Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №751/7305/25 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/7305/25

Провадження №2/751/285/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року місто Чернігів

Новозаводський районний суд міста Чернігова

в складі головуючого-судді Топіхи Р.М.,

за участю:

секретарів судового засідання Островської А.С., Ковальчук А.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Кульгейко Л.Ю.,

відповідача ОСОБА_2 у режимі відеоконференції,

представника відповідача – адвоката Полянської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною частковою власністю подружжя та визнання права власності на частку в спільному майні подружжя,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л.Ю. звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 в якій просить:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; - визнати за ОСОБА_1 право власності на частку трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 ; - залишити у власності ОСОБА_2 частку трьохкімнатної квартири

АДРЕСА_1 ; - стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 08 лютого 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя сторін не склалося, рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від

30 вересня 2015 року їх шлюб було розірвано. У грудні 2007 року в період перебування у шлюбі подружжям за їх спільні кошти була придбана трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 45,1 кв.м. Право приватної власності на квартиру (в цілому) було зареєстровано 27 грудня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 . Під час набуття квартири між позивачем та відповідачем існували теплі, приязні та довірливі відносини, притаманні подружжю, а тому ОСОБА_1 не заперечував стосовно того, аби спільна квартира була оформлена на відповідача. З моменту покупки спірної квартири та після розірвання шлюбу позивач зареєстрований та постійно проживає у квартирі, іншого нерухомого майна у своїй власності не має. Також у квартирі зареєстровані його син

ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На даний час ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, знаходиться в зоні бойових дій. У нього виникла необхідність законно оформити право спільної сумісної власності на спірну квартиру, у зв`язку з чим він звернувся до відповідача з пропозицією щодо переоформлення в позасудовому порядку права власності на квартиру на кожного з них, однак відповідач на пропозицію не відповіла та ігнорує спілкування з даного питання.

13 жовтня 2025 року від представника відповідача – адвоката Полянської К.В. надійшов відзив на позовну заяву з додатками до нього (а.с.70-74, 75-99), повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що 21 грудня

2007 року на підставі договору купівлі-продажу покупцем ОСОБА_2 придбана квартира за ціною 67 800 гривень, з яких 17 000 гривень вона сплатила продавцю до підписання договору, а решту суми 50 800 гривень зобов`язалась сплатити в строк до 22 грудня 2007 року, у зв`язку з чим

21 грудня 2007 року ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір. Саме відповідач виступала стороною кредитного зобов`язання та самостійно несла відповідальність за його погашення. Проте позивачем вказані обставини не відображені у позовній заяві, відсутні будь-які згадки про джерела походження коштів для придбання квартири, а також про осіб, які фактично здійснювали фінансування покупки. Відповідач на час набуття спірного майна та подальшої виплати іпотечного кредиту була працевлаштована, перебувала на посаді бухгалтера ВАТ «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499», що дало змогу виплатити кредит. Позивач не надав належних та допустимих доказів своєї участі у набутті спірного житлового приміщення. Звертає увагу, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення з вимогою про поділ майна, оскільки шлюб сторін розірвано у 2015 році, а позов подано лише у 2025 році, при цьому доказів порушення його права чи наявності перешкод у користуванні майном не надано. Посилання позивача на відсутність комунікації щодо поділу майна є неналежними доказами, оскільки надані листи не підтверджують ініціацію досудового врегулювання спору саме ним, а надіслані невстановленою особою. За таких обставин підстав для задоволення позову немає.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 02 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

15 вересня 2025 року від представника позивача за допомогою системи «Електронний суд» до суду найшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 22 вересня 2025 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 20779010), право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

13 жовтня 2025 року від представника відповідача – адвоката Полянської К.В. разом з відзивом до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності.

21 жовтня 2025 року представник позивача – адвокат Кульгейко Л.Ю. за допомогою системи «Електронний суд» подала відповідь на відзив разом із додатками та заявою про виклик свідків (а.с. 104-109, 115-116), позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі, заперечує проти наведених представником відповідача у відзиві аргументів та просить суд відхилити заяву про застосування строків позовної давності. Зазначила, що перебіг позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя починається не з моменту розірвання шлюбу, а з часу, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. На думку позивача, про порушення свого права на спірну квартиру він дізнався лише у 2025 році, після відмови відповідача добровільно врегулювати питання оформлення права власності на частку у квартирі. Крім того, представник зазначила, що спірна квартира була придбана під час шлюбу сторін, а тому відповідно до вимог сімейного законодавства є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Доводи відповідача про те, що квартира була придбана за її особисті кошти, позивач вважає безпідставними та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами. Також вказує, що сторони проживали у спірній квартирі як сім`я, вели спільне господарство, а частина коштів на її придбання була надана матір`ю позивача. Також представник звернула увагу суду на те, що відповідач тривалий час після припинення шлюбних відносин не заперечувала проти проживання позивача у квартирі, що, на її думку, свідчить про фактичне визнання спільності майна. Окрім цього, представник зазначила про порушення представником відповідача процесуальних строків подання відзиву, а також про відсутність доказів направлення копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. У зв`язку з викладеним просить суд врахувати наведені обставини при вирішенні спору.

27 жовтня 2025 представник позивача – адвокат Полянська К.В. також подала клопотання про виклик свідків та письмові заперечення (а.с. 120, 122-126), в обґрунтування яких зазначила, що позивач у відповіді на відзив не навів обставин, які б спростовували доводи відповідача або підтверджували порушення його прав. Крім того, позивач не довів факту порушення свого права, оскільки після розірвання шлюбу сторони не перебували у спорі щодо користування квартирою, а сам позивач та його мати тривалий час проживають у ній без будь-яких перешкод. За таких обставин звернення до суду через значний проміжок часу свідчить про пропуск строку позовної давності та штучне створення підстав для спору. Надані позивачем документи, зокрема договори про завдаток, не підтверджують його участі у придбанні спірної квартири, містять виправлення та суперечності щодо вартості майна, а також не доводять джерело походження коштів для її придбання. У разі участі матері позивача у фінансуванні придбання майна, такі обставини не підтверджують виникнення у позивача права на частку в спірній квартирі. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами та спрямовані на штучне створення спору, у зв`язку з чим підстав для їх задоволення немає.

03 листопада 2025 року від представника позивача надійшли заперечення на клопотання (заяву) адвоката Полянської К.В. про виклик та допит свідків.

10 листопада 2025 року представник позивач – адвокат Кульгейко Л.Ю. через систему «Електронний суд» подала додаткові пояснення у справі

(а.с. 144-146), заперечує проти застосування строків позовної давності, зазначивши, що до 2025 року його право на спірну квартиру відповідачем не оспорювалось, а тому перебіг позовної давності слід обчислювати з моменту, коли відповідач фактично відмовилась від добровільного переоформлення права власності на квартиру у позасудовому порядку. Також посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої перебіг позовної давності у спорах щодо поділу майна подружжя починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Крім того, заперечує доводи відповідача про придбання квартири за її особисті кошти та зазначила, що квартира була набута під час шлюбу, у зв`язку з чим на неї поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя. На думку позивача, надані відповідачем копія іпотечного договору та відомості про доходи не підтверджують факту придбання квартири виключно за її власні кошти, оскільки відсутні документи, які б підтверджували здійснення відповідних платежів. Також звернула увагу, що після придбання квартири у ній були зареєстровані та проживали позивач і його мати, а відповідач тривалий час не заперечувала проти їх проживання. Представник зазначила, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири відповідачу було роз`яснено положення статей 60, 65 Сімейного кодексу України щодо правового режиму майна подружжя, а сам договір не оспорювався як укладений без згоди другого з подружжя. Посилаючись на норми сімейного законодавства та практику Верховного Суду, представник вказала, що майно, набуте під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю подружжя, а обов`язок доведення протилежного покладається на сторону, яка заперечує таку презумпцію. На думку представника позивача, відповідач належними та допустимими доказами таку презумпцію не спростувала.

07 січня 2026 року представник позивача за допомогою системи «Електронний суд» подала клопотання про приєднання доказів, а саме просить приєднати до матеріалів справи як письмовий доказ копію відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 01 грудня 2025 року по ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за 2003-2011 роки.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у вступному слові позовні вимоги підтримала та пояснила, що спірна квартира була придбана сторонами у 2007 році під час шлюбу та право власності було зареєстровано на ім`я відповідача. Зазначила, що у вказаній квартирі фактично проживають позивач та його мати, при цьому син сторін зареєстрований у даній квартирі, однак фактично проживає разом із матір`ю. Відповідачці направлялась пропозиція щодо поділу спірної квартири, однак остання її не отримала, водночас у листуванні в месенджері Telegram повідомила позивачу про намір продати квартиру. Звернула увагу суду на те, що позивач є військовослужбовцем, свою частку квартири в подальшому він планує подарувати сину.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог ОСОБА_1 та просила повністю відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не визнають у повному обсязі. Позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, крім того не визначено конкретного способу поділу спірної квартири. Під час шлюбу відповідач працювала та отримувала дохід, тоді як позивач не працював. Спільна дитина сторін має інвалідність та проживає разом із відповідачем, тому при вирішенні питання щодо поділу майна частки сторін можуть бути змінені з урахуванням наведених обставин.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що жила у квартирі по АДРЕСА_3 . ЇЇ старший син ОСОБА_1 одружився другий раз на ОСОБА_5 , у них народився син ОСОБА_6 . Всі разом жили у її квартирі, яку згодом вона продала, а кошти поділила між синами, старшому сину та ОСОБА_5 віддала 37 000 доларів США. Нову квартиру по АДРЕСА_4 , купили за 47 000 доларів США та оформили на ОСОБА_5 . Знає, що невістка брала у банку кредит у сумі 10 тисяч. Син у той час працював на пивзаводі. Зазначила, що проживає зі старшим сином, невісткою, онуком з 2007 року, сплачує за комунальні послуги. Син з невісткою проживали у квартирі до 2015, потім розлучилися, невістка пішла, забравши з собою онука. Крім того, свідок пояснила, що вона також наполягає на поділі квартири, оскільки проживає у квартирі та хвилюється щодо свого подальшого місця проживання.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вартість спірної квартири становила 68 700 гривень, кредит на придбання якої оформлювала її донька ОСОБА_8 . Зазначила, що вона разом із чоловіком надавали доньці кошти для погашення кредиту, передаючи щомісяця приблизно 80% сукупного доходу їх сім`ї. Як їй відомо, зять грошових коштів на погашення кредиту не надавав, хоча і працював. Про те, чи надавала кошти на придбання квартири сваха, їй невідомо. Позивач не звертався до неї з питанням щодо поділу квартири, ініціатива виходила від матері позивача. ОСОБА_9 телефонував їй та говорив, що у подальшому планує залишити квартиру сину ОСОБА_6 , а також повідомляв, що ОСОБА_8 погрожує продати квартиру. Її донька з 2022 року перебуває у Німеччині разом із сином у зв`язку з необхідністю його лікування. На даний час онукові 21 рік, аліменти вже платити не потрібно. Їй відомо, що між сторонами була домовленість про те, що ОСОБА_9 не сплачуватиме аліменти на утримання дитини в рахунок квартири. Позивач з її донькою проживали однією сім`єю з 2003 року. Після народження сина ОСОБА_6 , ОСОБА_8 перебувала у декретній відпустці близько одного року, після чого за дитиною дивилася сваха. Комунальні платежі за квартиру сплачує мати позивача. До придбання спірної квартири сторони проживали у квартирі свахи, ОСОБА_8 була зареєстрована у її квартирі. Зазначила, що зі спірної квартири ніхто нікого не виганяє.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 лютого 2003 року.

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від

30 вересня 2015 року у справі № 751/8415/15-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Чернігівським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернігівського обласного управління юстиції, Україна, 08 лютого 2003 року, актовий запис № 136, розірвано (а.с. 195).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21 грудня

2007 зареєстрованого в реєстрі за № 5286 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ющенко О.С., ОСОБА_2 придбала квартиру, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 (а.с. 64).

Згідно п. 2.1 Договору ціна нерухомого майна, що купується покупцем за цим договором становить 67 800 гривень, з яких 17 000 гривень покупець сплатила представнику продавця, а представник продавця отримав від покупця до підписання цього договору, а решту суми в розмірі 50 800 гривень покупець зобов`язується сплатити представнику продавця в строк до 22 грудня 2007 року. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 15 липня 2025 року № 435434771 право власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_2 , в цілому зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2007 року (а.с. 6, 8).

Відповідно до довідки Управління адміністративних послу ЧМР від

17 червня 2025 року № 4186 про склад зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Згідно звіту № 123/07/025 про оцінку майна від 28 липня 2025 року, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ВЕСТСАЙД-2020», ринкова вартість квартири (трикімнатна), загальною площею 62,4 кв.м.(житловою площею 45,1 кв.м.), що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , становить 1 394 339 гривень без ПДВ (а.с. 19).

21 грудня 2007 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № CNGLG10000002541, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти в сумі 50 800 гривень, зі сплатою 15% відсотків річних, строком погашення не пізніше 21 жовтня 2034 року. Виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується іпотекою нерухомого майна житлового призначення, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2 , визначеного в іпотечному договорі; договором поруки № CNGLG10000002541 від 21 грудня 2007 року, укладеного із ОСОБА_1 (а.с. 79-86).

21 грудня 2007 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Ющенко О.С. було нотаріального посвідчено іпотечний договір № CNGLG10000002541, а також, на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку з посвідченням цього іпотечного договору накладалась заборона на відчуження зазначеної в договорі квартири, яка належить ОСОБА_2 до припинення іпотечного договору (а.с. 89-93).

24 листопада 2011 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. знято заборону на відчуження з квартири (а.с. 94).

Із копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що з 16 січня

2007 року ОСОБА_2 прийнята по строковому трудовому договору на посаду бухгалтера 1 категорії на період відпустки по догляду за дитиною віком до 3-х років основного працівника ВАТ «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499» (а.с. 95-99).

Відповідно до договору про завдаток від 01 грудня 2007 року ОСОБА_4 прийняла від ОСОБА_10 5 000 гривень у еквіваленті 1000 доларів США, у рахунок купівлі-продажу об`єкту нерухомості, розташованого за адресою : АДРЕСА_5 , що належить ОСОБА_4 який продається за ціною 71 000 доларів США (а.с. 111).

Відповідно до договору про завдаток від 02 грудня 2007 року, ОСОБА_4 передала ОСОБА_11 майно, що виражається в сумі 2 500 гривень та являється, за домовленістю сторін, еквівалентом грошової суми в розмірі 500 доларів США, як завдаток по договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна – трикімнатної квартири та знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 3 Договору зазначений об`єкт нерухомого майна продається за домовленістю сторін за ціну еквівалентну 47 000 доларів США (а.с. 112).

Як вбачається з відповіді на запит від 14 жовтня 2025 щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого(перерахованого) податку та військового збору за період з грудня 2007 року по грудень 2011 року ОСОБА_2 отримувала дохід, а саме заробітну плату від ПрАТ «ЧОПАС 17499» (а.с. 128).

Відповідно до відповіді на запит від 26 грудня 2025 року щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2003 року по грудень 2007 року ОСОБА_1 отримував дохід, а саме заробітну плату з Чернігівського відділення ПАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС Україна» та ТОВ «ДЕСНА АС» (а.с. 177-178).

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 призначена державна соціальна допомога на дитину-інваліда – ОСОБА_3 , 2004 року народження (а.с. 130).

Відповідно до офіційного підтвердження реєстрації зміни місця проживання від 22 червня 2022 ОСОБА_12 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , з 22 червня 2022 (а.с. 134-135).

24 червня 2025 року на адресу ОСОБА_2 рекомендованим листом позивачем направлялась пропозиція про переоформлення в позасудовому порядку права власності на ім`я кожного зі сторін справи (а.с. 9, 10, 11), однак вказану пропозицію відповідач не отримала (а.с. 12).

Також, вказана пропозиція 10 липня 2025 року була направлена ОСОБА_2 у месенджері Telegram (а.с. 13-14).

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положення ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У відповідності до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено між ними.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. 3 ст. 65 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст.70 СК України, ч. 2 ст. 372 ЦК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, у разі поділу майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Частинами 1, 3, 4 ст. 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Спірна квартира набута подружжям за час шлюбу, що не заперечується відповідачем. Відповідно до п. 7.1 Договору купівлі-продажу квартири від

21 грудня 2007 року нотаріусом було роз`яснено сторонам зміст статей 60, 65, 177 СК України.

Суд критично оцінює доводи відповідачки про те, що спірна квартира придбана виключно за її особисті грошові кошти, які вона отримала в іпотечний кредит у сумі 50 800 гривень.

Як встановлено у судовому засіданні, до купівлі спірної квартири, сторони проживали у квартирі ОСОБА_4 – матері позивача, після продажу якої більшу частину коштів, вона віддала старшому сину. Крім того, з договору про завдаток, вбачається, що ОСОБА_4 надавалися кошти у розмірі 500 доларів США для купівлі трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ціна за якою продається вказана квартира еквівалентна 47 000 доларів США.

Таким чином, відповідачем не надано суду, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірна квартира придбана за її особисті кошти та є її особистою власністю. Навпаки, позивачем доведено існування суб`єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимоги про право спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу.

Враховуючи наведене, виходячи з того, що частки позивача та відповідача у спільному майні є рівними, а тому позивач має право на належну йому частку у спільному з відповідачем майні, суд до дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

За змістом ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Момент початку перебігу позовної давності визначений у ст. 261 ЦК України, згідно із якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Суд вважає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з моменту звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з пропозицією щодо поділу майна від 24 червня

2025 року.

За таких обставин, позивач звернувся до відповідача з позовом про визнання майна спільною частковою власністю подружжя та визнання права власності на частку в спільному майні подружжя в межах строку позовної давності, встановленого ч. 2 ст. 72 СК України.

V. Розподіл судових витрат.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

Позивачем понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 577 гривень 36 копійок (а.с. 25), які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 183, 356, 358, 364, 372 ЦК України, статтями 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною частковою власністю подружжя та визнання права власності на частку в спільному майні подружжя задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трьохкімнатну квартиру за адресою:

АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 577 гривень 36 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації:

АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса реєстрації:

АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Суддя Р.М. Топіха