Вирок від 11 травня 2026 р. у справі №127/39630/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/39630/25

Провадження №1-кп/127/1300/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в місті Вінниці кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.11.2025 за № 42025022110000416, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Лозовата Липовецького Району Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, працюючого водієм в ТОВ «АТП – 0128», одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

04.05.2023 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2023 у справі № 127/2253/24 засуджений за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки.

Однак, достовірно знаючи про чинність зазначеного вироку та про накладене на нього додаткове покарання, у ОСОБА_4 виник умисел на невиконання його в частині позбавлення права керування транспортним засобом.

Так, 18.05.2025 о 10:11 поблизу вул. Алеї, 1 в смт. Стрижавка Вінницького р-н Вінницької обл., працівниками сектору реагування патрульної поліції ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області був зупинений автомобіль Opel Kadett, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , який перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП). Відповідно, постановою ЕНА № 4757177 від 18.05.2025 останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті. Зокрема, пояснив суду, що в той день - 18.05.2025, вперше сів за кермо з моменту ухвалення вироку, яким його було засуджено. Знав, що він був позбавлений права керувати транспортними засобами, однак пояснив, що планував поїхати в село за продуктами, оскільки їдучи автобусом не зміг би взяти достатньо.

Допит обвинуваченого був здійснений відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованих йому діянь, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз`яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт умисного невиконання вироку суду, що набрав законної сили.

Суд також бере до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що він був позбавлений права керування транспортними засобами строком 3 роки та умисно не виконав вирок суду, що набрав законної сили.

Суд враховує, що вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2023 у справі № 127/2253/24, яким ОСОБА_4 засуджений до покарання, зокрема, у виді позбавлення права керування транспортним засобом, на момент вчинення ним нового кримінального правопорушення 18.05.2025 вже набрав законної сили.

У постанові від 14.05.2019 (справа № 319/841/16-к) Верховний Суд (далі – ВС) зазначив, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого частиною першою статті КК, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь – дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акта – це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Однією з форм невиконання судового рішення, як зазначив ВС, є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито й не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, передбачений частиною першою статті 382 КК, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов`язаною рішенням суду, що набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об`єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.

Аналогічні висновки ВС були зроблені в постанові від 28.06. червня 2023 року по справі №210/4031/17.

У постанові від 27.01.2025 (справа № 685/1196/23) ВС підтримав зазначені вище висновки і додатково зауважив, що той факт, що мета керування транспортним засобом особою за наявної постанови суду про позбавлення такого права не є обов`язковим і визначальним елементом суб`єктивної сторони вказаного протиправного діяння.

З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_4 охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК, за ознакою умисного невиконання вироку суду, що набрав законної сили.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернув увагу Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВС № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к).

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин, винуватість у вчиненні якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаявся. Суд також враховує, що ОСОБА_4 на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання скарг на останнього не надходило.

Отже, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді штрафу.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд вважає за необхідне зауважити, що обвинувачений під час звернення до суду з останнім словом просив призначити йому кримінальне покарання у виді штрафу з розстрочкою його виплати певними частинами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КК з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

Аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, враховуючи приписи зазначеної норми закону про кримінальну відповідальність, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому кримінальне покарання у виді штрафу із розстрочкою виплати рівними частини строком на 10 місяців.

Однак, як суд зазначив вище, ОСОБА_4 був засуджений вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2023 за частиною другою статті 286 КК, внаслідок чого йому було призначене покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки. Отже, на момент вчинення ОСОБА_4 нового кримінального правопорушення 18.05.2025, іспитовий строк закінчився, а додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами ще не було відбуде обвинуваченим до кінця.

ВС у своїй постанові від 01.06.2020 (справа № 766/39/17) роз`яснив, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи. Так, якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими статтею 71 КК (за сукупністю вироків).

Крім того, відповідно до частини третьої статті 71 КК призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

Слід зазначити, що у постанові від 23.10.2018 (справа № 202/1154/17) ВС зазначив, що норма частини першої статті 71 КК містить імперативну вимогу про призначення судом покарання за сукупністю вироків (шляхом повного або часткового приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком) у випадку, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин. Тобто приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов`язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.

З огляду на викладене, вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому остаточного покарання, врахуванню підлягає покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2023.

При цьому, суд також враховує приписи частини третьої статті 72 КК, відповідно до яких основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Цією нормою зроблене застереження щодо неможливості складання штрафу в якості основного покарання. При цьому основне покарання за попереднім вироком обвинуваченим було відбуте в повному обсязі, натомість не відбуте додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом.

Отже, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_4 покарання згідно з частиною першою статті 71, частиною третьою статті 72 КК шляхом повного приєднання до призначеного покарання невідбутої частини додаткового покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2023.

Згідно з реченням першим статті 73 КК строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. Реченням другим статті 73 КК визначено, що при заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув`язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

У постанові від 04.10.2021 (справа № 937/10313/19) ВС зазначив, що із законодавчого визначення та судової практики встановлено, що відповідно до статті 73 КК строкові покарання обчислюються в різних вимірах, якими є: 1) роки (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк); 2) місяці і роки (виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців); 3) місяці (арешт); 4) години (громадські роботи).

Обчислення строків покарання у днях допускається, як зазначив ВС, у разі: 1) заміни покарання іншим; 2) складання остаточного покарання (здійснюється, як уже зазначалось, під час призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків); 3) зарахування попереднього ув`язнення у порядку застосування частини п`ятої статті 72 КК.

У зв`язку з тим, що судом прийняте рішення про призначення обвинуваченому остаточного покарання на підставі частини першої статті 71 КК, суд вважає, що в цьому випадку можливе обчислення строку призначеного остаточного покарання у днях. Саме тому ОСОБА_4 має бути призначене остаточне покарання у виді 11 місяців та 14 днів позбавлення права керувати транспортними засобами та штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджений зобов`язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред`явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.

Вирішуючи питання щодо початку строку відбування додаткового покарання, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Частиною третьою статті 55 КК регламентовано, що при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

Зі змісту пункту 3 підрозділу 1 розділу VI Порядку здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 за № 272/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.01.2019 за № 120/33091 (далі – Порядок), випливає, що строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, обчислюється з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до пункту 4 підрозділу 1 розділу VI Порядку строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк поширюється на весь час відбування основного покарання і на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК України – з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Отже, зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_4 призначене основне покарання у виді штрафу, суд дійшов до переконання, що строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами слід рахувати з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень з розстрочкою виплати рівними частинами строком на 10 (десять) місяців, тобто по 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень щомісяця.

На підставі частини першої статті 71 Кримінального кодексу України приєднати до призначеного покарання за цим вироком невідбуту частину покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2023 та призначити остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень з розстрочкою виплати рівними частинами строком на 10 (десять) місяців, тобто по 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень щомісяця з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 11 (одинадцять) місяців 14 (чотирнадцять) днів.

Кожне покарання допустити до самостійного виконання.

Строк відбування призначеного покарання у виді штрафу та позбавлення права керування транспортним засобом рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: