Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №520/34780/24 — Харківський окружний адміністративний суд

Суд: Харківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 11 травня 2026 р.

Справа: №520/34780/24

Суддя: Ширант А.А.

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року, м. Харків справа № 520/34780/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ширант А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України щодо не проведення зі мною нарахування та виплати, на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої частини грошового забезпечення при звільненні за період з 13.08.2024 по 10.12.2024.

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем, на виконання рішення суду виплачено грошове забезпечення 11.12.2024. Отже, оскільки відповідач не виплатив належні кошти в день звільнення позивача з військової служби позивач вказує, що має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення, за весь час затримки виплати з 13.08.2024 по день фактичної виплати 11.12.2024.

Заперечення відповідача

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, причин поважності його неподання не повідомив.

Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Обставини, встановлені судом та зміст правовідносин

Судом встановлено, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонному загоні) Державної прикордонної служби України з 07.03.2000 року по 12.08.2024 року.

Наказом начальника ( НОМЕР_3 прикордонного загону) Державної прикордонної служби України від 12.08.2024 року №603-ОС мене виключено зі списків особового складу та звільнено з військової служби.

Як зазначає позивач, при виключенні зі списків особового складу частини йому не були виплачені належні кошти щодо грошового забезпечення.

Водночас остаточний розрахунок відповідачем з позивачем проведено 11.12.2024 року, на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 166 958,33 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки такої виплати з 13.08.2024 по 10.12.2024 позивач звернувся до суду з цим позовом.

Окрім цього, судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до Харківського окружного адміністративного суду з вимогами до відповідача щодо виплати йому належних суми при звільненні, а також щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, зокрема:

(1) справа № 520/24635/24, судом вирішено: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11808 грн. 90 коп.;

(2) справа № 520/29591/24, судом вирішено: зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29165,62 грн.;

(3) справа № 520/34758/24, судом вирішено: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.08.2024 по 10.12.2024 у розмірі 94591,20 грн.;

(4) справа № 520/16222/25, судом вирішено: зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 33 040,08 грн.;

(5) справа № 520/21966/25, судом вирішено: зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2024 по 13.02.2025 у сумі 12009,30 грн.;

(6) справа № 520/21970/25, судом вирішено: зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення в сумі 61 060,24 грн. за весь час затримки виплати з 12.08.2024 року по день фактичної виплати 08.08.2025 року на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;

(7) справа № 520/25616/25, судом вирішено: зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення в сумі 5 786,01 грн. за весь час затримки виплати з 12.08.2024 року по день фактичної виплати 18.09.2025 року на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Ключовим питанням в цій справі є - встановлення наявності або відсутності права у позивача на компенсацію втрати частини доходу щодо частини суми, яка належала позивачу при звільненні - у разі коли:

(1) позивач таку суму поділив на декілька частин і

(2) щодо кожної частини окремо звертався до суду й, відповідно

(3) вже отримав декілька судових рішень про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і зобов`язання нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходу за той самий період.

Контекстуальний елемент: суд при тлумаченні правових норм, які регулюють спірні правовідносини, бере до уваги, що в країні триває війна, а позовні вимоги звернені до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ), який наразі - виконує важливу функцію по захисту держави від агресії російської федерації.

Норми права, які застосовує суд: процесуальні положення

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ст. 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.4 ст. 9 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 72 КАС України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАС України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 77 КАС України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч.1 ст. 90 КАС України).

У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Норми права, які застосовує суд та висновки суду

Оскільки у період з 18.09.2024 по 20.09.2024, 25.09.2024 по 28.09.2024, з 14.11.2024 по 15.11.2024 суддя перебувала у відрядженні, з 23.09.2024 по 24.09.2024, 13.11.2024, 31.12.2024, з 24.02.2024 по 09.03.2025, з 11.03.2025 по 16.03.2025, з 31.03.2025 по 02.04.2025, з 07.04.2025 по 18.04.2025, з 02.06.2025 по 10.06.2025, з 21.07.2025 по 25.07.2025 суддя перебувала у щорічній відпустці, з 07.10.2024 по 11.10.2024, 27.01.2025, з 10.02.2025 по 14.02.2025, 28.02.2025 суддя перебувала на навчанні, у період з 02.12.2024 по 06.12.2024, з 02.12.2024 по 06.12.2024, з 25.02.2025 по 28.02.2025 та з 01.03.2025 по 10.03.2025, 17.03.2025 по 19.03.2025, з 07.04.2025 по 25.04.2025 суддя перебувала на лікуванні, у відпустці з 02.06.2025-10.06.2025, 03.07.2025-04.07.2025, 21.07.2025-25.07.2025, 06.08.2025-08.08.2025, 25.08.2025-27.08.2025, 15.09.2025-17.09.2025, 13.10.2025-17.10.2025, 30.10.2025-31.10.2025, 03.12.2025-05.12.2025, 06.04.2026-14.04.2026, - розгляд справи здійснюється з урахуванням днів відрядження, відпустки, навчання та лікування.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з вимогами ст.229 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У ст.9 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

У ст. 13 ЦК України "Межі здійснення цивільних прав" зазначено, що: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

У ст. 116 КЗпПУ вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпПУ у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтями 3 та 4 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до приписів ст. 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:

- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсація втрати частини заробітку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні як види грошової відповідальності роботодавця, яка носить компенсаційний характер

Суд зазначає, що важливим питанням, в межах цієї справи, є визначення правової природи середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів.

Як було зазначено вище Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 зазначила, що правова природа відшкодування за статтею 117 КЗпП України є компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за ст. 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (п.п. 83, 84, 86 постанови).

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (ст. 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (ч.3 ст. 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (п. 85 постанови).

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. А мета норми права - компенсація.

Суд бере до уваги, що правове регулювання збитків та неустойки міститься також у главі 51 ЦК України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання."

Отже правова природа наслідків, які передбачені у ст. 117 КЗпПУ подібна до правової природи збитків і неустойки - оскільки є відповідальністю за порушення зобов`язання (яка має компенсаційний характер).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 № 755/12623/19 вказала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказане також узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника.

Висновок: враховуючи зазначене вище, суд доходить висновку, що середній заробіток є спеціальним видом відповідальності роботодавця, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

При цьому невиплата всіх сум при звільненні - є одним правопорушенням і відповідальність має застосовуватись один раз.

Разом з тим, ст. 1 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Як вже вказувалось, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника.

Суд, при тлумаченні змісту поняття "компенсації втрати доходу", який міститься у Законі № 2050-ІІІ та правової природи обов`язку роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпПУ) бере до уваги, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо подібності правової природи ст. 117 КЗпПУ до таких інститутів як збитки та неустойка.

Як вже зазначалось судом, правове регулювання збитків та неустойки міститься у главі 51 ЦК України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання".

Отже правова природа наслідків, які передбачені у ст. 117 КЗпПУ подібна до правової природи збитків і неустойки - оскільки є відповідальністю за порушення зобов`язання та має компенсаційний характер.

В той же час правова природа компенсації громадянам втрати частини доходів згідно з Законом № 2050-ІІІ, на переконання суду, очевидно має компенсаційний характер, а враховуючи конструкцію самої норми, яка визначає поняття вказаної компенсації - така компенсація за своєю суттю є відповідальністю. Оскільки наступає у разі порушення роботодавцем встановлених строків виплати доходів, з його вини.

Висновок: «компенсація втрати частини доходу» та «виплата середнього заробітку» (який підлягаю стягненню на підставі статті 117 КЗпП) є функціонально однаковими за своєю правовою природою, оскільки обидва передбачають компенсацію очікуваних майнових втрат працівника і є відповідальністю роботодавця у разі невиплати працівнику грошових сум, на які належать останньому.

Суд в цій справі застосовує ч.1 ст. 61 Конституції України (яка є нормою прямої дії) відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Саме тому задоволення вимог позивача про виплату позивачу компенсації втрати частини доходів - яка також є відповідальністю роботодавця за невиплату всіх сум, які належать позивачу при звільненні за період після звільнення призведе до множинної відповідальності роботодавця (відповідача), що порушує вимоги ст. 61 Конституції України.

Періодичні виплати як об`єкти компенсації втрати частини заробітку

Окрім цього, суд звертає увагу, що у ст. 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

У вказаному Законі зазначено, що під доходами слід розуміти

- грошові доходи громадян, які вони одержують на території України

- і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи вищевикладені норми, суд вважає, що згідно з Законом № 2050-ІІІ об`єктом компенсації є лише ті доходи громадян, які не мають разового характеру, а виплачуються, як правило, щомісячно: пенсії, стипендії, заробітна плата, тощо.

При цьому суми, належні працівникові при звільненні згідно з ст. 116 КЗпПУ, можуть включити як періодичну виплату - заробітну плату (грошове забезпечення), яка (яке) під час трудових відносин (проходженні військової служби) виплачувалась щомісяця (як правило двома частинами), так й інші суми, в тому числі, й одноразові, наприклад грошову компенсацію за не використану відпусту, тощо.

Суд акцентує увагу, що з моменту звільнення щомісячна виплата заробітної плати (грошового забезпечення) припиняється, оскільки трудові відносини (публічна служба) закінчились, а грошова сума, яку роботодавець має виплатити працівнику в порядку ст.116 КЗпПУ - вже не має такої ознаки як періодичність, оскільки є одноразовою виплатою при звільнені, не зважаючи на те, що у своєму складі може мати такі періодичні виплати як заробітну плату (грошове забезпечення), нараховану(е) за час роботи (служби) до звільнення, індексацію, тощо.

Отже сума, яка належить працівнику до виплати при звільненні в порядку ст.116КЗпПУ, (1) має одноразовий характер, (2) виплачуються при звільненні (в тій частині, по якій не має спору між працівником та роботодавцем) (3) і не є об`єктом компенсації згідно Закону № 2050-ІІІ.

Щодо зловживання правами позивачем

Вирішуючи цю справу, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, який визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену ним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, де він зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як раніше встановлено судом у цій справі, позивач неодноразово звертався до суду з позовами, для захисту свої прав на отримання всіх сум, які йому належали при звільненні згідно зі ст. 116 КЗпПУ.

При цьому позивач:

(1) таку суму (на яку мав право згідно зі ст. 116 КЗпПУ) поділив на декілька частин і

(2) щодо кожної частини окремо звертався до суду й, відповідно

(3) вже отримував судові рішення про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за частину суми на яку мав право згідно зі ст. 116 КЗпПУ ) і зобов`язання нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходу (за частину суми на яку мав право згідно зі ст. 116 КЗпПУ ) за той самий період, що вказаний в цій справі.

судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до Харківського окружного адміністративного суду з вимогами до відповідача щодо виплати йому належних суми при звільненні, а також щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, зокрема:

Висновок: отже за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач отримав сім позитивних рішень суду щодо середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів:

за одне і те саме порушення (не виплати всіх сум при звільненні) і за той самий період.

Суд зазначає, що позивач очевидно має право на оплату своєї праці і на гарантії, які передбачені ст.ст. 116 та 117 КЗпПУ.

Натомість в цій справі суд враховує, що в країні триває війна, а позовні вимоги звернені до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ), який наразі - виконує важливу функцію по захисту держави від агресії російської федерації.

Враховуючи встановлені обставини, суд вбачає підстави для застосування положень ч.ч. 3,4 ст. 13 ЦК України:

- не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

На переконання суду позивач мав добросовісно користуватися своїми правами - звернути до відповідача всі свої вимоги (в тому числі й щодо середнього заробітку і компенсації) одночасно в строки, які передбачені законом.

Натомість поведінка позивача кваліфікується судом як зловживання правом, оскільки позивач розділив суму своїх вимог (за ст. 116 КЗпПУ) на декілька частин, і три рази звертався з позовною вимогою щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку в порядку ст. 117 КЗпПУ.

Внаслідок чого до відповідача було застосовано сім разів відповідальність за одне і те саме порушення.

Враховуючи наявність в цій справі вищевказаного контекстуального елемента і те, що відповідач є військовою частиною - суд застосовує в цій справі ч. 4 ст. 13 ЦК України - і вважає, що така поведінка позивача суперечить моральним засадам суспільства.

Оскільки отримання трьох судових рішень - в порядку ст. 117 КЗпПУ і одного як компенсацію втрати частини доходу- щодо відповідача очевидно спрямоване на вимивання фінансового ресурсу військової частини, що в умовах війни є особливо цинічним і не припустимо.

Отже - оскільки до відповідача вже сім разів застосовувалась відповідальність за одне і те саме порушення - відсутні підстави притягати відповідача до відповідальності ще раз, оскільки це порушує не лише ст. 61 Конституції України, але й ч.ч. 3,4 ст. 13 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення) та набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Cуддя А.А. Ширант

Оригінал: reyestr.court.gov.ua