Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №280/1570/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року Справа № 280/1570/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29.01.2026 №083950027878 про відмову в призначенні пенсії позивачу;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача, до його пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 25.03.1992 по 18.08.2006 роки;

зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 21.01.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що право па призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники незалежно від місця останньої роботи, які були зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці або в окремих галузях виробництва за Списком №2, після досягнення 55 років та за умови наявності необхідного страхового стажу, а саме: чоловіки та наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Страховий стаж позивача становить 39 років 16 днів, вік – 55 років, що відповідає вимогам ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте відповідач безпідставно не зарахував жодного періоду пільгового стажу з посиланням на певні недоліки уточнюючої довідки. Позивач вважає, що формальні недоліки уточнюючої довідки (зокрема помилкове посилання на постанову №1173 та узагальнення зазначення посади) не спростовують факту його роботи па посадах, передбачених Списком №2. При цьому пільгові періоди роботи підтверджуються записами в трудовій книжці, які безпідставно не були взяті до уваги відповідачем. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 02.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Розгляд справи призначено без виклику учасників справи.

12.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві пенсійний орган зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи із шкідливими і важкими умовами праці згідно довідки від 28.04.2009 за №12, оскільки у довідці за період роботи з 25.05.1992 по 18.08.2006 невірно вказано Списки чинні на період роботи, а саме: заявник працював в період дії постанови КМУ №36 від 16 січня 2003року, а в довідці вказана постанова Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956, чим порушено п.3 наказу Міністерства соціальної політики від 18.11.2005 №383 «Про затвердження Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах». Крім того, в довідці зазначено, що заявник працював на посаді майстра будівельних і монтажних робіт з 25.05.1992 по 18.08.2006, однак згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 з 13.04.2000 переведено на посаду виконавця робіт. Пунктом 3 Порядку №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць та умовами праці після 21 серпня 1992 року. На думку відповідача, позивачем не підтверджено пільговий стаж за Списком №2 за період роботи з 25.03.1992 по 18.08.2006. В зв`язку з чим вважає, що рішення від 29.01.2026 №083950027878 про відмову в призначенні пенсії винесено законно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

18.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позову. В поясненнях зазначено, що у зв`язку з тим, що у трудовій книжці позивача не зазначені відомості про умови праці, а саме про зайнятість в шкідливих та важких умовах праці повний робочий день, тому для підтвердження спеціального трудового стажу необхідна уточнююча довідка підприємства. Оскільки позивач станом на дату звернення з питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку, визначеному Законом №1058, не мав підтвердженого необхідними документами у встановленому порядку пільгового стажу, то відповідач не мав підстав для призначення цього виду пенсії. Третя особа зазначає, що виключно дані трудової книжки не підтверджують зайнятість на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2. В зв`язку з чим вважає, що оскаржуване рішення винесено законно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

21.01.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повторно звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №2).

За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 29.01.2026 №083950027878 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю стажу роботи на пільгових умовах.

У рішенні від 29.01.2026 №083950027878 зазначено, що:

«Згідно з наданими документами страховий стаж становить 39 років 16 днів.

Відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівники, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку чоловікам на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Вік заявника на дату звернення становить 55 років 16 днів.

Стаж роботи заявника за Списком №2 не розраховано.

(...).

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи із шкідливими і важкими умовами праці згідно довідки від 28.04.2009 за №12, оскільки у довідці за період роботи з 25.05.1992 по 18.08.2006 невірно вказано Списки, чинні на період роботи, а саме: позивач працював в період дії постанови КМУ №36 від 16.01.2003, а в довідці вказана постанова Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956, чим порушено п. 3 Порядку №383. Крім того, в довідці зазначено, що позивач працював на посаді майстра будівельних і монтажних робіт з 25.05.1992 по 18.08.2006, однак згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 з 13.04.2000 переведено на посаду виконавця робіт.

(…)».

Після винесення оскаржуваного рішення воно було направлено до ГУ ПФУ в Запорізькій області для долучення до матеріалів електронної пенсійної справи позивача.

Про прийняте рішення позивача було повідомлено листом ГУ ПФУ в Запорізькій області 0800-0206-8/9696 від 04.02.2026.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

05.01.2026 позивачу виповнилось 55 років, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .

Страховий стаж роботи позивача становить більше 35 років, про що зазначено у оскаржуваному рішенні від 29.01.2026 №083950027878 та не заперечується сторонами.

Спір виник щодо наявності у позивача необхідного пільгового стажу за Списком №2.

З огляду на це, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 05.11.2020 у справі №607/6457/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 25.02.2021 у справі №683/3705/16-а, від 24.06.2021 у справі №758/15648/15-а та інших.

Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

Згідно з п. 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку №637.

Як вже зазначалось вище, пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 31.03.2020 у справі №678/65/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 25.02.2021 у справі №683/3705/16-а, від 24.06.2021 у справі №758/15648/15-а та інших.

При цьому суд звертає увагу відповідачів, що згідно статті 62 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.

Відповідачем не врахований пільговий стаж позивача за Списком №2 за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 21.03.1990, проте не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.

Що стосується певних недоліків довідки від 28.04.2009 за №12, то суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи уточнюючої довідки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Також, як вже зазначалось судом, пенсійний орган наділений правом вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення виданих документів, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Проте відповідач свій обов`язок не виконав та безпідставно не врахував довідку від 28.04.2009 за №12 з формальних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява №37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Суд наголошує, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є:

1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;

2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення;

3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень;

4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;

5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Очевидним є те, що рішення відповідача від 29.01.2026 №083950027878 про відмову в призначенні пенсії не відповідає критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, враховуючи вищевикладені обставини, підлягають зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2 періоди трудової діяльності позивача з 25.03.1992 по 18.08.2006.

Щодо вимог позивача зобов`язального характеру, то у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 Верховний Суд зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.

У справі №580/1617/19 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж, у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень».

У постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 Верховний Суд зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.

У справі №580/1617/19 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж, у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень».

«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини, вказує, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України»); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі») (рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України»).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату без повторного звернення в суд.

У постанові від 08.11.2019 по справі №227/3208/16-а Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно із яким повноваження пенсійного органу не є дискреційними якщо порядок їх реалізації передбачає лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

У даному спорі, позивач досягнув пенсійного віку, має необхідний страховий та пільговий стаж за Списком №2, в зв`язку з чим ефективним способом захисту порушених прав позивача, що забезпечить їх поновлення без повторного звернення до суду, є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 грн., який слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення – ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 29.01.2026 №083950027878 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 25.03.1992 по 18.08.2006 та призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 21.01.2026.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «12» травня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль