ухваленні рішення по суті позовних вимог не здійснювався, тому зміна способу виконання такої постанови із зобов`язання виплатити у перерахованому розмірі на стягнення конкретної суми потягне за собою зміну рішення по суті, вихід за межі позовних вимог та вирішення питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи.

Зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період у даному випадку є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої компенсації не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то колегія суддів доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив державний виконавець, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі.

Таким чином, оскільки виконання рішення суду у справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості позивачеві.

З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті належних позивачу сум, то суд вважає безпідставними аргументи державного виконавця, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі.

При цьому, право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, як вже зазначалось не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Відтак, суд дійшов висновку, що зміна на підставі статті 378 КАС способу чи порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу чи порядку виконання рішення суду є незаконною, що свідчить про необґрунтованість заявлених вимог.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-394а14, Верховним Судом в постанові від 30 січня 2018 року в справі № 281/1820/14-а, від 24 липня 2023 року справа №420/6671/18.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, не позбавлена права подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання такого рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA vs UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З врахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини у справі, рішення ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються, що є підставою для залишення без змін ухвали суду першої інстанції та відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області та Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 р. у справі № 200/4952/23- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 12 травня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді І.В. Сіваченко

І.Д. Компанієць