Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №341/1295/25 — Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/1295/25

Номер провадження 2/341/66/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Гаполяка Т.В.,

з залученням секретаря

судового засідання - Ворох З.Д.,

з участю:

позивачки - ОСОБА_1 ;

її представника - адвоката Галкіна С.А.;

представника відповідача - Мацькевича М.М.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дубовецької сільської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

1.Стислий виклад позиції позивача, відповідачів

Представник – адвокат Галкін С.А.. в інтересах довірительки – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Дубовецької сільської ради, змінивши предмет позову просить суд:

-визнати протиправною відмову Дубовецької сільської ради у наданні дозволу ОСОБА_1 на приватизацію двокімнатної квартири, що межує з приміщенням клубу за адресою: АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати Дубовецьку сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй дозволу на приватизацію двокімнатної квартири, що межує з приміщенням клубу за адресою: АДРЕСА_1 , з врахуванням позицій ВС викладених у постановах – справа 344/12427/21 від 26 лютого 2024 року та справа 202/21075/22 від 30 квітня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог представник покликається на те, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Дане житло виділено її батькам-вчителям у 1962 році. Позивачка фактично з народження і поданий час там проживає.

Реалізуючи право приватизації житла, позивач звернулась до відповідача з заявою на приватизацію спірного житла. За результатами розгляду заяви, позивачці відповідачем відмолено у приватизації такого у зв`язку з тим, що радою не вдалось здобути документів на підтвердження факту отримання у встановленому порядку батьками позивачки спірного житла (ордеру).

Вважає дану відмову протиправною, такою що порушує її право на отримання у власність житла. Відтак, просить суд ухвалити рішення по суті позовних вимог.

В судовому засіданні, позивач її представник позов підтримали з підстав наведених у такому.

Позивач додатково пояснила, що квартира складається з двох кімнат, кухні та коридору. У такій вона проживає з народження. У такій здійснено реєстрацію її проживання. Опалення – пічне.

Представник Дубовецької сільської ради Мацькевич М.М. позов заперечив. Заперечуючи позов покликався на те, що радою не здобуто документів на підтвердження факту отримання у встановленому порядку батьками позивачки спірного житла (ордеру). Зазначив, що позивачка фактично проживає і зареєстроване місце проживання такої у спірній квартирі. Щодо ухваленого рішення – поклався на розсуд суду.

2.Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Зареєстроване та фактичне місце проживання позивачки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що найпізніше з 1999 року (а.с. 7-8, 18).

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 має наступні характеристики: загальною площею 64,4 м.кв., житловою площею 40 м.кв., 2 кімнати, коридор, кухня (а.с. 50-51).

Дубовецькою сільською радою відмовлено позивачці у приватизації спірного житла з оскільки радою не здобуто документів на підтвердження факту отримання у встановленому порядку батьками позивачки спірного житла (а.с. 58).

3.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини 1 статті 4, частини 1 статті 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (частина 1 статті 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний суд у постанові від 26 лютого 2024 року, ухваленій у справі № 344/12427/21 виснував, що:

«Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Статтями 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Ненадання заявником ордеру на квартиру не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла.

Схожого за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19».

Тривалий час проживання позивачки ОСОБА_1 у спірному житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним позивачці в розумінні статті 8 Конвенції. Факт не здобуття радою документів на квартиру не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла.

Відтак, слід визнати протиправною відмову Дубовецької сільської ради у наданні дозволу ОСОБА_1 на приватизацію спірного житла.

Для належного захисту законних прав та інтересів позивачки, враховуючи дискреційні повноваження суду та Дубовецької сільської ради слід зобов`язати Дубовецьку сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй дозволу на приватизацію спірної квартири, з врахуванням висновків суду ухвалення даного рішення.

Дане рішення ухвалено з урахуванням обставин конкретної справи, а тому повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про надання їй дозволу на приватизацію спірної квартири слід провести з врахуванням висновків суду ухвалення даного рішення.

При ухваленні рішення врахований висновок ВС у справі, зокрема, № 344/12427/21 від 26 лютого 2024 року, що вказує на наявність передумов для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, суд вважає виконаним свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 12, 13, 81, 82, 88, 200, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправною відмову Дубовецької сільської ради у наданні дозволу ОСОБА_1 на приватизацію двокімнатної квартири, що межує з приміщенням клубу за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Дубовецьку сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй дозволу на приватизацію двокімнатної квартири, що межує з приміщенням клубу за адресою: АДРЕСА_1 , з врахуванням висновків суду ухвалення даного рішення.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

-позивачка – ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання якої за адресою: АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1 ;

-відповідач - Дубовецька сільська рада, місцезнаходження якої за адресою: Площа Незалежності, 2, село Дубівці, Дубовецької територіальної громади Івано-Франківської області, індивідуальний податковий номер юридичної особи – 0437561.

Повне рішення складене 12 травня 2026 року.

СуддяТарас ГАПОЛЯК