Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №520/28303/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

11 травня 2026 р. справа № 520/28303/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації (вул. Незалежності, буд. 3, с-ще Покотилівка, Харківський район, Харківська область, 62458, код ЄДРПОУ 03196541), Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації Харківської області (Григорівське шосе, буд. 52, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 46063793) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї померлого ветерана війни та видати посвідчення члена сім`ї загиблого.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №520/28303/25 згідно з положеннями п. 3 та п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №520/28303/25 залучено у якості другого відповідача - Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації Харківської області.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є дружиною ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в друге після смерті чоловіка заміж не виходила. В 1980-1981 рр. ОСОБА_2 проходив службу в Республіці Афганістан, де в 1980 році отримав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму (контузія) та які у подальшому призвели до розвитку захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарняної комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2117 від 05.12.2011. 08.02.2016 ОСОБА_2 видано посвідчення інваліда війни ІІ групи серії НОМЕР_2 . На підставі 2 групи інвалідності внаслідок війни 26.04.2018 ОСОБА_2 отримав пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 , яке підтверджує виплату йому пенсії по інвалідності. Внаслідок смерті чоловіка позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації із заявою про встановлення їй статусу дружини померлого учасника бойових дій, визнаного за життя особою з інвалідністю II (другої) групи, внаслідок захворювання, отриманого під час виконання інтернаціонального обов`язку та видати їй "Посвідчення члена сім`ї загиблого". 11.06.2025 Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації рішенням №2809 відмовило у встановленні статусу члена сім`ї загиблого та видачі відповідного посвідчення, посилаючись на абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та абз. 2 п. 2 ст. 10 цього ж Закону. Протиправна відмова відповідача в призначенні статусу члена сім`ї загиблого та видачі "Посвідчення члена сім`ї загиблого" стала підставою для звернення позивача з даним позовом задля захисту її прав та інтересів.

Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації надало відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що 21.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до управління соціального захисту населення Харківської районної державної (військової) адміністрації щодо встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого. 01.08.2025 управлінням надано відповідь про відсутність правових підстав щодо встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого, оскільки відсутні державні нагороди (ордени, медалі колишнього Союзу РСР, крім ювілейних). Відповідачем зазначено, що необхідною умовою є нагородження ветерана війни за самовіддану працю і бездоганну військову службу державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних), але у померлого чоловіка позивача наявна медаль «Захиснику Вітчизни», яка видана, Указом Президента України від 14.10.1999 та медаль «За звитягу» видана рішенням ПРЕЗИДІЇ Української Спілки ветеранів Афганістану, а відтак на позивача не поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому, на думку відповідача, управлінням соціального захисту населення Харківської районної державної (військової) адміністрації правомірно відмовлено ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого.

Управлінням у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації Харківської області подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначено, що Управління відмовило позивачу у видачі посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни через відсутність у позивача довідки (постанови, протоколу) військово-лікарської комісії, де встановлено причинно-наслідковий зв`язок між захворюванням її чоловіка, отриманого під час його участі в бойових діях на території інших держав та смертю, а також державних нагород СРСР у її чоловіка, які необхідні для встановлення цього статусу згідно з умовами статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 22.01.1982.

Згідно копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 01.04.2025, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті чоловіка ОСОБА_1 вдруге не одружувалась.

За наслідком судово-медичного дослідження (обстеження), проведеного за життя ОСОБА_2 з метою визначення наявності поранень, отриманих під час участі в бойових діях в ДР Афганістан, Київським міським бюро судово-медичної експертизи складено Акт №129/В від 01.12.2021, відповідно до якого при огляді ОСОБА_2 виявлено в надбрівній ділянці справа до верху від тіла брови косо-горизонтальний 0,2х0,7 см, в проекції остистого відростка 9 грубного хребця зліва 1,8х0,7 см, розташовуються косо-горизонтальний, звивистої та невизначеної форми, білесуваті, западаючі по відношенню до оточуючої шкіри рубці вказаних розмірів. Описані рубці є наслідком загоєння ран, що могли утворитись внаслідок осколкових поранень, які могли бути спричинені під час участі в бойових діях в ДР Афганістан в 1980 році.

Згідно Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №2117 від 05.12.20211, мінно-вибухова травма, ЗЧМТ (контузія, 1980 р.) колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 , 1959 року народження, наслідком яких стали рубці надбрівній ділянці розміром 0,2х0,7 см та в проекції остистого відростка 9 грудного хребця розміром 1,8х0,7, що підтверджується актом судово-медичного дослідження Київського міського бюро СМЕ №129/в від 01.12.2011 та які у подальшому призвели до розвитку захворювань: Стійкі наслідки перенесеної ЗЧМТ (контузія 1980) Післятравматичний церебральний арахноїдит з лікворо-динамічними кризами. Післятравматична, дисциркуляторна енцефалопатія II ступеню з вираженими вестибуло-атактичним порушеннями, цефалгічним та астено-невротичним синдромами. Двобічний коксартроз III ст. з больовим синдромом. ФНС III ст. ІХС, Атеросклеротичний кардіосклероз з нестабільністю коронарного кровообігу по боковій стінці. CН І, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами, - поранення, контузія, захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

08.02.2016 ОСОБА_2 видано Посвідчення серії НОМЕР_2 ветерана війни - інваліда війни 2 групи.

На підставі 2 групи інвалідності внаслідок війни 26.04.2018 ОСОБА_2 отримав пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 , яке підтверджує отримання ним пенсії по інвалідності (внаслідок війни 2 групи).

Після смерті свого чоловіка позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації із заявою щодо встановлення статусу та видачі "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

За результатами розгляду заяви та пакету документів позивача Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації листом від 11.06.2025 №2809 повідомило про відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу член сім`ї загиблого та видачі відповідного посвідчення, оскільки відповідно до статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать:

1) сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

Підставою для надання статусу є висновок судово-медичної експертизи.

2) дружини (чоловіки) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Підставою для надання статусу є наявність державних нагород (ордени і медалі колишнього Союзу РСР (крім ювілейних).

Вважаючи протиправними дії Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації щодо відмови у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).

Згідно статті 4 Закону №3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 Закону №3351-ХІІ учасниками бойових дій визнаються - учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Частиною першої статті 7 Закону №3551-ХІІ визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктом 7 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ зазначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах.

Відповідно до частини першої та другої статті 10 Закону №3551-XII до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать, зокрема, сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Суд зазначає, що поширення чинності Закону №3551-XII на членів сім`ї загиблої (померлої) особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.

Частиною першої статті 18 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Відповідно до пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин), членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону, та членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону, за їх бажанням видається посвідчення члена сім`ї загиблого, посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України відповідно.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм, вбачається що для встановлення особі статусу дружини померлого Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни необхідна наявність наступних обставин:

- наявність у померлого чоловіка статусу, зокрема, інвалід війни;

- визнання померлого чоловіка за життя інвалідом від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин пов`язаних з проходження військової служби чи участі у бойових діях, які не одружилися вдруге.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.07.2022 у справі №520/2798/19, який відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом першої інстанції при прийнятті рішень.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 під час проходження військової служби у 1980 році, беручи участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, отримав осколкові поранення голови, спини, наслідком якого стали рубці в ділянках, зазначених у висновку судово-медичного дослідження (обстеження) Київського міського бюро судово-медичної експертизи №129/В від 01.12.2021, що в подальшому призвело до розвитку захворювань: "Стійкі наслідки перенесеної ЗЧМТ (контузія 1980) Післятравматичний церебральний арахноїдит з лікворо-динамічними кризами. Післятравматична, дисциркуляторна енцефалопатія II ступеню з вираженими вестибуло-атактичним порушеннями, цефалгічним та астено-невротичним синдромами. Двобічний коксартроз III ст. з больовим синдромом. ФНС III ст. ІХС, Атеросклеротичний кардіосклероз з нестабільністю коронарного кровообігу по боковій стінці. CН І, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами, - поранення, контузія, захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, про що зазначено у витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2117 від 05.12.2011. Вказаний протокол засідання ЦВЛК не скасований, є дійсним.

ОСОБА_2 мав право на пільги та переваги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 08.02.2016, згідно з яким він є інвалідом 2 групи. Вказане посвідчення не скасовано, ОСОБА_2 відповідного статусу не позбавлено.

В свою чергу, позивач перебувала у шлюбі із померлим ОСОБА_2 з 22.01.1982 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після заміж не виходила. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що на дружину померлого, інваліда 2 групи, ОСОБА_2 , який за життя користувався пільгами, встановленими для ветеранів війни - інвалідів війни, поширюється п. 2 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Доводи відповідчів щодо того, що необхідною умовою у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого є нагородження останнього за самовіддану працю і бездоганну військову службу державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних), а також щодо не надання позивачем довідки (постанови, протоколу) військово-лікарської комісії, де встановлено причинно-наслідковий зв`язок між захворюванням її чоловіка, отриманого під час його участі в бойових діях на території інших держав та смертю, суд вважає необґрунтованими, оскільки п. 2 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не містить таких вимог.

Приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії", заява N58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії", заява N48778/99, п.25)".

Обираючи ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення відповідного посвідчення встановленого зразка.

Враховуючи, що з 01.01.2026 функції та повноваження щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей у повному обсязі перейшли до Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації Харківської області, суд вважає за необхідне зобов`язати Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації Харківської області прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати їй відповідне посвідчення встановленого зразка.

При ухваленні рішення суд також враховує постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №520/658/25.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації (вул. Незалежності, буд. 3, с-ще Покотилівка, Харківський район, Харківська область, 62458, код ЄДРПОУ 03196541), Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації Харківської області (Григорівське шосе, буд. 52, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 46063793) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення відповідного посвідчення встановленого зразка.

Зобов`язати Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації Харківської області прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати їй відповідне посвідчення встановленого зразка.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації (вул. Незалежності, буд. 3, с-ще Покотилівка, Харківський район, Харківська область, 62458, код ЄДРПОУ 03196541) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації Харківської області (Григорівське шосе, буд. 52, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 46063793) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.