Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №137/374/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 137/374/26

Провадження № 33/801/475/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач: Ковальчук О. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальчука О.В., розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Халупка Сергія В`ячеславовича, на постанову Літинського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2026 року постановою Літинського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП, та, у відповідності до ст. 36 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 40 800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років 7 місяців 7 днів без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнено на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.

Не погодившись з такою постановою суду, захисник ОСОБА_1 – адвокат Халупко С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу вищевказаних адміністративних правопорушень.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що розглядаючи справу, суд першої інстанції належним чином не повідомив про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 . На думку скаржника, суд першої інстанції жодним чином не намагався встановити дійсні обставини справи та позбавив ОСОБА_1 можливості надати докази в підтвердження його невинуватості.

При цьому, на переконання адвоката Халупка С.В., сам факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 не доведений належними доказами.

Крім того, скаржник наголошує, що у даній справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження відповідного огляду, а також, що йому було запропоновано пройти огляд у медичному закладі.

Більше того, як вважає захисник, матеріали справи взагалі не містять належної фіксації самої процедури спілкування між працівниками поліції та ОСОБА_1 . Суд формально послався на наявність відеозапису, однак не встановив чи є такий відеозапис безперервним, чи містить він момент пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння.

Між тим, апелянт зауважує, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , йому не було роз`яснено права та насідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

До того ж, адвокат Халупко С.В. звертає увагу суду на те, що суд не дослідив повторність правопорушень належним чином. У даному випадку, на думку скаржника, суд обмежився формальним посиланням на попередні постанови, не перевіривши їх належність, допустимість та юридичну силу у контексті цієї справи.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити з огляду на таке.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

У першу чергу, перевіряючи доводи апеляційної скарги про позбавлення судом першої інстанції ОСОБА_1 можливості надати докази в підтвердження його невинуватості, оскільки, розглядаючи справу, суд першої інстанції належним чином не повідомив його про дату, час та місце розгляду справи, апеляційний суд звертає увагу на те, що право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст. 268 КУпАП, відповідно до якої справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що про судове засідання із розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , на якому було прийнято оскаржувану постанову, останньому було достеменно відомо, що підтверджується довідкою про отримання повістки у формі електронного повідомлення (а.с. 37), проте з невідомих суду причин на розгляд справи останній не з`явився.

Відповідно до пункту 2,5,6 Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА від 23 січня 2023 року № 28, (далі - судові виклики) здійснюється шляхом направлення в месенджері за допомогою програмного додатка або SMS-повідомлення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду (далі - АСДС).

Судовий виклик надсилається учаснику судового процесу за наявності відповідної заяви та технічної можливості. Форма заяви надається учаснику судового процесу в суді або самостійно завантажується ним з офіційної сторінки суду, розміщеної на офіційному веб-порталі судової влади України. Така заява підписується власноруч або кваліфікованим електронним підписом учасника судового процесу та подається до суду.

Аналіз наведеного, свідчить, що надсилання відповідних повідомлень про дату, час і місце розгляду справи сторони у справі шляхом направлення в месенджері за допомогою програмного додатка або SMS-повідомлення за допомогою АСДС, вказану в документах, що подавались до суду, здійснюється за наявності відповідної заяви та технічної можливості.

У матеріалах справи містяться відповідні заяви, власноручно підписані ОСОБА_1 , про отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлень (а.с. 4, 25).

За таких обставин, направлення судом першої інстанції SMS-повідомлення ОСОБА_2 вважається належним повідомленням про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Пономарьов проти України», та «Трух проти України»).

У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Практикою Європейського суду з прав людини також встановлено, що якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи, їх права на доступ до правосуддя не є порушеними.

Статтею 277 КУпАП визначені строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, відповідно до яких справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Умисне затягування розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.

Недотримання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади, а непонесення відповідальності за скоєне правопорушення дискредитує державу та руйнує моральні цінності суспільства.

З наведених вище обставин справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції вжито заходів задля належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце її розгляду. Також апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність відповідного судового провадження щодо нього і повинен був також сам цікавитися його перебігом.

Таким чином, судом забезпечено можливість реалізувати ОСОБА_1 свої процесуальні права, передбачені статтею 268 КУпАП.

Поведінка ОСОБА_1 розцінюється апеляційним судом як намагання штучно створити докази порушення судом першої інстанції принципу доступу до правосуддя, зокрема розгляду справи без учасників справи, як підстави для послідуючого оскарження ухваленої судом постанови, тобто про недобросовісну його поведінку.

Отже, вищезгадані доводи скаржника не впливають на правильний висновок суду першої інстанції про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), судове рішення має бути обґрунтованим. Це означає, що суд повинен чітко викласти підстави свого рішення, пояснити, як він оцінив докази та застосував правові норми.

Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів достатнім чином повинні містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ сформована стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано всі обставини, які мають значення для вирішення даної справи, зокрема суд обмежився лише формальними висновками про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП, цілком доведена та підтверджена наявними у матеріалах справи доказами, при цьому належним чином не мотивувавши таких висновків із посиланням на конкретні докази, що їх підтверджують.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Диспозиція ч. 2 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2026 року о 22 год. 25 хв. на 347 км. автодорозі М-30 водій ОСОБА_1 повторно протягом року керував транспортним засобом «Mazda», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння: а саме звуженні зіниці очей, які не реагують на світло, неприродня блідість обличчя, підвищена активність. Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Це підтверджується наступними доказами.

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 611810 від 11 березня 2026 року, у якому зафіксовано вказані вище обставини (а.с. 2).

Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року у справі № 188/1322/25, якою визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік (а.с. 8-10).

Рапортом поліцейського взводу № 1 роти № 2 БПП з обслуговування Вінницького району УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Михайла Фірсова від 11 березня 2026 року, відповідно до якого 11 березня 2026 року працівниками поліції було зупинено транспортний засіб «Mazda», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . В ході спілкування з ОСОБА_1 у нього були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законодавством порядку водій відмовився. Також в ході перевірки документів водія було встановлено, що ОСОБА_1 позбавлений права керування транспортними засобами постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року у справі № 188/1322/25 (а.с. 6).

Відеозаписами з камер поліцейських, на яких зафіксовано факт зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , вимоги працівників поліції пройти огляд на визначення стану наркотичного сп`яніння, відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння (а.с. 11).

Згідно з вимогами п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння має наслідком притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За ч. ч. 2-3 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 256 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

За таких обставин та наведеного нормативно-правового регулювання вбачається, що суд першої інстанції, діючи у відповідності до вимог ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення, докази, які містяться в матеріалах справи на предмет їх належності, достатності та допустимості, встановивши наявність судового рішення про позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами та повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, за результатом чого дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, а тому правильно притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за цією нормою права.

Крім того, диспозицією ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачений склад адміністративного правопорушення, що полягає у повторному протягом року вчиненні порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.

Диспозиція ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачає склад правопорушення, який полягає у керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає адміністративне стягнення у виді накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2026 року о 22 год. 25 хв. на 347 км. автодорозі М-30 водій ОСОБА_1 повторно протягом року керував транспортним засобом «Mazda», д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим 10 листопада 2025 року права керування судом, чим повторно протягом року вчинив правопорушення передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП та порушив вимоги п. 2.1. «а» Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується такими доказами.

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 611820 від 11 березня 2026, у якому зафіксовано вказані вище обставини (а.с. 22).

Довідкою про притягнення особи до адміністративної відповідальності, з якої вбачається, що 03 березня 2026 року ОСОБА_1 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування, за що був притягнутий до відповідальності за ч. 4 ст. ст. 126 КУпАП (а.с. 21).

Відеозаписами з нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано факт зупинки транспортного засобу, повідомлення ОСОБА_1 про порушення ним п. 2.1. «а» Правил дорожнього руху та складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. ст. 126 КУпАП (а.с. 11).

Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС та МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками наркотичного сп`яніння, згідно з п. 4 розділу І Інструкції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Саме цими положеннями керуються працівники поліції при встановленні у водіїв транспортних засобів ознак сп`яніння.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наявність таких ознак не є встановленням факту перебування особи в стані сп`яніння, а лише є підставою для проходження нею огляду у визначеному законом порядку. Саме проходженням такого огляду встановлюється факт наявності чи відсутності в організмі водія залишків алкогольних, наркотичних чи інших речовин, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, правопорушник був зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку відповідний медичний огляд, на що він відмовився.

Твердження скаржника про те, що належними доказами не підтверджено керування ОСОБА_1 транспортним засобом, суд оцінює критично, як неправдиве, та яке спростовується наявними в матеріалах справи доказами, адже факт керування транспортним засобом підтверджується наявним в матеріалах справи відеозаписом із нагрудних камер працівників поліції та визнано самим ОСОБА_1 , що зафіксовано на вказаному відеозаписі.

Так, після зупинки транспортного засобу «Mazda», д.н.з. НОМЕР_1 , поліцейський підійшов до дверей водія та почав спілкуватися із ОСОБА_1 , який перебував за кермом вказаного транспортного засобу.

До того ж, після зупинки і під час спілкування з працівниками поліції, ОСОБА_1 жодного разу не заперечив факт керування ним транспортним засобом і не повідомив, що водієм була інша особа, таким чином посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом є необґрунтованими.

Надалі, після пред`явлення посвідчення водія, на запитання поліцейського чи ОСОБА_1 готовий проїхати до медичного закладу для проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння, він повідомив, що готовий пройти відповідний огляд. З огляду на наведене, посилання скаржника на те, що відсутні докази того, що ОСОБА_1 не було запропоновано пройти огляд у медичному закладі є безпідставними.

Однак, ОСОБА_1 , виявляючи начебто згоду на проходження огляду, вказував, що йому потрібно їхати далі, оскільки він виконує наказ командира.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що із згаданого відеозапису можна встановити, що дії ОСОБА_1 були направлені на створення обставин неможливості отримання результатів відповідного огляду. За наявності таких дій з боку ОСОБА_1 , його згода (бажання) на проходження огляду, - нівелюються, а лише озвучування такої згоди за відсутності відповідних дій на її реалізацію свідчить про відмову від проходження огляду.

Таким чином, доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння спростовуються наявними у справі доказами.

Крім того, як видно із відеозаписів, під час спілкування із ОСОБА_1 працівники поліції встановили, що ОСОБА_1 10 листопада 2025 року судовим рішенням позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік та 03 березня 2026 року відносно нього була прийнята постанова про притягнення до відповідальності за ч. 4 ст. ст. 126 КУпАП.

При цьому ОСОБА_1 вказаного не заперечував та підтвердив, що дійсно він раніше вже притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП та за ч. 4 ст. ст. 126 КУпАП.

Отже, досліджені судом відеозаписи є інформативними і не вказують на упередженість чи суб`єктивне ставлення працівників поліції, крім того ОСОБА_1 роз`яснено його права, підстави для проходження огляду на стан сп`яніння і наслідки відмови від його проходження, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу.

Після чого, працівниками поліції було складено протоколи про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП та за ч. 5 ст. ст. 126 КУпАП, копії яких ОСОБА_1 отримав та поставив у них підпис, зокрема у графі «13. Підпис особи, якій роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП».

При складанні протоколів про адміністративні правопорушення, порушень працівниками поліції допущено не було. Ніяких доказів порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій тощо) суду не надано. Ніяких заперечень чи зауважень до протоколів про адміністративні правопорушення при його складанні ОСОБА_1 повідомлено не було.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколах про адміністративні правопорушення.

Між тим, така кваліфікуюча ознака, як повторність, у даній справі доводиться наявністю постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка на час розгляду справи судом першої інстанції не була скасована і судове рішення набрало законної сили.

Крім того, відповідно до п. 5 розділу VII «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395, передбачено, що у разі встановлення повторності правопорушення до протоколу (якщо протокол складається) долучається довідка, у якій міститься інформація про дату вчинення попереднього адміністративного правопорушення і прийняте у справі рішення.

Працівник поліції, складаючи протоколи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП та за ч. 5 ст. 126 КУпАП, сформував та долучив відповідну довідку до матеріалів справи, та, керуючись її змістом, дійшов обґрунтованого висновку про наявність ознак повторності адміністративного правопорушення, а тому підстав вважати, що він діяв у непередбачений законом спосіб не має.

Таким чином, зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази апеляційний суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 КУпАП.

При цьому доводи апеляційної скарги про те, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 КУпАП та ч. 5 ст. ст. 126 КУпАП, не знайшли свого підтвердження, та, на переконання апеляційного суду, спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинені ним адміністративні правопорушення і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень доведена та підтверджена належними доказами.

Між тим, суд першої інстанції правильно застосував ч. 2 ст. 36 КУпАП, відповідно до якої при призначенні адміністративного стягнення, коли особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, та обґрунтовано визначив стягнення ОСОБА_1 у межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Як передбачено ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

Враховуючи, що висновки суду щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП та ч. 5 ст. 126 КУпАП є вірними, але мотиви, з яких виходив суд, є необґрунтованими, апеляційний суд вважає, що постанову суду першої інстанції необхідно змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 38, 247, 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Халупка Сергія В`ячеславовича задовольнити частково.

Постанову Літинського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ковальчук