Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №727/12796/25 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/12796/25

Провадження № 2/727/8/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

29 квітня 2026 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців у складі:

головуючої судді М.Є. Бойко,

за участю:

секретаря судового засідання В.В. Васківчук,

представника позивача - адвоката Мороз Є.В.,

представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Поклітар Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мороз Євгенія Василівна, до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська Ольга Борисівна про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Мороз Є.В., діючи в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 ( позивачем помилково невірно зазначено прізвище відповідача ОСОБА_4 ), треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська Ольга Борисівна про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування таких позовних вимог адвокат Мороз Є.В. зазначила наступне.

ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_1 .

15.07.2020 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна, який ОСОБА_2 підписав під постійним психологічним та моральним тиском ОСОБА_1 , не розуміючи значення таких своїх дій. Крім того, грошові кошти в обумовленій в цьому договорі сумі позивачу фактично не були сплачені, він отримав лише документи на дачну ділянку без саду.

Оскільки у подальшому, а саме 14.12.2020 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_3 , рішенням Шевченківського районного суду по справі № 727/10717/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання вказаного договору в зв`язку із обранням неналежного способу захисту, майно має бути витребувано з володіння останнього та передано позивачу.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22.12.2025 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання, яке закрито ухвалою суду від 17.02.2026 року.

Відповідач ОСОБА_3 жодного разу у судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином, за зареєстрованим місцем його проживання, про що у справі є належні докази, про причини своєї відсутності не повідомив, правом на надання відзиву на позов не скористався.

З урахуванням викладеного, а також за наявністю згоди сторони позивача на проведення заочного розгляду, суд вважає за можливе на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення .

Третя особа – приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська О.Б. письмово просила суд розглядати справу без її участі.

26.01.2026 року до суду надійшли письмові пояснення представника третьої особи – ОСОБА_1 , в яких адвокат Поклітар Г.О. вказує про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки останній при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири 15.07.2020 року безсумнівно усвідомлював значення своїх дій та їх наслідки, діяв добровільно, без будь якого тиску та примусу, грошові кошти від продажу цього майна отримав повністю, що встановлено рішенням суду від 12.03.2024 року по справі № 727/10717/22, яке набрало законної сили.

У судовому засіданні 29.04.2026 року представник позивача – адвокат Мороз Є.В. вимоги позову підтримала з підстав, у ньому зазначених. При цьому суду пояснила, що стороною позивача не заперечується добросовісність відповідача ОСОБА_3 як набувача спірного майна, а також - що ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 15.07.2020 року, дійсно мав намір її відчужити за вказану в цьому договорі суму, проте грошових коштів від покупця – ОСОБА_1 він так і не отримав.

Представник третьої особи ОСОБА_1 –адвокат Поклітар Г.О. в судовому засіданні надала суду пояснення, аналогічні викладеним нею письмово 26.01.2026 року. Від раніше заявленого нею клопотання про виклик свідків відмовилась.

Заслухавши представника позивача, представника третьої особи ОСОБА_1 , дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)).

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 372/128/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 363/848/17 зазначено, що реалізація права на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна.

Зі змісту позову, пояснень представника позивача в судовому засіданні вбачається, що останній просить витребувати квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 , який є її добросовісним набувачем.

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частина перша статті 209 ЦК України).

В силу частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень статті 640 ЦК України слідує, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію. У випадках, встановлених законом, правочин підлягає нотаріальному посвідченню.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.

За своїми правовими ознаками договір купівлі-продажу є двосторонньою, консенсуальною та відплатною угодою, за умовами якої відбувається обмін товару на гроші.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна має бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі №204/8017/17 зазначила, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення. Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом договору купівлі-продажу від 15.07.2020 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 , яка належала позивачу на праві власності.

Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 14.12.2020 року ОСОБА_1 продала вказану квартиру ОСОБА_3 за 608 075 грн.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 14.12.2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.2020 року, реєстраційний номер 1775.

Позивач стверджує, що підписав договір купівлі –продажу 15.07.2020 року під постійним психологічним та моральним тиском покупця – ОСОБА_1 , будь-яких коштів за продаж квартири він не отримував, натомість йому були передані документи на дачну ділянку без саду.

Як вбачається з договору купівлі-продажу спірної квартири від 15.07.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , його посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Половинською О.Б., підписано сторонами в її присутності, особи сторін нотаріусом встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_2 квартири перевірено.

Згідно пункту 3 цього договору продаж квартири вчинено за узгодженою між сторонами ціною, яка складає 726 326 грн. Сторони договору підтверджують, що що розрахунок між ними відбувся у відповідності до вимог чинного законодавства, до підписання та нотаріального посвідчення цього договору . Продавець – ОСОБА_2 своїм підписом на цьому договорі підтверджує факт повного розрахунку зі сторони покупця і відсутність щодо останнього жодних претензій, в тому числі фінансового характеру.

У пункті 7 вказаного договору сторони гарантували, що цей правочин не носить характеру мнимого, удаваного, фіктивного, відповідає їх дійсним намірам, а також підтвердили, що не обмежені в праві укладати правочини, не страждають на захворювання, які б перешкоджали усвідомленню ними суті цього договору.

У пункті 14 Договору сторони підтвердили, що текст договору ними прочитаний, його зміст їм зрозумілий та відповідає їх волевиявленню.

Жодного доказу на підтвердження зазначених у позові обставин щодо несплати покупцем ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 обумовленої у договорі суми коштів за продаж квартири при розпорядженні його майном, натомість отримання документів на дачну ділянку, як і не усвідомлення ним своїх дій та підписання договору купівлі-продажу 15.07.2020 року під психологічним тиском суду не надано, тобто такі обставини стороною позивача не доведені та спростовуються змістом цього договору .

У продовження зазначеного, з рішення Шевченківського районного суду від 12.03.2024 року по справі № 727/10717/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська Ольга Борисівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу квартири, яке набрало законної сили, слідує, що ОСОБА_2 для укладення договору купівлі-продажу квартири було вчинено ряд підготовчих дій, а саме 03.06.2020 року між ним та ПП «Агентство нерухомості «Бюро квартир» в особі Федорняк А.В. був укладений договір про надання посередницьких послуг ексклюзив , згідно якого ОСОБА_1 повинна була виконати ряд повних фактичних послуг з метою знаходження клієнта ( покупця) на вище вказану квартиру.

Також, у ході розгляду справи судом було переглянуто відеозапис, наданий третьою особою ОСОБА_1 , на якому зафіксовано її спілкування з позивачем, в ході якого останній ділиться своїми планами щодо звільнення від речей його квартири після її продажу. Достовірності такої розмови представник позивача в судовому засіданні не заперечувала, а також підтвердила, що ОСОБА_2 перед укладенням договору купівлі-продажу від 15.07.2020 року, а саме 12.07.2020 року добровільно скасував реєстрацію свого місця проживання в ній.

У матеріалах справи також наявна відповідь Чернівецької обласної прокуратури на звернення ОСОБА_2 № 759-25, з якої вбачається, що в ході перевірок його заяв, датованих 2024 та 2025 роками, не встановлено підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо шахрайських дій ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та повернення квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, в судовому засіданні представник позивача не заперечувала щодо справжності наміру ОСОБА_2 відчужити належну йому на праві власності спірну квартиру ОСОБА_1 шляхом її продажу.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Вищенаведене в своїй сукупності свідчить про свободу волевиявлення позивача ОСОБА_2 щодо укладення договору купівлі-продажу від 15.07.2020 року квартири АДРЕСА_1 .

Отже, судом під час розгляду справи встановлено, що в момент підписання договору купівлі-продажу квартири від 15.07.2020 року особи, які його підписали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин був вчинений у формі, встановленій законом, посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому порядку. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, про що зазначено в договорі.

Враховуючи зазначене, оскільки ОСОБА_1 придбала за відплатним договором спірну квартиру у ОСОБА_2 , який був її власником, відповідно до вимог законодавства та з дотриманням належної правової процедури, а позивач не надав доказів вибуття свого майна з володіння без його волі, натомість, судом встановлено, що у діях останнього воля на відчуження свого майна була наявна, що унеможливлює його витребування, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мороз Євгенія Василівна, до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська Ольга Борисівна про витребування майна з чужого незаконного володіння .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повне рішення складено 08.05.2026 року.

Суддя Бойко М.Є.