Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №160/25720/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 рокуСправа №160/25720/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.09.2025р. (згідно штепмеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (яка є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 ) та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 в розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р.;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 провести нарахування та виплату позивачеві збільшеної додаткової винагороди до 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходить військову службу в Збройних Силах України з 2021 року, зокрема, у період з 12.01.2022 по 27.06.2025р. у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджено відповідним витягом з наказу. З 24.02.2022р. набрала чинності постанова КМУ №168, якою на період дії воєнного стану передбачена виплата військовослужбовцям збільшеної додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно такої участі у діях та заходах тим особам, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Позивач зазначив, що наказом головнокомандувача ЗСУ №5 від 03.01.2025р. визначено такі райони ведення бойових дій: з 01 по 31 грудня 2024 року – «Запорізька область, Пологівська міська територіальна громада», у період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р. він безпосередньо перебував в зоні бойових дій в н.п. Єгорівка Дніпропетровської області у відповідності до згаданого Наказу №5 від 03.01.2025р., у військовій частині НОМЕР_2 на посаді відповідального виконавця групи персоналу ВЧ НОМЕР_2 , однак, вказана додаткова винагорода у збільшеному розмірі до 100000,00 грн. за перебування його безпосередньо в зоні бойових дій, йому нарахована та виплачена не була, але була виплачена іншим військовослужбовцям, які перебували разом з ним у місці дислокації, тому він вважає, що має право на отримання спірної додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000,00 грн., передбаченої постановою КМУ №168, а бездіяльністю відповідача, що виразилася у невиплаті додаткової винагороди, порушені його права та інтереси, у зв`язку з чим вважає таку бездіяльність відповідача необґрунтованою та незаконною. Окрім того, позов містить і посилання на аналогічні правові висновки, викладені у рішеннях Одеського окружного адміністративного суду, Кіровоградського окружного адміністративного суду та інших.

Ухвалою суду від 04.11.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 04.12.2025р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності дій відповідача у даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена вище ухвала суду та адміністративний позов з додатками був отриманий відповідачем у його електронному кабінеті 10.09.2025р. (адміністративний позов з додатками), 07.11.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявних у справі.

Далі, за клопотаннями учасників справи, 01.12.2025р. було замінено первісного відповідача у даній справі з Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 на підставі ст.ст.48,52 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчить зміст ухвали суду від 01.12.2025р.

Також зазначеною ухвалою суду від 01.12.2025р. зобов`язано відповідача – Військову частину НОМЕР_1 протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності дій відповідача у даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем – Військовою частиною НОМЕР_1 у її електронному кабінеті 03.12.2025р., що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявних у справі.

15.12.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано до суду відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що додаткова винагорода у розмірі 30 000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць за періоди з 01.12.2024р. по 27.06.2025р. була нарахована та виплачена позивачеві, що підтверджується довідкою вих. №4978/ФЕС від 13.11.2025р., доданою до відзиву на позов. Також представник відповідача зазначив, що у період з 05.12.2024р. по 22.12.2024р. позивач перебував на лікуванні, з 22.02.2025р. по 09.03.2025р. позивач перебував у відпустці, з 21.04.2025р. по 02.05.2025р. знаходився у шпиталі, з 02.05.2025р. по 01.06.2025р. перебував у відпустці по лікуванню, що підтверджено копіями витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_2 та рапортами безпосереднього командира роти вогневої підтримки, копії яких додаються до відзиву на позов, у картках особового рахунку вказана інформація у графі винагорода додаткова за поточний місяць зазначена додаткова винагорода за попередній місяць по причині того, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у поточному місяці за минулий (п.8 розділу І Наказу №260). Також відповідач зазначив, що з 01.02.2023р. Наказ №260 було доповнено розділом ХХХІУ «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» та, починаючи із вказаного періоду, всім військовослужбовцям виплачується така додаткова винагорода лише за виконання вищеперерахованих у цьому розділі бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань). За викладеного, відповідач вважає, що відповідна додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн. була позивачеві нарахована та виплачена, тому вимога позивача здійснити йому нарахування та виплату додаткової грошової винагороди за спірний вище наведений період, є безпідставною та незаконною, яка задоволенню не підлягає, у зв`язку із чим просив у задоволенні даного позову позивачеві відмовити.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.05.2026р. у зв`язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, великим навантаженням справ та, як наслідок, об`єктивну неможливість здійснення адміністративного судочинства та прийняття судових рішень у даний період, на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України строк розгляду цієї справи було продовжено до 11.05.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 11.05.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 (позивач у справі) з 12.01.2022р. проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом, є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_3 від 24.02.2003р., копією контракту від 12.01.2022р., копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 18.08.2023р. та копією Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.01.2022р. №11, наявних у справі.

У період з 12.01.2022 по 27.06.2025р. позивач проходив військову службу у Військовій частин НОМЕР_2 про що свідчить зміст копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 12.01.2022р. №11 та копії Витягу із наказу від 27.06.2025р. №217.

Згідно відомостей, які містяться у Довідці в/ч НОМЕР_1 за №4978/ФЕС від 13.11.2025р., видно, що позивачеві була нарахована та виплачена, зокрема, додаткова винагорода 30 тисяч грн. за період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р.

Разом з тим, вказана Довідка інформації про нарахування та виплату позивачеві додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн. за згаданий вище період (що є предметом даного спору) не містить.

Вважаючи протиправною вищенаведену бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, збільшеної до 100 000,00 грн. за перебування його у період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р. безпосередньо в зоні бойових дій, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає мовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 цього Закону).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» ( далі – постанова КМУ №168).

Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022р.

До вказаної постанови КМУ №168 від 28.02.2022р. неодноразово вносилися зміни та доповнення.

Так, згідно п.1-1 постанови КМУ №168 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було установлено, що на період дії воєнного стану, зокрема:

- військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

- військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

За приписами пункту 2-1 наведеного постанови КМУ №168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають, зокрема, особливості виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки. Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) – пункт 1-2 постанови КМУ №168.

На виконання вищезазначених змін, наказом Міністра оборони України від 25.01.2023р. № 44 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 № 177/39233), який набрав чинності з 01.02.2023, внесені зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018(зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260) - доповнено розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

У пункті 2 розділу ХХХІУ згаданого Порядку №260 було передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода, згідно постанови КМУ №168, виплачується у таких розмірах, а саме:

100 000 гривень – тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

- під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

- у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

- із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

- у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

- на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

- з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

- з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

- кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

- у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

- з відбиття збройного нападу (воєнного ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

- у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.

30 000 гривень - виплачується військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

- з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

- з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

- з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

- у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

- з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

- у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

- із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

- з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);

Також і приписами пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі – бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

- бойовий наказ (бойового розпорядження);

- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойового донесення або постова відомість (під час охорони об`єкту, на який було здійснено збройний напад);

- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин – особовому складу військової частини – пункти 8 та 9 розділу ХХХІУ Порядку №260 у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Із аналізу наведених вище приписів слідує, що підставою для нарахування та виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у розрахунку 100 000 грн. та 30 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168, є виконання такими військовослужбовцями бойових (спеціальних) завдань, які перелічені у пункті 2 розділу ХХХІУ Порядку №260 та які повинні бути підтверджені бойовими наказами командирів, журналами бойових дій, рапортами (донесеннями) командирів підрозділів.

Так, із наданих учасниками справи копій документів судом установлено, що під час виконання обов`язків військової служби та у період виконання бойових (спеціальних) завдань особовим складом Військової частини НОМЕР_2 позивача було включено до наказів про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, у розмірі до 30 000,00 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, а саме:

- у період з 01.12.2024р. по 04.12.2024р., з 22.12.2024р. по 31.12.2024р. згідно копії Додатку №1 до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 04.01.2025р. №7, під номером 146, який було прийнято на підставі рапорту безпосереднього керівника позивача – командира роти вогневої підтримки ОСОБА_2 ;

- у період з 01.01.2025р. по 31.01.2025р. згідно копії Додатку №1 до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 05.02.2025р. №45, під номером 92, який було прийнято на підставі рапорту безпосереднього керівника позивача – командира роти вогневої підтримки ОСОБА_2 ;

- у період з 01.02.2025р. по 21.02.2025р. згідно копії Додатку №1 до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 06.03.2025р. №82, під номером 82, який було прийнято на підставі рапорту безпосереднього керівника позивача – командира роти вогневої підтримки ОСОБА_2 ;

- у період з 10.03.2025р. по 31.03.2025р. згідно копії Додатку №1 до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 04.04.2025р. №114, під номером 93, який було прийнято на підставі рапорту безпосереднього керівника позивача – командира роти вогневої підтримки ОСОБА_2 ;

- у період з 01.04.2025р. по 20.04.2025р. згідно копії Додатку №1 до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 04.05.2025р. №151, під номером 71, який було прийнято на підставі рапорту безпосереднього керівника позивача – командира роти вогневої підтримки ОСОБА_2 ;

- у період з 01.06.2025р. по 26.06.2025р. згідно копії Додатку №1 до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 05.07.2025р. №227, під номером 78, який було прийнято на підставі рапорту безпосереднього керівника позивача – командира роти вогневої підтримки ОСОБА_2 .

При цьому, із досліджених судом копій рапортів безпосереднього керівника позивача – командира роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_2 капітана ОСОБА_2 , судом установлено, що у наведені вище періоди позивача було включено на виплату 30000,00 грн. у зв`язку з тим, що він виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями): із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Також і вище досліджені судом Витяги із наказів командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) щодо виплати додаткової винагороди, свідчать про те, що за пунктами 1 вказаних наказів було наказано виплатити особовому складу військової частини, у тому числі і позивачеві, за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, а саме: військовослужбовцям, які, зокрема, виконували бойові завдання у складі діючих угрупувань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України здійснювали всебічне забезпечення ведення операцій, бойових (спеціальних) дій, вивчали і аналізували морально психологічний стан особового складу підрозділів відповідно, всебічного забезпечення в районі ведення бойових дій згіно до Додатків 1 до цих наказів.

Наведені вище накази у встановленому законодавством порядку позивачем не оспорювалися та не скасовані (таких доказів позивачем суду не надано).

У ході судового розгляду справи на спростування вищенаведених обставин, які містять інформацію про виконання у спірний період бойових завдань позивачем, а саме: із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, за які передбачена виплата лише 30000,00 грн. додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, за вищенаведеними рапортами безпосереднього командира позивача та Витягів із наказів і додатків №1 до них, позивачем жодних доказів суду не надано.

Окрім того, і доказів, які б свідчили про виконання позивачем бойових завдань на лінії бойового зіткнення з противником, або інших дій, перелічених у п.2 розділу ХХХІУ Порядку №260, за які передбачена виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн., позивачем на вимогу ухвали суду від 04.11.2025р. надано не було.

Також, із наданих суду копій документів судом було встановлено, що позивач проходив лікування та перебував у відпустці для лікування, що свідчить про неможливість виконання ним бойових завдань у складі в/ч НОМЕР_2 у наступні періоди, а саме:

- у період з 05.12.2024р. по 22.12.2024р. знаходився на лікуванні, про що свідчать копії Витягів з наказів командира в/ч НОМЕР_2 №340 від 05.12.2024р., №357 від 22.12.2024р., які позивачем не спростовані;

- у період з 22.02.2025р. по 09.03.2025р. позивач знаходився у відпустці, про що свідчать копія витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 22.02.2025р. №65, який позивачем не спростований;

- у період з 21.04.2025р. по 02.05.2025р. позивач знаходився у шпиталі згідно копії витягу із наказу від 21.04.2025р. №132, який позивачем не спростований;

- у період з 02.06.2025р. по 01.06.2025р. позивач після шпиталю знаходився у відпустці по лікуванню, що підтверджено копією наказу від 02.05.2025р. №147 та позивачем ці факти не спростовані.

Тобто, із наведених встановлених судом обставин слідує, що у період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р. (з урахування знаходження на лікуванні у шпиталі та перебуванням у відпустках для лікування) позивач, перебуваючи на посаді відповідального виконавця групи персоналу в/ч НОМЕР_2 , у бойових діях в районах їх здійснення, перелік яких наведений у пункті 2 розділу ХХХІУ Порядку №260, за які передбачена виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн., безпосередньої участі не брав, що підтверджено вищенаведеними дослідженими судом копіями рапортів безпосереднього начальника позивача та витягами з наказів, які не скасовані та є чинними.

А отже, із наведеного, можна дійти висновку, що за відсутності умов безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах їх здійснення, які перелічені у пункті 2 розділу ХХХІУ Порядку №260, позивач не мав та не має права на отримання вищенаведеної додаткової винагороди із розрахунку 100 000 грн., тому обґрунтовані правові підстави для виплати позивачеві за вказаний вище спірний період – з 01.12.2024р. по 27.06.2025р. додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у відповідача були відсутні.

За викладених встановлених обставин та аналізу наведених приписів законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві збільшеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168, за період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р. задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем не було надано будь-яких доказів на підтвердження протиправності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди у розрахунку 100000,00грн., передбаченої постановою КМУ №168, за період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р., з урахуванням обставин встановлених судом під час розгляду даної справи та аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства, які позивачем не спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, і аргументи позивача у позові з приводу того, що у спірний період він перебував у зоні бойових дій у н.п.Єгорівка Дніпропетровської області у відповідності до наказу Головнокомандувача ЗСУ №5 від 03.01.2025р. у військовій частині НОМЕР_2 на посаді відповідального виконавця групи персоналу ВЧ НОМЕР_2 , з огляду на таке.

По-перше, за вказаним наказом згаданий вище населений пункт до районів ведення воєнних (бойових) дій не віднесено.

По-друге, саме перебування в районах ведення бойових дій, без виконання відповідних бойових завдань, перелічених у пункті 2 розділу ХХХІУ Порядку №260, за які передбачена виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн., не є підставами та умовами для нарахування та виплати саме 100 000,00 грн. за постановою КМУ №168.

Аналогічний правовий висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 20.06.2024р. у справі №400/249/23, який підлягає застосуванню судом у даних правовідносинах в силу ч.5 ст.242 КАС України.

По-третє, аргументи позивача з приводу того, що згаданим наказом №5 від 03.01.2025р. з 01 по 31 грудня 2024р. «…Запорізька область, Пологівська міська територіальна громада…» віднесені до районів ведення воєнних (бойових) дій не є підставами для виплати позивачеві 100000,00 грн., оскільки позивачем жодних доказів, які б свідчили про виконання ним бойових завдань у вказаному населеному пункті на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військової частини, позивачем на вимогу суду, жодних таких доказів не надано.

При цьому, і доказів, скасування вищенаведених наказів про виплату йому додаткової винагороди за спірний період у розмірі 30000,00 грн., замість 100000,00 грн. у встановленому законодавством порядку позивачем суду не надано (такі відомості в матеріалах справи відсутні).

Судом також критично надається правова оцінка посиланням позивача на аналогічні правові позиції, викладені у рішеннях Одеського окружного адміністративного суду, Кіровоградського окружного адміністративного суду та інших, оскільки в Україні прецедентне право не діє, а при розгляді адміністративних справ з подібними правовідносинами адміністративні суди мають обов`язок враховувати лише правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

До того ж, слід зазначити, що викладені у позові правові висновки, які містяться у згаданих судових рішеннях не є подібними, тому не є застосовними до правовідносин, які мали місце у даній справі.

Також не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи позивача про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн., передбаченої постановою КМУ №168, іншим військовослужбовцям, які перебували разом з ним у місці дислокації, оскільки наведені обставини не є обґрунтованими правовими підставами для виплати у тому числі і позивачеві додаткової винагороди у спірному розмірі (100 000,00 грн.) лише за перебування його у зоні бойових дій (без виконання ним відповідних бойових завдань, перелік яких визначений у п.2 розділу ХХХІУ Порядку №260), у відповідності до вимог п.1-1 постанови КМУ №168 та Порядку №260.

Усі інші аргументи позивача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн. за період з 01.12.2024р. по 27.06.2025р., передбаченої постановою КМУ №168, у відповідності до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому в адміністративного суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.

З огляду на викладене та враховуючи, що права та інтереси позивача у даних правовідносинах відповідачем не були порушені, позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн., передбачену постановою КМУ №168, у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, за вищенаведений період, які є похідними вимогами у даному спорі, також задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва