Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №580/2246/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року справа № 580/2246/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Бардакова А.О. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1/6 від 1 млн. грн. за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 за №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1/6 від 1 млн. грн. за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 за №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник зазначає, що позивач має право на виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі — Постанова №153) так, як до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років прийнятий на військову службу за контрактом, на момент набрання чинності цією постановою, на момент розгляду питання щодо виплати грошової винагороди та станом на сьогодні позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та брав безпосередню участь у бойових діях. Проте, відповідач відмовив у виплаті, зіславшись на те, що відносно позивача відкрито кримінальне провадження. Представник позивача вважає таку відмову протиправною, оскільки на момент набрання чинності постановою №153 позивач не притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. Крім того, згідно Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», станом на 29.12.2025 відомості щодо позивача про притягнення до кримінальної відповідальності, відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості та відомості про розшук відсутні.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, надавши до суду письмовий відзив, у якому зазначено, що за фактом самовільного залишення позивачем військової частини 24.09.2024 за даним фактом було відкрито кримінальне провадження №62024170020007761 з правовою кваліфікацією: ч. 4 ст. 408 КК України «Дезертирство». Абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153 передбачено, що у разі коли військовослужбовці притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується. Тому вважає, що позивачу правомірно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги та просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, де зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №153 в редакція станом на час прийняття, яким було передбачено, що додаткова винагорода не виплачується у разі, коли військовослужбовець два або більше разів за сукупністю притягувався до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. А також наголошує, що сам факт наявності відкритого кримінального провадження відносно позивача не може бути підставою відмови для виплати одноразової грошової допомоги в розумінні постанови №153, оскільки притягнення особи до кримінальної відповідальності здійснюється лише за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що висновок представника позивача про те, що позивач набув право на спірну одноразову грошову винагороду (ОГВ) у період дії редакції Постанови №153, яка передбачала два або більше фактів притягнення до кримінальної відповідальності як підставу невиплати винагороди, чинної до внесення змін постановою Кабінет Міністрів України від 30.07.2025 №942, є помилковим, оскільки з питань нарахування та виплати вказаної одноразової грошової допомоги адвокат позивача звернувся у лютому 2026 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Перебуваючи на військовій службі, позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2026 №321.

ОСОБА_1 згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 13.06.2024 має статус учасника бойових дій.

Представник позивача звернулася до відповідача із запитом від 26.02.2026 з проханням надати, зокрема, інформацію про те, чи було включено ОСОБА_1 до списку осіб, які мають право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень (або іншому розмірі, пропорційно кількості днів участі в бойових діях) на підставі п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

За результатами розгляду вищевказаного запиту, відповідач листом №25/102/1/3-Б-81-Аз від 04.03.2026 повідомив, що комісією з розгляду призначення виплат одноразової грошової винагороди військовослужбовцям частини на період дії воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі згідно постанови КМУ №153 від 11.02.2025 (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ №387 від 01.04.2025 та №942 від 30.07.2025), що діє на підставі наказу командира військової частини від 09.12.2025 №4165, прийнято рішення відмовити у виплаті одноразової грошової винагороди ОСОБА_1 .

Згідно витягу з протоколу від 25.01.2026 №2 підставою для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди ОСОБА_1 зазначено порушення «ЄРДР №62024170020007761 від 26.09.2024».

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті, суд виходить з викладеного вище та наступного:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно п. 2, п .3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.

Отже, на території України діє особливий період.

Суд зазначає, враховуючи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з відмовою позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, яка оформлена протоколом комісії від 25.01.2026 №2, суд застосовує норми права у редакції чинній на час їх виникнення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. Гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 Постанови № 153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;

3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;

4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Як встановлено судом із матеріалів справи, за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, комісією з розгляду призначення виплат одноразової грошової винагороди військовослужбовцям частини на період дії воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі згідно постанови КМУ №153 від 11.02.2025 (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ №387 від 01.04.2025 та №942 від 30.07.2025), прийнято рішення про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди ОСОБА_1 , оформлене протоколом від 25.01.2026 №2. Підставою для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди зазначено порушення «ЄРДР №62024170020007761 від 26.09.2024».

У відзиві на позовну заяву представник відповідача також пояснив, що кримінальне провадження №62024170020007761 з правовою кваліфікацією: ч. 4 ст. 408 КК України «Дезертирство», було відкрито за фактом самовільного залишення позивачем військової частини, тому вважає, що відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 постанови № 153, в редакції після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, позивач немає права на виплату одноразової грошової винагороди.

Відтак, єдиною підставою для відмови позивачу у нарахуванні та виплаті передбаченої Постановою № 153 одноразової грошової винагороди є те, що позивача було притягнуто до кримінальної відповідальності.

Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».

Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.

Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так: « 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Стверджуючи про те, що позивач був притягнутий до кримінальної відповідальності, відповідач надав до суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до якого 24.09.2024 внесено відомості №62024170020007761 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України. Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення зазначено: до Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Полтаві надійшло повідомлення з військової частини НОМЕР_1 НГУ за фактом того, що 01.06.2024 стрілець 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ старший солдат ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженець с.Полствин Канівського району Черкаської області, проживаючий за адресою АДРЕСА_3 , самовільно залишив свій підрозділ, що на той час базувався у н.п. Бобрівка, Харківської області.

При цьому суд зазначає, що у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024170020007761 ПІБ, дата народження особи, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення досудового розслідування щодо неї відсутні.

Доказів того, що позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України чи винесення відносно позивача обвинувального вироку, який набрав законної сили відповідач на підтвердження своїх доводів не надав.

Водночас, згідно Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», станом на 29.12.2025 відомості щодо позивача про притягнення до кримінальної відповідальності, відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості та відомості про розшук відсутні.

Таким чином, на переконання суду, сам факт наявності кримінального провадження відкритого за певним фактом, не є тотожним притягненню особи до кримінальної відповідальності.

Відтак, відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей, докази притягнення позивача за період проходження ним служби до кримінальної відповідальності, в матеріалах справи відсутні.

Отже, відповідно до положень абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153, саме наведені обставини (які у межах спірних правовідносин були використані суб`єктом владних повноважень у якості єдиної причини для відмови у призначенні виплати) не позбавляють позивача права на виплату йому грошової винагороди, передбаченої Постановою №153.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії»).

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У той же час, суд не може підмінити встановлену законодавством процедуру розгляду відповідачем питання про нарахування та виплату позивачеві одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153.

В контексті викладеного, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153 від 11.02.2025 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо тверджень представника позивача у відповіді на відзив про те, що судом не розглянуто клопотання про витребування доказів, суд зазначає, що питання витребування доказів у справі суд вирішив в ухвалі про відкриття провадження.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача останній у відповідності до ст. 139 КАС України не стягується.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 262, 295, 370 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», оформлене протоколом від 25.01.2026 №2.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Петро ПАЛАМАР