Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №173/3772/23 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3772/23

Провадження №2/173/18/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 травня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача, адвоката Серебрякова Е.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача, адвокат Серебряков Ернест Сергійович до Верхівцевської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

20.12.2023 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представника позивача, адвокат Серебряков Ернест Сергійович до Верхівцевської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з 2013 року вона почала проживати у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 добросовістно і відкрито. Майже 14 років вона фактично проживає у зазначеному житловому будинку, сплачує за комунальні послуги, робить ремонт, змінила вікна, обробляє прибудинкову ділянку. Будинок є її постійним місцем проживання.

Позивач зазначає, що власником будинку, в якому вона проживає є жінка, яка є громадянкою Російської Федерації та проживає у Автономній Республіці Крім приблизно 15 років. Інших відомостей у неї немає.

На підставі наведеного позивач просить визнати право власності за набувальною давністю на житловий будинок із надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_2

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Петрюк Т.М.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Петрюк Т.М. від 22.12.2023 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17.09.2024 залучено у якості співвідповідача у справі - ОСОБА_3 .

Розпорядженням керівника апарату суду № 470 від 17.06.2025 на підставі рішення ВРП від 05.06.2025 "Про звільнення судді ОСОБА_4 у відставку" призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 справу розподілено судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 30 липня 2025 року справу прийнято до свого провадження зі стадії підготовчого судового розгляду.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2025 року за клопотанням представника позивача витребувано зокрема з Верхньодніпровської державної нотаріальної контори інформацію про відкриття спадкової справи після смерті власника будинку АДРЕСА_2 , за припущенням ОСОБА_3 , дата народження та дата смерті невідомі, а також відомості про спадкоємців, які звертались із заявами про прийняття спадщини, при наявності, копію спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2025 року заяву представника позивача адвоката Серебрякова Ернеста Сергійовича про залучення відповідача задоволено, залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , представника позивача, адвокат Серебряков Ернест Сергійович до Верхівцевської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник повідомив про обставини, фактично встановлені матеріалами справи, вказав, що позивач добросовісно проживає у спірному будинку з 2013 року, сплачує комунальні послуги. Повідомив, що на час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 на зв`язок не виходить, тож вирішити питання права власності в позасудовому порядку не вбачається можливим.

Позивач у судовому засідання повідомила, що за місцем її прописки проживав її брат, вона винаймала житло, дізналася від своєї знайомої, що є пустий будинок який належав померлій ОСОБА_3 . Приїхала подивилась на будинок, на дверях будинку висів навісний замок, який позивач відімкнула та почала там проживати. За час проживання у даному будинку звернень щодо залишення будинку ні від кого не було, лише куми ОСОБА_2 запитували як вони там живуть. Власників позивач не шукала, оскільки ніхто не приїздив. Через три роки проживання позивач разом із сім`єю почали проводити ремонтні роботи в будинку. Дізналась номер ОСОБА_2 намагалась їй телефонувати, щоб домовитись про купівлю будинку, але вона не відповіла та жодного разу не приїхала.

Відповідачі про розгляд справи повідомлені належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомили. Відповідач ОСОБА_2 неодноразово повідомлялася, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Верхівцевської міської ради просив розглянути дану справу відповідно до вимог діючого законодавства та прийняти законне та обґрунтоване рішення. Будь яких заперечень щодо позову не надав.

Допитана у судовому засідання свідок ОСОБА_5 повідомила про те, що після смерті ОСОБА_3 організацією її поховання займалася донька, яка згодом виїхала та у будинку не проживала. У подальшому будинок залишався без догляду та поступово занепадав, аж до приблизно 2013–2014 років, коли до нього вселилася позивачка. З цього часу позивачка фактично користувалася будинком та прилеглою територією як власним майном: привела до належного стану будинок і подвір`я, замінила вікна, встановила паркан, облаштувала місце для ведення господарства, здійснювала сільськогосподарські роботи та постійно підтримувала належний стан домоволодіння. Свідок повідомила, що ОСОБА_2 останній раз бачила на похованні ОСОБА_6 , яку перед смертю доглядала інша жінка. Зазначила, що в місті чимало занедбаних будинків, в які заселяються громадяни ромської національності, тож по заселенню до спірного будинку ОСОБА_1 , яка на той момент була вагітною, свідок приглядалась, але як вони почали приводити будинок до порядку то зраділа таким сусідам.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначила, що знайома з позивачкою близько двадцяти років. Після заселення позивачки до вказаного будинку, неодноразово приходила до неї в гості та особисто спостерігала, як з часом старий і занедбаний будинок поступово приводився до належного стану, облаштовувався та підтримувався позивачкою у належному вигляді. На якій правовій підставі користується будинком їй не відомо, зазначила що позивачка сплачує комунальні послуги.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, вислухавши позивача та її представника, допитавши свідків, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Право на житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_3 , що підтверджується копією листа КП «Кам`янське РБТІ» ДОР.

Відповідно до копії рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 1985 року за ОСОБА_3 визнано право власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , підтверджується факт смерті ОСОБА_3 , що також підтверджується копією Актового запису про смерть № 153 від 10 вересня 2013 року.

Відповідно до копії заповіту, що міститься у спадковій справі № 67/2014 від 19 лютого 2014 року, заведеній після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , все належне майно померла заповіла ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 19 лютого 2014 року у державного нотаріуса Верхньодніпровської нотаріальної контори Малашової Г.В. подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті мати ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1235 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За приписами ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини

На даний час інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, оскільки ОСОБА_2 не зареєструвала право власності в установленому законом порядку.

Положеннями ч. 1 ст. 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 вересня 2022 року у справі № 199/315/21 вказав, що ЦК України не встановлено конкретного кінцевого строку для звернення спадкоємця, який прийняв спадщину, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Тобто, неоформлення прийнятої спадщини унеможливлює лише розпорядження успадкованим майном для спадкоємця.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 , яка вступила в право спадкування за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , про що свідчить копія заяви про прийняття спадщини, яка міститься у спадковій справі, долученій до матеріалів справи.

Відповідно до положень ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Проживаючи у спірному будинку, позивач постійно сплачувала грошові кошти за комунальні послуги, вела господарство та здійснювала ремонтні роботи, про що свідчать товарні чеки, фотокартки будинку та платіжні інструкції, долучені до матеріалів справи.

В 2020 році позивачем здійснено заміну вікон у житловому будинку на загальну суму 22299 грн., що підтверджується копією товарного чеку № ІD 680 від 30 червня 2020 року.

Відповідно до акту № 120, виданого депутатом Верхівцевської міської ради 22 червня 2023 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , але фактично з 2013 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року (справа № 910/17274/17) зазначається, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Таким чином, тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 215/5451/16-ц (провадження № 61-8009св18), від 03 квітня 2019 року в справі № 206/1441/17 (провадження 61-16648св18), від 13 грудня 2019 року (провадження № 61-19690св19).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, суд виходить з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на початковий момент, який включається у повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Добросовісним є таке заволодіння майном, за якого володілець не знає і не повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а також є переконаним у тому, що на відповідне майно не претендують інші особи, і що він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Разом з тим, позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, знала про те, що у померлої ОСОБА_3 є донька, про що також зазначили допитані у судовому засіданні свідки. Вказані обставини свідчать про обізнаність позивачки щодо наявності можливого спадкоємця спірного майна, а відтак виключають добросовісність володіння, яка є однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю, оскільки позивачка усвідомлювала, що спірне домоволодіння може належати іншій особі.

Крім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд зазначає, що факт тривалого користування будинком, а також відсутність інших осіб, які б заявляли свої права на спірний житловий будинок, сам по собі не є підставами для застосування набувальної давності за відсутності добросовісності володіння, враховуючи, що спадкоємець ОСОБА_2 , після смерті матері – власника спірного житлового будинку ОСОБА_3 вступила у спадкові права.

На підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог, встановивши характер спірних правовідносин, а також враховуючи принцип непорушності права власності, суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю.

Таким чином, володіння позивача не відповідає критерію добросовісності, оскільки вона знала або повинна була знати про неправомірність набуття права власності на спірний житловий будинок, що виключає можливість застосування статті 344 ЦК України та є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що у позові відмовлено у повному обсязі судові витрати, у порядку п. 2, ч. 2, ст. 141 ЦПК України суд вважає необхідним залишити за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , представника позивача, адвокат Серебряков Ернест Сергійович до Верхівцевської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю відмовити у повному обсязі.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Кожевник