Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №459/229/26 — Шептицький міський суд Львівської області

Справа № 459/229/26

Провадження № 2/459/80/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Штибель А. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В :

Представник позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 230, 90 гривень, а також просив стягнути судові витрати у сумі 2 662,40 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30.06.2025-100000344 (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язувався надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах строковості, платності і поворотності, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до умов Кредитного договору та Заявки позичальнику надано кредит у розмірі 4000 грн, строком на 140 днів. В свою чергу, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 11 230, 90 грн, що складається: із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4000,00 грн, заборгованості по процентах в розмірі 5040 грн. Також позивач просить стягнути неустойку за неналежне виконання зобов`язань у розмірі 1720 гривень. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просить позов задовольнити.

Ухвалою від 03.02.2026 у справі було відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду по суті.

13.02.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що кредитний договір №30.06.2025-100000344 від 30.06.2025 укладався із фінансовою установою «Швидко гроші», а не безпосередньо з ТОВ «Споживчий центр». Також відповідач зазначив, що про відступлення права вимоги чи укладення договору факторингу його повідомлено не було. Відповідач стверджує, що основна сума кредиту у розмірі 4000 грн була ним добровільно та повністю погашена, а саме: 20.07.2025 сплачено 1169 грн 10 коп., а 21.01.2026 — 2830 грн 90 коп., що підтверджується наданими квитанціями та платіжними документами. На думку відповідача, зобов`язання за кредитним договором були виконані ще до подання позовної заяви до суду. Крім цього, відповідач заперечує правомірність нарахування процентів, комісій та штрафних санкцій у загальному розмірі 11230 грн 90 коп., вважаючи їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать положенням чинного законодавства, зокрема, пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо обмежень накладення відповідальності у період дії воєнного стану. Також відповідач посилався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, відповідно до якої неповідомлення боржника про зміну кредитора не позбавляє його права виконати зобов`язання первісному кредитору. З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» у повному обсязі.

23.02.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, де зазначив, що доводи відповідача є безпідставними та не підтверджені жодними належними доказами. Представник підкреслив, що кредитний договір був укладений у формі електронного договору, який відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми правочину та був підписаний позивачем за допомогою електронного підпису, а відповідачем – шляхом використання одноразового ідентифікатора, відправленого на її фінансовий номер телефону, що підтверджується наданими лог-файлами та довідкою. Представник зауважує, що відповідач не надав до суду власних розрахунків та виписки по рахунках в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу. Крім цього, представник наголосив, що відповідач частково здійснював платежі за кредитним договором, чим фактично визнав факт отримання кредитних коштів та існування зобов`язань перед позивачем. Представник позивача звертає увагу, що відповідач, з одного боку, заперечує сам факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, а з іншого боку — одночасно ставить під сумнів окремі умови цього ж договору, зокрема, розмір процентної ставки, порядок нарахування комісій та застосування неустойки. Така позиція є логічно несумісною, оскільки заперечення умов договору можливе лише за умови визнання самого факту його існування та виникнення договірних правовідносин. На думку представника, заперечення як самого договору, так і його умов у різних частинах процесуальної позиції свідчить про прагнення відповідача уникнути правових наслідків укладеного правочину шляхом використання взаємовиключних аргументів. Поданий розрахунок заборгованості вважає правильним і таким, що відповідає даним бухгалтерського обліку. Щодо нарахування неустойки, представник зазначив, що з урахуванням внесених змін до Закону України «Про споживче кредитування» від 22.11.2023 за договорами, укладеними після 24.01.2024 року вважає, що стягнення штрафних санкцій допускається. Оскільки спірний договір укладено 30.06.2025, то вимога про стягнення неустойки є законною та обґрунтованою. Щодо комісії представник позивача наполягає, що вона не є прихованим платежем за кредит, а окремою платою за комплекс супровідних послуг. До таких послуг він відносить інформаційну підтримку позичальника (телефон, особистий кабінет, відділення), технічну можливість здійснення онлайн-платежів, відновлення доступу до особистого кабінету, інформування про строки платежів, консультації та інші супутні дії, пов`язані з обслуговуванням заборгованості. Окремо підкреслюється, що ці послуги нібито не є безоплатними за законом, а отже можуть бути включені до договору як платна комісія. У зв`язку з наведеним представник позивача просив суд відхилити заперечення відповідача та задовольнити позов у повному обсязі.

13.03.2026 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких наполягає, що ТОВ «Споживчий центр» безпідставно вважає себе первинним кредитодавцем за кредитним договором від 30.06.2025 №30.06.2025-100000344. На думку відповідача, фактичним первинним кредитодавцем є фінансова установа «Швидко Гроші», до якої він безпосередньо звертався для отримання кредиту в сумі 4000 грн, і яка формувала умови кредитування та графік платежів. Відповідач зазначає, що позивач не надав належних доказів свого статусу первинного кредитодавця, а тому його доводи є необґрунтованими. Також він вказує, що заявлена заборгованість у розмірі 11230,90 грн є штучно завищеною та не відповідає фактичним розрахункам, оскільки складається з відсотків, комісій і штрафів, які, на його думку, нараховані безпідставно. Відповідач наголошує, що кредит був фактично погашений, зокрема 20.07.2025 на суму 1169,10 грн згідно з графіком платежів, а 21.01.2026 у сумі 2830,90 грн, що разом становить 4000 грн, що його думку, підтверджує повне виконання зобов`язання ще до звернення позивача до суду. Крім цього, відповідач вважає, що позивач не довів існування боргу належними та первинними бухгалтерськими документами, а наданий розрахунок є одностороннім і недостовірним. Він також звертає увагу на відсутність доказів повідомлення про зміну кредитора або укладення договорів факторингу. Звертає увагу, що заявлена сума заборгованості значно перевищує суму фактично отриманого кредиту (4000 грн), що суперечить принципам справедливості кредитних правовідносин та свідчить про неправомірне нарахування додаткових платежів, які не підтверджені належними . Враховуючи вищенаведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

04.05.2026 сторони у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.

Представник позивача подав до суду клопотання, у якому просив розгляд даної справи проводити у його відсутності.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явився, проте у поданому відзиві на позов представник просив справу розглянути у їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних у справі матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною 4 статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки повне рішення виготовлено 11 травня 2026 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 4 травня 2025 року, датою ухвалення даного рішення є саме 11 травня 2026 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить наступного висновку.

Судом встановлено, що 30.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30.06.2025-100000344 шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), яка розміщена на сайті кредитора та підписання Заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду) «Е388», отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті (надалі - Кредитний договір) (а. с. 14-20).

Розділом 3 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) передбачені наступні умови: 3.3.1. Дата надання/видачі кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; 3.3.2. Сума Кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти 3.3.3. Тип кредиту: кредитна лінія; 3.3.4. Строк, на який надається Кредит: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; 3.3.5. Дата повернення (виплати) кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; 3.3.6. Проценти за користування кредитом (проценти): встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; 3.3.7. Графік платежів: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Згідно з п. 4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5355-28XX-XXXX-2324.

Відповідно до п. 6.1. Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісії не пізніше термінів, вказаних у графіку платежів; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Із Заявки від 30.06.2025 вбачається, що ОСОБА_1 вказав свої дані, а також реквізити належного йому електронного платіжного засобу для перерахування коштів за даним Кредитним договором 5355-28XX-XXXX-2324 (а. с. 17-18).

Відповідно до пунктів 1-5 Заявки: дата надання кредиту 30.06.2025, сума кредиту 4000,00 грн, строк, на який надається кредит 140 днів з дати його надання, дата повернення кредиту 16.11.2025.

Згідно з п. 6 Заявки процентна ставка "стандарт" – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (надалі – «чергові періоди»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту (надалі – "комісія за надання", "комісія"; економічна сутність – плата за надання кредиту) – 20% від суми кредиту та дорівнює 800 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів (п. 7 Заявки).

Денна процентна ставка – загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.87% (денна процентна ставка) = (4890.91 / 4000)/ 140 ? 100%. Проценти (економічна сутність – плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді (п. 10 - 11 Заявки).

У пункті 12 Заявки сторони також погодили графік платежів.

Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що він однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 30.06.2025, з яким попередньо уважно ознайомився. Відповідь позичальника на прийняття пропозиції підписана одноразовим ідентифікатором (коду) «Е388» (а. с. 18 - 19 (на звороті).

Видача відповідачу кредиту в розмірі 4000,00 грн. підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. №1-0801 від 08.01.2026 про електронний переказ коштів з призначенням платежу - видача за договором №30.06.2025-100000344, номер транзакції у системі i.Pay.ua 788221986, у якому викладено відомості про зарахування 30.06.2025 даної суми на реквізити платіжної карти споживача (на банківську картку) № НОМЕР_1 (а. с. 21).

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором заборгованість позичальника ОСОБА_1 станом на 06.01.2026 складає 11230 гривень, з яких 4000,00 грн. заборгованість за основним боргом, 5040 грн – заборгованість за відсотками, 470.90 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту, 1720 грн – заборгованість за штрафами. У довідці також вказано, що проценти по кредиту нараховані за період з 30.06.2025 по 16.11.2025 (а. с. 22-24).

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання за даним Кредитним договором у нього утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача, оскільки останній ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань.

При ухваленні рішення суд керується наступними правовими нормами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та правочини.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 627-629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із змісту ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Статтею 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Як встановлено судом, 30.06.2025 між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 було укладено вищевказаний Кредитний договір з використанням інформаційно–телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі.

В Заявці від 30.06.2025 зазначено адресу проживання та реєстрації ОСОБА_1 номер банківського рахунку/картки для перерахування коштів, котрий належить останньому, що є підтвердженням здійснення процедури ідентифікації позичальника в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши вищевказаний договір електронним підписом відповідач добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування.

Укладання договорів із використанням електронного (цифрового) підпису відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII та Закону України «Про електроні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, тобто відповідачем подано через особистий електронний кабінет на веб-сайті заяву на отримання кредиту за умовами, які визначені кредитором та підтвердив погодження з такими умовами, після чого кредитор надіслав відповідачу на електронну пошту, особистий номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор дані в електронному вигляду як алфавітно-цифрова послідовність), який відповідач використав для підтвердження підписання кредитних договорів.

Без проходження реєстрації та отримання відповідачем одноразового ідентифікатора (який використовується як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт до особистого кабінету за допомогою паролю та логіна даний договір з ним не був би укладений.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши 30.06.2025 відповідачу кредитні кошти в сумі 4000,00 грн., що підтверджується повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» №1-0801 від 08.01.2026.

Доказів про те, що банківська картка, на яку були перераховані кошти не належить відповідачу не надано, жодних клопотань про витребування відповідної інформації відповідач не подавав.

Крім цього, відповідач фактично приступив до виконання умов Кредитного договору, здійснюючи часткові платежі у визначені строки, що підтверджується розрахунком заборгованості. Зокрема, відповідач здійснив оплату 20.07.2025 у розмірі 1169,10 грн. Наведене свідчить про те, що кредитні кошти були отримані відповідачем та він користувався ними.

Також відповідач долучив до матеріалів справи дублікат квитанції про переказ готівки №105 від 21.01.2026 на погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 2830,90 грн.

Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Внесення грошових коштів на рахунок кредитодавця є визнання ним боргу, що у свою чергу, фактично прирівнюється до підтвердження волевиявлення учасника справи на укладення договору. Адже без волевиявлення не існувало б потреби сплачувати заборгованість. З огляду на викладене, волевиявлення позичальника може підтверджуватись як підписанням договору, так і його діями (заповнення формуляра (заявки) на отримання кредиту, часткова або повна сплата заборгованості тощо). Така правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 127/23910/14-ц від 23.12.2020.

Таким чином, на думку суду, здійснивши платежі з метою погашення боргу по даному договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору.

Також суд враховує і те, що при укладенні договору позичальник був ознайомлений з орієнтованою вартістю кредиту та загальними витратами по ньому. Укладаючи Кредитний договір ОСОБА_1 усвідомлював та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Також він підтвердив, що отримав від позикодавця до укладення договору усю необхідну інформацію, визначену Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування», повідомлений про свої права відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», інформація, надана позикодавцем, відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Суд, оцінюючи доводи сторони відповідача про те, що кредитний договір нібито укладався з фінансовою установою «Швидко Гроші», а не з ТОВ «Споживчий центр», не приймає їх до уваги, оскільки такі доводи не спростовують належність кредитних правовідносин саме позивачу. Так, із відкритих даних, які містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює діяльність з надання споживчих кредитів та використовує у своїй діяльності зареєстровану торговельну марку «Швидко Гроші». Вказаний бренд застосовується для ідентифікації послуг кредитування як у відділеннях, так і в онлайн-сервісах, однак не змінює юридичної особи, яка виступає кредитодавцем за договором. Тому такі доводи відповідача є помилковими.

Таким чином, відповідач добровільно виразив свою волю на укладання Кредитного договору відповідно до законодавчо встановленого механізму, шляхом використання електронного цифрового підпису. Тобто, між сторонами був укладений Кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти під проценти, на умовах вказаних в кредитному договорі.

Разом з цим, відповідач свого зобов`язання за вищевказаним договором не виконав, у передбачений у кредитному договорі строк кошти (суму кредиту) в повному обсязі не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

Згідно із розрахунком заборгованості за даним Кредитним договором заборгованість позичальника ОСОБА_1 станом на 06.01.2026 складає 11230 гривень, з яких 4000,00 грн. заборгованість за основним боргом, 5040 грн – заборгованість за відсотками, 470,90 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту, 1720 грн – заборгованість за штрафами. Проценти по кредиту нараховані за період з 30.06.2025 по 16.11.2025.

Відповідач заперечуючи проти позову, стверджує, що вищевказаний кредит погасив в сумі 4000 гривень.

Суд критично оцінює такі твердження відповідача, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, здійснення платежів у розмірах 1169,10 грн та 2830,90 грн саме по собі не свідчить про повне погашення заборгованості, оскільки відповідно до умов кредитного договору зобов`язання включає не лише повернення основної суми боргу, але необхідність сплати нарахованих процентів.

Відповідач не надав доказів повного погашення заборгованості, яка виникла за вищевказаним кредитним договором, тому його твердження є недоведеними.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відтак, судом встановлено, що позичальник (відповідач) свої зобов`язання належним чином не виконав, кредитні кошти в повному обсязі не повернув, що призвело до виникнення заборгованості.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту по Кредитному договору в розмірі 4000гривень слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами в сумі 5040 гривень суд прийшов до наступного висновку.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1- 4 Заявки ОСОБА_1 було надано кредит 30.06.2025 на строк 140 днів (з дати його надання), дата повернення кредиту 16.11.2025.

Згідно п. 6 Заявки процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Згідно з п. 11 Заявки проценти (економічна сутність – плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Із розрахунку заборгованості встановлено, що проценти позивачем були нараховані за період з 30.06.2025 по 16.11.2025 в сумі 5600 гривень. Наведене свідчить, що позивач здійснив нарахування процентів в порядку, передбаченому Кредитним договором (п. 6, 11 Кредитного договору) та у межах строку кредитування (4000,00*140*1%=5600 гривень).

Також, як вбачається з розрахунку заборгованості, здійснений відповідачем платіж 20.07.2025 у сумі 1169,10 грн був розподілений кредитодавцем у рахунок виконання грошового зобов`язання, з яких 560 гривень було зараховано на погашення нарахованих процентів.

Відтак, доводи сторони відповідача про відсутність належного розрахунку заборгованості не заслуговують на увагу суду, оскільки з наявного в матеріалах справи розрахунку можна встановити період, за який були нараховані проценти, і відповідно, керуючись п. 6, 11 Заявки від 30.06.2025, можна провести нескладні математичні розрахунки, за результатами яких можна перевірити правильність нарахованих процентів.

Твердження відповідача про те, що встановлений позивачем розмір процентів є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та порушує принцип розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено сторонами у договорі, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року (справа №623/2936/19).

Суд враховує, що відповідач належним чином був ознайомлений та погодився із умовами надання кредиту, які були визначені у паспорті споживчого кредиту та які відповідач прийняв, про що свідчить електронний підпис останнього. Отже, позичальника було повідомлено про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема, повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір процентів, які зобов`язаний буде повернути позичальник разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою у кредит. На момент укладення кредитного договору відповідач не звертався до позивача із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився зі всіма умовами такого договору. Окрім цього, не дивлячись на своє гарантоване право на відмову від договору протягом чотирнадцяти днів з дня його укладення, відповідач користувався кредитними коштами та таким правом не скористався. Відтак, враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважав встановлений розмір процентів за користування коштами несправедливими, натомість, відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, відповідач засвідчив, що погодився на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором. З врахуванням наведеного, суд вважає нараховані проценти обґрунтованими.

Разом із цим, як убачається з матеріалів справи, відповідачем 21.01.2026 було сплачено грошові кошти в сумі 2830,90 гривень у рахунок погашення заборгованості за даним кредитним договором, що підтверджується дублікатом квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №105 від 21.01.2026.

Судом встановлено, що розрахунок заборгованості, поданий позивачем, був сформований станом на 06.01.2026, тобто сплачені відповідачем 21.01.2026 кошти у ньому не враховані.

З огляду на викладене, сплачені відповідачем кошти в сумі 2830,90 гривень слід зарахувати у рахунок погашення заборгованості за процентами, у зв`язку з чим розмір такої заборгованості підлягає зменшенню з 5040,00 грн до 2209,10 грн., виходячи в такого розрахунку: 5040 грн - 2830,90 грн.

Крім цього, позивач просить стягнути неустойку за прострочення виконання взятих зобов`язань в сумі 1720 гривень.

Згідно із п. 15 Заявки неустойка у розмірі 40 грн. 00 коп. нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідач, заперечуючи щодо стягнення неустойки, зазначив, що така нарахована неправомірно з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, відповідач послався на те, що у період дії воєнного стану законодавством передбачено обмеження щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Суд погоджується з доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що стягнення неустойки у розмірі 1720 гривень, нарахованої у період дії воєнного стану, не відповідає вимогам закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також позивач просить стягнути з відповідача комісію за надання кредиту у розмірі 470,90 гривень.

Так, відповідно до п. 7 Заявки комісія, пов`язана з наданням кредиту (надалі – "комісія", економічна сутність – плата за надання кредиту) – 20% від суми кредиту та дорівнює 800 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов Договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 2000,00 грн., встановлена в п. 7 Заявки, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що положення Заявки щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними, а відтак відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за комісією за надання кредиту у розмірі 470,90 гривень. Сплачені відповідачем грошові кошти у сумі 329,10 гривень у рахунок погашення комісії за надання кредиту слід зарахувати у сплату процентів.

Таким чином, розмір заборгованості за процентами підлягає зменшенню з 2209,10 грн до 1880 грн, виходячи з наступного розрахунку: 2209,10 грн – 329,10 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає доведеним факт неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором, у зв`язку з чим має місце порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вищевказаним договором.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №30.06.2025-100000344 від 30.06.2025 в загальному розмірі 5880 гривень., з яких 4000,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 1880 гривень - заборгованість за несплаченими процентами за користуванням кредитом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції № НА00001327 від 09.01.2026 позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2662,40 гривень.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем витрати на сплату судового збору необхідно стягнути з ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1393,92 гривні, виходячи з такого розрахунку: 5880 гривень (розмір задоволених позовних вимог) / 11230,90 гривень (розмір заявлених позовних вимог) х 2662,40 гривень (сума сплаченого судового збору).

Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №30.06.2025-100000344 від 30.06.2025 в загальному розмірі 5 880 (П`ять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень, з яких 4000,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 1 880 гривень - заборгованість за несплаченими процентами за користуванням кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір в сумі 1393 (Одна тисяча триста дев`яносто три ) гривні 92 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.05.2026.

Відомості про сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А);

Відповідач: ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя: М. В. Мельникович