Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №500/1311/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1311/26

12 травня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позову позивач зазначає, що з метою забезпечення дружини постійним доглядом, звернувся до відповідача із рапортом про звільнення із військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» та надав всі необхідні документи, однак відповідачем відмовлено з підстав, що консультативний висновок спеціаліста №26 від 23.01.2026 не замінює і не доповнює рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи. Позивач вважає вказану відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за батьком, що підтверджується належними документами, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав, що обґрунтований висновок ЛКК та рішення про необхідність постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю записуються в медичну карту амбулаторного хворого (форма 025/о) за підписом членів ЛКК.

При цьому, звертають увагу, що рішення про визнання особи внаслідок психічного розладу, тимчасово або постійно непридатною до виконання окремих видів діяльності приймається відповідною лікарською комісією за участю лікаря-психіатра на підставі оцінки стану психічного здоров`я, що передбачено частини третьої статті 9 Закону України "Про психіатричну допомогу".

З урахуванням наведених аргументів та на підставі системного аналізу норми підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" об`єктивно вбачається відсутність у Позивача законних (таких, що ґрунтуються на Законі) підстав для звільнення з військової служби та, відповідно, підстав для визнання протиправними діи? військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби Позивача - ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та зобов`язання звільнити з військової служби Позивача - ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 станом на момент звернення в суд із цією позовною заявою проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є одруженим з - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження.

Слід зауважити, що ОСОБА_2 являється інвалідом ІІІ групи, що підтверджується згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №98/26/171/В.

Окрім того слід зазначити, що у ОСОБА_2 встановлений діагноз - F41.2 змішаний тривожно-депресивний розлад, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста від 23.01.2026 року.

У свою чергу, відповідно до МКХ-10 Клас V. Розлади психіки та поведінки включає перелік захворювань за кодами F00-F99, зокрема, F40-F48 - Невротичні, пов`язані зі стресом та соматоформні розлади, до яких належить і змішаний тривожно-депресивний розлад (F41.2).

Тобто, встановлений діагноз офіційно класифікується як психічний розлад, що визнається Всесвітньою організацією охорони здоров`я та є загальноприйнятим у медичній та експертній практиці України.

Враховуючи вищевикладені обставини, ОСОБА_1 18.02.2026 звернувся із рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак, командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення №411 від 24.02.2026р., яким Позивача проінформовано про відмову у задоволенні рапорту.

Також 03.02.2026 ( в даному листі допущена описка щодо дати та датою мало бути 03.03.2026) листом за №451 проінформовано представника Позивача - адвоката Сабатюк Н.П. про відмову в задоволенні рапорту Позивача.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В той же час, варто зауважити, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», та інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Тобто, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Відповідно до абз.4 п.241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені ч.4 цієї статті.

Пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а п.2 - під час воєнного стану.

Відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Таким чином, у даних спірних правовідносинах, норми підпункту г) п.2 ч.4 ст.26 та абзац 12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ фактично є взаємопов`язаними.

Так, згідно з абзацом 12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану:

необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

З конструкції абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ слідує, що законодавець поєднав сполучником «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:

- необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або

- наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Тобто, в першій підставі визначено, що інвалідність дружини/чоловіка III групи обов`язково повинна бути встановлена внаслідок саме онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.

В той же час, згідно другої підстави, яка є самостійною, інвалідність дружини/чоловіка ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, не визначених у першій підставі, однак обов`язково умовою є те, що така особа повинна мати одне із таких супутніх захворювань: онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми.

Більше того, варто констатувати, що наявність у дружини Позивача, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про психіатричну допомогу» законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров`я, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про психіатричну допомогу, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до п.1.1. Наказу Міністерства охорони здоров`я України №297 від 08.10.1998 Про перехід органів і закладів охорони здоров`я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду, здійснено перехід на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду (МКХ-10), як єдиного міжнародного нормативного документу для формування системи обліку і звітності в охороні здоров`я - з 01.01.1999.

Частинами 1, 3 статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я для застосування в Україні. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних із станом її психічного здоров`я.

Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром: особи, яка досягла 14 років, на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою; особі віком до 14 років (малолітній особі) - на прохання або за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника; особі, визнаній у встановленому законом порядку недієздатною, якщо така особа за своїм станом здоров`я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, - на прохання або за письмовою згодою її законного представника.

З наведених норм законодавства вбачається, що діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади після проведення психіатричного огляду лікарем психіатром.

Більше того, відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» психічні розлади розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті.

Як вже зазначалось вище, у ОСОБА_2 встановлений діагноз - F41.2 змішаний тривожно-депресивний розлад, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста від 23.01.2026 року.

Так, відповідно до МКХ-10 Клас V. Розлади психіки та поведінки включає перелік захворювань за кодами F00-F99, зокрема, F40-F48 - Невротичні, пов`язані зі стресом та соматоформні розлади, до яких належить і змішаний тривожно- депресивний розлад (F41.2).

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд дійшов висновків, суб`єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин (Відповідачем) було вчинено протиправні дії, та як наслідок, його поведінка призвела до порушення прав та законних інтересів Позивача.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дружиною - особою з інвалідністю IІІ групи.

Щодо вимог зобов`язального характеру суд зазначає, що згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто, його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

Враховуючи те, що дії відповідача у спірних правовідносинах не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у цьому випадку задоволення позову у частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, оскільки єдиною підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача та звільнення з військової службу слугували твердження відповідача про відсутність доказів на підтвердження того, що консультативний висновок спеціаліста №26 від 23.01.2026 не замінює і не доповнює рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи, які визнані судом необґрунтованими, а інших підстав не встановлено, суд доходить висновку про те, що зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» є дотриманням судом гарантій, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. З цих підстав суд задовольняє позовні вимоги позивача із приведенням їх у відповідність до вимог процесуального законодавства.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1064.96 грн. згідно квитанції від 09.03.2026.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 12 травня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.