Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №520/3869/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 р. № 520/3869/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо перебування громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю — у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами.

Ця заборонена дискримінація полягає у відсутності нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон у країну, з якою не укладено міжнародного договору, та у виникненні внаслідок застосування правових норм Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, менш сприятливих умов і становища для громадян України, які постійно проживають в Ізраїлі, з огляду на об`єктивну неможливість виконати вимоги Порядку щодо подання заяви через електронний кабінет ПФУ з використанням електронного підпису або особистого звернення до УПФУ чи банку на території України, що, у поєднанні з відмовою у визнанні альтернативних способів подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, зокрема через уповноважених адвокатів, осіб за довіреністю або шляхом надсилання заяви з нотаріально засвідченим і легалізованим (апостильованим) підписом пенсіонера, призводить до фактичного позбавлення їх конституційного права на отримання пенсії в порівнянні з іншими громадянами України, та створює ситуацію, за якої представники дискримінованої групи, на відміну від інших пенсіонерів, змушені витрачати значні зусилля, час і кошти на звернення до суду з вимогами визнати протиправними дії, рішення та бездіяльність органів Пенсійного фонду;

- зобов`язати відповідача вжити позитивні дії:

1) негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації;

2) вважати відповідно до Постанові Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 360/777/23 що “Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках.

Відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена.”; здійснювати виплату поточної пенсії позивача на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ “Ощадбанк”;

4) здійснити виплату пенсії позивача, яку відповідач мав сплатити відповідно до Постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 року у справі №820/6533/17 та/або рішення від 25.06.2019 року у адміністративній справі №520/4994/19 та/або рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 року у справі №520/5389/22 та/або рішення від 05.05.2025 року Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/28235/24, на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Ощадбанк», з урахуванням компенсації втрати частини доходів;

5) нарахувати та виплатити позивачу на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ “Ощадбанк” компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (Двісті п`ятдесят тисяч) грн.;

6) розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації позивачки як представника дискримінованої групи громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України;

7) встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у невиплаті пенсії позивача є протиправними.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у січні 2023 року банківською установою було повернуто пенсію ОСОБА_1 за січень 2023 року у зв`язку з тим, що протягом року відсутня ідентифікація особи. Враховуючи зазначене, виплату пенсії з лютого 2023 року переведено до відділення поштового зв`язку 61103. З лютого 2023 пенсія на поштовому відділенні не отримувалася. У зв`язку із зазначеним виплату пенсії було призупинено. Станом на березень 2026 року заява на поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 не надходило. Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні підстави для поновлення виплати пенсії позивача.

Представником позивача надав відповідь на відзив, в якому останній додатково аргументував правову позицію позивача у спірних правовідносинах.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 4. ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2018 у справі №820/6533/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського об`єднаного управління пенсійного фонду України міста Харкова про вимогу про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова з приводу відмови у поновлення виплати пенсії, оформлене протоколом №11 від 16.06.2017р. Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України міста Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2017р. про поновлення виплат раніше призначеної пенсії. В решті вимог позов – залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2018 по справі № 820/6533/17 скасовано в частині зобов`язання Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2017 р. про поновлення виплат раніше призначеної пенсії. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14.06.2017 року з врахуванням індексації. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2018 року по справі № 820/6533/17 - залишено без змін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі №520/4994/19 адміністративний позов позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов`язання вчинити певні дії – задоволено. Визнано протиправними дії Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова у визначенні розміру поновлюваної ОСОБА_1 пенсії. Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова визначити ОСОБА_1 розмір пенсії за віком з 14 червня 2017 року відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 у справі №520/5389/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області стосовно не здійснення автоматичного перерахунку пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.06.2020 року з урахуванням 30 років 8 місяців та 24 днів страхового стажу та відповідно до ст.28 та ч.3 ст. 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2020 року з урахуванням 30 років 8 місяців та 24 днів страхового стажу та з урахуванням обов`язкових автоматичних масових перерахунків пенсії, відповідно до ст. 28 та ч.3 ст. 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №520/28235/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській щодо не виплати поточної пенсії ОСОБА_1 та недоотриманої пенсії з 20.12.2021 року на її особистий банківський рахунок № НОМЕР_3 в АТ “Укрексімбанк” МФО банку 322313 код ЄДРПОУ банку 00032112. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії з 20.12.2021 року, на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_3 в АТ “Укрексімбанк” МФО банку 322313 код ЄДРПОУ банку 00032112. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2025 апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №520/28235/24 залишено без змін.

26.11.2025 представник позивача звернуся до відповідача із заявою, у якій просив перераховувати пенсію ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2023 на особистий банківський рахунок реквізити, якого зазначені далі: Одержувач – ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 Банк: АТ “Ощадбанк” Рахунок одержувача № НОМЕР_2 , МФО банку 325796, код ЄДРПОУ банку 09325703.

Листом від 11.12.2025 №43757-47031/В-05/8-2000/25 відповідач зазначив пунктом 10 Порядку визначено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України через установи уповноваженого банку, зокрема, в електронній формі з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, одержувача та уповноваженого працівника банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку. Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису (КЕП). Можливість формування такої заяви передбачена в особистому кабінеті пенсіонера, зареєстрованого на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, у розділі “Щодо пенсійного забезпечення” - “Внесення змін до пенсійної справи” Для зміни банківських реквізитів пропонуємо ОСОБА_1 надати заяву одним з вищезазначених способів.

Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України ).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Приписами статті 46 Конституції України, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-VI).

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV).

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону №1058-IV.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.

При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.

Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662) (надалі - Порядок № 1596), визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв`язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 1596 виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: […] між уповноваженими банками, Пенсійним фондом України та органами Пенсійного фонду України.

Пунктами 4 і 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 (далі Порядок № 1596), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України через вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків).

Допомога на поховання, сума пенсії, грошової допомоги, недоотримана у зв`язку із смертю одержувача, пенсія, грошова допомога в разі виїзду одержувача на постійне місце проживання за кордон та у випадках, що потребують термінових виплат, виплачуються органами Пенсійного фонду України, органами соціального захисту населення шляхом зарахування на поточний рахунок одержувача (особи, яка має право на отримання виплат у зв`язку із його смертю) в уповноваженому банку.

Одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Згідно з пунктами 8-9 Порядку № 1596 поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.

Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1596 заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.

Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії (бланк якої є Додатком № 1 до Порядку №1596), яка може бути подана пенсійному органу, відповідно до пункту 10 Порядку №1596, двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; або від установи уповноваженого банку.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що 26.11.2025 представник позивача через веб-портал Пенсійного фонду України звернуся до відповідача із заявою, у якій просив перераховувати пенсію ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2023 на особистий банківський рахунок реквізити, якого зазначені далі: Одержувач – ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 Банк: АТ “Ощадбанк” Рахунок одержувача № НОМЕР_2 , МФО банку 325796, код ЄДРПОУ банку 09325703.

До вказаної заяви представник позивача надав апостильовану та нотаріально завірену довіреність, ордер про надання правової допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується матеріалами справи.

Тобто, у цьому випадку волевиявлення позивача щодо виплати пенсії на відкритий ним поточний рахунок в уповноваженому банку оформлено письмово, подано через представника позивача, що не суперечить жодній нормі чинного законодавства.

Відмовляючи перераховувати позивачу пенсію на визначений нею банківський рахунок, відповідач вважав, що позивачу необхідно особисто надати відповідну заяву, після чого буде розглянуте питання поновлення та виплати раніше призначеної пенсії.

Ці доводи відповідача є помилковими з огляду на те, що Порядком № 1596 не передбачено такої підстави для відмови у виплаті раніше призначеної пенсії на банківський рахунок, як не надання позивачем заяви про виплату пенсії особисто.

Порядком № 22-1 передбачено можливість подачі заяви саме заявником, тобто, як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Жоден з пунктів Порядку № 22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін «заявник», як вже зазначено вище, свідчить, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Тож, наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

З огляду на вищевикладене є можливим проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.

Доводи відповідача про те, що заява про виплату пенсії надійшла від представника позивача без дотримання вимог Порядку № 1596, суд вважає необґрунтованим, оскільки як вже зазначалося, цією заявою позивачем визначено його волевиявлення та реалізовано право на отримання пенсії на відкритий ним поточний рахунок в уповноваженій банківській установі.

До того ж, врегульований на законодавчому рівні порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті покладає на банк відповідальність за достовірність даних, внесених уповноваженим працівником банку до заяви про виплату пенсії щодо проведення у повному обсязі ідентифікації одержувача під час відкриття рахунку.

При цьому, відповідно до абз. 6 п. 10 Порядку № 1596 уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату пенсії, в тому числі і суми недоотриманої пенсії, на банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Ощадбанк», а тому відповідач зобов`язаний здійснити виплату пенсії, в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, поданою представником позивача.

Верховний Суд неодноразово зазначав, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України (постанови Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 280/4551/21, від 04.07.2022 у справі № 380/22572/21 від 24.07.2023 у справі № 280/6637/22).

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 року у справі №280/4551/21 сформульовано правовий висновок, згідно з яким подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку № 22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1.

Вказаний правовий висновок розповсюджується і на порядок виплати грошових коштів на карткові рахунки пенсіонерів, які фактично перебувають за кордоном (постанова Верховного Суду від 24.07.2023 по справі №280/6637/22).

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 20.01.2022 №280/4551/21 необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним Судом України в основу рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.

З пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 випливає, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зазначені висновки узгоджуються і з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18.

Матеріалами справи підтверджується, що представником позивача, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, подано безпосередньо до управління Пенсійного фонду України особисту заяву позивача про поновлення пенсії.

При цьому, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію або через свого представника, а тому посилання відповідача на те, що позивач повинен особисто звернутися із заявою про поновлення пенсії - є помилковими.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.01.2020 у справі № 489/5194/16-а, від 05.02.2020 у справі № 501/28/17, від 31.03.2020 у справі № 826/14837/16, від 18.05.2022 у справі № 160/5259/20.

Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Отже, невиконання суб`єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством становить бездіяльність цього суб`єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій, є діями суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 КАС України.

Таким чином, позивачем була дотримана вимога щодо подачі заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, тому відповідач безпідставно відмовив позивачу у виплаті пенсії на його особистий банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк».

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області стосовно невиплати пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ “Ощадбанк” та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ “Ощадбанк”.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії позивача, яку відповідач мав сплатити відповідно до Постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 року у справі №820/6533/17 та/або рішення від 25.06.2019 року у адміністративній справі №520/4994/19 та/або рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 року у справі №520/5389/22 та/або рішення від 05.05.2025 року Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/28235/24, на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Ощадбанк», з урахуванням компенсації втрати частини доходів суд вказує, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними, оскільки призначення пенсії за вищевказаними рішеннями пенсійним органом не здійснювалося.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача припинити дискримінацію, суд зазначає наступне.

В обґрунтування заявлених в цій частині вимог представник позивача стверджує, що громадяни України, євреї та асоційовані з євреями не євреї, що виїхали на місце постійного проживання в Ізраїль та проживають в Ізраїлі, які у зв`язку з виїздом в Ізраїль були незаконно позбавлені їх пенсії, та яким була поновлена або яким була призначена пенсія внаслідок скасування дискримінаційних норм Закону № 1058 рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, стикаються з однією і тією ж постійно повторюваною дискримінаційною ситуацією.

За відсутністю нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, внаслідок реалізації та застосування загальних правових норм Порядку № 1596 для громадян України, які належать до дискримінованої групи, в порівнянні з іншими громадянами, які проживають в Україні або тимчасово перебувають за кордоном, виникають менш сприятливі умови та становище в сенсі об`єктивної неможливості для них виконання умов Порядку стосовно подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок через електронний кабінет ПФУ з використанням електронного підпису або особистого звернення до органів ПФУ чи до банку на території України.

Вирішуючи спір, суд вказує, що за приписами статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини першої статтею 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон № 5207), дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно зі статтею 5 Закону № 5207 формами дискримінації є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск. Пряма дискримінація ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2018 у справі № 800/191/17 зазначено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою (постанова Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 127/4952/17).

Суд зазначає, що за наслідком розгляду справи жодної дискримінації по відношенню до позивача не встановлено, а позивачем наявності такої дискримінації не доведено, жодних доказів щодо існування дискримінації по відношенню до позивача суду не надано.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про розроблення та впровадження заходів щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України, оскільки завданням адміністративного судочинства є захист права та законних інтересів осіб, які звертаються за судовим захистом. При цьому, суд не може перебирати на себе функції законодавчої та виконавчої гілок влади, оскільки буде порушено конституційний принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.

Щодо позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу на визначений банківський рахунок компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 грн зазначає, що позивач пов`язала завдання їй моральних страждань із дискримінацією групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами, управління звертає увагу суду на те, що відсутність нормативного механізму не є проявом дискримінації, а є наслідком законодавчого регулювання, яке однаково застосовується до всіх громадян України, що виїхали на постійне місце проживання до країн, з якими не укладено відповідних міжнародних угод.

Суд зазначає, що відшкодування шкоди, передбачене Главою 82 ЦК України, стосується випадків, коли шкода завдається заподіювачем, який не перебуває з потерпілим у певних правовідносинах, передбачених законом, та відноситься до так званих позадоговірних деліктних зобов`язань.

Визначення шкоди в такому розумінні надане у статті 22 ЦК України:

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Проте, між сторонами деліктні зобов`язання відсутні, оскільки спірні правовідносини врегульовані законодавством про державне пенсійне страхування, зокрема, Законом № 1058-IV, за яким відповідач є страховиком, а позивач застрахованою особою.

Відповідно, сума протиправно невиплаченої пенсії не може відноситись до позадоговірної шкоди чи збитків в розумінні цивільного права, через що вимоги про відшкодування збитків не можуть бути задоволені через помилковий в даному випадку спосіб судового захисту порушеного права.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.1 та 2 ст. 23 ЦК України)

Позивач стверджує, що Відповідачем завдано їй моральну шкоду у вигляді страждань і принижень, яких вона зазнала через запровадження дискримінаційного ставлення.

Однак, суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, що саме через вину та протиправну бездіяльність відповідача позивачу було спричинено моральну шкоду, що виключає відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 ЦК України.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що стороною позивача не надано жодних доказів, які б встановлювали заподіяння їй моральної шкоди з боку відповідача. В той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд вважає, що позивач не довела завдання їй такої шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між нею і протиправним діянням відповідача, а отже відсутні підстави для відшкодування такої шкоди.

Щодо клопотання позивача встановити судовий контроль за виконанням рішення суду. шляхом зобов`язання відповідача подати у десятиденний строк, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини п`ятої вказаної статті за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.

Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною третьою статті 382-1 КАС України визначено, що встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

З огляду на те, що положеннями частини 3 статті 382--1 КАС України надано суду право власного розсуду щодо визначення тривалості встановленого строку для подання звіту, з урахування положень, що такий строк має становити не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищувати трьох місяців, суд вважає, що необхідним і достатнім буде встановлення відповідачу строку для подання звіту тривалістю три місяці з дня отримання цієї ухвали.

Враховуючи наведене, а також предмет спору у цій справі, наявні підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду, а тому клопотання позивача підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ “Ощадбанк”.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ “Ощадбанк”.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Клопотання ОСОБА_1 щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення суду у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили цим рішенням суду.

У задоволенні іншої частини клопотання – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча дев`яносто чотири гривні 96 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 травня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях