Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №480/1432/25 — Сумський окружний адміністративний суд

Суд: Сумський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 11 травня 2026 р.

Справа: №480/1432/25

Суддя: О.М. Кунець

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року Справа № 480/1432/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1432/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_2 окремого мотопіхотного батальйону (військова частина НОМЕР_3 ), в якій просить суд:

- визнати протравними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо відмови у звільненні з військової служби у запас старшого сержанта ОСОБА_1 на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю II групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 звільнити старшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю II групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 23.10.2024 року ним було подано рапорт про звільнення його з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Проте, відповідач, листом від 02.11.2024, відмовив у звільненні посилаючись на те, що позивачем подано документи, які не підтверджують наявності підстав для звільнення.

Ухвалою суду від 28.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Військова частина НОМЕР_3 з позовними вимогами не погодилась, у відзиві на позовну заяву зазначила, що витяг з протоколу лікарсько-консультативної комісії від 21 серпня 2024 №168, що засвідчує потребу особи у здійсненні постійного догляду не може бути належним доказом та, як наслідок, підставою для звільнення позивача з військової служби.

У подальшому, від представника військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про заміну відповідача у справі, яке мотивоване тим, що відповідно до Директиви командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 10.06.2024 № Д-41/ДСК “Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” в 2025 році” військову частину НОМЕР_3 переформовано в управління військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), умовне найменування – військова частина НОМЕР_3 та ідентифікаційний код НОМЕР_5 – анульовано.

Відповідно до ухвали суду від 02.09.2026 року судом було встановлено, що усі права та обов`язки внаслідок проведеного переформування перейшли від Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ). Отже, клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про заміну відповідача правонаступником у справі № 480/1432/25 було задоволено, замінено відповідача у справі № 480/1432/25 Військову частину НОМЕР_3 на її правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 .

Військова частина НОМЕР_1 у письмовій заяві підтримала відзив, поданий військовою частиною НОМЕР_3 та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , 23.10.2024 року подав рапорт на ім`я заступника командира роти вогневої підтримки Військової частини НОМЕР_3 , в якому просив звільнити його з військової служби у запас на підставі абз 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України №1357-ІХ від 30.03.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку") - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи (дружина з інвалідністю ІІ з ураженням ОРА), що підтверджується довідкою МСЕК.

До вказаного рапорта від 23.10.2024 позивач долучив копії наступних документів: довідку до акту огляду МСЕК серії 12 АГГ №272936; витяг з протоколу ЛКК від 21.08.2024 №168; висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №3772 від 21.08.2024; паспорт громадянина України ОСОБА_2 ; пенсійне посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_6 ; свідоцтво про одруження, військовий квиток.

Військова частина НОМЕР_3 , листом від 01.11.2024 №2544, повідомила позивача про відсутність встановлених законом підстав для звільнення з військової служби останнього, оскільки витяг з протоколу ЛКК від 21.08.2024 №168 не може бути належним доказом потреби ОСОБА_2 у здійсненні постійного догляду.

Позивач вважає такі дій відповідача протиправними, у зв`язку з чим був вимушений звернутись за захистом порушених прав до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

При вирішені спору суд виходить із того, що Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-XII Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 , проходить службу на посаді старшого сержавнта у військовій частині НОМЕР_3 , що внаслідок переформування є Військовою частиною НОМЕР_1 .

В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та 23.10.2024 року подав рапорт на ім`я заступника командира роти вогневої підтримки Військової частини НОМЕР_3 , в якому просив звільнити його з військової служби у запас на підставі абз 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України №1357-ІХ від 30.03.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку") - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи (дружина з інвалідністю ІІ з ураженням ОРА), що підтверджується довідкою МСЕК.

Відповідно до пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7 ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_1 .

Відповідно довідці до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ №272936 ОСОБА_2 має ІІ групу (з ураженням ОРА) інвалідності.

Згідно витягу з протоколу ЛКК від 21 серпня 2024 року №168 ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду внаслідок когнітивних порушень.

Тому, позивач вважає що має право на звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Так, згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду та неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 від 23.10.2024 року про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що компетенція Збройних Сил України полягає у тому, що згідно покладених завдань і функцій Збройні Сили України є спеціалізованим суб`єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо видання наказів.

А тому належним захистом порушених прав позивача буде зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.10.2024 року про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду та неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 від 23.10.2024 року про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_8 ) від 23.10.2024 року про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua