Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №560/14502/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/14502/25

РІШЕННЯ

іменем України

12 травня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 в частині звільнення його з військової служби за сімейними обставинами; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 та звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», надіславши особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 за зареєстрованим місцем проживання.

Ухвалою суду від 25.08.2025 відкрито провадження у справі №560/14502/25 та вирішено Розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.05.2026 у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про заміну неналежного відповідача відмовлено.

Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з огляду на таке.

Зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Позов обґрунтований тим, що 11.06.2025 позивач склав рапорт, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , у якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами.

Позивач посилається на пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зазначає, що є усиновлювачем дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка, на його думку, до моменту усиновлення була дитиною, позбавленою батьківського піклування, і перебуває на його утриманні.

Стверджує, що до рапорту позивач, серед іншого, додав рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.04.2025 у справі №686/5662/25, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження усиновленого, копії паспорта, РНОКПП, посвідчення усиновленого, медичного висновку усиновленого та свідоцтва про народження дочки.

На переконання позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду рапорту в частині звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, оскільки не прийняв рішення про звільнення позивача з військової служби.

Позивач вважає, що наявність рішення суду про усиновлення та інших доданих до рапорту документів підтверджує його право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Згідно із відзивом на позов, військова частина НОМЕР_1 проти позову заперечує.

Зазначає, що 13.06.2025 за вхідним №11905 військова частина НОМЕР_1 отримала рапорт позивача щодо звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу сьомого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За твердженням відповідача, рапорт позивача був розглянутий по суті, а за результатами його розгляду позивачу надано відповідь від 17.06.2025 №3388 про неможливість звільнення з військової служби у зв`язку з відсутністю підстав.

Відповідач зазначає, що з доданого до рапорту рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.04.2025 у справі №686/5662/25 вбачається, що позивач усиновив неповнолітнього ОСОБА_3 , у якого до моменту усиновлення були мати та батько, при цьому батько дитини надав згоду на усиновлення.

На думку відповідача, додані до рапорту документи не підтверджували, що дитина до моменту усиновлення мала статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

Відповідач вважає, що підстави для звільнення позивача з військової служби за пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні.

Також відповідач посилався на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 26.09.2025 №276 позивача направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і з усіх видів забезпечення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

11.06.2025 позивач - ОСОБА_1 склав рапорт, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , у якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами.

У рапорті позивач, зокрема, зазначив, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , є усиновлювачем дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебуває на його утриманні та яка, за твердженням позивача, до моменту усиновлення була дитиною, позбавленою батьківського піклування.

У рапорті позивач також зазначив, що не висловлює бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю та погоджується на виключення його зі списків особового складу військової частини до проведення усіх необхідних розрахунків.

До рапорту позивач додав: рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.04.2025 у справі №686/5662/25; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження усиновленого; нотаріально засвідчену копію паспорта; нотаріально засвідчену копію РНОКПП; нотаріально засвідчену копію посвідчення усиновленого; нотаріально засвідчену копію медичного висновку усиновленого; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження дочки.

Із матеріалів справи вбачається, що військова частина НОМЕР_1 отримала рапорт позивача 13.06.2025 за вхідним №11905.

Ця обставина підтверджується відповіддю військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №3388 та визнається відповідачем у відзиві.

За результатами розгляду рапорту військова частина НОМЕР_1 надала позивачу відповідь від 17.06.2025 №3388.

У цій відповіді відповідач зазначив, що з доданих до рапорту документів вбачається усиновлення позивачем дитини ОСОБА_3 , однак не підтверджено, що до моменту усиновлення дитина була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування.

З рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.04.2025 у справі №686/5662/25, яке було додане до рапорту, вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про усиновлення неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У вказаному рішенні суду зазначено, що ОСОБА_1 з 31.07.2024 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 ; у ОСОБА_4 є син ОСОБА_3 ; батько дитини - ОСОБА_5 - надав нотаріально посвідчену заяву від 30.01.2025 про згоду на усиновлення ОСОБА_1 його сина; мати дитини - ОСОБА_4 - також дала нотаріально посвідчену згоду на усиновлення її сина чоловіком.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.04.2025 у справі №686/5662/25 не містить встановленої обставини про те, що до моменту усиновлення ОСОБА_3 мав статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

Інших доказів того, що на момент розгляду рапорту позивача у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 були документи, які підтверджували статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, матеріали справи не містять.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 26.09.2025 №276, позивача направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і з усіх видів забезпечення.

Зазначена обставина виникла після отримання і розгляду відповідачем рапорту позивача, а тому сама по собі не впливає на оцінку правомірності дій військової частини НОМЕР_1 станом на 13.06.2025-17.06.2025.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

За підпунктом "г" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 7 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170 станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Ця Інструкція визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.

Відповідно до пункту 12.11 розділу XII Інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Додаток 19 до Інструкції №170 визначає документи, які подаються для підтвердження відповідних підстав звільнення з військової служби.

Згідно із підпунктом 15 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: військовослужбовцями, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років: копія свідоцтва про народження дитини (дітей); копія рішення суду про усиновлення.

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-IV (далі - Закон №2342-IV у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Відповідно до статті 1 Закону №2342-IV, статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

У постанові від 18.07.2024 у справі №120/13533/23 Верховний Суд звернув увагу на необхідність правильного застосування закону в часі та недопустимість поширення нових правових норм на правовідносини, які виникли і завершилися до набрання такими нормами чинності, якщо інше прямо не встановлено законом.

У постанові від 02.08.2022 у справі №620/4205/21 Верховний Суд зазначив, що визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову є обов`язком суду під час розгляду справи.

У постанові від 29.08.2024 у справі №380/17860/22 Верховний Суд вказав, що суд має процесуальну можливість як замінити неналежного відповідача за згодою позивача, так і залучити другого відповідача, якщо позивач не дає згоди на заміну; заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Висновки Верховного Суду щодо належного відповідача суд враховує з огляду на подане відповідачем клопотання про заміну неналежного відповідача та подальше вибуття позивача до іншої військової частини.

Водночас, суд виходить з того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з отриманням і розглядом рапорту саме військовою частиною НОМЕР_1 у червні 2025 року, а тому подальше вибуття позивача до військової частини НОМЕР_2 не змінює суб`єкта, дії якого оцінюються судом у цій справі.

У постанові від 16.05.2023 у справі №380/3195/22 Верховний Суд сформулював підхід, за яким у разі, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує такий суб`єкт вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом, а не підміняє собою відповідний орган.

Так, предметом спору в цій справі є наявність або відсутність протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача розглянути цей рапорт і звільнити позивача з військової служби.

При цьому, як зазначено вище, суд зазначає, що адміністративний суд перевіряє правомірність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з урахуванням фактичних обставин, які існували на момент прийняття відповідного рішення або вчинення чи невчинення дії.

Отже, у цій справі суд оцінює поведінку військової частини НОМЕР_1 станом на дату виникнення спірних правовідносин між сторонами.

При цьому, суд оцінює правомірність позиції відповідача з огляду на ті мотиви, які були покладені в основу відповіді військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №3388, та ті документи, які були надані відповідачу разом із рапортом позивачем.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, то суд зазначає про таке.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце тоді, коли такий суб`єкт був зобов`язаний вчинити певну дію, мав реальну можливість її вчинити, однак не вчинив її у встановлений законом строк або у належний спосіб.

У цій справі позивач, серед іншого, просить визнати протиправною саме бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту в частині звільнення його з військової служби за сімейними обставинами.

Водночас, матеріали справи підтверджують, що військова частина НОМЕР_1 отримала рапорт позивача 13.06.2025 за вхідним №11905.

Також матеріали справи підтверджують, що за результатами розгляду рапорту військова частина НОМЕР_1 надала позивачу відповідь від 17.06.2025 №3388.

У цій відповіді викладено мотиви, з яких відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби.

Отже, у спірних правовідносинах мала місце не бездіяльність у формі нерозгляду рапорту, а розгляд рапорту відповідачем із прийняттям рішення про відмову в його задоволенні.

Фактично спір між сторонами стосується не відсутності факту розгляду рапорту як такого, а незгоди позивача зі змістом відповіді військової частини НОМЕР_1 та висновком відповідача про відсутність підстав для його звільнення з військової служби.

Однак позовна вимога сформульована саме як вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо розгляду рапорту, а не як вимога про визнання протиправною та скасування відповіді військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №3388.

Відповідно до змісту частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог.

Підстав для виходу за межі позовних вимог у цій справі суд не встановив, оскільки позивач обрав спосіб захисту через оскарження бездіяльності, а матеріали справи підтверджують, що рапорт був відповідачем розглянутий.

З огляду на це суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту позивача не підлягає задоволенню.

Із приводу доводів позивача про наявність підстав для звільнення його з військової служби, то суд вказує на таке.

Позивач також просить зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт і звільнити його з військової служби за сімейними обставинами.

Суд зазначає, що відповідна підстава для звільнення, передбачена абзацом 7 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, містить сукупність юридичних умов: військовослужбовець є усиновлювачем; на його утриманні перебуває дитина віком до 18 років; така дитина до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування; військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

У цій справі її матеріали підтверджують, що позивач усиновив неповнолітню дитину.

Це вбачається з рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.04.2025 у справі №686/5662/25.

Водночас, суд виходить з того, що сам по собі факт усиновлення неповнолітньої дитини не є самостійною та достатньою підставою для звільнення з військової служби за пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.

Так, закон пов`язує право на звільнення не з будь-яким фактом усиновлення дитини, а лише з усиновленням дитини, яка до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування.

Із рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29.04.2025 у справі №686/5662/25 вбачається, що до усиновлення дитина мала матір - ОСОБА_4 , а також батька - ОСОБА_5 , який надав нотаріально посвідчену згоду на усиновлення його сина ОСОБА_1 .

Зазначене рішення суду не містить встановленої обставини про те, що ОСОБА_3 до моменту усиновлення був дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування.

Інші документи, які позивач додав до рапорту, а саме: копії свідоцтва про народження, паспорта, РНОКПП, посвідчення усиновленого, медичного висновку усиновленого та свідоцтва про народження дочки, також не містять відомостей про встановлення у дитини статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

Суд враховує, що статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, є визначеним відповідно до законодавства становищем дитини, яке підтверджується відповідним комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

У той же час, матеріали справи не містять доказів того, що станом на дату розгляду рапорту позивача у розпорядженні відповідача були документи, які підтверджували наявність у дитини такого статусу до моменту усиновлення.

Водночас, суд не може підмінити встановлену законом умову - "дитина, яка до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування" - ширшим формулюванням "усиновлена дитина".

Таке тлумачення суперечило б буквальному змісту пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.

Отже, довід позивача про те, що сам факт усиновлення неповнолітньої дитини підтверджує право на звільнення з військової служби за зазначеною нормою, є необґрунтованим.

Щодо оцінки правомірності мотивів відповідача, то суд виходить із такого.

Суд оцінює правомірність дій відповідача з огляду на ті обставини та документи, які існували на момент розгляду рапорту.

Так, у відповіді від 17.06.2025 №3388 військова частина НОМЕР_1 прямо зазначила, що з доданих до рапорту документів не вбачається, що дитина до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування.

Такий мотив відповідача відповідає змісту документів, які були надані позивачем разом із рапортом.

Суд не встановив, що відповідач під час розгляду рапорту не врахував подані документи або послався на обставини, яких не існувало на час прийняття відповіді.

Навпаки, матеріали справи свідчать, що відповідач виходив із тих документів, які позивач додав до рапорту, та надав мотивовану відповідь із зазначенням причини неможливості звільнення позивача з військової служби.

Тому підстави для висновку про протиправність дій відповідача під час розгляду рапорту позивача відсутні.

Як також вже зазначено вище, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в цій категорії спорів обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач подав суду докази отримання рапорту позивача, його розгляду та надання відповіді від 17.06.2025 №3388.

Відповідач також навів мотиви, з яких дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, а саме відсутність у поданих документах підтвердження того, що дитина до моменту усиновлення мала статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

За таких обставин, суд зазначає, що відповідач довів факт розгляду рапорту позивача та обґрунтованість висновку про відсутність у доданих до рапорту документах підтвердження необхідної законної умови для звільнення позивача з військової служби.

При цьому, судом не встановлено, що на момент звернення позивача з рапортом або на момент його розгляду військовою частиною НОМЕР_1 у розпорядженні відповідача були документи, які підтверджували, що дитина до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування.

У той же час, суд встановлює фактичні обставини справи, зокрема, на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, та обставин, які визнаються сторонами.

Твердження сторони, не підтверджене належними доказами, не може бути самостійною підставою для встановлення відповідної обставини.

Щодо належного способу захисту, то суд вказує на таке.

Позивач просить суд зобов`язати військову частину НОМЕР_1 не лише розглянути рапорт, а й звільнити його з військової служби за сімейними обставинами.

Суд зазначає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача можливе лише тоді, коли для цього виконані всі умови, визначені законом, і суб`єкт владних повноважень не має правомірної альтернативи поведінки.

Цей підхід відповідає частині четвертій статті 245 КАС України, за змістом якої, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує такий орган вирішити питання з урахуванням правової оцінки суду, а не підміняє його повноваження.

У цій справі суд не встановив, що станом на момент розгляду рапорту позивач подав документи, які підтверджували виконання всіх умов пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.

Тому підстави для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби відсутні.

Щодо вимоги зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт, суд зазначає, що такий спосіб захисту застосовується тоді, коли суд встановлює факт нерозгляду звернення або протиправність попереднього розгляду.

У цій справі суд встановив, що відповідач розглянув рапорт позивача, надав відповідь, оцінив документи, додані до рапорту, та обґрунтував висновок про відсутність підтвердження необхідної законної умови для звільнення позивача з військової служби.

Тому підстави для зобов`язання відповідача повторно розглядати рапорт позивача також відсутні.

Обставина подальшого направлення позивача до військової частини НОМЕР_2 виникла після розгляду рапорту і не впливає на ретроспективну оцінку правомірності відповіді військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №3388.

Водночас, ця обставина додатково підтверджує відсутність підстав для покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку приймати рішення щодо звільнення позивача з військової служби після його вибуття до іншої військової частини.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 отримала рапорт позивача 13.06.2025, розглянула його та надала відповідь від 17.06.2025 №3388.

Матеріали справи не підтверджують протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду рапорту позивача.

Матеріали справи також не підтверджують, що документи, подані позивачем разом із рапортом, засвідчували наявність усіх умов для звільнення його з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідач довів правомірність своїх дій щодо розгляду рапорту позивача, як того вимагає частина друга статті 77 КАС України.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя Є.В. Печений