Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №521/1686/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

ХАДЖИБЕЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__ ______

Справа №521/1686/25

Пр. №2/521/615/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Сегеди О.М.,

при секретарі –Жулего М.І., за участі:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Євценко Р.І.,

представника відповідача - адвоката Стецюк С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним,

встановив:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що 18 січня 2023 року між ним та відповідачкою було укладено договір позики від 18 січня 2023 року, за умовами якого він передав відповідачці у борг 10000,00 доларів США, а остання зобов`язувалася повернути йому борг у строк до 10 січня 2025 року. На підтвердження укладення договору позики, відповідачка надала йому розписку від 18 січня 2023 року.

Позивач зазначив, що після спливу строку договору позики від 18 січня 2023 року, відповідачка борг не повернула, у зв`язку з чим, станом на 30 січня 2025 року у відповідачки за договором позики від 18 січня 2023 року виникла заборгованість у розмірі 10000,00 доларів США, що еквівалентно з урахуванням офіційного курсу Національного банку України 421500,00 грн.

Отже, загальна сума заборгованості відповідачки за договором позики від 18 січня 2023 року складає 10000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України, на день подання позову складає 421500,00 грн.

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідачки на його користь суму боргу за договором від 18 січня 2023 року в розмірі 10000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України, на день подання позову складає 421500,00 грн. та судовий збір у розмірі 4215,00 грн.

02 липня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 18 січня 2025 року, укладеного між нею та ОСОБА_1 , удаваним, а саме таким, що передбачав гарантування проведення розрахунку за договором надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року , укладеного між адвокатом Долговим В.М. та ОСОБА_3 .

В обгрунтування зустрічних позовних вимог, ОСОБА_2 зазначила, що 29 вересня 2022 року співробітниками правоохоронних органів Одеської області разом з іншими співучасниками був затриманий її чоловік, ОСОБА_4 , за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України, якому в цей же день було повідомлено про підозру у вчиненні ним вищевказаного кримінального правопорушення, що стало підставою для обрання йому запобіжного заходу утримання під вартою.

03 жовтня 2022 року у зв`язку з даними обставинами вона уклала з адвокатами Долговим В.М. та ОСОБА_5 договір про надання правової допомоги (далі-Договір) її чоловіку ОСОБА_4 , за умовами п.2.3, п.п.2.3.4 ст. 2 Договору, сума гонорару адвокатів Долговим В.М. та ОСОБА_5 , передбачена умовами Додаткової угоди і сума передбачуваних фактичних витрат оплачується нею, при підписанні даного Договору.

Вказувала, що на час підписання Договору про надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року, у неї були відсутні грошові кошти, які повинні були бути нею сплачені адвокатам для здійснення захисту ОСОБА_4 .

Стверджувала, що відсутність у неї грошових коштів для проведення оплати за Договором та розуміння ситуації про неможливість розпочати захист ОСОБА_4 , з боку адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зумовило її, на вимогу ОСОБА_1 написати під його диктовку розписку про отримання нею у нього у борг грошових коштів, дата написання - 18 січня 2023 року, хоча ні яких коштів від ОСОБА_1 вона не отримувала.

Вказана розписка була написана нею, як гарантія проведення з ним розрахунку за Договором.

При написанні даної розписки вона перебувала у пригніченому стані, під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, так як ОСОБА_1 , ввів її в оману, як потім виявилось з ряду документів та вироку суду від 08 грудня 2022 року щодо складності справи та строків позбавлення волі ОСОБА_4 .

Зазначила, що гонорар та інші витрати за роботу адвоката ОСОБА_1 за період з 03 жовтня 2022 року по 08 грудня 2022 року вона виплатила за рахунок отриманих у борг у своїх друзів 30000,00 (8000+20000+2000) доларів США, ще до винесення вироку. При цьому жодної розписки від ОСОБА_1 щодо отримання коштів не отримувала.

Після ухвалення Київським районним судом м. Одеси 08 грудня 2022 року вироку, вона вважала, що її зобов`язання перед адвокатом Долговим В.М. нею були виконані у повному обсязі, але останній оригінал розписки їй не віддав, а використав її для звернення до суду з позовом про стягнення боргу.

Вважає, що розписка, яка була використана ОСОБА_1 проти неї є прихованим правочином, спрямованим на приховування реального правовідношення, а саме оплати адвокатських послуг.

Крім того, вважає, що вказаний правочин є недійсним, оскільки його вчинено без волевиявлення особи чи під впливом обману, або коли особи приховують іншу угоду. Тобто вказаний правочин не відповідає дійсному волевиявленню сторін щодо боргових зобов`язань.

Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_2 просила суд визнати договір позики від 18 січня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та нею, ОСОБА_2 , щодо отримання у борг грошових коштів-удаваним, а саме таким, що передбачав гарантування проведення розрахунку за договором надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року, укладеним між адвокатом Долговим В.М. та нею, ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 , на її користь судовий збір у розмірі 1211,60 грн. та судові витрати, розмір яких буде визначено до кінця розгляду справи (а.с.81-87).

Ухвалою суду від 11 лютого 2025 року по справі відкрите провадження та призначено судове засідання. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 20-21).

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні та стягнуто з ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 421500,00 грн. та судовий збір у розмірі 4215,00 грн. (а.с.36-38).

Ухвалою суду від 02 червня 2025 року була прийнята до розгляду заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення (а.с.47).

Ухвалою суду від 16 червня 2025 року заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2025 року було скасовано та призначено судове засідання (а.с.63-64).

Ухвалою суду від 11 вересня 2025 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву, вимоги за зустрічним позовом об`єднані в одне провадження з первісним позовом, призначено підготовче судове засідання (а.с.122-123).

Ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року клопотання представника відповідача про витребування доказів залишено без задоволення (а.с.148).

Ухвалою суду від 26 січня 2026 року підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до судового розгляду (а.с.174).

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року клопотання представника відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним позовом залишено без задоволення (а.с.207).

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом та його представник, діючий за договором про надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року, додаткової угодою №1 до договору про надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року та ордеру від 10 березня 2025 року в судовому засіданні підтримали первісні позовні вимоги у повному обсязі та просили суд їх задовольнити у повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог просили суд відмовити у повному обсязі. Раніше надали відзив та заперечення на зустрічну позовну заяву (а.с. 25, 26, 89-90, 107-110,126-133,137).

Представник відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним позовом, діючий за ордером від 09 травня 2025 року в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі (а.с.78,79).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу підлягають задоволенню, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним, слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно достатей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 2 ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Судом встановлено, що 03 жовтня 2022 року ОСОБА_2 уклала з адвокатами Долговим В.М. та ОСОБА_5 договір про надання правової допомоги її чоловіку ОСОБА_4 , який 29 вересня 2022 року був затриманий співробітниками правоохоронних органів Одеської області разом з іншими співучасниками за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України, якому в цей же день було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, що стало підставою для обрання йому запобіжного заходу утримання під вартою (а.с.89-90).

Згідно з умовами п.2.3, п.п.2.3.4 ст. 2 Договору, сума гонорару адвокатів Долговим В.М. та Євценко Р.І., передбачена умовами Додаткової угоди і сума передбачуваних фактичних витрат оплачується ОСОБА_2 при підписанні даного Договору.

Вироком Київського районного суду м. Одеси 08 грудня 2022 року за участю адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України та йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_4 був звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки (а.с.91-95).

Встановлено, що 18 січня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав відповідачці у борг 10000,00 доларів США, а остання зобов`язувалася повернути йому борг у строк до 10 січня 2025 року.

На підтвердження укладення договору позики, відповідачка надала позивачу розписку від 18 січня 2023 року (а.с. 9).

Позивач свої зобов`язання за договором позики від 18 січня 2023 року виконав та передав відповідачці у борг грошові кошти в розмірі 10000,00 доларів США.

Встановлено, що 03 січня 2025 року позивач направив на адресу відповідачки письмову вимогу про повернення боргу (а.с.12).

З матеріалів справи вбачається, що 25 листопада 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, за умовами якого останній передав відповідачці у борг 20000,00 доларів США, а остання зобов`язувалася повернути йому борг у строк до 25 листопада 2027 року (а.с.96).

Крім того, 21 грудня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, за умовами якого останній передав відповідачці у борг 2000,00 доларів США, а остання зобов`язувалася повернути йому борг у строк до 21 грудня 2027 року (а.с.97).

Встановлено, що 10 липня 2025 року за ухвалою слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси за заявою ОСОБА_2 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно адвоката ОСОБА_1 , який шляхом обману заволодів грошовими коштами, що завдало останній значної шкоди (а.с.115).

Постановою слідчого слідчого відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області від 10 липня 2025 року ОСОБА_2 було визнано потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України (а.с.116-117).

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив суду, що він, дійсно надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти для адвоката, але при передачі грошових коштів не був присутній (а.с.176).

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив суду, що йому відомо, що його дружина ОСОБА_2 брала в ОСОБА_6 у борг грошові кошти для адвоката, але при передачі грошових коштів не був присутній (а.с.202).

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила суду, що ОСОБА_2 , з якою вона знайома 7 років, попросила її познайомити з адвокатом Долговим В.М., у якого вона працювала. Знає, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 їздили до м. Київ. ОСОБА_2 грошові кошти їй не передавала і вона не бачила, що б ОСОБА_2 передавала грошові кошти ОСОБА_1 (а.с.187).

Згідно з ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підтвердження невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань по поверненню суми позики представник позивача надав суду належним чином завірену копію розписки відповідачки від 18 січня 2023 року та для огляду оригінал розписки від 18 січня 2023 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання.

Строк повернення відповідачкою коштів за договором позики від 18 січня 2023 року встановлений до 10 січня 2025 року.

Будь-яких доказів виконання у повному обсязі відповідачкою своїх зобов`язань, згідно умов договору, та які передбачені ст. 545 ЦК України, матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що наявність розписки від 18 січня 2023 року та відсутність її у відповідачки є доказом факту невиконання грошових зобов`язань з боку останньої.

Отже, суд вважає, що відповідачка не виконала свої зобов`язання за договором позики від 18 січня 2023 року, а тому зобов`язана повернути позивачу борг в сумі 10000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України, на день подання позову складає 421500,00 грн.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 визначив, що з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року в справі № 759/1534/18 зазначив, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Так, в період з 18 січня 2023 року відповідачка безпідставно користується коштами у розмірі 10000,00 доларів США, що належать позивачу.

Отже, загальний розмір заборгованості відповідачки за договором позики від 18 січня 2023 року, станом на 04 травня 2026 року складає 10000,00 доларів США, які підлягають стягненню з останньої на користь позивача.

Посилання ОСОБА_2 про те, що вона не отримувала вказаних коштів не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

За таких обставин, первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики, удаваним, то суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні зустрічних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч.1 ст. 202, ч.3 ст. 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц зазначив, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не "приховують" сторону правочину.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20 визначив, що правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

При цьому удаваність правочину має існувати в момент його вчинення. Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Удаваність може "вражати" правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання чи внесення змін до правочину. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено у постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17, від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17, від 27 грудня 2023 року у справі № 584/497/22, від 25 жовтня 2024 року у справі № 190/867/22, від 16 квітня 2025 року у справі № 523/2697/21, від 28 квітня 2025 року у справі № 585/1947/22, від 09 липня 2025 року у справі № 205/5788/20 та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20). Така судова практика є сталою й незмінною.

За таких обставин, суд вважає, що позивачка за зустрічним позовом не надала доказів того, що укладаючи договір позики між нею та відповідачем ОСОБА_1 , сторони фактично уклали договір, який передбачав гарантування проведення розрахунку за договором надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року, укладеним між адвокатом Долговим В.М. та ОСОБА_2 ..

Крім того, аргументи зустрічного позову про необхідність кваліфікувати правочин як удаваний суд відхиляє, оскільки удаваність правочину має існувати в момент його вчинення. Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Удаваність може "вражати" правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання чи внесення змін до правочину.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовій збір в розмірі 4215,00 грн., які слід стягнути з відповідачки (а.с.8).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 16 червня 2004 року, РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , суму боргу у розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США, що за курсом Національного банку України, на день подання позову складає 421500 (чотириста двадцять одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 16 червня 2004 року, РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 4215 (чотири тисячі двісті п`ятнадцять) гривень 00 копійок.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 травня 2026 року.

Суддя: О.М. Сегеда