Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №380/25411/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 рокусправа № 380/25411/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, -

встановив :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 06.10.2025 №134850013584;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу періоди з 25.04.1980 по 05.05.1982, з 06.07.1984 по 04.06.1989, з 13.11.1991 по 14.03.1993 та періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 05.06.1989 по 12.11.1991, з 15.03.1993 по 12.05.1999 у пільговому обчисленні, виходячи з коефіцієнту 1,5 та прийняти рішення про призначення пенсії із 29.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.10.2025 №134850013584 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач зазначає, що орган Пенсійного фонду формально підійшов до оцінки поданих документів та фактично не врахував трудовий стаж, підтверджений трудовою книжкою, яка є основним документом про трудову діяльність працівника. У зв`язку з цим позивач вважає рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 05.01.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.

Представником відповідача-1 подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, вказав, що за принципом екстериторіальності заява позивача та додані до неї документи були передані для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. За результатами їх розгляду 06.10.2025 прийнято рішення №134850013584 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідач зазначав, що відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 мають особи за наявності страхового стажу від 21 до 31 років. За даними документів, доданих до заяви про призначення пенсії, та відомостей системи персоніфікованого обліку страховий стаж позивача становить 06 років 03 місяці 14 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву. Зазначає, що 29.09.2025 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Рішенням від 06.10.2025 №134850013584 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж роботи позивача становить 06 років 03 місяці 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди здійснення трудової діяльності згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ): з 06.07.1984 по 12.05.1999, оскільки прізвище особи на титульному аркуші трудової книжки (рос. ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним заявника (рос. ОСОБА_3 ). з 05.06.1989 по 12.11.1991 - робота на території Російської Федерації (відсутні необхідні документи про неотримання в Російській Федерації пенсійних виплат за вказані періоди або запис в заяві про причини неможливості їх отримання); з 15.03.1993 по 12.05.1999 - стаж набутий на території Російської Федерації. Крім того, до страхового стажу не враховано період з 25.04.1980 по 05.05.1982, згідно військового квитка ( НОМЕР_2 від 21.04.1980), оскільки прізвище особи (рос. ОСОБА_2 ) зазначене у військовому квитку не відповідає паспортним даним заявника (рос. ОСОБА_3 ). Рекомендуємо долучити належним чином оформлені довідки про періоди роботи/проходження військової служби, видані за місцем роботи/територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (правонаступником/архівною установою) з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію установи (за наявності). Позивач своїм правом на подачу додаткових документів про роботу на підставі первинних документів не скористався, додаткові документи не надано.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, наявною в матеріалах справи.

29.09.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Після подання заяви та доданих документів, з урахуванням принципу екстериторіальності, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсій, матеріали були передані на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Розглянувши документи, подані для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від №134850013584 від 06 жовтня 2025 року, оскільки страховий стаж роботи позивача становить 06 років 03 місяці 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Так, зокрема, відповідачем не було враховано до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 :

- з 06.07.1984 по 12.05.1999, оскільки прізвище особи на титульному аркуші трудової книжки (рос. ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним заявника (рос. ОСОБА_3 );

-з 05.06.1989 по 12.11.1991 - робота на території Російської Федерації (відсутні необхідні документи про неотримання в Російській Федерації пенсійних виплат за вказані періоди або запис в заяві про причини неможливості їх отримання);

-з 15.03.1993 по 12.05.1999 - стаж набутий на території Російської Федерації.

Крім того, до страхового стажу не враховано період з 25.04.1980 по 05.05.1982, згідно військового квитка ( НОМЕР_2 від 21.04.1980), оскільки прізвище особи (рос. ОСОБА_2 ) зазначене у військовому квитку не відповідає паспортним даним заявника (рос. ОСОБА_3 ).

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058-IV) цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із статтею 9 частиною 1 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема пенсія за віком.

Статтею 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року від 21 до 31 року.

Положеннями статті 24 частин 1, 2 та 4 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі по тексту – Закон № 1788-ХІІ).

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 частиною 1 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).

Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: “1984.05.01”, у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: “05.01.84”.

Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Відповідно до п. 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).

До трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2. Інструкції №58).

За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується “05.01.1993”.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В даному випадку, позивачем було надано трудову книжку видану на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 24.08.1984.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №637.

Обов`язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач. Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Весь комплект наданих документів вказує на повний збіг всіх інших відомостей про ім`я позивача. Зазначені помилки у документах, що складалися російської мовою за часи СРСР, а в подальшому перекладалися української мовою є досить поширеним явищем. Будь-які сумніви, що у цьому випадку є саме помилка у написанні прізвища, ім`я та по батькові, а не обман чи маніпулювання з боку позивача, у суду відсутні. Аргументів про протилежне учасниками справи не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання на невідповідність зазначених у трудовій книжці ім`я позивача, яке не відповідає імені, зазначеному російською мовою у паспорті, не є підставою для спростування факту здійснення позивачем трудової діяльності.

Крім того, суд констатує, що вказані розбіжності не піддавались сумніву під час врахування інших періодів роботи, які зазначені в трудовій книжці ОСОБА_1 .

З огляду на вищенаведене, період роботи 06.07.1984 по 12.05.1999 слід зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу.

Щодо не зарахування до страхового стажу роботи період військової служби з 25.04.1980 по 05.05.1982 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 21.04.1980, оскільки прізвище особи (рос. ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним заявника (рос. ОСОБА_3 ).

Згідно даних паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , на 2 сторінці зазначено: прізвище, ім`я, по батькові ОСОБА_4 .

Згідно даних військового квитка серії НОМЕР_2 від 21.04.1980 (заповнений мовою оригіналу), на прізвище, ім`я, по батькові – ОСОБА_4 .

Вищевказаний військовий квиток належить саме позивачеві ОСОБА_1 , що не заперечується відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Спірні правовідносини в даній частині виникли з приводу лише розбіжностей у написанні ім`я, зокрема у військовому квитку зазначено російською мовою ОСОБА_3 , а у паспорті громадянина України ОСОБА_2 .

Таким чином, порівнюючи вище вказані документи (паспорт громадянина України 2 сторінка та військовий квиток - записи яких зроблено на російській мові) слід відмітити, що в таких збігаються дані щодо позивача ОСОБА_1 , зокрема: прізвище, ім`я, дата та місце народження, розбіжності містяться лише в одній літері його імені.

Варто також зазначити, що у трудовій книжці НОМЕР_1 на 1 сторінці (заповнена російською мовою) на ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, з огляду на викладене, слід відмітити, що при заповненні військового квитка ОСОБА_1 , посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 допущено описку в імені позивача (в одній літері) та помилково зазначено його ім`я (російською мовою ОСОБА_2 ), замість правильного (російською мовою ОСОБА_3 ).

Суд враховує, що повноваження щодо заповнення військового квитка покладені на відповідних посадових осіб районних (міських) військових комісаріатів. А тому недоліки записів чи їх оформлення у військовому квитку не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу служби, оскільки визначальним є саме підтвердження факту проходження військової служби, а не правильність введення записів.

З огляду на вищенаведене, період військової служби з 25.04.1980 по 05.05.1982 слід зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу.

Щодо не зарахування до стажу роботи періодів роботи з 05.06.1989 по 12.11.1991, робота на території Російської Федерації (відсутні необхідні документи про неотримання в Російській Федерації пенсійних виплат за вказані періоди або запис в заяві про причини неможливості їх отримання), то суд зазначає наступне.

Кабінет Міністрів України 16.05.2025 прийняв постанову №562 “Деякі питання обчислення страхового стажу”, що набрала чинності 20.05.2025.

Пунктом 1 Постанови №562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (надалі - Порядок №562).

Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього союзу рср для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Тож у силу пункту 4 Порядку №562 у разі відсутності можливості здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього союзу рср, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього союзу рср.

Суд наголошує, що обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992, покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії.

Із заяви позивача слідує, що він зазначив, що не отримує пенсію у рф, ні у інших державах.

Суд визнає неприйнятними доводи пенсійного органу щодо неповідомлення позивачем причин неможливості надання доказів неотримання пенсії у російській федерації, оскільки загальновідомим є факт припинення Україною будь-якого співробітництва з органами управління країни-агресора внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України.

Таким чином, ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що період роботи з 05.06.1989 по 12.11.1991 слід зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу.

Щодо не зарахування до стажу роботи періоду роботи з 15.03.1993 по 12.05.1999, оскільки стаж набутий на території Російської Федерації, то суд зазначає наступне.

Статтею 8 Закону України №1058-IV встановлено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Російської федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 15.03.1993 по 12.05.1999 працював в будівельному монтажному управлінні “Сургутстройгаз” на території РФ монтажником 4 розряду, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка надавалась відповідачам для розгляду питання про призначення пенсії.

Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.

Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Таким чином, суд не виявив достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача до його страхового стажу, а тому дії відповідача-2 щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів є протиправними.

Разом з тим, відповідач, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду, не надав оцінки вказаним обставинам, покликаючися лише на припинення з 01.01.2023 РФ участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1991.

При цьому слід зазначити, що Відповідно до абзацу 4 п. 1.8 Розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Аналіз положень Порядку №22-1 дозволяє зробити висновок, що на орган Пенсійного фонду, який приймає заяву покладається обов`язок надати допомогу заявнику в оформленні документів, витребування додаткових документів, надсилання відповідних запитів до державних органів.

Проте, відповідач не виконав вимог Порядку №22-1, не здійснив перевірку наявності чи відсутності належних доказів відрахувань із заробітної плати позивача, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати в РФ за спірний період, та не надав оцінку таким доказам.

Посилання відповідача на припинення участі РФ у відповідній угоді, як на підставу не зарахування спірного періоду роботи позивача до страхового стажу є не обґрунтованим, з огляд на наступне.

Після вчинення військової агресії РФ проти України, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.11.2022 №328, якою постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві, а також прийнято постанову від 24.06.2023 №639, якою припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14.01.1993.

Частиною 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода) визначалося, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

За приписами пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до виходу держави-учасниці із Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Вихід держави-учасниці Угоди не може бути підставою для не зарахування при призначені пенсії громадянину України також страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Таким чином, доводи відповідача, зазначені в оскарженому рішенні не можуть бути правовою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи на території РФ, адже такий стаж ним набутий до виходу України із Угоди.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а та від 06.11.2023 у справі №560/764/21.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, період роботи з 15.03.1993 по 12.05.1999 у РФ згідно записів трудової книжки підлягає врахуванню до страхового стажу позивача.

Що стосується позовних вимог в частині зарахування спірного стажу роботи позивача з 15.03.1993 по 12.05.1999 у пільговому обчисленні, виходячи з коефіцієнту 1,5, то суд зазначає, що в даному випадку, як слідує із спірного рішення, відповідач з цього приводу не робив жодних висновків, тобто не надав оцінку пільговому стажу позивача.

В даному випадку, відповідач фактично відмовив у зарахуванні стажу роботи позивача до страхового стажу, оскільки така робота мала місце на території росії.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про зарахування спірного періоду роботи позивача у пільговому обчисленні в контексті спірних правовідносин, є передчасними, оскільки відповідач, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії, не надав оцінку поданим позивачем документам, а виходив, виключно з мотивів факту роботи позивача на території російської федерації.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.10.2025 №134850013584, а тому його необхідно скасувати.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування спірного рішення, а також зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 29.09.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 25.04.1980 по 05.05.1982, 06.07.1984 по 04.06.1989, 13.11.1991 по 14.03.1993, 05.06.1989 по 12.11.1991, 15.03.1993 по 12.05.1999.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 06.10.2025 №134850013584.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 25.04.1980 по 05.05.1982, періоди роботи з 06.07.1984 по 04.06.1989, з 13.11.1991 по 14.03.1993, з 05.06.1989 по 12.11.1991, з 15.03.1993 по 12.05.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.09.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області сплачений судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна