Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №947/38852/25 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/38852/25

Провадження № 2/947/2259/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11.05.2026 м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Дімової Є.В.,

- представника позивача – Черкасова Д.Г.,

- представника відповідача – Голєвої С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію,

ВСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи

У жовтні 2025 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом звернулося Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» (далі також – позивач, постачальник послуг) до ОСОБА_1 (далі також – відповідач, споживач) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію (опалення та гаряче водопостачання) в розмірі 50 323,24 грн.

Позов обґрунтований тим, що споживач тривалий час використовує теплову енергію у житлі, власником якого він є, однак оплату наданих послуг належним чином не здійснює.

Ухвалою суду від 17.11.2025 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

За результатами розгляду справи 08.12.2025 судом ухвалено заочне рішення, відповідно до якого з ОСОБА_1 стягнуто на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за теплову енергію в розмірі 50 323,24 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028 грн.

17.12.2025 відповідач звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 03.02.2026 заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.12.2025 у справі № 947/38852/25 скасовано. Подальший розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відзив до суду не надходив.

У додаткових поясненнях представниця відповідачки зазначила, що починаючи з 2023 року відповідачка є власницею 1/4 частки квартири. Відтак борг за теплову енергію підлягав розподілу між нею та іншим співвласником 3/4 часток квартири у відповідній пропорції.

Заяви та клопотання учасників справи

Окремою заявою від 05.01.2026 представниця позивачки просила застосувати строки позовної давності.

25.02.2026 до суду представником відповідача подано клопотання про витребування доказів з КП «Теплопостачання міста Одеси».

Ухвалою суду від 26.02.2026 вказане клопотання задоволене.

Процесуальні дії у справі

У судовому засіданні 28.04.2026 представник позивача підтримав свої вимоги, просив задовольнити. Представниця відповідачки у позові просила відмовити.

Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Судом установлено, що Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» забезпечує тепловою енергією квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , котра належала ОСОБА_2 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за яким, станом на 01.07.2025, існує заборгованість в розмірі 50 323,54 грн за спожиту теплову енергію, що підтверджується долученим до позову реєстром нарахувань та оплати.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 465793916 від 26.02.2026 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , наразі належить:

- на 3/4 частки ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10.05.2023 (зареєстровано в реєстрі 24.04.2023) та постанови Одеського апеляційного суду від 27.03.2023 у справі № 947/14757/21 (зареєстровано в реєстрі 18.08.2023);

- на 1/4 частку ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24.04.2023 (зареєстровано 24.04.2023).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.09.2024 у справі № 947/33921/23 встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 , виділивши в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 17 кв. м, балкон площею 1,1 кв. м; в користування ОСОБА_3 житлові кімнаті площею 11,4 кв. м, 16,7 кв. м, 10 кв. м, балкон площею 1,6 кв. м, комору площею 10 кв. м; залишено в спільному користуванні коридор площею 12 кв. м, вбудовану шафу 0,4 кв. м, кухню площею 9,9 кв. м, ванну кімнату площею 2,6 кв. м, вбиральню площею 1,4 кв. м.

Застосовані норми права

Так, за приписами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі).

Опалення – це підтримка в закритому приміщенні температури, що нормується й необхідне для нормальної життєдіяльності людини, ведення технологічних процесів і інших цілей й має важливе значення для запобігання відволоженню, промерзанню, викривлення будівельних конструкцій.

Центральне опалення – послуга, яка передбачає подачу теплової енергії до кожної квартири для забезпечення опалення приміщень.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено основні обов`язки споживача теплової енергії, зокрема своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно зі ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісяця здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача сплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Зі змісту приписів ст. 20, 21 зазначеного Закону випливає, що споживач повинен укласти договір на надання житлово-комунальних послуг на основі типового договору, а також оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Індивідуальний договір уважається укладений зі споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Текст такого договору було розміщено 04.10.2021 на офіційному сайті Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» за адресою: www.teplo.od.ua.

Отже, станом на 06.11.2021 типові договори з індивідуальними споживачами про надання послуги з постачання теплової енергії вважаються укладеними з відповідною категорією споживачів.

Відповідно до п. 1 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії – цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України.

За приписами ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Згідно з приписами ст. 68, 162 ЖК України та п. 5 ст. 45 «Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, та вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.

Нормами ст. 68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відповідачі зобов`язані регулярно щомісяця оплачувати житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує.

Аналогічне положення закріплено в ч. 4 ст. 319 ЦК України.

Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, котре йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 757/29813/17, факт не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності, та факт відсутності реєстрації у цій квартирі, не звільняє власника квартири від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які були надані.

Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг. Зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07. 2020 у справі 712/8916/17).

Мотиви прийнятого рішення

У цій справі квартира, яка є об`єктом надання послуг позивачем, перебуває у власності 2 осіб. Інший співвласник 3/4 часток квартири позивачем до участі у справі як співвідповідач не залучався.

Вказані співвласники є спадкоємцями попереднього власника квартири – ОСОБА_2 , відтак успадкували як права, так і обов`язки з погашення заборгованості за теплову енергію у відповідних частках (ст. 1216, 1218 ЦК України).

Оскільки частки співвласників визначені, відтак кожен з них повинен сплачувати послуги з постачання теплової енергії у відповідній частці. Застосування солідарного обов`язку у такому разі не відповідатиме засадам розумності та справедливості.

Водночас, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що борг зі сплати за теплову енергію нараховувався за період з 01.03.2018 по 01.07.2025. Змін до підстав/предмета позову позивачем не здійснювалося.

Відтак суд проводить розрахунок з 01.03.2018, при цьому не враховує залишок боргу станом на 01.03.2018 в розмірі 12 541,40 грн, оскільки позивачем не доведено за який період виникла вказана заборгованість, що позбавляє суд можливості вирішити питання про застосування позовної давності до вказаної частини боргу.

Отже залишок заборгованості станом на 01.07.2025 становить 37 720,44 (50 323,54 – 12 603,10), з яких 9 430,11 грн повинна сплатити відповідачка.

Відповідно до квитанції № 53 від 12.12.2025 та квитанції № 0.8.4868648483.1 від 12.12.2025 в сумі 484,50 грн та 10 303,12 грн відповідно, а на загальну суму 10 787,62 грн, вказана заборгованість відповідачки погашена.

При цьому суд відмічає, що визначальним для нарахування та сплати заборгованості є саме часка у власності, а не фактична площа, яка використовується, оскільки остання є похідною величиною з урахуванням можливості фактичного виділення в користування окремих приміщень квартири співвласникам, яка, при цьому, може змінюватися.

Наявність спільного або роздільних особових рахунків співвласників на викладені висновки не впливає.

Щодо застосування строків позовної давності

Суд відмічає, що період нарахування заборгованості за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_3 , охоплює період часу з грудня 2007 року по вересень 2024 року.

Загальний строк позовної давності визначений ст. 257 ЦК України та становить 3 роки.

Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) з 12.03.2020 на всій території України запроваджено карантин. Дія карантинних заходів у подальшому неодноразово продовжувалася відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 11.03.2020 № 211, від 22.07.2020 № 641, від 09.12. 2020 № 1236, а загалом безперервно до 30.06.2023.

Відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, до ЦК України внесені зміни, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, розпочав діяти воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє наразі.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX (зі змінами) до ЦК України внесені зміни, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Відповідно до Закону України від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» виключено.

Відтак, у період з 02.04.2020 і по 03.09.2025 перебіг строку позовної давності спочатку продовжений, а потім зупинений. З 04.09.2025 вказаний строк відновив свій перебіг.

Оскільки наданий позивачем розрахунок починається з 01.03.2018, що є в межах трирічного строку позовної давності (3 роки до 02.04.2020), відтак підстав для застосування строків позовної давності у цій справі не вбачається,

Іншого перед судом не доведено.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 10.02.2010).

Отже суд, надавши відповідь на основні аргументи сторін, які відноситься до предмета спору, та обґрунтувавши прийняте рішення, не вбачає за необхідне надавати відповідь на кожний детальний аргумент, указаний в заявах по суті справи, які не стосуються предмета спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, відтак судовий збір не компенсується.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 2, 76-83, 141, 263-265, 273, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гаряче водопостачання (теплову енергію) – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» (код ЄДРПОУ № 346741015014, адреса: м. Одеса, вул. Балківська, 1Б);

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ).

Суддя К. А. Цирфа