Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №160/36743/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 рокуСправа №160/36743/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить:

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), викладені у листі від 01.12.2025 року № 1273413, у вигляді відмови військовослужбовцю ОСОБА_1 , у звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 ч. Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , є військовослужбовцем та проходить військову службу за мобілізацією у відповідача військовій частині НОМЕР_1 . У серпні 2025 року позивачем було подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відповідно до якого військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за батьком, який є інвалідом ІІ групи. Проте, відповідач листом від 01.12.2025 року відмовив позивачу у звільненні посилаючись, що у батька позивача є донька, 1976 року народження, яка постійно проживає за кордоном, може здійснювати постійний догляд за батьком. Позивач, уважає, що відповідач протиправно відмовив у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

16 лютого 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву, у якій відповідач просить відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що розглянувши вказаний рапорт, військовою частиною НОМЕР_1 було надано вмотивовану відповідь, в якій було вказано, що надані документи, а саме Довідка з реєстру PESEL НОМЕР_5, вказують про наявність у батька позивача - доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закордонний паспорт НОМЕР_4 дійсний до 14.05.2031 року. Враховуючи вищевказане, що у батька позивача - ОСОБА_3 , наявні інші члени сім`ї першого ступеня споріднення, які за станом здоров`я можуть здійснювати за ним постійний сторонній догляд, правові підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є військовослужбовцем та проходить військову службу за мобілізацією у відповідача військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_4 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду згідно з медичними документами.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 01.12.2025 № 1273413 повідомила позивачеві про відсутність підстав для прийняття рішення про його звільнення з військової служби, оскільки умовою звільнення за вказаною позивачем підставою є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду.

За доданими до рапорту документами встановлено наявність іншого члена сім`ї, у особи, яка потрнебує догляду, а саме донька - ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , 1976 року народження.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частина перша статті 2 Закону про військову службу визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону про військову службу проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац третій частини шостої статті 2 Закону про військову службу).

Як передбачено частиною чотирнадцятою статті 2 Закону про військову службу, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону про військову службу.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону про військову службу військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу такою поважною причиною є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону про військову службу звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, про потребу в постійному догляді.

Ураховуючи, що підставою для звільнення з військової служби позивач у своєму рапорті зазначив саме абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу, для правильного вирішення цього спору суди мали б з`ясувати:

по-перше, чи звертався позивач з рапортом про звільнення з військової служби та чи додав до рапорту визначені документи;

по-друге, чи підтверджують подані документи наявність особи, яка потребує постійного догляду, тобто один із батьків військовослужбовця або батьків його дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

по-третє, чи підтверджують подані документи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд.

Судом встановлено, що згідно з поданим рапортом та доданими до нього документами батько позивача ОСОБА_4 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 24.07.2012 серії 10 ААБ № 011587 (а.с. 10).

Відповідно до медичного висновку ЛКК від 12 травня 2025 року № 115/51 ОСОБА_4 за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки потребує постійного стороннього догляду (а.с. 11).

Отже, наявність особи, яка потребує постійного догляду, у цій справі є встановленою та сторонами не оспорюється.

Так, у постановах від 21.02.2024 року у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 року у справі №520/21316/23 Верховний Суд сформував правову позицію, згідно з якою необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком (матір`ю) може підтверджуватися відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК).

До всього, як уже зазначено вище, умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ є, зокрема, таке: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Аналіз змісту вказаної норми дає підстави для висновку, що сам законодавець і визначив, що необхідність постійного догляду може підтверджуватись або висновком медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Так, підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби відповідачем зазначено наявність іншого члена сім`ї першого ступеня можуть здійснювати постійний сторонній догляд.

Згідно з актом № 2 від 10.09.2025 року, складеним комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 , що при обстеженні сімейного стану за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не встановлено членів сім`ї першого ступені споріднення, а саме дружина ОСОБА_6 , 1955 року народження померла, ІНФОРМАЦІЯ_5 , а син ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 943 від 14.04.2025 року сформованих відділом реєстрації фізичних осіб виконавчого комітету Вільногірської міської ради, за місцем реєстрації проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований тільки позивач, та відповідно до акту від 16.05.2025 року № 2184, складеного депутатом Вільногірської міської ради Боклагом А.С. за участю свідків, слідує, що по АДРЕСА_1 , зареєстровані і фактично проживають ОСОБА_4 та його син ОСОБА_1 інших осіб не зареєстровано.

Згідно з п.6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року у справі №5-рп/99, до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , має доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає у Республіці Польща, та має статус іноземця UKR - іноземець, якому надано номер PESEL у зв`язку з конфліктом на території України. Дата змін 01.07.2024 р.

Так, згідно з абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином, військовослужбовець має право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ за наявності одночасно таких умов:

1) один з його батьків чи батьків дружини (чоловіка) є особою з інвалідністю І чи ІІ групи і вони потребують постійного догляду;

2) відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Судом встановлено, що сестра позивача та донька ОСОБА_4 з 2024 року перебуває за межами України, не проживає та не зареєстрована зі своїм батьком, а відтак у ОСОБА_4 відсутні інші члени сім`ї, які фактично можуть здійснювати постій догляд за ним, окрім позивача.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд вважає, що ОСОБА_1 є єдиною особою, хто може здійснювати постійний догляд за своїм батьком, особою з інвалідністю ІІ групи, ОСОБА_4 , 1950 року народження, тому є наявними підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я). Відповідно, відповідач протиправно відмовив позивачу у звільненні з військової служби.

Стосовно компетенції відповідача щодо прийняття рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , суд звертає увагу на таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 року у справі №380/13558/21.

Також суд ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено.

Незаконність цієї відмови підтверджено судом і не спростовано відповідачем.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Зважаючи на це та враховуючи, що норми абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ містять імперативний припис, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я» (тобто відсутня дискреція щодо прийняття рішення за наявності цих обставин - звільняти чи не звільняти), суд уважає, що обраний спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.04.2024 року у справі №140/12873/23 і суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), викладені у листі від 01.12.2025 року № 1273413, у вигляді відмови військовослужбовцю ОСОБА_1 , у звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 ч. Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев