Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №212/3690/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/3690/26

2/212/3949/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого – судді Борис О.Н., за участю секретаря судового засідання Годунової В.Г., в порядку ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

встановив:

У березні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що квартира АДРЕСА_2 належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири № НВ 0483730 від 16 лютого 1998 року. У спірній квартирі зареєстрована відповідач ОСОБА_2 . З відповідачем ОСОБА_2 позивач перебував у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 26.09.2019 розірваний. Відповідач не проживає за місце реєстрації з 2020 року, витрат на утримання житла та оплату комунальних послуг не несе, особисті речу у спірному майні відсутні. Враховуючи відсутність відповідача у спірному житлі тривалий час, вимушений звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 17 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху та наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 19 березня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач подав до суду заяву у якій просив позов задовольнити, не заперечував проти ухвалення у справі заочного рішення та просив розглянути справу у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не прибула, повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляд справи суду не надав.

Статтями 43, 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до вимог статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причини або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням згоди позивача на заочний розгляд справи, суд розглядає справу в порядку статті 280 ЦПК України за наявними в ній доказами (заочний розгляд).

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Договору купівлі-продажу квартири від 16.02.1998 № НВ0483730, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Бикановою І.М., зареєстрований у реєстрі за №441 та зареєстрований у Криворізькому БТІ 23.02.1998 (а.с.17-18).

ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 з 29.08.1998. Шлюб розірваний за рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26.09.2019, яке набрало законної сили 28.10.2019 (а.с.5-6).

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 21.09.1998, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 27.02.2023 (а.с.20).

Відсутність відповідача у спірному житлі підтверджується актами, наявними в матеріалах справи, складеними сусідами позивача та затвердженим управителем підприємства ОСББ «КР Світанок 39», згідно яких відповідач ОСОБА_2 10.07.2020 не проживає у квартирі АДРЕСА_2 (а.с.14,15,16).

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, згідно з вимогами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст.316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно частини 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07.02.2014№ 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391,396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Згідно пункту другого частини 34 Постанови, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Відповідач є колишнім членом сім`ї власника житла.

Згідно пункту 39 Постанови, члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

Аналогічне викладено в ч. 2ст. 405 ЦК України, відповідно до якої член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Враховуючи, що відповідач, як член сім`ї власника житла, не проживає у спірній квартирі, без поважних причин понад строки, визначені ст. 405 ЦК України, а саме з липня 2020 року, суд вважає можливим визнати відповідача таким, що втратила право користування цим житловим приміщенням.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

На підставі ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 331,20 грн. підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 317, 346, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 908,00 гривень.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складений та підписаний 12 травня 2026 року.

Суддя: О. Н. Борис