Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №260/2321/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 травня 2026 року м. Ужгород№ 260/2321/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: « 1. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27 березня 2026 року».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням від 27 березня 2026 року позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не поданням документів, що підвереджують (надають) підставу для виїзду за кордон. Позивач зазначає, що під час здійснення прикордонного контролю надав повний пакет документів для виїзду за кордон під час воєнного стану. На переконання позивача, подані документи є достатніми для підтвердження обставини на перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, з 24 лютого 2022 року тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України. Вказує, що позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не поданням документів, що підвереджують (надають) підставу для виїзду за кордон. Враховуючи викладене, відповідачем прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в перетині державного кордону позивачу.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 27 березня 2026 року позивач прибув до міжнародного пункту пропуску «Дякове» для перетинання державного кордону на виїзд з України, під час паспортного контролю пред`явив документи на підтвердження наявності у дружини ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи:

паспорти громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 та дружини ОСОБА_2 ;

свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 від 03 березня 2026 року (а.с. 10 (на звороті));

довідку до акту огляду медико – соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 707889 від 26 листопада 2024 року відповідно до якої ОСОБА_2 має другу групу інвалідності, оригінал пенсійного посвідчення № НОМЕР_5 від 24 грудня 2024 року (а.с. 11);

довідку №7 від 26 березня 2026 року видану Нересницькою сільською радою про відомості зареєстрованих осіб у житловому будинку, відповідно до якої ОСОБА_1 проживають разом з дружиною в АДРЕСА_2 (а.с. 12);

виписку з військово облікового документа, який підтверджує, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , має діючу відстрочку від мобілізації (а.с. 12 (на звороті));

витяг з реєстру громадян відповідно до якого ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 13).

Рішенням начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 27 березня 2026 року відмовлено позивачу, у перетинанні державного кордону на виїзд з України, у зв`язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону (а.с. 7).

Із вказаним рішенням позивач не погоджується, у зв`язку із чим звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 частиною 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII та постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Згідно із статтею 33 частиною 1 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зазначене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII. При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до статті 8 частини 1 пункту 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, який діє і на теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Отже, враховуючи те, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль".

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі по тексту Правила № 57) .

Так, згідно пунктом 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Згідно із пунктом 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьою статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.

Суд наголошує, що нормою пункту 2-6 Правил № 57 право на перетин державного кордону поширено, окрім осіб, перелік яких прямо передбачено пунктами 2-1 та 2-2 цих Правил, і на інших осіб, які є військовозобов`язаними, однак не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Статтею 14 частинами 1, 3 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано не чинним судом.

Так, судом встановлено та не заперечувалося відповідачем те, що при намірі перетнути державний кордон України, позивач пред`явив інспектору прикордонного контролю документи на підтвердження наявності у дружини ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи: паспорти громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 та дружини ОСОБА_2 ; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 від 03 березня 2026 року (а.с. 10 (на звороті)); довідку до акту огляду медико – соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 707889 від 26 листопада 2024 року відповідно до якої ОСОБА_2 має другу групу інвалідності, оригінал пенсійного посвідчення № НОМЕР_5 від 24 грудня 2024 року (а.с. 11); довідку №7 від 26 березня 2026 року видану Нересницькою сільською радою про відомості зареєстрованих осіб у житловому будинку, відповідно до якої ОСОБА_1 проживають разом з дружиною в АДРЕСА_2 (а.с. 12); виписку з військово облікового документа, який підтверджує, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , має діючу відстрочку від мобілізації (а.с. 12 (на звороті)); витяг з реєстру громадян відповідно до якого ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 13).

Рішенням начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 27 березня 2026 року відмовлено позивачу, у перетинанні державного кордону на виїзд з України, у зв`язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону (а.с. 7).

Проте, відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Статтею 242 частиною 5 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У силу приписів статті 242 частини 5 КАС України суд застосовує до спірних правовідносин практику Верховного Суду викладену у постанові від 5 березня 2020 року у справі № 640/467/19, в якій зазначено, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Суд зазначає, що не наведення мотивів прийнятих рішень не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.

Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (п. 41 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України», рішення у справі «Скордіно проти Італії».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія.

Суд критично оцінює вказані доводи представника відповідача про те, що позивачем не надані документи, які б надали йому право перетину державного кордону України.

Відповідно до статті 6 частини 1 Закону України № 3857-XII право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду. 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Однак, відповідачем в оскаржуваному Рішенні не зазначено жодної законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України.

Крім того, у Рішенні не зазначено документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які громадянин України не зміг надати на паспортний контроль, таких даних не навів відповідач і у своєму відзиві на позов.

Суд наголошує, що відповідно до вимог пункту 2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Поряд з цим, статтею 23 частиною 1 пунктом 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 частини 1 пункту 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" , як чоловік, який має дружину з числа осіб з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою огляду МСЕК від 26 листопада 2024 року № 707889 серії 12 ААГ.

Тобто, з поданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , особи з інвалідністю II групи.

Таким чином, позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки належить до категорії осіб, визначених в статті 23 частини 1 пункту 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та наділений правом перетину державного кордону в умовах воєнного стану в силу положень пункту 2-6 Правил №57.

Отже, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про те, що позивач, пред`явивши під час перетину державного кордону документи, які підтверджують наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 частини 1 пункту 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", мав право на перетин державного кордону України, що дає підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, прийнятого не на підставі та не у спосіб, що передбачений законодавством України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті статті 2 частини 2 КАС України, а отже таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд вважає, що відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття позбавляє взагалі можливості позивача навести аргументи щодо їх неправомірності.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у перетині державного кордону України ОСОБА_1 від 27 березня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко