Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №522/2287/24 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 13 квітня 2026 р.

Справа: №522/2287/24

Суддя: Таварткіладзе О. М.

Номер провадження: 22-ц/813/3435/26

Справа № 522/2287/24

Головуючий у першій інстанції Павлик І. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя та стягнення компенсації вартості 1/2 частки майна та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя та стягнення компенсації вартості частки майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 з 07.10.2006 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/24012/23 від 29.01.2024 року шлюб між сторонами розірваний.

За час спільного проживання у шлюбі, сторонами набуте наступне майно на праві спільної сумісної власності: автомобіль марки MG HS 2021 року випуску, дата реєстрації 30.09.2021 року; нежитлове приміщення (комора) площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення (комора) площею 4,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 . Сторонами не укладено договір про поділ спільного майна. Нежитлові приміщення та автомобіль після фактичного розірвання шлюбу, перебувають у власності і користуванні відповідача.

Позивач просить суд:

- визнати автомобіль марки MG HS 2021 року випуску, дата реєстрації 30.09.2021 спільним майном подружжя, припинити право спільної сумісної власності на цей об`єкт, виділивши його у власність відповідача ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 компенсацію в розмірі ринкової вартості автомобіля, а саме 454 263,00 грн.;

- визнати нежитлове приміщення (комора) площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 «ЖК на Сегедській» спільним майном подружжя, припинити право спільної сумісної власності на цей об`єкт, виділивши його у власність відповідача ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 компенсацію в розмірі ринкової вартості, а саме 86 154,00 грн.;

- визнати нежитлове приміщення (комора) площею 4,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 спільним майном подружжя, припинити право спільної сумісної власності на цей об`єкт, виділивши його у власність відповідача ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 компенсацію в розмірі ринкової вартості, а саме 65 520,00 грн.

23.04.2024 року від ОСОБА_1 до суду надійшла зустрічна позовна заява, у якій вона просить суд:

- виділити у приватну власність ОСОБА_3 транспортний засіб, а саме причіп 814002, 2011 року випуску з компенсацію шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартості частини транспортного засобу, а саме причепу 814002, 2011 року випусуку, а розмірі 49 650,00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частини вартості транспортного засобу, а саме автомобіля «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, що становить 116 677,50 грн.;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частини вартості транспортного засобу, а саме автомобіля ВАЗ 21093, 1997 року випуску, що становить 40 382,00 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя та стягнення компенсації вартості 1/2 частки майна задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) 454 263,00 грн. компенсації ринкової вартості автомобіля марки MG HS 2021 року випуску, дата реєстрації 30.09.2021.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) 86 154,00 грн. компенсації ринкової вартості нежитлового приміщення (комори) площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) 65 520,00 грн. компенсації ринкової вартості нежитлового приміщення (комори) площею 4,5 кв. .м. за адресою: АДРЕСА_2 .

В решті вимог позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) 6 059,37 грн. витрат по сплаті судового збору.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) 49 650,00 грн. компенсації вартості частини транспортного засобу – причепу 814002, 2011 року випуску.

В решті вимог зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) 496,50 грн. судового збору та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року в частині задоволення первісного позову і відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції у своєму рішенні встановив недійсність договору комісії № 3553/23/1/025956 від 02.11.2023, договору купівлі-продажу № 3553/23/1/025956 від 03.11.2023, договору дарування № 5142/2023/4157739 від 16.11.2023. Суд першої інстанції самостійно, в порушення загальних принципів цивільного судочинства без наявності спору по недійсність правочинів визнав вказані правочини недійсними. Суд у своєму рішенні надавав оцінку дійсності/недійсності правочинів що не входили до предмету спору та доказування по справі. Договір комісії № 3553/23/1/025956 від 02.11.2023, договір купівлі-продажу № 3553/23/1/025956 від 03.11.2023, договір дарування № 5142/2023/4157739 від 16.11.2023 не були предметами спору у даній справі. Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ч.2 ст.264 ЦПК України, в якій зазначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за меж позовних вимог. Позивач не заявляв позовну вимогу про визнання недійсними договорів договору комісії № 3553/23/1/025956 від 02.11.2023, договору купівлі-продажу № 3553/23/1/025956 від 03.11.2023, договору дарування № 5142/2023/4157739 від 16.11.2023. Таким чином, суд першої інстанції з порушення норм процесуального права задовольнив позовні вимоги позивача ОСОБА_3 в частині виділу у власність ОСОБА_4 автомобіля марки MG HS 2021 року випуску (який і так був ї власністю на підставі договору дарування) стягнувши з неї ринкової вартості автомобіля, яка згідно оголошень з сайту AUTORIA становить 454 263,00 грн.

Однак, при вчиненні аналогічних дій ОСОБА_3 , а саме при продажі автомобіля «FORD FOCUS C-MAX», який він переоформив на свою матір ОСОБА_5 , та продажі автомобіля ВАЗ 21093 суд вирішив, що отримані за їх відчуження кошти є такими, що витрачені на потреби сім`ї, а тому поділу під час вирішення даного спору не підлягають. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення із ОСОБА_3 112 вартості вказаних автомобілів. Так, суд першої інстанції не мотивував, чому продаж автомобіля ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі суд розцінив як спробу уникнути поділу спільного майна подружжя, а продаж автомобілів ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі суд розцінив як дії, вчинені в інтересах сім`ї.

Крім того, Позивач просив визнати спільним майном подружжя нежитлове приміщення (комору) площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлове приміщення (комору) площею 4,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , припинити право спільної приватної власності на цей об`єкт, виділивши його у власність відповідача та стягнути з не на користь Позивача компенсацію у розмірі ринкової вартості. Однак, в матеріалах судової справи відсутні відомості про об`єкти нерухомого майна. В свою чергу позивач жодним чином не довів, що оскаржувані об`єкти набули статус нерухомого майна у відповідності до вимог чинного законодавства. В матеріалах справи відсутні документи, в яких був би зазначений реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, об`єкт речових прав, тип об`єкта, опис об`єкта, його адреса та власник цього об`єкта нерухомого майна, підстави набуття права власності та інші дані, які вносяться під час реєстрації права власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак, Позивач у позовній заяві просив суд визнати спільним майном подружжя нежитлові приміщення, а не майнові права та пай асоційованого члена Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖК на Сегедській», документи на які він додав до позовної заяви. Враховуючи наведену судову практику, суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 не тільки у визнані нежитлових приміщень спільним майном подружжя та припинені право спільної сумісної власності на ці об`єкти, виділивши їх у власність відповідача ОСОБА_4 , а і задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 компенсацію в розмірі ринкової вартості них об`єктів.

Суд першої інстанції присудив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію в розмірі ринкової вартості об`єктів нерухомого майна: без наявності відомостей про ці об`єкти нерухомості, без визнання їх спільною сумісною власністю, без припинення права власності ОСОБА_3 на них, при цьому суд при визначенні вартості спірного майна посилався на звіти про оцінку нежитлових приміщень, зроблені як оцінка об`єктів нерухомого майна.

Суд, присудивши стягнути компенсацію із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 без припинення права власності ОСОБА_3 на спірні об`єкти, своїм рішенням фактично застосував санкції до ОСОБА_1 , оскільки не вирішив по суті спір відносно спірних об`єктів.

Присутня в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 адвокат Чурсова Вероніка Олександрівна заперечувала проти доводів апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кравцан Віктор Михайлович підтримав доводи апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя та стягнення компенсації вартості 1/2 частки майна, стягуючи з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) 454 263,00 грн. компенсації ринкової вартості автомобіля марки MG HS 2021 року випуску, дата реєстрації 30.09.2021, стягуючи з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) 86 154,00 грн. компенсації ринкової вартості нежитлового приміщення (комори) площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , стягуючи з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) 65 520,00 грн. компенсації ринкової вартості нежитлового приміщення (комори) площею 4,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що:

- зазначений автомобіль марки MG HS був придбаний ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 та був перереєстрований 04.11.2023 на її батька ОСОБА_7 на підставі договору комісії № 3553/23/1/025956 від 02.11.2023 та договору купівлі-продажу № 3553/23/1/025956 від 03.11.2023, укладеного СГ ТОВ «Бриз», та вже через 12 днів 16.11.2023 був подарований ОСОБА_7 відповідачці. Доказів того, що на придбання даного автомобіля ОСОБА_1 були надані кошти її батьком ОСОБА_7 суду не надано;

- зазначені дії ОСОБА_1 свідчать про спробу уникнути поділу спільного майна подружжя, проте враховуючи первісне набуття відповідачкою у власність зазначеного транспортного засобу за договором купівлі-продажу та під час перебування у шлюбі з позивачем, а також те, що вказаним автомобілем користується відповідачка, що не заперечується сторонами, суд дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_3 в частині виділу у власність ОСОБА_1 автомобіля марки MG HS 2021 року випуску стягнувши з неї ринкової вартості автомобіля, яка згідно оголошень з сайту AUTORIA становить 454 263,00 грн. При цьому, щодо визначення приблизної вартості аналогічного автомобіля на підставі оголошень з сайту AUTORIA у сумі 908 526,00 грн., сторони не заперечували;

-зазначені нежитлові приміщення придбані під час перебування сторін у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю та підлягають поділу між колишнім подружжям. При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що нежитлове приміщення площею 4,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , придбане за кошти батька відповідачки, а нежитлове приміщення площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , придбане за кошти, отримані з депозиту матері, оскільки зазначені доводи не підтверджені належними доказами. Саме по собі свідчення батька відповідачки про наявність у нього коштів на час придбання донькою зазначеного нерухомого майна та наявність у її матері депозитного рахунку в банку, такими доказами не є та не можуть достеменно свідчити про надання ними коштів ОСОБА_1 для придбання вказаного майна.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, стягуючи з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) 49 650,00 грн компенсації вартості частини транспортного засобу – причепу 814002, 2011 року випуску, відмовляючи в задоволенні решти вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

-автомобілі «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, та ВАЗ 21093, 1997 року випуску, були набуті та відчужені ОСОБА_3 під час перебування сторін у шлюбі, що не заперечувалось представниками сторін, а відтак отримані за їх відчуження кошти є такими, що витрачені на потреби сім`ї, а тому поділу під час вирішення даного спору не підлягають;

- знаходження транспортного засобу – причепу 814002, 2011 року випуску, який є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, на тимчасово окупованій території не спростовує правового статусу цього майна та не звільняє його від поділу, а відтак вимоги ОСОБА_1 про компенсацію їй ОСОБА_3 його вартості в сумі 49 650,00 грн. підлягають задоволенню. При цьому, щодо визначення приблизної вартості аналогічного причепу на підставі оголошень з сайту AUTORIA у сумі 99 300,00 грн., сторони не заперечували.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог первісного позову та задоволених зустрічних вимогах, проте з висновком суду щодо відмови у задоволені інших вимог зустрічного позову не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 з 07.10.2006. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/24012/23 від 29.01.2024 шлюб між сторонами розірваний.

За час спільного проживання у шлюбі, сторонами набуте наступне майно: автомобіль марки MG HS 2021 року випуску, дата реєстрації 30.09.2021; нежитлове приміщення (комора) площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення (комора) площею 4,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , транспортний засіб – причіп 814002, 2011 року випуску, автомобіль «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, та автомобіль ВАЗ 21093, 1997 року випуску.

Сторонами не укладено договору про поділ спільного майна. Нежитлові приміщення та автомобіль марки MG HS 2021 року випуску після фактичного розірвання шлюбу, перебувають у власності і користуванні ОСОБА_1 . Автомобіль «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, та автомобіль ВАЗ 21093, 1997 року випуску, продано під час перебування сторін у шлюбі, що не заперечується сторонами, а транспортний засіб – причіп 814002, 2011 року випуску, знаходиться на тимчасово окупованій території в м. Нова Каховка Херсонської області.

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просив суд:

Судом правильно встановлено, що зазначене майно було придбано під час перебування сторін у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між колишнім подружжям, з визначенням компенсації виплати ринкової вартості щодо такого майна.

При цьому, щодо автомобіль марки MG HS 2021 року випуску було встановлено, що згідно відповіді Головного сервісного центру МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 04.12.2024 року № 31/30/5142-9660-2024, 17.06.2022 року на гр. ОСОБА_1 був зареєстрований автомобіль марки MG HS 2021 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_3 , на підставі договору купівлі-продажу № 5142/2022/3225771, укладеного в ТСЦ № 5142.

04.11.2023 року даний транспортний засіб був перереєстрований в ТСЦ № 5152 на гр. ОСОБА_7 згідно договору комісії № 3553/23/1/025956 від 02.11.2023 року та договору купівлі-продажу № 3553/23/1/025956 від 03.11.2023, укладеного СГ ТОВ «Бриз».

16.11.2023 року вищевказаний автомобіль був перереєстрований на гр. ОСОБА_1 , на підставі договору дарування № 5142/2023/4157739, укладеного в ТСЦ № 5142.

Станом на 04.12.2024 року за гр. ОСОБА_1 значиться зареєстрованим тільки автомобіль марки MG HS 2021 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_3 .

До зазначеної відповіді додано копії договору купівлі-продажу транспортного засобу № 142/2022/3225771 від 17.06.2022 року, укладеного між ТОВ «МУСТАНГ МОТОРС» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), де предметом договору є транспортний засіб: автомобіль марки MG HS, білого кольору, номерний знак НОМЕР_4 , VIN НОМЕР_5 , та договору дарування транспортного засобу № 5142/2023/4157739 від 16.11.2023 року, укладеного між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний), за умовами якого дарувальник передав безоплатно у власність обдаровуваному легковий автомобіль марки MG HS, білого кольору, 2021 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_5 .

Таким чином, зазначений автомобіль марки MG HS був придбаний ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 та був перереєстрований 04.11.2023 року на її батька ОСОБА_7 на підставі договору комісії № 3553/23/1/025956 від 02.11.2023 року та договору купівлі-продажу № 3553/23/1/025956 від 03.11.2023 року, укладеного СГ ТОВ «Бриз», та вже через 12 днів 16.11.2023 року був подарований ОСОБА_7 відповідачці. Доказів того, що на придбання даного автомобіля ОСОБА_1 були надані кошти її батьком ОСОБА_7 суду не надано.

Суд оцінив зазначені дії ОСОБА_1 як спробу уникнути поділу спільного майна подружжя, та враховував первісне набуття відповідачкою у власність зазначеного транспортного засобу за договором купівлі-продажу та під час перебування у шлюбі з позивачем, а також те, що вказаним автомобілем користується відповідачка, що не заперечується сторонами.

Колегія суддів з такими висновками погоджується та також звертає увагу на те, що використання таким чином договору дарування очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.

Верховний Суд неодноразово зазначав: досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22));

учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі, подружжя (чи жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю або мають близькі відносини, але не перебувають у шлюбі між собою), доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій, зокрема позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), всупереч своїй попередній поведінці, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. В такій ситуації вони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно іншої сторони такого договору, тобто з неправомірною метою. Зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року в справі № 369/10615/19 (провадження № 61-17939св23)).

З огляду на вказане, висновки суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_3 в частині виділу у власність ОСОБА_1 автомобіля марки MG HS 2021 року випуску стягнувши з неї ринкової вартості автомобіля, яка згідно оголошень з сайту AUTORIA становить 454 263,00 грн., відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Також, вирішуючи позовні вимоги позивача ОСОБА_3 щодо майна: нежитлове приміщення (комора) площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення (комора) площею 4,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , судом встановлено, що:

30.05.2018 року між ПП ВКФ «Мікромегас» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № МП нп 4,5.4п.2с/А16 на нежитлове приміщення № 31к, поверх 4, секція 2, площею 4,5 кв. м. у ЖК «Армійський» за адресою: АДРЕСА_2 ; вартість майнових прав становить 46 508,24 грн. Згідно з Актом приймання-передачі нерухомого майна № 31-кл/МП від 30.05.2018 ОСОБА_1 прийняла відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № МП нп 4,5.4п.2с/А16 від 30.05.2019 нежитлове приміщення АДРЕСА_5 . Відповідно до звіту ФОП ОСОБА_8 № 240213-001 від 13.02.2024 про незалежну оцінку нежитлового приміщення № 31к, загальною площею 4,5 кв. м., ринкова вартість об`єкта становить 131 041,00 грн.

Відповідно до угоди про заміну сторони в інструктивній декларації № 83/9 від 03.10.2022 ОСОБА_1 придбала нежитлове приміщення – комору площею 6,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , «ЖК НА СЕГЕДСЬКІЙ». Відповідно до звіту ФОП ОСОБА_8 № 240213-002 від 13.02.2024 про незалежну оцінку нежитлового приміщення № 3к, загальною площею 6,1 кв. м., ринкова вартість об`єкта становить 172 309,00 грн.

При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Частиною 3 статті 372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У абзаці 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №7 від 21 грудня 2007 року надано роз`яснення, що сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути квартири, жилі й садові будинки? земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби? грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі? грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року №554/8023/15-ц).

Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати усе спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Якщо майно набуто під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №161/14048/19 (провадження №61-13103св20), від 30 березня 2021 року у справі № 459/5027/13-ц (провадження №61-17872св19), від 09 червня 2021 року у справі №761/18817/17 (провадження №61-6447св21).

Таким чином, суд першої інстанції на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, урахувавши ринкову вартість спірного майна, що не заперечувалось сторонами, виходячи з інтересів сторін у справі, принципу рівності часток у спільному майні подружжя, дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_3 про виділ ОСОБА_1 у власність зазначених нежитлових приміщень та стягнення з неї компенсації їх ринкової вартості в сумі 86 154,00 грн. вартості нежитлового приміщення (комори) площею 6,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , та в сумі 65 520,00 грн. компенсації ринкової вартості нежитлового приміщення (комори) площею 4,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 не доведено належними доказами підстав для відступу від засади рівності часток при поділі спільного сумісного майна подружжя, оскільки відсутні умови, передбачені ст. 70 СК України. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у позивача та відповідачки до укладання шлюбу були особисті кошти, які вони вклали в придбання майнових прав в рівних частках.

Вирішуючи позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 , в якому вона просила суд:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частини вартості транспортного засобу, а саме автомобіля ВАЗ 21093, 1997 року випуску, що становить 40 382,00 грн.;

набуваючи правильного висновку щодо транспортного засобу – причепу 814002, 2011 року випуску, який є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, але на тимчасово окупованій території, та задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про компенсацію їй ОСОБА_3 його вартості в сумі 49 650,00 грн., суд першої інстанції щодо автомобілів «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, та ВАЗ 21093, 1997 року випуску, вважав, що вони були набуті та відчужені ОСОБА_3 під час перебування сторін у шлюбі, що не заперечувалось представниками сторін, а відтак отримані за їх відчуження кошти є такими, що витрачені на потреби сім`ї, а тому поділу під час вирішення даного спору не підлягають.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком щодо відмови суду у поділі автомобілів «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, та ВАЗ 21093, 1997 року випуску, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

У випадку, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2025 року у справі № 242/812/23 (провадження № 61-10609св24).

Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим із подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з відповіді Головного сервісного центру МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 09.04.2024 № 31/30/02-208-Аз-2024, згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_3 були зареєстровані та перереєстровані наступні транспортні засоби: 30.08.2011 у ВРЕР № 1 в Одеській області, на підставі акту приймання-передачі був зареєстрований причеп 814002, 2011 року випуску; 07.05.2016 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у ТСЦ № 5149 РСЦ ГСЦ в Одеській області був зареєстрований автомобіль «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, та 12.01.2024 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у ТСЦ № 5142 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях був перереєстрований за ОСОБА_5 ; 31.10.2018 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у ТСЦ № 5142 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях був зареєстрований автомобіль ВАЗ 21093, 1997 року випуску, та 16.05.2023 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у ТСЦ № 5145 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області був перереєстрований за ОСОБА_9 .

Таким чином, що автомобілі «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску та ВАЗ 21093, 1997 року випуску, були набуті та відчужені ОСОБА_3 під час перебування сторін у шлюбі, що не заперечується сторонами.

Колегія суддів звертає увагу, що у разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 501/754/17 (провадження № 61-14717св19)).

Згідно правових висновків Верховного Суду в постановах від 30 січня 2019 року в справі № 158/2229/16-ц, від 10 червня 2022 року в справі № 544/856/20, від 01 березня 2023 року в справі № 359/10855/19, від 20 грудня 2023 року в справі № 127/21002/21, факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що спірні автомобілі були набуті в період шлюбу та відчужені під час перебування сторін у шлюбі, без надання доказів від ОСОБА_3 , що кошти від їх відчуження були витрачені в інтересах сім`ї, заявлені вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, що становить 116 677, 50 грн. та компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля ВАЗ 21093, 1997 року випуску, що становить 40 382, 00 грн., підлягають задоволенню.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

При цьому, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять заперечень з боку ОСОБА_3 щодо позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 , а також не містять доказів про те, що отриманні за відчуження автомобілів кошти є такими, що витрачені ОСОБА_3 на потреби сім`ї.

Суд першої інстанції в цій частині належної оцінки встановленим у справі обставинам в контексті принципу диспозитивності, не надав і заснував свій висновок ґрунтуючись на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 частини вартості автомобіля «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, що становить 116 677, 50 грн. та компенсації 1/2 частини вартості автомобіля ВАЗ 21093, 1997 року випуску, що становить 40 382, 00 грн. підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нове судове рішення, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, що становить 116 677, 50 грн. та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля ВАЗ 21093, 1997 року випуску, що становить 40 382, 00 грн., в інший частині рішення слід залишити без змін

Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч. ч. 1,10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку, сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при зверненні до суду першої інстанції з зустрічним позовом сплати судовий збір у розмірі 2067 грн.10 коп.

При звернені з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , сплатила судовий збір 11444 грн., 95 коп., які складають з судового збору за оскарження основного позову в задоволеній районним судом частині і за оскарження рішення суду щодо зустрічного позову – тій частині, що була судом відмовлена позивачу за зустрічним позовом.

Оскільки за результатом апеляційного перегляду було задоволено заявлені ОСОБА_1 зустрічні позовні вимоги у повному обсязі і залишено без задоволення рішення суду в частині вирішення основного позову, то з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в порядку перерозподілу підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання зустрічного позову до суду першої інстанції у повному обсязі - 2 067 грн. 10 коп., а також судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам зустрічного позову за наслідками апеляційного перегляду 2 357 грн. 14 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 частини вартості автомобіля «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, що становить 116 677, 50 грн. та компенсації 1/2 частини вартості автомобіля ВАЗ 21093, 1997 року випуску, що становить 40 382, 00 грн. – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля «FORD FOCUS C-MAX», 2008 року випуску, що становить 116 677, 50 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля ВАЗ 21093, 1997 року випуску, що становить 40 382, 00 грн.

В інший частині рішення залишити без змін.

В порядку перерозподілу витрат у вигляді судового збору стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання зустрічного позову у розмірі 2067 грн. 10 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2357 грн. 14 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 11.05.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua