Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №331/6234/25 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/6234/25

Провадження № 2/331/850/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

за участю: секретаря - Постарнак М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича до Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Полімер» про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати, суми вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня року 2025 через Електронний суд до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПП ВКФ «Полімер», за результатом розгляду якої позивач просить стягнути з ПП ВКФ «Полімер» на його користь заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 639 513,00 грн.; суму вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку в розмірі 143 478,96 грн.; середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, починаючи з 01.08.2025 по день проведення такого розрахунку чи постановлення рішення судом у даній справі. (а.с. 1-5)

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , згідно наказу № 31-к від 17.03.2017, був прийнятий на посаду директора у Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма «Полімер». Згідно наказу № 67-к від 31.07.2025 трудовий договір з ОСОБА_1 було розірвано за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Згідно довідки від 31.07.2025, виданої позивачу ПП ВКФ «Полімер», невиплачена йому заробітна плата становить 639513,00 грн. Вказана заборгованість відповідачем не була виплачена. У зв`язку з невиплатою з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум, на підставі ст. 117 КЗпП України на користь працівника підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Загальна сума за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2025 по 22.10.2025 за 57 робочих днів становить 126 795, 36 грн. Окрім того, просить стягнути з відповідача суму вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку, відповідно до ст. 44 КЗпП України, у зв`язку з припиненням трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю.

01.12.2025 через Електронний суд від представника відповідача надійшов відзив, відповідно до якого положення Статуту підприємства передбачають, що умови оплати праці посадових осіб, до яких зокрема належить і директор, можуть визначатися лише власником підприємства. Директор, як виконавчий орган, не має повноважень визначати та затверджувати собі заробітну плату, складати у зв`язку з цим відповідні документи та підписувати їх. Позивач жодними доказами не підтвердив розмір щомісячної заробітної плати і нарахування заборгованості. У свою чергу, відповідачем не визнається надана позивачем довідка розміру заборгованості, так як вона складена та підписана самим же ОСОБА_1 і видана у відношенні самого себе. Окрім того, 31.07.2025 трудовий договір з позивачем було розірвано, відтак, у вказану дату він вже не був директором ПП ВКФ «Полімер» і не міг підписувати будь-які документи.

Щодо вимог про стягнення вихідної допомоги зазначено, що з приписів ст. 44 КЗпП України слідує, що вихідна допомога виплачується при звільнення у зв`язку з припиненням трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю. Але відповідача було звільнено за власним бажанням у зв`язку з переїздом до іншої місцевості.

Також зазначає, що відповідно до ст.117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки виплачується не більш ніж за шість місяців. Крім того відповідач взагалі не визнає розрахунок заборгованості по заробітній платі, а відтак неможливо встановити середній заробіток для подальшого здійснення нарахувань.

Окрім того, представник відповідача звертає увагу суду на те, що за умовами Статуту підприємства директор, як виконавчий орган, контролює питання та хід виконання завдань з виплати заробітної плати усім працівникам. Зазначене свідчить про недобросовісність дій позивача щодо пред`явлення вимог про стягнення на свою користь вихідної допомоги, компенсаційних виплат, тощо, оскільки саме дії позивача призвели до його звернення до суду. Тому, керуючись принципами розумності, справедливості та добросовісності, враховуючи обставини справи: дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, вважає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Одночасно зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 не передав документи господарської діяльності підприємства за час його керівництва, тому на теперішній час проводиться аудиторська перевірка діяльності колишнього керівника. (а.с. 55-61)

05.12.2025 через Електронний суд від представника позивача – адвоката Стариченка М.П. до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої видача довідки про розмір заборгованості із заробітної плати працівника не належить до виключних повноважень власника ПП ВКФ «Полімеру» та не підпадає під категорію «визначення умов оплати праці». Довідка за вих. № 6 від 31.07.2025 щодо розміру заборгованості із виплати заробітної плати є належним та достовірним доказом невиконання відповідачем своїх трудових обов`язків, адже вона містить підпис не лише тодішнього директора, а й головного бухгалтера і печатку підприємства та складена на офіційному бланку підприємства. Відповідач зі своєї сторони не надав жодного доказу, який би спростовував розрахунки позивача.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Натомість, позивач як слабша сторона трудових правовідносин, після звільнення об`єктивно не має доступу до первинних документів та може подавати лише ті докази, якими фактично володіє. А втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Окрім того, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Для підтвердження правильності розрахунків наведених у довідці за вих. № 6 від 31.07.2025, позивач долучає до матеріалів справи довідки ОК-5, ОК-7 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також наголошує, що предметом даного спору є саме нарахована, але НЕ виплачена заробітна плата. Тому вважає, що розмір заробітної плати в принципі НЕ може бути поставлений відповідачем під сумнів після її фактичного нарахування (визнання).

Твердження відповідача про те, що позивач «вже не був директором у день підписання довідки», є неправдивим, оскільки: момент припинення трудових відносин та момент останнього дня роботи одна і та сама дата; саме в цей день відповідно до сталої практики здійснюється оформлення фінального розрахунку заробітної плати та підготовка інших документів до звільнення особи.

Звертає увагу суду на те, що твердження відповідача, про ніби то вину ОСОБА_1 , який «злочинно, всупереч вимогам чинного законодавства, за наявності коштів, не виплачував сам собі заробітну плату», не має жодного відношення до предмету спору у даній справі.

Разом із цим, чинним законодавством України не передбачено можливості позбавити працівника цих виплат (вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки) навіть при доведеному фактів вчинення таким працівником дій на шкоду підприємству, у тому числі його виконавчим органом.

Одночасно наголошує на тому, що бажання ОСОБА_1 переїхати у м. Київ якраз таки і було викликано тривалою (11 місяців) невиплатою останньому заробітної плати. Адже у останнього, просто закінчилися засоби для існування, а тому він і був вимушений шукати нову роботу. Отже, саме порушення трудового законодавства відповідачем стало тією первинною (головною) підставою для звільнення. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. Отже, позивач має повне право на отримання заявленої у позовній заяві суми вихідної допомоги при звільненні. (а.с. 70-74)

Ухвалою суду від 31.10.2025 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. (а.с. 27-28)

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. (а.с. 92)

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, поважну причину неявки суду не повідомив, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що з 20.03.2017 ОСОБА_1 працював на посаді директора ПП ВКФ «Полімер», наказ № 31-к від 17.03.2017. (а.с. 10-11)

Наказом ПП ВКФ «Полімер» № 67-к віл 31.07.2025 трудовий договір з директором ОСОБА_1 , розірвано з 31.07.2025 за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, на підставі поданої заяви від 09.07.2025. (а.с. 12)

Зазначене також підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 (а.с. 16-18)

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ч. 1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно із довідкою ПП ВКФ «Полімер» № 6 від 31.07.2025, ОСОБА_1 працював в ПП ВКФ «Полімер» на посаді директора з 20.03.2017 по 31.07.2025, невиплачена заробітна плата становить 639 513,23 грн., в т.ч. по місяцях: за вересень 2024 – 29 957,97 грн.; за жовтень 2024 – 50 000,16 грн.; за листопад 2024 – 46 588,64 грн.; за грудень 2024 – 51 016,58 грн.; за січень 2025 – 41 580,00 грн.; за лютий 2025 – 47 826,24 грн.; березень 2025 - 47 826,24 грн.; квітень 2025 - 47 826,24 грн.; травень 2025 - 47 826,24 грн.; червень 2025 - 47 826,24 грн.; липень 2025 – 181 238,68 грн. (а.с. 9)

Окрім того нарахування зазначених сум підтверджується довідками Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування № ОК-5 та № ОК-7. (а.с.9, 76-81)

Щодо доводів представника відповідача, що визначення умов оплати праці посадових осіб є виключною компетенцією власника, а директор в день звільнення не мав права підписувати довідку, яка видана відносно нього, суд зазначає таке.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 6.2.1 Статуту ПП ВКФ «Полімер» до виняткової компетенції власника підприємство віднесено визначення умов оплати праці посадових осіб.

Відповідно до наказу № 31 від 17.03.2017 власника ПП ВКФ «Полімер» ОСОБА_1 прийнято на посаду директора з 20.03.2017 з посадовим окладом згідно штатного розкладу на умовах повного робочого часу.

Відповідачем не надано суду штатного розкладу або інший документ, яким встановлено інший розмір заробітної плати директору, ніж зазначений в довідці № 6 від 31.07.2025.

Інших первинних документів обліку робочого часу: розрахункові листи, відомості нарахувань, виписки з рахунку щодо виплати зарплати, табелі обліку робочого часу, трудового договору, накази про встановлення чи зміни окладу, також відповідачем не надано.

Суд не погоджується з тим, що директор не мав право підписувати зазначену довідку про заборгованість із заробітної плати, на підставі такого.

Довідка містить підпис директора, головного бухгалтера, печатку підприємства та складена на офіційному бланку підприємства. Окрім того, вона не суперечить іншим доказам, які є в матеріалах справи і оцінюється судом в їх сукупності.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Також суд зауважує, що відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін`юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 №58 , днем звільнення вважається останній робочий день. Тож, ОСОБА_1 31.07.2025 був ще директором і мав право підписувати довідку № 6 від 31.07.2025.

Отже, у зв`язку з тим, що відповідачем не надано суду жодного належного, допустимого доказу на спростування розміру нарахованої заробітної плати та заборгованості, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з ПП ВКФ «Полімер» заборгованості із заробітної плати у розмірі 639 513,23 грн., законні і підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення суми вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку в розмірі 143 478,96 грн., суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 202/3322/22 (провадження № 61-12897св23), постанова від 27 березня 2024 року працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачується працівникові при звільненні, оскільки її розмір пов`язаний не з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав. Отже, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 09.07.2025, підставою для звільнення зазначено зміна місця проживання та переїзд до Києва. Також зазначено нормативне обґрунтування звільнення – п. 4 ст. 36, ст. 38 КЗпП України.

Окрім того, суд приймає до уваги, що відповідно до Статуту ПП ВКФ «Полімер» органами управління Підприємства є Власник (засновник; учасник) Підприємства, а Виконавчий орган Підприємства - Директор. Поточною діяльністю Підприємства керує Директор Підприємства (виконавчий орган), який призначається вищим органом управління підприємства. Директор, зокрема, вирішує всі питання діяльності підприємства, окрім віднесених до виключної компетенції власника та несе персональну відповідальність за виконання покладених на підприємство завдань (п.п. 61, 63 Статуту).

ОСОБА_1 займав посаду директора на ПП ВКФ «Полімер» з 2017 року по час звільнення, а отже у період 2024-2025 років був відповідальним за вчасну виплату заробітної плати всім працівникам підприємства.

З урахуванням обставин цієї справи поведінка позивача щодо вимоги надати йому матеріальне забезпечення, передбачене для звільнених працівників з незалежних від них обставин у період пошуку ними роботи, не відповідає принципу добросовісності та свідчить про зловживання правом.

В цій частині позов задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

У відповідності до п.2 Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У відповідності до п. 3 «Порядку» при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки.

У відповідності до п. 8 «Порядку», нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

До матеріалів справи позивачем долучено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, в якому на підставі довідки № 6 від 31.07.2025 про нараховану заробітну плату зазначено, що заробітна плата ОСОБА_1 за червень 2025 року становила 47 826,24 грн., за травень – 47 826,24 грн. Кількість робочих днів в червні 2025 року – 21 день, в травні 2025 року – 22 дні.

З урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала: 47826,24 +47826,24 /(21+22) = 2224,48 грн.

Позивачем заявлена вимога тільки за 57 робочих днів за період: з 01.08.2025 по 22.10.2025 у розмірі 126 795, 36 грн. = 2224,48 грн. х 57 днів.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 встановлено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України після 19 липня 2022 року Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України по суті є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки потрібно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Період та сума позивачем не збільшувалася, тому суд вважає що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 57 робочих у розмірі 126 795, 36 грн., забезпечує справедливий баланс інтересів сторін, захист права позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допускаючи понесення підприємством несправедливих і непропорційних майнових втрат та є справедливим та пропорційним.

В цій частині позов підлягає задоволенню.

Судові витрати по справі суд розподіляє у відповідності до ч. 1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 235, 236 КЗпП України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Полімер» про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати, суми вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Полімер» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 24, ЄДРПОУ 13606170) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 639 513 (шістсот тридцять дев`ять тисяч п`ятсот тринадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Полімер» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 24, ЄДРПОУ 13606170) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.08.2025 по 22.10.2025 за 57 робочих днів, у розмірі 126 795, 36 грн. (сто двадцять шість тисяч сімсот дев`яносто п`ять) гривень 36 копійок, з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Полімер» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 24, ЄДРПОУ 13606170) на користь держави судовий збір у розмірі 2 422 гривень 40 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Г. Скользнєва