Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №520/6050/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

12.05.2026 р. справа №520/6050/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМАЛІТАС» (далі за текстом - позивач, заявник)

до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 06.01.2026 р. №448/20-40-07-04-05/44839733.

Аргументуючи заявлені вимоги, зазначив, що висновки акту перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях контролюючого органу та даних інформаційно-аналітичних баз без проведення належних перевірочних заходів (зокрема зустрічних звірок). Твердив про подання до заходу податкового контролю повного пакету первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій, рух товарів та їх використання у господарській діяльності. Наполягав, що контролюючий орган безпідставно переклав на платника податків юридичну відповідальність за можливі протиправні дії контрагентів-постачальників, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності платника податків та усталеній судовій практиці, у зв`язку з чим оскаржуване рішення не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АРМАЛІТАС» встановлено безпідставне формування податкового кредиту та завищення від`ємного значення ПДВ, оскільки відображені позивачем господарські операції з контрагентами (ТОВ «ПРОФТЕХІНЖИНІРИНГ», ТОВ «СІЛКОР», ПП «СЛАВІЯ ГРАТІНГС – АЛЬПІНА ГРАТЕ УКРАЇНА») не підтверджені належними та достовірними первинними документами і не свідчать про реальний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового обліку. Твердив про відсутність підтвердження походження товарів, невідповідність номенклатури, відсутність у контрагентів достатніх трудових і матеріально-технічних ресурсів для здійснення заявлених операцій, а також неможливість простежити ланцюг постачання за даними інформаційних баз ДПС, що в сукупності свідчить про формальний характер документального оформлення операцій без їх фактичного здійснення.

Позивачем до суду було подано процесуальний документ у вигляді відповіді на відзиву на позов, у якому по суті були відтворені доводи позову в іншій текстуальній інтерпретації.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин в частині означених версій, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З копій приєднаних до справи документів судом з”ясовано, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 44839733, у якості платника податків (у тому числі і ПДВ) перебуває на обліку в установі відповідача.

У податковій декларації з ПДВ за звітний податковий період - жовтень 2025р. заявником було відображено від"ємне значення з ПДВ у розмірі - 2.222.372,00грн.

19.12.2025р. контролюючим органом було видано наказ №5698-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки заявника за жовтень 2025 року з питань дотримання вимог податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість.

Згаданий наказ заявником у судовому чи адміністративному порядку не оскаржувався.

На підставі направлень №10543 від 22.12.2025р., №10545 від 22.12.2025р., №10736 від 29.12.2025р. та №10737 від 29.12.2025р. на проведення документальної позапланової виїзної перевірки та наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 19.12.2025 року №5698-п, – виданого на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 «Податкового Кодексу України» від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АРМАЛІТАС» щодо дотримання вимог податкового законодавства України при декларуванні у податковій декларації за жовтень 2025 року (від 19.11.2025 № 9362621646) у розмірі 2 222 372,00 гривень, яку сформовано за рахунок періодів виникнення від`ємного значення – листопад 2023 року, грудень 2023 року, січень – березень 2024 року, червень – серпень 2024 року, листопад 2024 року, лютий – березень 2025 року, червень 2025 року, серпень 2025 року, жовтень 2025 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 06.01.2026р. №448/20-40-07-04-05/44839733 (далі за текстом – Акт №448).

Згадані дії суб"єкт владних повноважень з приводу проведення заходу податкового контролю заявником у судовому чи адміністративному порядку не оскаржувались.

У тексті акту перевірки викладені судження контролюючого органу про вчинення особою податкового правопорушення, а саме: п.198.1, п. 198.2 п.198.3, п. 198.6, ст.198 п.201.1, п. 201.7 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями - завищення податкового кредиту ТОВ «АРМАЛІТАС» (податковий номер 44839733) на загальну суму 433 839,78 грн. за жовтень 2025 року.

Заявником до контролюючого органу було подано заперечення на Акт №448 від 23.01.2026р., за результатом розгляду яких ГУ ДПС у Харківській області прийнято рішення від 09.02.2026 №6167/6/20-40-07-04-11 про скасування суми по взаємовідносинам з ТОВ «ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ» (податковий номер 34763972) у розмірі ПДВ 238 307,10 грн. В іншому висновки Акту №448 залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

20.02.2026р. з посиланням на Акт №448 та з урахуванням рішення від 09.02.2026 №6167/6/20-40-07-04-11 про скасування суми по взаємовідносинам з ТОВ «ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ» (податковий номер 34763972) у розмірі ПДВ - 238.307,10 грн контролюючим органом було видано податкове повідомлення - рішення №00072210704 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму - 195.533,00 грн.

Стверджуючи про невідповідність закону оскарженого податкового повідомлення – рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Розв”язуючи спір, суд зауважує, що з 01.01.2011р. приводи та підстави здійснення податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин податкової дисципліни; зміст та обсяг повноважень податкових органів; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Згідно із підпункту 20.1.3 пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали.

Наказ контролюючого органу від 19.12.2025р. №5698-п з приводу призначення відносно заявника заходу податкового контролю у формі позапланової документальної виїзної перевірки умотивований посиланням на п.п.78.1.8 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.78.1.8 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 19 лютого 2021 року у справі № 821/1235/17, від 19 березня 2020 року у справі № 460/2939/18, від 19 жовтня 2022 року у справі № 260/1644/19, від 27 березня 2025 року у справі № 640/7638/22, від 19 лютого 2026 року у справі №380/19608/24 тлумачення норми підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України свідчить про два окремі випадки проведення документальної позапланової перевірки: перша - подання декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість; друга - подання декларації з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.

При цьому в першому випадку позапланова перевірка проводиться за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V ПК України.

Вживання в тексті норм підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 ПК України словоформ «відшкодування з бюджету податку на додану вартість», «сума бюджетного відшкодування» поруч із словоформою - «від`ємне значення з податку на додану вартість» свідчить про те, що встановлена підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України умова перевищення 100 тис. грн як підстава для проведення позапланової документальної перевірки стосується від`ємного значення з податку на додану вартість як окремого від суми бюджетного відшкодування показника податкового обліку.

Контролюючий орган наділений повноваженнями на проведення документальної позапланової перевірки платника податку в разі, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ (пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України) і якщо розрахунок такої суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у пункті 200.11 статті 200 Податкового кодексу України операціями.

У такому випадку перевірка від`ємного значення ПДВ (а не перевірка безпосередньо бюджетного відшкодування) не буде різною за своєю суттю за умови якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України операціями.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 808/2911/17.

Суд відзначає, що відносини з приводу порядку визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) унормовані приписами ст.200 розділу V Податкового кодексу України.

Так, за правилами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами підпункту 2 пункту 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289 (далі за текстом - Порядок №21), якщо в результаті розрахунку значення різниці між сумою податкових зобов`язань (рядок 9) і податкового кредиту (рядок 17) отримано від`ємне значення, то заповнюється рядок 19 декларації.

Аналіз норми підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у взаємозв`язку з пунктами 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України і Порядку №21 дають підстави для наступного висновку.

Податок на додану вартість підлягає або сплаті до бюджету, або бюджетному відшкодуванню в залежності від того, яке значення має різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду: позитивне чи від`ємне. Наслідком накопичення за результатами звітного (податкового) періоду податкового кредиту в більшому розмірі, ніж податкових зобов`язань з податку на додану вартість, є виникнення від`ємного значення з цього податку, яке в подальшому призводить до виникнення права на бюджетне відшкодування ПДВ.

Для висновку про правомірність декларування платником податків від`ємного значення ПДВ податковий орган в межах проведення документальної позапланової перевірки, призначеної на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, перевіряє правильність декларування платником податків як податкового зобов`язання з ПДВ, так і податкового кредиту з цього податку за звітний (податковий) період. Податковий орган при проведенні такої перевірки не обмежений розміром від`ємного значення ПДВ, який задекларовано у податковій декларації, оскільки повинен пересвідчитись у правильності визначення платником податків від`ємного значення різниці між сумами податкового зобов`язання та податкового кредиту. Протилежний підхід суперечитиме поняттю «від`ємне значення ПДВ» у розумінні норм ПК України та нівелюватиме мету проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, яка носить превентивний характер, що полягає у запобіганні безпідставному декларуванню від`ємного значення ПДВ.

Встановлене в абзаці другому підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України обмеження щодо предмета документальної позапланової перевірки, призначеної з цієї підстави, закріплює неможливість перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати інших передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства.

Аналогічне правозастосування закріплене у постанові Верховного Суду від 24 січня 2023 року у справі №640/6754/21, від 18 вересня 2025 року у справі №320/2394/23.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що у межах спірних правовідносин призначення перевірки відбулося у зв`язку із поданням позивачем декларації з ПДВ за жовтень 2025 року, в якій заявлено від`ємне значення з податку на додану вартість, тобто у контролюючого органу були наявні підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, тобто правомірно.

Стосовно викладених в Акті №448 суджень суб`єкта владних повноважень з приводу заниження ПДВ до сплати суд зазначає, що з 01.01.2010р. правила справляння ПДВ унормовані, насамперед приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, алгоритм виконання учасником суспільних відносин податкового обов"язку у спосіб обчислення податку на додану вартість сформульований законодавцем у положеннях ст.200 Податкового кодексу України.

За визначенням п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Суд відмічає, що правила визначення податкових зобов"язань з ПДВ викладені законодавцем, зокрема, у приписах ст.ст.185-187 Податкового кодексу України, а правила формування податкового кредиту з ПДВ викладені законодавцем, зокрема, у приписах ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України.

Згідно з актом №448 суб"єктом владних повноважень не виявлено ані заниження заявником податкових зобов`язань з ПДВ, ані завищення заявником податкових зобов`язань з ПДВ.

Викладені в Акті №448 судження суб`єкта владних повноважень стосуються виключно виявлених фактів завищення податкового кредиту з ПДВ, що з урахуванням визначених ст.200 Податкового кодексу України правил обчислення грошового зобов`язання з ПДВ призвело до заниження суми податку на додану вартість, яку заявнику належить перерахувати до бюджету.

Суд зважає, що відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту лізингоодержувача (орендаря) для операцій з фінансового лізингу (фінансової оренди) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу (фінансової оренди) таким лізингоодержувачем (орендарем).

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3. ст.193 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 365 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у зв`язку з відсутністю фактів списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг (видачі з каси) або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг (видачі з каси) або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсацій.

У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) відповідно до підпункту 191.1.2 пункту 191.1 статті 191 цього Кодексу оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником.

Продовжуючи розгляд справи по суті спору, суд зазначає, що відносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України та п.п. "б" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

При цьому, у розумінні п.п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду, а у розумінні п.п.14.1.185 ст.14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до положень п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

При цьому, спеціальним застереженням п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України законодавець наголосив, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Звідси випливає, що відсутність в умовах об`єктивної дійсності події постачання товару зумовлює відсутність об`єкту справляння податку на додану вартість, що спричиняє абсолютну юридичну нікчемність дій суб`єкта суспільних відносин з приводу складання податкової накладної.

Функціонування Єдиного реєстру податкових накладних (далі за текстом - Реєстр) відбувається в автоматизованому режимі за правилами Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних (затверджено постановою КМУ від 29.12.2010р. №1246 із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №1246), а також Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість (затверджено постановою КМУ від 16.10.2014р. із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №569).

Водночас із цим, процедура реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у межах спірних правовідносин визначена Порядком зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (затверджений постановобю КМУ від 11.12.2019р. №1165; далі за текстом - Порядок №1165).

Зокрема, п.12 Порядку №1246 передбачено, що саме в автоматизованому режимі здійснюється перевірка одержаної від платника податків податкової накладної на предмет наявності підстав для зупинення реєстрації.

Відповідно до п.п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Отже, відсутність об`єкта оподаткування податком на додану вартість виключає як правомірність виписування податкової накладної контрагентом - постачальником, так і легальність включення такої податкової накладної покупцем до складу податкового кредиту з ПДВ відповідного звітного податкового періоду.

Розглядаючи справу, суд відзначає, що вимоги до змісту та форми первинних документів викладені законодавцем у ч.2 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", де передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положення ч.2 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" кореспондують п.2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88).

Окрім того, у силу вимог абз.2 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що податкова накладна є первинним документом, а тому і за приписами ч.2 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", і за приписами абз.2 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна у якості первинного документа повинна містити відомості, котрі поза розумним сумнівом детально висвітлюють зміст та обсяг господарської операції і є достовірними.

Суд бере до уваги, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. по справі №826/16776/18 (адміністративне провадження №К/9901/29228/19) "Для цілей оподаткування ПДВ операції з постачання (придбання) товарів (послуг) мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку.

Наявність у платника ПДВ первинних документів, які складені для оформлення операції з постачання, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів.

При цьому, суд зважає, що за визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

У свою чергу, наявність або відсутність окремих документів, а також помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що відбувався фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Тож, аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України (а саме: ст.ст.185, 187, 188, 198, 201) у кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України з урахуванням згаданих вище правових висновків Верховного Суду суд доходить висновку про те, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов`язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб`єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату (тобто відповідність стандарту розумної та обачливої поведінки комерсанта); 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стосовно епізоду зносин заявника з ТОВ «ПРОФТЕХІНЖИНІРИНГ» суд зазначає, що за версією сторони позивача між позивачем, ТОВ «АРМАЛІТАС» (в якості Покупця) та ТОВ «ПРОФТЕХІНЖИНІРИНГ» (в якості Продавця) було укладено правочин на поставку товару: вал 1300 мм під ПУ, вал 150 мм під ПУ, ролик фторопласт, стіл для подачи 6 м, стіл приймальний 3 м, відрізний модуль Д230, а також бухтователь арматури двухпозиційний.

Продавцем було виставлено рахунки №25/06/25 від 25.06.2025 та №07/08/25 від 07.08.2025 на оплату замовленого позивачем товару, а покупцем оплачено вказані рахунки згідно платіжних інструкцій №365 від 25.06.2025 та №462 від 07.08.2025.

За твердженням заявника, у межах згаданого правочину були проведені господарські операції з поставки валу 1300 мм під ПУ, валу 150 мм під ПУ, ролику фторопласт, столу для подачи 6 м, столу приймального 3 м, відрізного модулю Д230, а також бухтователю арматури двухпозиційного, які оформлені видатковими накладними №21 від 12 грудня 2025 року на загальну суму 236.000,04 грн (в тому числі ПДВ -39.333,34 грн.) та №22 від 12 грудня 2025 року на загальну суму 54.000,00 грн (в тому числі ПДВ - 9.000,00 грн.) та податковими накладними №2 від 25.06.2025 та №1 від 07.08.2025.

Перелічені податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відміткою у вигляді штампу з реєстру податкових накладних у правому верхньому куті податкових накладних.

Отриманий товар оприбутковано позивачем за даними субрахунку 104 рахунку 10 «Основні засоби».

Фізичне переміщення товару відбулось за товарно-транспортними накладними №Р21 від 12 грудня 2025 року та №22 від 12 грудня 2025 року.

Зобов`язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента передоплати згідно з платіжними інструкціями №365 від 25.06.2025 та №462 від 07.08.2025, відповідно.

У подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме: задіяно в реконструкції та модернізації власної лінії виробництва композитної арматури, що підтверджується актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів від 19.12.2025.

У ході розгляду справи суб"єктом владних повноважень не було спростовано цих доводів сторони позивача та достовірності перелічених вище первинних документів.

Акт №448 не містить згадки про об"єктивні дані, котрі б з достатньою достовірністю поза розумним сумнівом підтверджували те, що за даним епізодом умови ведення заявником господарської діяльності явно та очевидно виходять поза межі звичайної добросовісної, сумлінної та розумної практики ділових звичаїв; діяння сторін правочину відповідають явним та очевидним ознакам свідомої зловмисної узгодженості, спрямованої на безпідставне отримання податкової вигоди; у межах господарських операцій відсутній об`єкт справляння ПДВ чи перша події виникнення податкових зобов`язань з ПДВ; первинні документи були складені на підставі нікчемним правочинів або правочинів, визнаних судами недійсними; первинні документи містять дефекти форми, змісту або походження такого ступеня, котрі призводять до втрати юридичної сили.

Суд зауважує, що кореспонденція положень п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України, п.п.54.3.2 ст.54 Податкового кодексу України, ст.200 Податкового кодексу України не може бути витлумачена інакше ніж як обов`язок контролюючого органу довести факт заниження грошових зобов`язань з ПДВ до сплати до бюджету у зв`язку із завищенням податкового кредиту з ПДВ у спосіб достовірного встановлення факту штучності, удаваності, фіктивності господарських операцій, нікчемності правочину, відсутності об`єкту справляння ПДВ чи першої події виникнення податкових зобов`язань з ПДВ, а не у спосіб неможливості дослідження ланцюгу руху придбаних заявником товарів (робіт, послуг).

Тож, за даним епізодом викладене в Акті №448 судження суб"єкта владних повноважень про вчинення заявником податкового правопорушення слід кваліфікувати у якості недоведеного у розумінні ч.2 ст.77 КАС України та п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України.

Стосовно епізоду зносин заявника з ТОВ «СІЛКОР» суд зазначає, що 21.10.2022 між позивачем, ТОВ «АРМАЛІТАС» (в якості покупця) та ТОВ «СІЛКОР» (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі договору № 2022/66-ЗП від 21.10.2022, предметом якого є поставка продукції, вид, кількість і ціни на яку вказуються у рахунках та накладних, які складені відповідно до умов цього Договору та є його невід`ємною частиною.

За твердженням сторони позивача, у межах згаданого правочину між позивачем та ТОВ «СІЛКОР» були проведені господарські операції з придбання смоли епоксидної ЕД-20 у кількості 960 кг та ангідритного затверджувача у кількості 960 кг., які оформлені видатковою накладною №1089 від 04.12.2023 на суму 319 680,00грн. (в тому числі ПДВ – 53 280,00 грн), податковими накладними №1 від 01.12.2023 (по факту передплати) на загальну суму 80 000,00 грн. (в тому числі ПДВ – 13 333,34 грн) та №8 від 04.12.2023 (по факту поставки) на загальну суму 239 680,00грн. (в тому числі ПДВ – 39 946,67 грн).

Перелічені податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відміткою у вигляді штампу з реєстру податкових накладних у правому верхньому куті податкових накладних.

Фізичне переміщення товару відбулось за товарно-транспортною накладною №Р0111001 від 04.12.2023.

Також були проведені господарські операції з придбання смоли епоксидної ЕД-20 у кількості 960 кг та ангідритного затверджувача у кількості 960 кг., які оформлені видатковою накладною №927 від 19.10.2023 на суму 319 680,00грн. (в тому числі ПДВ – 53 280,00 грн), податковою накладною №70 від 19.10.2023 на суму 319 680,00грн. (в тому числі ПДВ – 53 280,00 грн).

Перелічена податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відміткою у вигляді штампу з реєстру податкових накладних у правому верхньому куті податкових накладних.

Фізичне переміщення товару відбулось за товарно-транспортною накладною №Р1910001 від 19.10.2023.

Крім того, були проведені господарські операції з придбання смоли епоксидної ЕД-20 у кількості 1200 кг та ангідриитного затверджувача у кількості 720 кг., які оформлені видатковою накладною №968 від 01.11.2023 на суму 326 160,00грн. (в тому числі ПДВ – 54 360,00 грн), податковою накладною № 6 від .01.11.2024 ..на суму 326 160,00грн. (в тому числі ПДВ – 54 360,00 грн).

Перелічена податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відміткою у вигляді штампу з реєстру податкових накладних у правому верхньому куті податкових накладних.

Фізичне переміщення товару відбулось за товарно-транспортною накладною №Р0111001 від 01.11.2023.

Зобов`язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжними інструкціями № 255 від 01.12.2023, № 42 від 14.02.2024, № 271 від 18.12.2023, №218 від 01.11.2023, №241 від 17.11.2023.

За версією сторони позивача, придбаний у ТОВ «СІЛКОР» товар (смола епоксидна ЕД-20 та ангідритний затверджувач) позивачем було використано у власному виробництві, при виготовленні арматури композитної Armalit-BASE (в асортименті), арматури композитної TEXOLIT (в асортименті) та сітки композитної Armalit-BASE (в асортименті) для подальшої реалізації власно виробленої продукції контрагентам: СГ ТОВ «ПРОМІНЬ», згідно видаткової накладної №404003 від 04.04.2024, ТТН №Р404003 від 04.04.2024 та договору №150224/1 від 15.02.2024; ТОВ «ЛБР-БУД», згідно видаткової накладної №611001 від 06.11.2023, ТТН №Р611001 від 06.11.2023 та договору №201023/1 від 20.10.2023; видаткової накладної №2802001 від 28.02.2024, ТТН №Р2802001 від 28.02.2024.

Суд відмічає, що у ході розгляду справи суб"єктом владних повноважень не було спростовано ані цих доводів сторони позивача, ані достовірності відомостей перелічених вище первинних документів.

Акт №448 не містить згадки про об"єктивні дані, котрі б з достатньою достовірністю поза розумним сумнівом підтверджували те, що за даним епізодом умови ведення заявником господарської діяльності явно та очевидно виходять поза межі звичайної добросовісної, сумлінної та розумної практики ділових звичаїв; діяння сторін правочину відповідають явним та очевидним ознакам свідомої зловмисної узгодженості, спрямованої на безпідставне отримання податкової вигоди; у межах господарських операцій відсутній об`єкт справляння ПДВ чи перша події виникнення податкових зобов`язань з ПДВ; первинні документи були складені на підставі нікчемним правочинів або правочинів, визнаних судами недійсними; первинні документи містять дефекти форми, змісту або походження такого ступеня, котрі призводять до втрати юридичної сили.

Суд зауважує, що кореспонденція положень п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України, п.п.54.3.2 ст.54 Податкового кодексу України, ст.200 Податкового кодексу України не може бути витлумачена інакше ніж як обов`язок контролюючого органу довести факт заниження грошових зобов`язань з ПДВ до сплати до бюджету у зв`язку із завищенням податкового кредиту з ПДВ у спосіб достовірного встановлення факту штучності, удаваності, фіктивності господарських операцій, нікчемності правочину, відсутності об`єкту справляння ПДВ чи першої події виникнення податкових зобов`язань з ПДВ, а не у спосіб неможливості дослідження ланцюгу руху придбаних заявником товарів (робіт, послуг).

Тож, за даним епізодом викладене в Акті №448 судження суб"єкта владних повноважень про вчинення заявником податкового правопорушення слід кваліфікувати у якості недоведеного у розумінні ч.2 ст.77 КАС України та п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України.

Стосовно епізоду зносин заявника з ПП «СЛАВІЯ ГРАТІНГС – АЛЬПІНА ГРАТЕ УКРАЇНА» суд зазначає, що за твердженням сторони позивача мала місце діяння з укладання усного правочину на поставку товару склоровінгу Glass Direct roving у бобінах.

Продавцем поставлено продукцію, що підтверджується видатковою накладною №29 від 29.03.2024 та податковою накладною №6 від 29.03.2024 року на суму 237 356,00 грн (в т.ч. ПДВ – 39 559,33 грн.). Покупцем зобов`язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжними інструкціями №107 від 30.03.2024, №131 від 11.04.2024, №155 від 30.04.2024.

Перелічена вище податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відміткою у вигляді штампу з реєстру податкових накладних у правому верхньому куті податкової накладної.

Фізичне переміщення товару відбулось за товарно-транспортною накладною №4 від 29.03.2024, де помилково указана календарна дата - 28.03.2024, замість правильної календарної дати - 29.03.2024, що нівелюється сукупністю відомостей суміжних документів – видатковою накладною від 29.03.2024.

Суд відмічає, що у ході розгляду справи суб"єктом владних повноважень не було спростовано ані цих доводів сторони позивача, ані достовірності відомостей перелічених вище первинних документів.

Акт №448 не містить згадки про об"єктивні дані, котрі б з достатньою достовірністю поза розумним сумнівом підтверджували те, що за даним епізодом умови ведення заявником господарської діяльності явно та очевидно виходять поза межі звичайної добросовісної, сумлінної та розумної практики ділових звичаїв; діяння сторін правочину відповідають явним та очевидним ознакам свідомої зловмисної узгодженості, спрямованої на безпідставне отримання податкової вигоди; у межах господарських операцій відсутній об`єкт справляння ПДВ чи перша події виникнення податкових зобов`язань з ПДВ; первинні документи були складені на підставі нікчемним правочинів або правочинів, визнаних судами недійсними; первинні документи містять дефекти форми, змісту або походження такого ступеня, котрі призводять до втрати юридичної сили.

Суд зауважує, що кореспонденція положень п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України, п.п.54.3.2 ст.54 Податкового кодексу України, ст.200 Податкового кодексу України не може бути витлумачена інакше ніж як обов`язок контролюючого органу довести факт заниження грошових зобов`язань з ПДВ до сплати до бюджету у зв`язку із завищенням податкового кредиту з ПДВ у спосіб достовірного встановлення факту штучності, удаваності, фіктивності господарських операцій, нікчемності правочину, відсутності об`єкту справляння ПДВ чи першої події виникнення податкових зобов`язань з ПДВ, а не у спосіб неможливості дослідження ланцюгу руху придбаних заявником товарів (робіт, послуг).

Тож, за даним епізодом викладене в Акті №448 судження суб"єкта владних повноважень про вчинення заявником податкового правопорушення слід кваліфікувати у якості недоведеного у розумінні ч.2 ст.77 КАС України та п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України.

Підсумково суд зазначає, що оглянуті судом копії згаданих вище документів не містять недоліків (вад, дефектів) змісту, форми чи джерел походження, котрі б у розумінні ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або п.п.2.1-2.4 Положення про забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1998р. №88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом – Положення №88), котрі б позбавляли ці документи юридичної сили чи доказовості.

Текст Акту №448 не містить жодних юридично спроможних суджень суб"єкта владних повноважень з приводу недостатності відомостей податкових накладних як первинних документів для підтвердження у межах спірних правовідносин обставин реальності проведених заявником господарських операцій з придбання товару.

Згадані в Акті №448 сумніви контролюючого органу стосовно відсутності у ТОВ «ПРОФТЕХІНЖИНІРИНГ» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині зберігання придбаного товару та сумніви контролюючого органу у відсутності можливості встановлення та підтвердження наявності трудових ресурсів; неможливості дослідження ланцюга реалізованого товару ТОВ "СІЛКОР" на адресу заявника та неможливість встановити походження реалізованого ПП "СЛАВІЯ ГРАТІНГС-АЛЬПІНА ГРАТЕ УКРАЇНА" товару у розумінні п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України об”єктивно не здатні позбавити заявника права на формування податкового кредиту з ПДВ на господарськими операціями з придбання реально існуючого товару за податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Окрім того, суд бере до уваги, що у спірних правовідносинах контролюючим органом за відсутності жодних розумних причин не були ініційовані процедури зустрічної звірки контрагентів – постачальників.

Оскільки укладені з контрагентами-постачальниками правочини не були визнані суб`єктом владних повноважень нікчемними чи недійсними у судовому порядку, а з огляду на сукупність добутих судом доказів ці правочини явно та однозначно не відповідають ознакам нікчемних правочинів згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України, то суд вважає, що у силу ст.ст. 215, 216, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України контролюючий орган не мав управлінських повноважень для іншої кваліфікації проведених у межах цих правочинів операцій до набрання законної сили судовим рішенням про визнання цих правочинів фіктивними або удаваними.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що у вимірі обставин даного спору має місце сукупність таких подій як: проведення заявником безготівкових розрахунків з вітчизняними контрагентами-постачальниками; належність оформлення усіх первинних та суміжних документів; наявність реального фізичного руху товару у просторі; існування товару як фізичної речі матеріального світу; використання заявником товару у господарській діяльності за наявності ділової мети та економічної доцільності операцій; відсутність підтвердження обізнаності або очевидної необережності позивача з приводу можливої протиправної діяльності контрагента заявника – постачальника та відсутність взагалі будь-яких здобутих під час проведення заходу податкового контролю об”єктивних даних, котрі б засвідчували намір заявника отримання неправомірної податкової вигоди.

Тож відображене в Акті №448 судження суб”єкта владних повноважень про вчинення заявником податкового правопорушення – недотримання п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України слід визнати недоведеним у ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.77 КАС України.

Навпаки, у ході розгляду справи підтверджено, що обсяг доказів, фізично наявних у розпорядженні суб”єкта владних повноважень під час здійснення заходу податкового контролю у поєднанні із обставинами набуття заявником права власності на товар за відсутності доведеного факту узгоджених та зловмисних діянь заявника у змові із контрагентами – постачальниками, спрямованих на неправомірне набуття податкової вигоди, виключав обґрунтованість кваліфікації цих господарських операцій як нереальних.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов”язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем – суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб”єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі податкового повідомлення – рішення про визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків з ПДВ.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з”ясовані неповно, зміст належної норм права був витлумачений неправильно, суб”єкт владних повноважень проігнорував: факт належного документального підтвердження спірних господарських операцій первинними бухгалтерськими та податковими документами; реальний рух активів і фізичне переміщення товару; фактичне оприбуткування та подальше використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності позивача; наявність ділової мети та економічної доцільності спірних операцій; відсутність доказів узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди; а також не довів належними, допустимими та достатніми доказами нереальність господарських операцій, обмежившись виключно припущеннями, узагальненою податковою інформацією та даними інформаційно-аналітичних баз без проведення необхідних заходів податкового контролю (зокрема зустрічних звірок контрагентів), унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення суб”єкта владних повноважень не узгоджується ані із дійсним змістом належних норми права, ані із справжніми обставинами фактичної дійсності, призводить до безпідставного погіршення правового становища заявника як платника податків у межах спірних правовідносин.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчинених суб”єктом владних повноважень управлінських волевиявлень у формі податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 20.02.2026р. №00072210704 та навпаки – доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин податковим повідомленням - рішенням ГУ ДПС у Харківській області від 20.02.2026р. №00072210704 .

Водночас із цим, судом у ході розгляду справи достеменно з`ясовано, що оскарженого позивачем податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 06.01.2026 р. №448/20-40-07-04-05/44839733 не існує як речі матеріального світу - правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень.

Наведені заявником у позові реквізити оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень узгоджуються з Актом №448, який у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

При цьому, реально існуючого правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень у формі податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 20.02.2026р. №00072210704 заявник у межах даної судової справи не оскаржував.

Наведене є підставою для залишення позову без задоволення, позаяк норми ч.2 ст.2 КАС України не передбачають можливості скасування неіснуючого рішення суб"єкта владних повноважень.

Разом із тим, оскільки з матеріалів справи судом встановлено, що у межах спірних правовідносин існує податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 20.02.2026р. №00072210704, яке було прийнято із посиланням на акт від 06.01.2026 р. №448/20-40-07-04-05/44839733 (дата та номер акту перевірки), то згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України праву заявника належить надати судовий захист у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", залишивши тягар несення судових витрат за стороною позивача.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Вийти за межі предмету позову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 20.02.2026р. №00072210704.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко