Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №460/4716/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 травня 2026 року м. Рівне№460/4716/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доМіністерства оборони України Військова частина НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про:

- визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка проявилася в тому, що посадові особи Міністерства оборони України у встановлений чинним законодавством України термін не надали відповідь на скаргу від 18 грудня 2025 року ;

- зобов`язання Міністерства оборони України надати відповідь на скаргу від 18 грудня 2025 року;

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася в тому, що посадові особи військової частини НОМЕР_1 , отримавши скаргу від 21 грудня 2025 року, факти викладені в якій підтверджені рішенням суду, що набрало законної сили, не притягнули до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця, який отримавши запит на інформацію від 29 липня 2025 року, порушив право на інформацію;

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася в тому, що посадові особи військової частина НОМЕР_1 , надавши на скаргу від 21 грудня 2025 року відповідь, якою проінформувала про те, що рішення про притягнення командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності не приймалися, підстав для застосування дисциплінарних стягнень не встановлено, тобто фактично надавши відмову, не роз`яснили порядок оскарження прийнятого за скаргою від 21 грудня 2025 року рішення;

-зобов`язаня військової частини НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд моєї скарги від 21 грудня 2025 року, за результатом повторного розгляду скарги від 21 грудня 2025 року надати обгрунтовану відповідь ;

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася в тому, що посадові особи військової частини НОМЕР_1 , отримавши скаргу від 22 грудня 2025 року, факти викладені в якій підтверджені рішенням суду, що набрало законної сили, не притягнули до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця, який отримавши запит на інформацію від 26 серпня 2025 року, порушив право на інформацію ;

- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася в тому, що посадові особи військової частина НОМЕР_1 , надавши на скаргу від 22 грудня 2025 року відповідь, якою проінформувала про те, що рішення про притягнення командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності не приймалися, підстав для застосування дисциплінарних стягнень не встановлено, тобто фактично надавши відмову, не роз`яснили мені порядок оскарження прийнятого за скаргою від 22 грудня 2025 року рішення ;

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд скарги від 22 грудня 2025 року, за результатом повторного розгляду скарги від 22 грудня 2025 року надати обгрунтовану відповідь.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непритягнення командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності є протиправною, оскільки відповідачем не надано належної правової оцінки встановленим судовими рішеннями фактам порушення права позивача на доступ до публічної інформації, що проявилося у ненаданні відповідей на його інформаційні запити у встановлені законом строки, а також не вжито передбачених законом заходів дисциплінарного реагування за наслідками розгляду його скарг, поданих до Міністерство оборони України, крім того, у наданих відповідях не було роз`яснено порядок їх оскарження, що, на думку позивача, свідчить про порушення вимог законодавства при розгляді його звернень та зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 року відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі без повідомлення учасників справи.

Відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що скарги позивача від 21 та 22 грудня 2025 року, подані до Міністерство оборони України, у подальшому були скеровані через Генеральний штаб Збройних Сил України та ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової частини НОМЕР_1 , якою у встановлені законодавством строки надано відповіді по суті порушених питань, а відтак відсутні ознаки протиправної бездіяльності. При цьому відповідач вказує, що незгода позивача із результатами розгляду його скарг не свідчить про порушення його прав, а відсутність у відповідях роз`яснення щодо порядку їх оскарження не могла перешкодити реалізації права на судовий захист, оскільки позивач неодноразово звертався до адміністративних судів із аналогічними позовами та є обізнаним із порядком оскарження рішень суб`єктів владних повноважень. Також відповідач зазначає, що сам факт встановлення судами порушення строків розгляду звернень військовою частиною НОМЕР_2 не зумовлює обов`язкового притягнення її командира до дисциплінарної відповідальності, оскільки відповідно до положень Дисциплінарний статут Збройних Сил України вирішення питання щодо застосування дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень командира відповідного органу військового управління, а за результатами розгляду скарг до посадових осіб військової частини НОМЕР_2 було доведено необхідність дотримання вимог законодавства щодо строків розгляду звернень громадян, у зв`язку з чим відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , правом надати до суду відзив на позовну заяву не скористався.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, згідно змісту якого просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Дослідженням по справі доказів суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) має статус учасника бойових дій, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 11.09.2023.

Судом встановлено, що 26 серпня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із запитом на інформацію. У зв`язку з ненаданням відповіді у встановлений законом строк позивач 11 вересня 2025 року звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Черкаським окружним адміністративним судом від 14 жовтня 2025 року у справі №580/10235/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання відповіді на запит позивача від 26 серпня 2025 року та зобов`язано військову частину НОМЕР_2 розглянути зазначений запит на інформацію.

18 грудня 2025 року позивач звернувся до Міністерство оборони України зі скаргою, у якій просив притягнути до дисциплінарної відповідальності командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 у зв`язку з порушенням права позивача на доступ до публічної інформації, що проявилося у ненаданні відповіді на інформаційний запит. Скаргу подано через електронний кабінет громадянина на сайті Урядового контактного центру у формі електронного документа, підписаного кваліфікованим електронним підписом.

Також судом встановлено, що 29 липня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із запитом на інформацію, відповідь на який у встановлений законом строк надана не була, у зв`язку з чим позивач 10 серпня 2025 року звернувся до суду.

Рішенням Черкаський окружний адміністративний суд від 23 жовтня 2025 року у справі №580/9089/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягала у ненаданні відповіді на інформаційний запит позивача від 29 липня 2025 року.

21 грудня 2025 року позивач звернувся до Міністерство оборони України зі скаргою щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 у зв`язку з ненаданням відповіді на запит на інформацію від 29 липня 2025 року. Скаргу також подано через електронний кабінет громадянина на сайті Урядового контактного центру у формі електронного документа, підписаного кваліфікованим електронним підписом.

Крім того, судом встановлено, що 26 серпня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із ще одним запитом на інформацію, відповідь на який у встановлений законом строк не була надана, у зв`язку з чим позивач 12 вересня 2025 року звернувся до суду.

Рішенням Чернігівський окружний адміністративний суд від 13 жовтня 2025 року у справі №620/10336/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання відповіді на інформаційний запит позивача від 26 серпня 2025 року.

22 грудня 2025 року позивач звернувся до Міністерство оборони України зі скаргою, у якій просив притягнути до дисциплінарної відповідальності командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 за порушення права на інформацію, що проявилося у ненаданні відповіді на відповідний запит. Скаргу подано через електронний кабінет громадянина на сайті Урядового контактного центру у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим електронним підписом.

20 січня 2026 року позивач отримав відповіді військової частини НОМЕР_1 від 10 січня 2026 року №501/26/17 та №501/26/18, підписані тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу — заступником командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , у яких зазначено, що рішення про притягнення командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності не приймалося, а підстав для застосування дисциплінарних стягнень не встановлено.

Позивач, вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непритягнення командира військової частини НОМЕР_2 до дисциплінарної відповідальності, а також нероз`яснення порядку оскарження прийнятих рішень протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

З 17.10.1996 введено в дію Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР). Згідно з Преамбулою, цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Отже, питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон № 393/96-ВР, за приписами частини першої статті 1 якого громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У статті 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша). Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства (частина друга). Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо (частина третя). Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частина четверта).

За приписами статті 4 Закону № 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

У частині першій статті 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР).

Порядок розгляду звернень громадян урегульовано в розділі ІІ Закону № 393/96-ВР, зокрема, його статтями 14 (розгляд пропозицій (зауважень) громадян), 15 (розгляд заяв (клопотань)) та 16 (розгляд скарг громадян).

Згідно із частиною першою статті 14 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Приписами статті 18 Закону № 393/96-ВР закріплені права громадянина при розгляді заяви чи скарги, якою передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

У статті 19 Закону № 393/96-ВР визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, у частині першій якої закріплено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

За приписами частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналізуючи наведені вище положення Закону № 393/96-ВР, суд констатує, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, їх керівники та інші посадові особи зобов`язані діяти лише відповідно до закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством способи правомірної поведінки під час реалізації своїх повноважень в частині розгляду звернень громадян.

Під зверненнями громадян необхідно розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Порядок розгляду звернень громадян визначений Законом № 393/96-ВР в залежності від виду звернення.

Законом № 393/96-ВР обумовлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Водночас, Законом № 393/96-ВР закріплені обов`язки органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, вони у межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Визначений Законом № 393/96-ВР порядок розгляду звернень громадян із запрошенням до відповідного органу на прохання громадянина передбачений для таких видів звернень як заява та скарга.

За визначенням, наведеним у статті 3 Закону № 393/96-ВР, скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частина четверта).

Водночас, за приписами статті 4 Закону № 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За приписами Закону № 393/96-ВР необхідною передумовою звернення до відповідного органу зі скаргою є порушення права та/або законного інтересу громадянина, а сама скарга має містити вказівку на конкретне порушення права/інтересу та рішення, дію/бездіяльність, яким/якими таке право/інтерес скаржника порушене, а також вимогу про поновлення такого порушеного права/інтересу.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.11.2021 у справі № 120/1727/20-а (адміністративне провадження № К/9901/32389/20) і суд не має підстав не погодитись із запропонованим підходом.

Поряд із тим, продовжуючи розгляд справи, в контексті питання про притягнення командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, суд застосовує положення Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII, та зазначає, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.14 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України".

Так, за приписами ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

За змістом ст.5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Відповідно до ст.84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Стаття 85 Дисциплінарного статуту передбачає, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Згідно зі ст.86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

За змістом ст.87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України встановлюється наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях - центральними органами виконавчої влади, яким вони підпорядковані.

Підстави та процедуру проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), а також військовозобов`язаних під час проходження ними навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження ними підготовки та зборів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (підготовки, зборів), оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішень, а також повноваження посадових осіб під час проведення службового розслідування визначені Порядком проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 08.11.2021 № 815 (далі Порядок №815).

Пункт 4 розділу І Порядку №815 передбачає, що підставою для призначення службового розслідування є: наявність інформації про невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків; наявність інформації про порушення військової дисципліни або громадського порядку, вимог законодавства, наказів начальників (командирів), розпорядчих документів або виявлення ознак таких порушень; виявлення фактів завдання шкоди; припис Національного агентства з питань запобігання корупції або подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції; установлення фактів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, а також сексуальних домагань; неправомірне застосування військовослужбовцем заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки.

Відповідно до п.6 розділу І Порядку №815 службове розслідування не призначається: з метою перевірки інформації, що міститься в анонімних повідомленнях, крім анонімних повідомлень, що містять відомості про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції, якщо наведена в них інформація стосується конкретної особи, містить конкретні дані, які можуть бути перевірені; якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Згідно з п.1 розділу ІІ Порядку №815 службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Інші посадові особи можуть звертатися з клопотанням за підпорядкованістю про призначення службового розслідування.

За змістом п.4 розділу ІІ Порядку №815 начальник (командир) органу Держприкордонслужби зобов`язаний призначити службове розслідування: не пізніше десяти діб від дня, коли йому стало відомо про правопорушення; протягом трьох діб - за фактами, які є підставою для усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків, або після отримання письмової доповіді посадових (службових) осіб про завдання шкоди.

У наказі про призначення службового розслідування зазначаються: підстави для призначення службового розслідування; посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, стосовно якої має бути проведено службове розслідування (якщо її встановлено); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови та членів комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування); мета проведення службового розслідування; дати початку проведення службового розслідування та подання висновку службового розслідування на затвердження; матеріально-технічне забезпечення роботи посадової особи чи комісії на час проведення службового розслідування (за потреби); інші, прийняті в разі потреби, рішення начальника (командира) органу Держприкордонслужби (пунктом 5 розділу ІІ Порядку №815).

Відповідно до п.1 розділу ІV Порядку №815 службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення.

Згідно з п.4 цього розділу службове розслідування починається з дня, визначеного в наказі про призначення службового розслідування. Днем закінчення службового розслідування є день затвердження висновку службового розслідування начальником (командиром), який призначив службове розслідування.

Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування, склад комісії; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; відмовлятися давати пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; висловлювати письмові зауваження щодо повноти та об`єктивності проведення службового розслідування; звертатися з письмовим рапортом до начальника (командира) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, щодо ознайомлення з висновком та матеріалами службового розслідування в частині, що її стосується, з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України Про захист персональних даних, Про державну таємницю та іншими актами законодавства; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законом.

За змістом пунктів 1-2 розділу VІ Порядку №815 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування.

У висновку службового розслідування зазначаються: посада, звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи (осіб), яка(і) проводила(и) службове розслідування; підстави для проведення службового розслідування; установлені під час службового розслідування обставини, за яких військовослужбовцем (військовослужбовцями) учинено правопорушення, які стали підставою для призначення службового розслідування; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), персональні дані (дата та місце народження, освіта, період військової служби, період перебування на займаній посаді, наявність або відсутність у неї незнятих дисциплінарних стягнень), характеристика особи, яка вчинила правопорушення, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли його вчиненню; наявність причинного зв`язку між неправомірними діяннями військовослужбовця та їх наслідками; умови, що передували вчиненню правопорушення або спонукали до його вчинення; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; завдана шкода та її розмір; наявність вини військовослужбовця (військовослужбовців), обставин, що її пом`якшують чи обтяжують, а також ставлення військовослужбовця (військовослужбовців) до вчиненого; відомості про залучення фахівців та дані про них (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), посада), надані ними висновки; відомості, що підтверджують чи спростовують інформацію, яка стала підставою для призначення службового розслідування; пропозиції щодо застосування до військовослужбовця (військовослужбовців) дисциплінарного стягнення, притягнення до матеріальної відповідальності, ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень (за наявності), обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, а також відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів та про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

До висновку службового розслідування додаються пояснення, акти, довідки, характеристики, копії службових карток та інші матеріали, що стосуються службового розслідування.

Відповідно до п.1 розділу VII Порядку №815 за результатами розгляду висновку та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, начальник (командир) органу Держприкордонслужби затверджує висновок службового розслідування та приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Згідно з п.2-3 розділу VII Порядку №815 вид дисциплінарного стягнення визначається особисто начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, щодо кожної особи правопорушника у висновку за результатами службового розслідування, а в разі накладення дисциплінарного стягнення старшим начальником (командиром) - у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли начальникові (командирові) стало відомо про правопорушення, а в разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

За змістом ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що скарги позивача ОСОБА_1 від 21 та 22 грудня 2025 року були адресовані до Міністерство оборони України та в подальшому через Генеральний штаб Збройних Сил України і ІНФОРМАЦІЯ_1 перенаправлені для розгляду до військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 »).

Як убачається з матеріалів справи, відповіді на вказані скарги військовою частиною НОМЕР_1 надано 10.01.2026, а отримані позивачем 20.01.2026, що підтверджується змістом позовної заяви та не заперечується сторонами.

Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень є зовнішньою формою поведінки такого органу чи його посадової особи, що полягає у неприйнятті рішення або нездійсненні юридично значимих та обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними та реально можливими для виконання, однак фактично не здійснені.

Зі змісту скарг позивача вбачається, що ОСОБА_1 звертався до Міністерства оборони України з вимогою про притягнення до дисциплінарної відповідальності командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_4 у зв`язку з ненаданням військовою частиною відповіді на його звернення.

У наданих військовою частиною НОМЕР_1 відповідях зазначено, що за результатами розгляду скарг підстав для притягнення командира військової частини НОМЕР_2 до дисциплінарної відповідальності не встановлено.

При цьому зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично розцінює зазначені відповіді як відмову у задоволенні його скарг.

Оцінюючи наведені обставини, суд виходить із того, що відповідачем було здійснено розгляд звернень позивача та надано відповіді по суті порушених у них питань. Доказів порушення відповідачем строків розгляду скарг матеріали справи не містять. Відтак відсутні підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

Щодо доводів позивача про нероз`яснення йому порядку оскарження відповідей військової частини, суд зазначає таке.

Дійсно, з листів військової частини НОМЕР_1 вбачається, що в них відсутнє окреме роз`яснення про право позивача на оскарження прийнятих рішень у судовому порядку.

Разом із тим суд враховує, що позивач неодноразово звертався до адміністративних судів із позовами до різних військових частин, у тому числі до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », предметом яких було оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень під час розгляду його звернень. Зокрема, у самій позовній заяві позивач посилається на судові справи за його позовами до військової частини НОМЕР_2 щодо визнання протиправною бездіяльності, пов`язаної з ненаданням відповідей на звернення, та зобов`язання повторно розглянути такі звернення.

Наведене свідчить про обізнаність позивача з порядком судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин відсутність у відповідях відповідача окремого роз`яснення щодо порядку їх оскарження сама по собі не свідчить про порушення прав позивача та не може бути достатньою підставою для визнання дій відповідача протиправними.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути скарги позивача суд зазначає таке.

Із змісту позовної заяви вбачається, що необхідність повторного розгляду скарг позивач фактично обґрунтовує незгодою з результатами їх розгляду та прагненням до притягнення посадових осіб військової частини НОМЕР_2 до дисциплінарної відповідальності.

Водночас, як убачається з наведених позивачем судових справ, у двох із них суди, визнавши протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання відповідей у встановлений законом строк, одночасно відмовили у задоволенні вимог про зобов`язання надати відповіді, оскільки під час розгляду справ було встановлено факт їх надання, хоча й із порушенням строків.

Суд бере до уваги, що позивач уже отримав судовий захист свого права шляхом ухвалення судових рішень, якими констатовано факт порушення його права на своєчасне отримання відповіді на звернення.

Разом із тим сам по собі факт несвоєчасного розгляду звернення, навіть встановлений судовим рішенням, не зумовлює автоматичного обов`язку суб`єкта владних повноважень притягнути відповідну посадову особу до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до положень Дисциплінарний статут Збройних Сил України під час вирішення питання про накладення дисциплінарного стягнення та визначення його виду враховуються характер і обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, тривалість військової служби, а також рівень знань про порядок служби.

Крім того, статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків командир має право нагадати йому про обов`язки служби. Таке нагадування є заходом впливу, однак відповідно до статті 48 зазначеного Статуту не належить до дисциплінарних стягнень.

Як убачається з матеріалів справи, за результатами розгляду скарг позивача до відома посадових осіб військової частини НОМЕР_2 було доведено необхідність дотримання вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, у тому числі в частині дотримання строків їх розгляду.

Отже, питання щодо доцільності застосування дисциплінарного стягнення та визначення його виду належить до дискреційних повноважень командира відповідного органу військового управління, а саме командира військової частини НОМЕР_1 . Суд не вбачає підстав для висновку про те, що відповідач при реалізації таких повноважень діяв поза межами чи не у спосіб, визначений законом.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством України, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, в той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

За наведеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Міністерство оборони України (просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049, ЄДРПОУ/РНОКПП 00034022) Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Н.В. Друзенко