Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №460/1174/14-ц — Львівський апеляційний суд

Справа № 460/1174/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Швед Н.П.

Провадження № 22-ц/811/1032/23 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника позивача – Бучковського С.В.,

представника відповідача – Лосина О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 14 березня 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до ОСОБА_1 , третя особа – Львівська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

встановив:

У квітні 2014 року Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі – АТ «Укрзалізниця»), в особі регіональної філії «Львівська залізниця» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», а саме: звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на 4км+600м – 4км+620м перегону Рясне – Кар`єрна дільниці Львів – Яворів та демонтувати сітчасту огорожу, яка розміщена на цій земельній ділянці.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що в постійному користуванні АТ «Українська залізниця» перебуває земельна ділянка смуги відведення в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області у розмірах, визначених Планом меж смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги від 1950 року.

Право позивача на цю земельну ділянку виникло до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому права на нерухоме майно, якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав, є дійсними за відсутності їх державної реєстрації.

Згідно із законодавством, яке діяло на момент виникнення у позивача права на землі смуги відведення залізниці в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, тобто у 1950 році, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта про право власності на землю не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, щодо яких був встановлений спеціальний порядок відводу, реєстрації землекористування та вилучення.

Однак, під час обстеження земельної ділянки, проведеного 09.12.2013 року комісією в складі працівників Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» та землевпорядника Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, виявлено, що на 4 км + 600 м – 4 км + 620 м з правої сторони за ходом кілометрів перегону Рясне – Кар`єрна дільниці Львів – Яворів, при ширині смуги 60 м, на відстані 5 м від колії неправомірно розміщена сітчаста огорожа ОСОБА_1 .

Відповідач самовільно без будь-яких правових підстав розмістила сітчасту огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушено право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме: забезпечення безпечного функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14 березня 2023 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржив позивач АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», просив його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження свого права користування спірною земельною ділянкою і що План меж смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги від 1950 року не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом, а є лише одним із документів містобудівної документації.

З такими висновками суду позивач не погоджується і вважає, що вони не відповідають обставинам справи та характеру спірних правовідносин, оскільки обставини набуття земельною ділянкою в межах смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізниці статусу державної форми власності і такої, що належить до земель залізничного транспорту, а саме до земель спеціального призначення, ґрунтуються на визначеному законом юридичному факті.

Вважає, що суд безпідставно відкинув доводи позивача про підтвердження права АТ «Укрзалізниця» на постійне користування землями смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізниці в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради та визнав неналежним доказом долучений до матеріалів справи План меж смуги відведення, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1950 році.

Звертає увагу, що користування спірною земельною ділянкою Залізниця здійснює відповідно до Плану меж смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги від 1950 року, проте, суд не дав належної правової оцінки доводам позивача щодо належності та допустимості цього Плану, як доказу, який підтверджує виникнення в Залізниці права користування спірною земельною ділянкою.

Наголошує, що державна реєстрація права власності та користування земельними ділянками є похідною від набуття особою цього права, тобто наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Додає, що на момент побудови залізничної колії та складання Плану меж смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги у 1950 році реєстрація права на земельні ділянки законодавством не передбачалася, вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні АТ «Українська залізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця».

Зазначає, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року зупинено провадження в даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №446/478/19, яке поновлено ухвалою суду від 02 жовтня 2025 року.

В судове засідання апеляційного суду 07.04.2026 року третя особа не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи була належним чином повідомлена, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у її відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 17.04.2026 року о 12:00.

Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Судом встановлено, що згідно з Планом меж смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги від 0,0 км до 48,66 км (м. Київ, 1950 р.), виготовленим Південно-Західною комплексною експедицією «Транспроекткар`єр» ГУШГ МШС СРСР у 1950 році (а.с.7-8 т.1), у користуванні АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» перебуває земельна ділянка смуги відведення в адміністративних межах Брюховицького, Івано-Франковського та Яворівського районів Львівської області, шириною 60 метрів.

Відповідно до довідки №25 від 03.04.2009 року, виданої управлінням Держкомзему у Яворівському районі Львівської області (а.с.9 т.1), за Дистанцією колії «Підзамче» на території Яворівського району закріплені земельні ділянки, загальною площею 34,01 га, в тому числі: на території Домажирської сільської ради – 17,1 га; на території Рясне-Руської сільської ради – 10,8 га; на території Бірківської сільської ради – 6,11 га.

Довідкою №340 від 30.01.2015 року, виданою відділом Держземагенства в Яворівському районі Львівської області підтверджено, що згідно річної статистичної звітності станом на 01.01.2015 року за Дистанцією колії «Підзамче» (ПЧ-2) рахуються земельні ділянки: Рясне-Руська сільська рада – площа 10,8 га в межах населених пунктів, постійне користування (а.с.48 т.1).

09.12.2013 року комісією в складі: головного інженера Підзамчівської дистанції колії Хонька Р.О., членів комісії: інженера-землевпорядника Підзамчівської дистанції колії Думчак І.С., начальника сектора з управління майновими та земельними ресурсами Львівської дирекції залізничних перевезень Коханець Т.А., інженера-землевпорядника Львівської дистанції захисних лісонасаджень Сипало Ю.В., в присутності землевпорядника сільської ради Сухецького І.М., складено акт обстеження земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» в межах території Рясне-Руської сільської ради, згідно з яким, на 4 км + 600 м – 4 км + 620 м по ходу кілометрів з правої сторони при смузі відведення 60 м від осі головної колії на відстані 5 м знаходиться сітчаста огорожа гр. Сухецької В.О., АДРЕСА_1 (а.с.6 т.1).

Відмовляючи у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено порушення прав, оскільки не надано належним чином оформлених документів на право користування спірною земельною ділянкою, зокрема, державного акта на право користування землею, який у позивача відсутній. При цьому, суд зазначив, що План меж смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги від 1950 року не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями (пункт «б» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Відповідно до статті 68 ЗК України, до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Аналогічне за змістом положення міститься й у частині другій статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт».

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт», землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту відповідно до ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

У частині першій статті 23 Закону України «Про транспорт» вказано, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

За таких обставин, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №466/1058/15-ц (провадження №61-23268св18), від 15 жовтня 2020 року у справі №466/6682/14-ц (провадження №61-1957св19), від 19 травня 2021 року у справі №715/2081/18 (провадження №61-3144св21), від 22 вересня 2021 року у справі №444/2344/18 (провадження №61-13565св20).

На підтвердження користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги від 0,0 км до 48,66 км, АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» надано відповідний план смуги відведення, який був виготовлений Південно-Західною комплексною експедицією «Транспроекткар`єр» у 1950 році.

Частиною першою статті 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1991 року №356 «Про створення Державної адміністрації залізничного транспорту України», було створено Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізницю), передано у відання Укрзалізниці Донецьку, Львівську, Одеську, Південну, Південно-Західну, Придніпровську залізниці, а також усі інші розташовані на території України підприємства, установи й організації, що були підпорядковані Міністерству шляхів СРСР.

Законом України від 23.02.2012 року №4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, було створено акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі – Товариство).

Частиною першою статті 4 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що до статутного капіталу Товариства вноситься, зокрема, право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту.

Абзацами першим, другим пункту 3 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено:

«Земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, використовуються Товариством відповідно до їх цільового призначення.

З дня припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту до дня оформлення Товариством прав на користування земельними ділянками, які перебували у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та зазначених підприємств, Товариство зобов`язане використовувати згідно з цільовим призначенням відповідні земельні ділянки в розмірах та межах, у яких вони перебували в постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту або фактично використовувалися ними, і за які сплачувався земельний податок».

Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України від 23.02.2012 року №4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», частину другу статті 92 ЗК України доповнено пунктом «г» про те, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває, зокрема, публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» утворено публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №735 «Питання акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця», змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».

Отже, законом визначено, що АТ «Українська залізниця» належать на праві постійного користування земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 (провадження №14-90цс23).

Таким чином, ураховуючи вище наведене та виходячи з нормативно-правових актів, чинних на момент набуття права на земельні ділянки Залізницею у 1950 році, а саме: ЗК УРСР 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 1928 року, землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку.

При цьому, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта на земельну ділянку не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 «Загальних засад землекористування і землеустрою» (постанова ЦВК СРСР від 15.12.1928 року).

Отже, право Залізниці на земельну ділянку в межах смуги відведення виникло з моменту побудови залізничної колії, згідно з Планом меж смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги від 0,0 км до 48,66 км, виготовленим Південно-Західною комплексною експедицією «Транспроекткар`єр» у 1950 році, ця земельна ділянка зайнята об`єктами залізничної інфраструктури, тобто позивач є належним користувачем зазначеної у плані відведення земельної ділянки і такий план є належним доказом підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, яка розташована в межах смуги відведення лінії Львів – Яворів Львівської залізної дороги від 0,0 км до 48,66 км, яка відноситься до земель державної власності.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» зазначав, що відповідачка самовільно, без будь-яких правових підстав розмістила сітчасту огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушила право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, зокрема, для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 року у справі №610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

З письмових доказів, досліджених судом першої інстанції, встановлено, що домогосподарство відповідачки ОСОБА_1 знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №1305 від 04.04.2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою», ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу: 47368729 від 11.11.2015 року (а.с.115 т.2), земельна ділянка з кадастровим номером 4625887500:04:001:1109, яка знаходиться за адресою: с. Рясне-Руське Яворівського району Львівської області, з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,22 га, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 11.11.2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_2 (а.с.116 т.2). Дата державної реєстрації права власності на земельну ділянку: 02.11.2015 року.

Отже, відповідачка є власником земельної ділянки, з приводу якої виник спір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 року у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)].

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року (справа №446/478/19, провадження №14-90цс23).

З наведеного слідує, що позивач, звернувшись з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка згідно з Планом меж смуги відведення 1950 року, відноситься до земель АТ «Укрзалізниці», обрав неналежний спосіб захисту, тому саме з цієї підстави необхідно було відмовити у задоволенні заявлених до відповідачки позовних вимог.

Також, необхідно зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року (справа №446/478/19, провадження №14-90цс23), АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 року у справі №441/123/16).

Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України, земельна ділянка – це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.

В даній справі, позивач не заявляв клопотання про призначення судової експертизи для з`ясування дійсної площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні залізниці, а також перетину та розміру земельної ділянки відповідачки, яка накладається на земельну ділянку, передану у користування позивачу, а відтак, не встановлено точних меж та розмірів (площ) накладання земельної ділянки відповідачки на земельну ділянку смуги відведення залізниці в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Отже, враховуючи те, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, проте, помилився відносно підстав такої відмови, оскаржуване рішення необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 14 березня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 22 квітня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич