Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №520/4263/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 р. № 520/4263/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 04.11.2022 по 27.02.2026 (включно).

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 04.11.2022 по день фактичного розрахунку по 27.02.2026.

В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 04.11.2022 по 27.02.2026 (включно) є протиправною та такою, що порушує права позивача на грошове забезпечення.

Ухвалою суду від 04.03.2026 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій, розгляд справи було відтерміновано.

Крім того, на тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді у відпустці.

Представником відповідача 20.03.2026 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , проходила дійсну військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , згідно довідки про проходження служби від 28.06.2025 №08/3521, з 16.02.2018 по 16.03.2020 та з 17.03.2020 по 03.11.2022.

Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.10.2022 №3586-ОС «Про особовий склад» виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з 03.11.2022.

Не погоджуюсь з проведеним розрахунком позивач звернулась до суду з позовом щодо перерахунку грошового забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 року по справі № 520/13715/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 03.11.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) за період з 29.01.2020 по 03.11.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення ХОАС від 30.09.2025 залишено без змін.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025, позивачу 29.01.2026, згідно платіжної інструкції №2312 від 28.01.2026, розрахункового листа від 16.03.2026 №291 проведений перерахунок і виплата грошового забезпечення у розмірі 42100,45 грн. (пдфо – 9841,67 грн. та 5 % військовий збір – 2733,80 грн.).

Також, виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025, позивачу 27.02.2026, згідно платіжної інструкції №4813 від 24.02.2026, розрахункового листа від 16.03.2026 №291 проведений перерахунок і виплата грошового забезпечення у розмірі 56547,08 грн. (пдфо – 13218,80 грн. та 5 % військовий збір – 2733,80 грн.).

Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 03.11.2022 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 27.02.2026 року, то відповідачем затримано розрахунок при звільненні.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що положеннями ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення, а в порушення вимог статті 116 КЗпП України 27.02.2026, тому позивач посилається на наявність підстав для застосування положень ст.117 КЗпП України та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Суд зазначає, що спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, дійсно не регулює питань, пов`язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Натомість, при вирішення спорів цієї категорії, слід застосовувати положення загального трудового законодавства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права підтриманий Верховним Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №640/10582/21.

Разом з тим, в силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби 03.11.2022 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.10.2022 №3586-ОС «Про особовий склад».

В той же час, із позовною заявою щодо визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із 29 січня 2020 року по 03 листопада 2022 року, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 29 січня 2020 року по 03 листопада 2022 року, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 позивач звернувся лише 28.05.2025 року.

Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплати в повному розмірі грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 03 листопада 2022 року виник більш ніж через два роки та шість місяців після звільнення позивача.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 03 листопада 2022 року був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.