Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №591/453/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/453/25

Номер провадження 22-ц/816/1910/26

Категорія - 68

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Черних О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

у присутності позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Грищука Д.В., представника відповідачки - адвоката Титаренка П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Грищука Дмитра Всеволодовича, подану в інтересах позивача ОСОБА_1 ,

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 лютого 2026 року в складі судді Катрич О.М., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 10 лютого 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління «Служба у справах дітей», про скасування усиновлення,

в с т а н о в и в :

16.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом, який мотивував тим, що з 06.10.2017 перебував з останньою в зареєстрованому шлюбі. Маючи намір побудувати міцну сім`ю, на прохання відповідачки він погодився усиновити її доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після усиновлення дитини з`ясувалося, що відповідачка не мала наміру продовжувати з ним шлюбні стосунки, між ними стали виникати постійні сварки, через які він став проживати окремо. Від нього вимагалося лише матеріальне забезпечення родини. Його стосунки з усиновленою ОСОБА_3 також не склались, постійно відбувались суперечки, непорозуміння, через що вони не спілкуються та не бачяться. Вказував, що між ним і дитиною відсутні стосунки як батька та дитини, ОСОБА_3 уникає його, а тому він не може виконувати свої батьківські обов`язки. 14.06.2024 шлюб між сторонами було розірвано, після чого вони спільно не проживають, спілкування з дитиною припинилося. Вважав, що зазначені обставини свідчать про невідповідність усиновлення інтересам дитини та усиновлювача.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що між усиновлювачем і дитиною склалися стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків, на те, що усиновлення суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, просив скасувати усиновлення неповнолітньої ОСОБА_4 .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2026 у задоволенні позову відмовлено.

13.03.2026 адвокат Грищук Д.В. в інтересах позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позов задовольнити.

При цьому зауважує, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, що після усиновлення дитини виявилось, що відповідачка не мала наміру продовжувати шлюбні стосунки з позивачем, між ними стали виникати постійні сварки, через які позивач перестав проживати разом з відповідачкою та її дитиною ОСОБА_3 , що відносини ОСОБА_1 з усиновленою ОСОБА_3 не склались, постійно відбувались суперечки. Через погані та «натянуті» стосунки, непорозуміння вони фактично не спілкуються, не бачяться через взаємне небажання. Звертає увагу, що позивач з об`єктивних причин не може виконувати свої обов`язки як батька, оскільки з неповнолітньою ОСОБА_3 не спілкується, остання уникає будь-яких спілкувань з ним, налагодити стосунки через це неможливо.

Вказує, що основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються всі аспекти правовідношення з усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, у результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім`ї усиновлювача та інших обставин, що негативно впливають на емоційний стан дитини. Посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15.04.2022 у справі №343/1092/20.

Зазначає, що в судовому засідання було встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тривалий час не спілкуються між собою, не мешкають разом однією сім`єю, як це було під час усиновлення, а отже позивач не може забезпечити належне виховання дитини, як це передбачено Законом України «Про охорону дитинства». Вважає, що останнім доведено, що психологічний зв`язок між ним і дитиною не склався та він не може дбати, займатися вихованням та навчанням дитини, тому обставини, які не залежать від його волі, унеможливлюють подальше виховання ним дитини.

Зазначає, що у зв`язку з тим, що між усиновлювачем і дитиною склалися незалежно від волі усиновлювача стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків, що усиновлення суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, тому наявні всі правові підстави для скасування усиновлення.

Звертає увагу, що в судовому засіданні ОСОБА_3 повідомила, що взагалі не підтримує стосунки з позивачем, натомість постійно підтримує зв`язок зі своїм біологічним батьком.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Відповідачка ОСОБА_2 , представник третьої особи - Управління «Служба у справах дітей» в судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (том 2 а. с. 1, 2, 5). Про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Грищука Д.В., які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідачки - адвоката Титаренка П.В., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06.10.2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (а. с. 9).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.06.2023 оголошено ОСОБА_1 усиновлювачем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Змінено прізвище дитини з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 , по батькові - з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 . Ім`я, дату народження та місце народження дитини залишено без змін (а. с. 14 - 16).

01.08.2023 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повторно видано свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.06.2024, яке 16.07.2024 набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 62).

Відповідно до висновку Управління «Служба у справах дітей» від 09.02.2026 №212/27.3-08 скасування усиновлення відносно неповнолітньої ОСОБА_4 громадянином ОСОБА_1 є недоцільним і таким, що не відповідає інтересам дитини (а. с. 178 - 180).

Постановляючи рішення про відмову в задоволення позову місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано доказів, що усиновлення суперечить інтересам дитини, та що відсутні підстави для скасування усиновлення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки він відповідає матеріалами справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 11, ч. 1, 2, 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я та безпечні умови життя, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються (ст. 5 Конвенції про права дитини).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованої Законом України від 15.02.2011 №3017-VІ із застереженням та заявою, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу.

Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Питання щодо усиновлення врегульовані главою 18 Сімейного кодексу України «Усиновлення».

Відповідно до ст. 207, ч. 3 - 5 ст. 232 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.

Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін (абз. 1 ч. 1 ст. 233 СК України).

Отже, в контексті положень про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено в законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання в звичайних побутових обставинах.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №204/586/20, від 15.04.2022 у справі №343/1092/20.

Згідно з ч. 1 ст. 238 СК України усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються усі аспекти правовідношення з усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, у результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім`ї усиновлювача та інших обставин, що негативно впливають на емоційний стан дитини.

Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №175/1713/20.

Установивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та усиновленою донькою склалися стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання та виконання ним батьківських обов`язків як усиновлювачем поза його волею, а також на підтвердження того, що усиновлення суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, тобто ОСОБА_1 не довів наявності підстав, передбачених частиною першою статті 238 СК України, для скасування усиновлення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що розірвання шлюбу між позивачем та відповідачкою не може бути підставою для скасування усиновлення, оскільки разом з усиновленням позивач набув права та взяв на себе обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у тому ж обсязі, який мають біологічні батьки щодо дітей.

Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.12.2024 у справі №363/3572/23, від 16.04.2025 у справі №127/37017/23.

При цьому апеляційний суд наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для скасування усиновлення дитини, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції заслуховувалася думка дитини, яка повідомила, що вона дуже гарно ставилася до ОСОБА_1 , він її виховував з самого малечку, у неї було бажання щоб він її усиновив, надала свою згоду. У них були прекрасні стосунки. Але після того, як батько пішов з родини, вона була ображена на нього, деякий час він спілкувався з нею, вона просила його повернутися. Але в подальшому він видалив чат, в якому вони спілкувалися. Вона намагалася декілька разів з ним відновити переписку, але він не відповідав. Сам жодного разу не ініціював спілкування. Вона хоче залишитися його донькою та хоче з ним спілкуватися, розуміє всі права та обов`язки усиновленої дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 підтримує стосунки зі своїм біологічним батьком, не є підставою для скасування судового рішення.

Посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.04.2022 у справі №343/1092/20, є необґрунтованими, оскільки висновки в цій справі і в справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи апеляційної скарги про те, що дитина спілкується з біологічним батьком, також не є підставою для задоволення позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Грищука Дмитра Всеволодовича, подану в інтересах позивача ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 травня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

О.М. Черних