Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №308/20708/23 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/20708/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого – судді Придачука О.А.

за участю секретаря судового засідання – Бомбушкаря В.П.

представника ОСОБА_1 – адвоката Студеняк О.С.

представника ОСОБА_2 – адвоката Йосипчука О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж Марина Василівна, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частки квартири

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з первісним позовом, посилаючись на те, що з 06.09.2007 року по 03.10.2023 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. До 2023 року вони жили однією сім"єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, працювали, заощаджували гроші, зокрема, для придбання автомобіля. У 2019 році, під час перебування у шлюбі, для забезпечення потреб сім"ї ними придбано автомобіль марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ). Після розлучення позивачка з колишнім чоловіком не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного автомобіля. Оскільки титульний власник автомобіля – ОСОБА_2 , автомобіль перебуває в його особистому користуванні. У той же час, останній не бажає у позасудовому порядку компенсувати їй половину вартості автомобіля. Позивач зазначає, що згідно зі звітом про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу вартість автомобіля становить 853190,00 грн. А тому просить визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ). Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на автомобіль марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ) та стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ) у сумі 426595,00 грн.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом у якому зазначає, що 06.09.2007 року між ним та ОСОБА_1 був укладений шлюб , який було розірвано згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.10.2023 р. Під час шлюбу з ОСОБА_1 , а саме 27.12.2011 року ОСОБА_1 за спільні кошти було придбано майно, яке є їхньою спільною сумісною власністю, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

У грудні 2023 року позивачу стало відомо, про те, що 28.12.2022 року вказану квартиру, без його відома та згоди ОСОБА_1 подарувала своєму батьку – ОСОБА_3 , про що між нею та ОСОБА_3 28.12.2022 року був укладений договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1239.

ОСОБА_2 зазначає, що оскільки спірна квартира була придбана ОСОБА_1 27.12.2011 року за договором купівлі-продажу під час її перебування у шлюбі з позивачем за зустрічним позовом, то таке майно є об`єктом права спільної сумісної власності їхнього подружжя, незалежно від того, що воно було оформлено на ім"я ОСОБА_1 . Водночас, ОСОБА_1 , перебуваючи з ним у шлюбі, діючи недобросовісно, здійснила відчуження вищевказаного нерухомого майна на користь свого батька шляхом укладення договору дарування, без його, позивача за зустрічним позовом, згоди та без його відому, тим самим здійснила виведення такого нерухомого майна з їхньої спільної сумісної власності у власність свого батька. У свою чергу, ОСОБА_3 , достеменно знаючи про те, що квартира, яка є предметом дарування, належала позивачем за зустрічним позовом та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя, так як була набута ними під час шлюбу, і що ним не надавалася їй згода на укладення такого договору, підписав спірний договір та прийняв у дарунок зазначену квартиру, не повідомивши його про це, діючи тим самим недобросовісно.

Позивач за зустрічним позовом посилається на положення ч.4 ст. 369 ЦК України та зазначає, що жодної згоди на укладення оскаржуваного договору дарування не надавав, а нотаріус при посвідченні оскаржуваного договору дарування не переконався в тому, чи не порушує даний правочин права і охоронювані законом інтереси сторін за договором та третіх осіб, зокрема, право право власності позивача на дане нерухоме майно як чоловіка дарувальника, не пересвідчився чи перебуває відповідачка в зареєстрованому шлюбі, чи є письмова згода другого з подружжя оформлена нотаріально на відчуження такого майна шляхом дарування.

А тому на підставі вищенаведеного ОСОБА_2 просить визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 109,8 кв.м., житловою площею 61,6 кв.м. об"єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 109,8 кв.м., житловою площею 61,6 кв.м., укладений 28.12.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1239, скасувати державну реєстрацію про право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 109,8 кв.м., житловою площею 61,6 кв.м., визнати за ОСОБА_2 право власності на частки указаної квартири.

Щодо первісного позову ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві зазначив, що визнає первісний позов в частині визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя. Однак, не визнає позов в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 1/2 частки ринкової вартості автомобіля. Вважає, що необхідно відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи. Зокрема, у даному випадку такими обставинами, на думку позивача, є те, що його колишня дружина під час шлюбу не дбала про матеріальне забезпечення їхньої сім"ї. Вона, будучи працездатною, під час перебування з ним у шлюбі ніде не працювала так як не бажала самостійно отримувати дохід чи заробіток. При цьому, жодних перешкод чи поважних причин, які б обґрунтували неможливість її самостійно отримувати дохід чи заробіток у неї не було. Фактично матеріальним забезпеченням та утриманням їхньої сім"ї повністю займався виключно він, працюючи на різних посадах. Такий автомобіль фактично придбано за зароблені ним кошти. Жодних коштів на придбання цього автомобіля ОСОБА_1 не надала. З урахуванням наведених обставин, що, на думку позивача, мають істотне значення, позивач вважає, що за ним слід визнати право власності на вказаний автомобіль стягнувши з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/5 частку вартості указаного автомобіля. Також, ОСОБА_2 зазначав, що не погоджується з вартість автомобіля, визначеною ОСОБА_1 , оскільки на даний час технічний стан такого автомобіля не відповідає заявленій ОСОБА_1 ціні, так як такий потребує заміни значної кількості запчастин внаслідок їх зносу, та відповідно, значного вкладення коштів на їх придбання та оплату робіт по заміні.

ОСОБА_1 подано відзив на зустрічну позовну заяву у якому відповідач зазначає, що квартира АДРЕСА_1 є її особистою власністю, оскільки придбана за її особисті кошти, які подарував їй її батько, про що позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 було відомо, та ОСОБА_2 надав заяву від 27.12.2011 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. за реєстровим номером 2615, у якій заявляє, що грошові кошти, за які здійснюється купівля спірної квартири АДРЕСА_1 є особистою власністю його дружини – ОСОБА_1 , оскільки такі були їй подаровані. А тому враховуючи, що вищевказана квартира є її особистою власністю, вона, відповідно до ст. 41 Конституції України, ч.5 ст. 319 ЦК України, має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд без попереднього на те погодження, а тому просить відмовити у задоволенні зустрічного позову.

У вказаному відзиві ОСОБА_1 також зазначила, що доводи ОСОБА_2 про необхідність відступлення від засади рівності часток подружжя є необґрунтованими, нічим не підтвердженими та такими, що не відповідають дійсності. Вказала, що з 31.10.2015 року по 26.10.2019 року ОСОБА_2 знаходився на посаді начальника УСБУ в Полтавській області, що підтверджується доданою до позовної заяви копією довідкового листа щодо його трудової діяльності. Тобто, фактично позивач за зустрічним позовом чотири роки проживав у м. Полтава, а вона самостійно займалася веденням домашнього господарства та доглядом за дітьми. При цьому, з 2012 року по 2016 рік вона працювала адвокатом, та вказану діяльність нею було припинено, оскільки, її на той час чоловік – ОСОБА_2 перебував та постійно проживав у м. Полтава, а вона самостійно займалася веденням домашнього господарства та доглядом за дітьми. З 11.06.2019 року по 12.09.2022 року вона здійснювала діяльність у сфері права та була платником податку – єдиного соціального внеску.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Студеняк О.С. первісний позов підтримала та просила задовольнити такий у повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечила.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Йосипчук О.В. у судовому засіданні визнав позовні вимоги первісного позову щодо визнання автомобіля марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ) спільною сумісною власністю, але заперечив щодо вартості спірного автомобіля запропонованого позивачкою за первісним позовом та просив відступити від рівності часток подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/5 частку визначеної, відповідно до висновку експерта від 04.04.2025 року, вартості указаного автомобіля. Вимоги зустрічного позову підтримав та просив задовольнити зустрічний позов.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судове засідання не з"явився, хоча про час та місце розгляду справи в суді був повідомлений належним чином. На адресу суду надійшла заява ОСОБА_3 , у якій він просить розглядати справу без його участі та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів за зустрічним позовом – приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. в судове засідання не з"явилася, хоча про час та місце розгляду справи в суді була повідомлена належним чином. На адресу суду надійшло повідомлення ОСОБА_4 у якому вона просить розгляд справи провести без її участі на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд доходить наступного.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77-80 ЦПК України).

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Так, згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.10.2023 року у справі № 308/12663/23, судом установлено, що з 06.09.2007 року по 03.10.2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі.

Також судом установлено, що під час шлюбу, а саме: 28.08.2020 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ), що убачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 .

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач за первісним позовом не заперечує проти визнання вищевказаного автомобіля спільною сумісною власністю, про що зазначає, у зустрічному позові.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників

А тому суд доходить висновку про наявність підстав для визнання автомобіля марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ) спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до положень ч.1-3,5 ст. 71 СК України що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджують одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно з ч.2 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до приписів ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

У п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Судом у ході розгляду справи не встановлено обставин, що мають істотне значення, зокрема про те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно наданих позивачем за зустрічним позовом документів судом встановлено, що з 28.09.2012 року ОСОБА_1 здійснювала адвокатську діяльність на підставі свідоцтва серії № 21/789 від 28.09.2012 року.

На підставі заяви від 20.07.2016 року право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Разом з тим, як убачається з наданого відповідачем за первісним позовом довідкового листа з 31.10.2015 року по 26.10.2019 року ОСОБА_2 перебував на посаді начальника УСБУ в Полтавській області, а отже, твердження ОСОБА_1 про те, що ведення домашнього господарства та догляд за дитиною – ОСОБА_2 , 2008 року народження, у вказаний період здійснювала переважно вона є обгрунтованими, і такі не спростовані відповідачем за первісним позовом.

Згідно даних ДПІ, з 11.06.2019 року по 12.09.2022 року ОСОБА_1 здійснювала діяльність у сфері права та була платником податку – єдиного соціального внеску.

А тому суд доходить висновку, що поділ між сторонами вказаного автомобіля, слід здійснити згідно із нормами частин першої та другої статті 70 СК України на засадах рівності часток майна дружини та чоловіка.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Мотивуючи свої позовні вимоги в частині обгрунтування вартості спірного автомобіля позивачка за первісним позовом посилається на довідку від 22.11.2023 р. "Бюлетеня автотоварознавця №131 за жовтень 2023 року" відповідно до якої середня вартість аналогічного транспортного засобу на території України може становити 853190,00 грн.

Ухвалою суду від 02.10.2024 року, зокрема, задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом та призначено у справі судову транспортно-товарознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, що розтащований за адресою: м. Ужгород, вул. Слов"янська набережна, 25. На вирішення експертизи було поставлено питання: Яка ринкова вартість легкового автомобіля марки Grand Cherokee, двигун № НОМЕР_2 , 2016 року випуску, дата державної реєстрації 28.08.2020 року, д.н.з. НОМЕР_1 , з врахуванням зносу, станом на 24.11.2023 року.

Згідно з висновком експерта від 04.04.2025 року № СЕ-19/107-25/1522-АВ, ринкова вартість автомобіля марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ), з урахуванням зносу, станом цін на 19.02.2025 року становить 610564,00 грн.

Суд, при визначенні вартості спірного автомобіля враховує дані щодо вартості автомобіля, встановлені висновком експерта, та не бере до уваги надану ОСОБА_1 довідку від 22.11.2023 р. "Бюлетеня автотоварознавця №131 за жовтень 2023 року", щодо визначення вартості спірного автомобіля, оскільки така довідка складена не щодо конкретного автомобіля, а лише автомобілей аналогічної марки та моделей і не враховує технічний стан конкретного транспортного засобу. У той час як висновок експерта складений за результатами огляду спірного автомобіля, та за завідомо неправдивий висновок експерт несе кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

У відповідності з ч.2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

А тому враховуючи, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача за первісним позовом, а позивач за первісним позовом погоджується на компенсацію їй половини вартості автомобіля, суд уважає за можливе застосувати правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, визначений ст. 71 СК України, та доходить висновку що вказаний автомобіль підлягає поділу між сторонами (колишнім подружжям) у справі шляхом виділення відповідачу за первісним позовом спірного транспортного засобу з визнанням за ним права власності на цей автомобіль, із стягненням з нього на користь позивачки за первісним позовом 1/2 частини його вартості визначеної, саме на час розгляду справи, згідно з висновком експерта від 04.04.2025 року № СЕ-19/107-25/1522-АВ, що становить 305282,00 (триста п"ять тисяч двісті вісімдесят дві грн. 00 коп.) грн.

Стосовно заявленого зустрічного позову судом установлено наступне.

Згідно з договором купівлі продажу від 27.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., за реєстровим № 2616, ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з п.2 зазначеного договору купівлі продажу від 27.12.2011 року вартість вищевказаної квартири становить 69987,00 грн.

Станом на час придбання квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .

Разом з тим, у п. 9 вищевказаного договору купівлі-продажу вказано, що придбання вищевказаного нерухомого майна – квартири відбувається за особисті кошти ОСОБА_1 (заява про підтвердження даного факту – ОСОБА_2 , засвідчена 27.12.2011 року за № 2615 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В.).

Судом досліджено указану заяву ОСОБА_2 від 27.12.2011 року, та згідно зі змістом такої встановлено, що згідно указаної нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 – чоловік ОСОБА_1 заявляє, що грошові кошти, за які купується квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 є особистою власністю його дружини ОСОБА_1 , оскільки були їй подаровані. Також заявляє, що дає свою згоду на укладення його дружиною договору купівлі-продажу вищевказаного майна на умовах на її власний розсуд та повідомляє, що укладення вищевказаних правочинів повністю відповідає інтересам їхньої сім"ї.

На підтвердження факту належності ОСОБА_1 грошових коштів на праві особистої приватної власності відповідачем за зустрічним позовом - ОСОБА_1 надано договір дарування грошових коштів, від 27.12.2011 року, згідно з яким батько ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подарував та передав доньці – ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 80000,00 грн., що перевищує суму за яку була придбана спірна квартира.

Крім того, належність спірної квартири АДРЕСА_1 на праві особистої власності ОСОБА_1 також підтверджується і щорічними деклараціями суб"єкта декларування ОСОБА_2 , зокрема за 2020 рік, де у розділі 3 "Об"єкти нерухомості" спірна квартира зазначена власністю ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц зазначено, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

З огляду на вищенаведені факти та докази, надані на їх підтвердження, які не спростовані ОСОБА_2 позивачем за зустрічним позовом, суд уважає, що відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 доведено факт набуття квартири АДРЕСА_1 за кошти, які належали їй особисто, а отже, указане нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Згідно з договором дарування від 28.12.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1239, ОСОБА_1 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .

Відповідно до положень ч.1 ст. 316, ч.1 ст. 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За таких обставин, ОСОБА_1 мала право розпорядитися належною їй на праві особистої приватної власності квартирою, без згоди чоловіка – ОСОБА_2 , а тому з огляду на вищенаведене, судом не встановлено підстав для задоволення зустрічного позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2 на користь позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2379,00 (дві тисячі триста сімдесят дев"ять грн. ) грн.

Керуючись ст. ст. 316, 319 ЦК України, ст. ст. 57,60,63,69,70,71 СК України, ст. ст. 4, 6, 10, 12, 81, 82, 141, 228, 229, 247, 263, 265, 273, 274, 279, 352-353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ).

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на автомобіль марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ) та стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля марки «JEEP», 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (модель Grand Cherokee, VIN № НОМЕР_2 ) у сумі 305282,00 (триста п"ять тисяч двісті вісімдесят дві грн. 00 коп.) грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж Марина Василівна, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частки квартири – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , мешканця АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешканки АДРЕСА_4 сплачений судовий збір у розмірі 2379,00 (дві тисячі триста сімдесят дев"ять грн. ) грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешканки АДРЕСА_4 ;

Відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , мешканець АДРЕСА_3 ;

Відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , мешканець АДРЕСА_4 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів за зустрічним позовом: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж Марина Василівна, місцезнаходження робочого місця: м. Ужгород, вул. Мукачівська, буд. 9.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: О.А. Придачук