Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №912/2223/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2026 року м. Дніпро Справа № 912/2223/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Мороза В.Ф.,

при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр"

на рішення Господарського суду Кіровоградської області (суддя Кузьміна Б.М.) від 06.11.2025 р. у справі № 912/2223/25

за позовом Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" (61400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44)

до відповідача Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр" (27100, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, м. Новоукраїнка, вул. Короленка, буд. 2А)

про стягнення 1 188 358,12 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 р. Державне підприємство "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр" про стягнення 1 188 358,12 грн, з яких 900 500,16 грн – основного боргу, 82 599,30 грн – пені, 180 100,03 грн – штрафу, 7 993,48 грн – 3 % річних, 17 165,15 грн – інфляційних втрат, з покладенням на відповідача судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на виробництво вибухових робіт № 435823 від 22.05.2023 в частині оплати вибухових робіт.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2025 р. у справі № 912/2223/25:

- позовні вимоги задоволено частково;

- стягнуто з Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр" (27100, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, м. Новоукраїнка, вул. Короленка, буд. 2А, код ЄДРПОУ 13755622) на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" (61400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44, код ЄДРПОУ 14310112) 900 500,16 грн основного боргу, 7 919,47 грн 3 % річних, 17 165,15 грн інфляційних втрат, 57 284,15 грн пені, 126 070,02 грн штрафу та 17 812,79 грн судового збору;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне підприємство "Новоукраїнський гранітний кар`єр", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2025 р. у справі № 912/2223/25 частково, а саме в частині стягнення з Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр" на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" 57 284,15 грн пені, 126 070,02 грн штрафу, і ухвалити нове рішення про відмову в цій частині позовних вимог; в решті рішення – залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд, встановивши, що відповідач не ухиляється від сплати заборгованості, заборгованість за виконані роботи на відповідну суму визнає; надані відповідачем документи – спеціальний дозвіл на користування надрами та оборотно-сальдова відомість за рахунком 36.1 підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності та наявність дебіторської заборгованості в сумі 8 384 187,20 грн, що свідчить про фінансові труднощі в діяльності відповідача, а не ухилення від виконання договірних зобов`язань, не взяв до уваги ці обставини.

Відповідач звертає увагу на наявність обставин, які свідчать про скрутне матеріальне становище як відповідача, так і єдиного покупця сировини, у якого наявні великі суми кредитних зобов`язань, які останній вимушено взяв на себе через складнощі, що виникли в 2020 році, зокрема у зв`язку з пандемією, та у 2022 році, зокрема у зв`язку з початком воєнного вторгнення в Україну Російської Федерації, наслідком чого стало обмеження закупівлі товарно-матеріальних цінностей тощо, втрата платоспроможності боржника, що призвело до відкриття справи № 912/905/24 про банкрутство відносно єдиного покупця сировини та визнання судом кредиторських вимог у великих розмірах до нього.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2026 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2025 р. у справі № 912/2223/25, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 15.04.2026 р.

Державне підприємство "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" подало до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2025 р. залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що відповідач, уклавши договір на виробництво вибухових робіт № 435823 від 22.05.2023, погодився на викладені в ньому умови, зокрема і умову про нарахування пені та штрафу за порушення або неналежне виконання зобов`язань.

Позивач вказує на те, що наявні в матеріалах справи документи, які надані відповідачем як доказ про фінансові труднощі, а саме: спеціальний дозвіл на користування надрами та оборотно-сальдова відомість за рахунком 36.1 підтверджують тільки здійснення господарської діяльності та наявність дебіторської заборгованості. Інших офіційних документів, які підтверджують фінансовий стан відповідача та те, що відповідач зазнав збитків в звітному періоді, відповідач не надав.

Також позивач вказує на те, що Державне підприємство "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" визнано таким, що має важливе значення для національної економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу, отже, кошти, які б своєчасно надійшли від відповідача були б задіяні в діяльності позивача та спрямовані на підтримку оборонно-промислового комплексу.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача безпідставною.

Апелянт не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку свого представника, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи приписи ст. 202 ГПК України, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а неявка представників сторін не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представника відповідача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.05.2023 між Приватним підприємством "Новоукраїнський гранітний кар`єр" (замовник) та Державним підприємством "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" (підрядник) укладено договір № 435823 на виробництво вибухових робіт, за умовами пункту 1.1. якого підрядник приймає на себе зобов`язання по виробництву вибухових робіт в кар`єрі замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до пункту 1.2. договору у комплекс вибухових робіт, що здійснюються підрядником входить: доставка ВМ (вибухових матеріалів) до місць робіт; охорона блоків, що заряджаються, при виконанні масових вибухів; виробництво масових вибухів відповідно з технічних розрахунків та паспортів вибухових робіт.

Пунктом 1.3. договору встановлено, що результатом виконаних робіт (продукцією) підрядника є підірвана гірнича маса, що забезпечує роботу гірничотранспортного комплексу замовника і відповідає умовам пункту 6.2 даного договору.

Орієнтована сума договору складає 12 000 000,00 грн, ПДВ 20 % - 2 400 000,00 грн, разом - 14 400 000,00 грн (п. 5.1 договору).

Відповідно до пункту 4.3. договору здача і прийом робіт оформляється актом не пізніше 3-х днів після проведення вибухових робіт. Оплаті підлягає вся підірвана гірнича маса.

Згідно з пунктами 5.4, 5.5, 5.6 договору при виробництві масових вибухів замовник здійснює 50 % передоплати від передбачуваного обсягу вибухових робіт за 5 календарних днів до проведення масового вибуху, дата здійснення якого вказується в графіку проведення вибухових робіт. Решту суми 50 % замовник виплачує протягом 30-ти календарних днів з дня підписання Акта виконаних робіт, з урахуванням узгодження між сторонами негабариту та якості виконаних робіт, але не пізніше дати проведення наступних робіт. У випадку перевищення обсягу вибухових робіт від передбачуваного замовник оплачує залишок виконаних робіт за актом прийому-передачі виконаних робіт протягом 30-ти календарних днів.

Пунктом 7.1 договору врегульована відповідальність сторін, а саме: за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків згідно з цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

За несвоєчасну або неповну оплату вибухових робіт, зазначених в пунктах 5.4., 5.5., 5.6. договору, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, починаючи з наступного дня прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів виплачується штраф у розмірі 20 % зазначеної вартості (пункт 7.7. договору).

Договір вступає силу з моменту підписання та діє по 31.12.2023 та до повного виконання своїх зобов`язань (пункт 13.1 договору).

Якщо за 30 днів до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін письмово не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік (пункт 13.2 договору).

Додатком до договору є протокол погодження договірної ціни на виконання вибухових робіт виробництво масового вибуху (додаток 1), згідно з яким вартість масового вибуху за 1 м3 гірської маси в щільному тілі становить 78,06 грн/м3 з ПДВ (відповідно до редакції додаткової угоди № 3 від 24.03.2025 до договору) (а.с. 23-24).

Договір та додаток "Протокол погодження договірної ціни на виконання вибухових робіт виробництво масового вибуху" до договору підписані сторонами та засвідчені печатками підприємств.

На виконання умов вказаного договору Приватне підприємство "Новоураїнський гранітний кар`єр" перерахувало на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" передоплату у розмірі 449 937,84 грн, що підтверджується виписками банку та платіжними дорученнями: № 1340 від 28.03.2025 на суму 212 000,84 грн, № 1341 від 31.03.2025 на суму 39 000,00 грн, № 1342 від 31.03.2025 суму 198 937,00 грн (а.с. 26-32).

06.04.2024 Державне підприємство "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" здійснило вибухові роботи об`ємом 17 300 м3, про що сторони склали Акт № 1/2025 здачі-приймання робіт (надання послуг), згідно з яким Приватне підприємство "Новоукраїнський гранітний кар`єр" прийняло вибухові роботи в обсязі 17 300 м3 на загальну вартість 1 350 438,00 грн (ціна за 1 м3 вибухових робіт становить 65,05 грн. без ПДВ) (а.с. 33).

09.05.2025 на адресу позивача від відповідача надійшов лист за вих. № 09-05-25.1 про зобов`язання погашення заборгованості до кінця липня 2025 року (а.с. 34).

Державне підприємство "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" направило на адресу Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр" претензію № 25/257-10 від 03.06.2025, яка залишилась без задоволення (а.с. 35-38).

Державне підприємство "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" посилається на неналежне виконання Приватним підприємством "Новоукраїнський гранітний кар`єр" зобов`язань за договором на виробництво вибухових робіт № 435823 від 22.05.2023 в частині своєчасної та повної оплати виконаних робіт (наданих послуг), що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 900 500,16 грн, 82 599,30 грн пені, 180 100,03 грн штрафу, 7 993,48 грн 3 % річних, 17 165,15 грн збитків від інфляції.

Вирішуючи цей спір, місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо здійснення оплати вартості виконаних позивачем робіт у повному обсязі, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 900 500,16 грн, факт існування якої належним чином доведений та не спростований відповідачем у встановленому законом порядку.

З урахуванням висновку суду про порушення відповідачем договірного зобов`язання в частині повної оплати виконаних робіт, суд першої інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача сум 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені до стягнення пеня та штраф підлягають зменшенню на 30 %.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Ураховуючи зазначений вид договору, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі укладеного договору на виробництво вибухових робіт № 435823 від 22.05.2023 між сторонами підписано Акт здачі-прийняття робіт, відповідно до якого позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи загальною вартістю 1 350 438,00 грн, які сплачено відповідачем частково в сумі 449 937,84 грн, залишок несплачених коштів становить 900 500,16 грн.

Згідно з умовами договору при виробництві масових вибухів замовник здійснює 50 % передоплати від передбачуваного обсягу вибухових робіт за 5 календарних днів до проведення масового вибуху, дата здійснення якого вказується в графіку проведення вибухових робіт. Решту суми 50 % замовник виплачує протягом 30-ти календарних днів з дня підписання Акта виконаних робіт, з урахуванням узгодження між сторонами негабариту та якості виконаних робіт, але не пізніше дати проведення наступних робіт.

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1/2025 підписано сторонами 06.04.2025.

Отже, враховуючи положення пункту 5.5. договору, відповідач повинен був перерахувати кошти на розрахунковий рахунок позивача до 06.05.2025.

За такого відповідно до умов договору на виробництво вибухових робіт № 435823 від 22.05.2023 строк оплати виконаних робіт є таким, що настав 06.05.2025.

Крім того, саме акт виконаних робіт є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, та, відповідно, є підставою для здійснення розрахунків за фактично виконані роботи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 у справі № 914/1556/17.

В матеріалах справи відсутні докази погашення вказаної заборгованості за договором, про що відзначено судом першої інстанції.

З огляду на вищевикладені обставини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання, зокрема, не здійснив оплату вартості виконаних позивачем робіт у повному обсязі, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 900 500,16 грн, факт існування якої належним чином доведений та не спростований відповідачем у встановленому законом порядку.

Відповідно, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд ухвалив правильне та обґрунтоване рішення в частині задоволення позовної вимоги про стягнення у повному обсязі суми основного боргу у розмірі 900 500,16 грн.

Окрім суми основного боргу позивачем розраховано та заявлено до стягнення з відповідача суми 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача суму 3 % річних у розмірі 7 993,48 грн за період з 06.05.2025 по 21.08.2025, а також 17 165,15 грн інфляційних втрат за період травень – липень 2025 року.

Суд першої інстанції установив, що при нарахуванні 3 % річних позивач неправильно визначив період здійснення таких нарахувань, а саме: неправильно визначений перший день прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок 3 % річних за період з 07.05.2025 по 21.08.2025 (включно) на суму заборгованості 900 500,16 грн, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 919,47 грн 3 % річних, а у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь 74,01 грн 3 % річних слід відмовити, з чим погоджується і судова колегія.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції установив, що такий розрахунок є правильним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, з чим також погоджується судова колегія.

Щодо нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу судом першої інстанції зазначено таке.

Позивач у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань нарахував пеню в розмірі 82 599,30 грн за період з 06.05.2025 по 21.08.2025 та 20 % штрафу у розмірі 180 100,03 грн від суми 900 500,16 грн (900 500,16 х 20 % = 180 100,03).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойка (штраф, пеня) - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідач, уклавши договір на виробництво вибухових робіт № 435823 від 22.05.2023, погодився на викладені в ньому умови, в тому числі і умову про нарахування пені та штрафу за порушення або неналежне виконання зобов`язань.

Відповідно до пункту 7.7 Договору за несвоєчасну або неповну оплату вибухових робіт, зазначених в пунктах 5.4., 5.5., 5.6. договору, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, починаючи з наступного дня прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів виплачується штраф у розмірі 20 % зазначеної вартості.

Суд звертає увагу на позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, згідно з якою щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З позовних вимог вбачається, що позивач здійснив нарахування пені за період з 06.05.2025 по 21.08.2025 у розмірі 82 599,30 грн.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пунктів 5.4, 5.5 договору, визначаючи момент прострочення виконання зобов`язання, суд першої інстанції зазначив, що останній день для виконання зобов`язання за договором - 06.05.2025, оскільки решту суми 50 % замовник виплачує протягом 30-ти календарних днів з дня підписання Акта виконаних робіт, який підписано сторонами договору 06.04.2025.

Ураховуючи, що термін для виконання зобов`язання сплинув 06.05.2025, судова колегія зауважує на правильному встановленні судом першої інстанції дати початку нарахування пені – з 07.05.2025.

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши власний розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню – у розмірі 81 834,49 грн, а у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь 764,81 грн пені слід відмовити.

Здійснивши перевірку розрахунку 20 % штрафу, суд першої інстанції установив, що він здійснений арифметично та методологічно правильно та підлягає задоволенню, з чим погоджується і судова колегія.

При цьому судова колегія звертає увагу, що наведені вище обставини справи та висновки суду першої інстанції не оскаржуються та не заперечуються сторонами. Предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого господарського суду в частині зменшення судом розміру пені та штрафу лише на 30 % та стягнення з відповідача решти сум пені та штрафу, в той час, як апелянт вважає справедливим і обґрунтованим рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з нього сум пені і штрафу у повному обсязі, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України).

За приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення статті 3 Цивільного кодексу України регламентують загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Отже застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Судова колегія відзначає, що вказане питання суд вирішує з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

У цій справі суд першої інстанції вирішив використати надане національним законодавством України суду право на зменшення розміру штрафних санкцій.

Оцінюючи цей випадок, місцевий господарський суд взяв до уваги відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем зобов`язання з оплати виконаних вибухових робіт за договором і утворення заборгованості в сумі 900 500,16 грн, а також відсутність відомостей і доказів понесення позивачем інших значних негативних наслідків порушення відповідачем зобов`язання з оплати виконаних вибухових робіт на відповідну суму.

Також суд першої інстанції врахував, що ступінь виконання зобов`язання відповідачем за договором становить 33,3 %, зокрема за надані вибухові роботи на суму 1 350 438,00 грн відповідач розрахувався в сумі 449 937,84 грн (449 937,84 х 100 % / 1 350 438,00 = 33,3 %).

Відповідач не ухиляється від сплати заборгованості, заборгованість за виконані роботи на відповідну суму визнає.

Надані відповідачем документи – спеціальний дозвіл на користування надрами та оборотно-сальдова відомість за рахунком 36.1 підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності та наявність дебіторської заборгованості в сумі 8 384 187,20 грн, що свідчить про фінансові труднощі в діяльності відповідача, а не ухилення від виконання договірних зобов`язань.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення пеня та штраф підлягають зменшенню на 30 %, отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 57 284,15 грн та штраф у розмірі 126 070,02 грн.

Судова колегія зауважує, що частина 3 статті 551 ЦК України не містить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 по справі № 904/6250/19 звертав увагу, що реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що застосоване в статті 233 Господарського кодексу України та частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають значення.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Судова колегія звертає увагу, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому судова колегія наголошує, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.

Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За таких обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд об`єктивно оцінивши цей випадок, взявши до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надавши оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховавши інтереси обох сторін, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлені до стягнення пеня та штраф підлягають зменшенню на 30 %, а саме, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають пеня в розмірі 57 284,15 грн та штраф у розмірі 126 070,02 грн.

Таким чином, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд ухвалив правильне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр" на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об`єднання "Павлоградський хімічний завод" заборгованості у розмірі 900 500,16 грн, 3 % річних у розмірі 7 919,47 грн, інфляційних втрат у розмірі 17 165,15 грн, пені у розмірі 57 284,15 грн, штрафу у розмірі 126 070,02 грн, а також про відмову в іншій частині позовних вимог.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2025 р. у цій справі відсутні.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 26 739,00 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Новоукраїнський гранітний кар`єр" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2025 р. у справі № 912/2223/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2025 р. у справі № 912/2223/25 – залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Приватне підприємство "Новоукраїнський гранітний кар`єр".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 11.05.2026 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя О.Г. Іванов

Суддя В.Ф. Мороз