Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №607/2292/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.05.2026 Справа №607/2292/26 Провадження №2/607/3067/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участю: секретаря судового засідання Дмитрик В-М.Р.

представника позивача адвоката Яворського А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Яворський Андрій Васильович до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Яворський А.В. звернулась в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.04.2024 розірвано. За час сумісного проживання в шлюбі ними

07.03.2018 набуто двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Разом з тим, на даний час згоди про добровільний поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя між ними не досягнуто. На підставі вищевикладеного, позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 68,4 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., а також стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 12 820,70 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.02.2026 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.03.2026, задоволено клопотання представника позивачаОСОБА_1 – адвоката Яворського А.В. та зобов`язано приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ліщину О.П. надати суду належним чином засвідчену копію заяви від 06.03.2018 за реєстровим №318, якою ОСОБА_1 надала згоду на придбання квартири АДРЕСА_2 справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ліщиною О.П. 06.03.2018 та яка зберігається у матеріалах нотаріальної справи щодо нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 07.03.2018, зареєстрованого в реєстрі за №331.

06.04.2026 судом зареєстровано відповідь приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ліщини О.П. на ухвалу суду від 18.03.2026, до якої долучено належним чином засвідчену копію заяви від 06.03.2018 за реєстровим №318, якою ОСОБА_1 надала згоду на придбання квартири АДРЕСА_2 справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ліщиною О.П. 06.03.2018.

Протокольною ухвалою суду від 07.04.2024 постановленою в судовому засіданні із занесенням до протоколу судового засідання було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Яворський А.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві. З приводу ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча про день та час слухання справи неодноразово повідомлявся у встановленому законом порядку, зокрема шляхом повідомлення відповідача через офіційний веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення оголошення про виклик останнього до суду. Крім того, судом додатково вживались заходи сповіщення ОСОБА_2 про дату та час судового засідання, шляхом надіслання на поштову адресу за його останнім відомим зареєстрованим місцем проживання повісток про виклик до суду, які повернуті на адресу суду із відміткою пошти про відсутність адресата. Відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не подавав.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подавав, тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.04.2024 у справі № 607/2663/24, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрований 10.06.2010 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис за №642.

07.03.2018 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщиною Оксаною Петрівною посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 331 Договір купівлі – продажу квартири, за умовами якого Продавець ОСОБА_4 від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_5 передає, а Покупець ОСОБА_2 приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 та сплачує представнику Продавця грошові кошти у розмірі, визначеному цим Договором.

Відповідно до п. 9 Договору, на момент укладення цього договору Покупець ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , яка надала свою згоду на придбання цієї квартири, про що подано відповідну заяву, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщиною О.П. 06.03.2018 за реєстровим № 318, що призначена для зберігання у справах нотаріуса. Квартира набувається ними у спільну сумісну власність подружжя.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщиною Оксаною Петрівною 06.03.2018, зареєстрованої в реєстрі за № 318, ОСОБА_6 дає згоду на придбання її чоловіком ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 . З діями її чоловіка, які відповідають інтересам їхньої сім`ї вона повністю згідна і не має заперечень про оформлення договору купівлі – продажу зазначеного вище нерухомого майна. Умови договору купівлі – продажу (у тому числі і сума договору) їй відомі.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 460087018 від 13.01.2026, квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 68,4 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 331 від 07.03.2018, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщиною О.П. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1428896761101.

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 виготовленого 28.11.2017 ТОВ «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації» на замовлення ОСОБА_4 , квартира посімейного, спільного заселення розташована на Мн поверсі 7 поверхового будинку та складається з 2-х кімнат, житловою площею 40,4 кв.м. загальною площею 68,4 кв.м.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На підстав ч. 1 та 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу..

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз`яснень даних в п.п. 23, 30 Постанови пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_2 , була придбана сторонами у шлюбі у спільну сумісну власність, проте останні не дійшли згоди з приводу добровільного поділу майна подружжя.

При вирішенні спору, суд, згідно роз`яснень даних в п. 25 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає необхідним визначити ідеальні частки подружжя в спільному майні, яке залишається в їх спільній частковій власності, виходячи із засад рівності часток подружжя та у спільно нажитому майні, відповідно до положень ст. 70 СК України.

Так, виходячи з характеру спірних правовідносин сторін, фактичних обставин справи, судом встановлено, що спірну квартиру придбано за час шлюбу сторін, в інтересах сім`ї, згідно договору купівлі-продажу укладеного відповідачем. Незалежно від того, на кого з подружжя оформлено нерухоме майно, придбана ними квартира згідно ст. 60 СК України належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від доходів кожного з них та суми вкладених у придбане майно коштів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є підставними та підлягають до задоволення, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, у позовній заяві позивача просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 статті 30 Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Так, повноваження адвоката Яворського А.В. підтверджені Договором про надання правової (правничої) допомоги та на представництво від 13.01.2026 та ордером на надання правничої допомоги серії ВО №1130157 від 28.01.2026.

Як вбачається з Договору про надання правової (правничої) допомоги та на представництво від 13.01.2026, Адвокатське об`єднання «ВЕРУМ ПРО» та Клієнт Губіна Я.В. погодили, що клієнтка доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе обов`язок надати професійну правничу допомогу з наступним обсягом: підготовка та подання позову про поділ майна подружжя, яке складається з нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 68,4 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., а також представництво прав та інтересів Клієнтки в суді у даному спорі (п. 1.1 Договору)

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Клієнтка зобов`язується виплачувати Адвокатському об`єднанню гонорар за виконання доручення зазначеного в п. 1.1 Договору, зокрема 18 000 грн в суді першої інстанції.

Відповідно до квитанції до прибуткового ордера № 28/01-01 від 28.01.2026, Губіна Я.В. сплатила Адвокатському об`єднанню «ВЕРУМ ПРО» 18 000 грн на підставі Договору про надання правової (правничої) допомоги та на представництво від 13.01.2026.

Таким чином позивачем надано докази на понесення витрат за надання правничої допомоги у розмірі 18 000 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу на відсутність обов`язку присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, суд вважає, що необґрунтованими та неспівмірними є витрати на правничу допомогу заявлені позивачем, оскільки вказані витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Крім цього, зважаючи на складність справи, обсяг наданої правової допомоги, суд вважає, що вони не вимагали від адвоката значних зусиль та часу.

З врахування наведеного та вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Окрім цього, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 12 820,20 грн сплачений позивачем за подання позовної заяви до суду.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Яворський Андрій Васильович до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - задовольнитиповністю.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі у сумі 12820 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять) гривень 20 (двадцять) копійок та 8000 (вісім тисяч) гривень витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Представник позивача: адвокат Яворський Андрій Васильович, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця праці вул. Острозького, 15/2, м. Тернопіль.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса останнього відомого місця реєстрації: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення суду складений 12.05.2026.

Головуючий суддя Н. Р. Кунець