Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №400/3347/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 р. № 400/3347/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_2 ,

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч або відповідач) щодо зупинення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення зниклого безвісти чоловіка позивача ОСОБА_2 ;

зобов`язати В/ч здійснювати нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на дату призначення грошового забезпечення;

стягнути з В/ч на користь позивача утриману виплату грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 з моменту припинення виплат до винесення рішення у справі.

На думку позивача, до правовідносини, що склалися між нею та відповідачем, не можуть застосуватися норми законодавства, що набули чинності пізніше. Позов обґрунтований посиланнями на статті 22 і 58 Конституції України.

Відповідач позов не визнав з підстав, що викладені у відзиві.

Позивач подала відповідь на відзив.

Відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого додана до позову.

ОСОБА_2 був призваний на військову службу 06.06.2024 і проходив військову службу у В/ч. 12.09.2024 ОСОБА_2 зник безвісти в результаті мінометного обстрілу під час заходу групи на позицію на околиці н.п. Михайлівка Покровського району Донецької області. Ці обставини викладені у «Сповіщенні сім`ї» № 658 від 13.03.2024 за підписом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , копія якого додана до позову.

Згідно з довідкою В/ч від 02.05.2025 № 114, позивач отримувала нараховані ОСОБА_2 суми грошового забезпечення і додаткової винагороди щомісяця, за період серпень 2024 року (місяць нарахування - вересень 2024 року) - січень 2025 року (місяць нарахування - лютий 2025 року). Грошове забезпечення і додаткову винагороду ОСОБА_2 за лютий і березень 2025 року В/ч нарахувала, але не виплатила. Відповідні суми мають статус «депоновано».

Як пояснив відповідач, невиплата сум позивачу обумовлена змінами у законодавстві.

Так, пункт 6 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) у редакції, що була чинною до 31.01.2025) мав такий зміст:

« 6. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України».

Відповідно до абзацу першого пункту 6 статті 9 Закону № 2011 постановою від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі - Постанова № 884) Кабінет Міністрів затвердив «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі - Порядок № 884).

Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх»» (далі - Закон № 3995, дата введення в дію - 01.02.2025) пункт 6 статті 9 Закону № 2011 викладено в такій редакції:

«6. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення».

Листом від 29.01.2025 № 3/39/10/4-486/1 (факт отримання якого позивач не заперечила) В/ч повідомила ОСОБА_1 про зміну пункту 6 статті 9 Закону № 2011, а також вказала на обумовлену зміною розподілу грошового забезпечення необхідність подання позивачем нової заяви (з відповідними документами до неї).

З урахуванням змін, що були внесені Законом № 3995, постановою від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 і від 14 травня 2024 р. № 550» (далі - Постанова № 449, застосовується з 1 лютого 2025 року) Кабінет Міністрів України змінив відповідним чином Постанову № 884 та виклав у новій редакції Порядок 884 - «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».

У заявах по суті справи відсутня інформація щодо наявності особистого розпорядження ОСОБА_2 на випадок полону.

Відповідно, дружина ОСОБА_2 , поряд з іншими особами, про яких вказано в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011, з 01.02.2025 має право на виплату частини (50 відсотків) грошового забезпечення (у рівних частках з такими особами).

Згідно з новою редакцією Порядку № 884, рішення про виплату особам, вказаним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011, приймається командиром військової частини за результатами розгляду відповідної заяви, до якої додаються документи, що вказані у пункті 3 Порядку № 889.

Позивач до відповідача із заявою не звернулася.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 884, у разі неподання визначеними особами (особами, вказаними в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011) заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

На переконання ОСОБА_1 , відповідач, незважаючи на зміни законодавства, про які вказано вище, був зобов`язаний продовжувати виплату їй грошового забезпечення ОСОБА_2 у повному обсязі (100 відсотків). Позивач послалася на статтю 58 Конституції України та зазначила, що ОСОБА_2 зник безвісти до того, як у статті 6 Закону № 2011 з`явилася норма про особисте розпорядження. Відповідно, у даному випадку не можна застосовувати абзац четвертий пункту 6 статті 9 Закону № 2011, посилаючись на відсутність особистого розпорядження. Також позивач заперечила обов`язок звернення із заявою відповідно до нової редакції Порядку № 884. Позивач вважає, що нові норми статті 9 Закону № 2011 та Порядку № 884 можуть застосуватися лише до тих правовідносин, що виникли після 01.02.2025.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Норми Закону № 3995 не визнані неконституційними, тому підлягають застосуванню. Відповідно, В/ч, починаючи з 01.02.2025, мала дотримуватися як норм пункту 6 статті 9 Закону № 2011 (в частині обмеження суми грошового забезпечення військовослужбовця, яку можуть отримати члени його родини), так і Порядку № 884 в новій редакції, оскільки про те, що порядок виплати грошового забезпечення встановлюється Кабінетом Міністрів України, прямо зазначено у пункті 6 статті 9 Закону № 2011.

Посилання на статтю 58 Конституції України як на підставу для застосування після 01.02.2025 неіснуючих правових норм є хибним.

Зміна правового регулювання триваючих відносин не є зворотною дією закону у часі. Відповідно до частини другої статті 58 Закону України від 23.08.2023 № 3354-ІХ «Про правотворчу діяльність», норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.

Правовідносини між позивачем і В/ч виникли у 2024 році і не припинилися 01.02.2025.

Щодо посилань позивача на статтю 22 Конституції України суд вказав таке.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення зміни до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»» його розроблено на виконання доручення Віце-прем`єр міністра України Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13 жовтня 2023 року № 8785/8/1-23. Прийняття цього Закону зумовлено необхідністю вдосконалення чинної норми щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, яка є неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення.

Законопроектом передбачалося, що реалізація Закону у новій редакції дасть можливість посилити соціальний захист військовослужбовців, адже після повернення з полону чи зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50 відсотків належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Такі заходи з боку держави як збереження (депонування) належного, але не виплаченого, грошового забезпечення військовослужбовців, передбачає зарахування цих сум грошового забезпечення на депозитні рахунки військової частини, відкриті в органах Державної казначейської служби України. Тобто, депонування - це гарантоване зобов`язання держави перед військовослужбовцем про збереження його грошового забезпечення. Механізмом такого збереження не передбачено використання цих коштів державою або будь-якою іншою стороною (особою), але збережені (депоновані) суми грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти військовослужбовця надалі будуть виплачені в установленому законодавством порядку.

Зазначений закон прийнято саме згідно з вимогами принципу соціальної справедливості, адже 50 відсотків грошового забезпечення розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця, а 50 відсотків залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Тоді як у разі виплати 100 відсотків грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим після повернення додому. Водночас родичі та сім`я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.

Нова редакція пункту 6 статті 9 Закону № 2011 не звузила зміст та обсяг існуючих прав військовослужбовців та членів їх сімей. Відповідні зміни, на думку суду, є виправданими та справедливими, адже право на грошове забезпечення належить саме військовослужбовцю. При цьому баланс між дотриманням прав військовослужбовця та прав осіб, які за законом мають право на відповідне утримання, зберігається.

Причиною того, що з 01.02.2025 позивач не отримує грошове забезпечення ОСОБА_2 , є її бездіяльність, а не протиправні дії В/ч.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача (невиплата позивачу грошового забезпечення ОСОБА_2 на умовах і в порядку, що з 01.02.2025 були змінені) є правомірною. Підстави для зобов`язання відповідача діяти за нормою, що втратила чинність, відсутні.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 19, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна