Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №687/1273/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 687/1273/25

Провадження № 22-ц/820/1116/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 687/1273/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк», яка подана через його представника – адвоката Попова Євгена Васильовича, на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2026 року у складі судді Борсука В.О. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року АТ «ТАСКОМБАНК» звернулося до суду з позовом, в якому банк просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 3980674-519 від 25.03.2024 року що складає 70839,69 грн і складається із: заборгованості по тілу кредиту - 30376,84 грн, заборгованості по процентах - 2,1 грн, заборгованості по комісії - 40460,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався, що між АТ «Таскомбанк» та відповідачем укладено Заяву-договір про надання споживчого кредиту № 3980674-519. Відповідно умов договору позичальник просив надати кредит на власні потреби в рамках продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: загальна сума кредиту - 53450,00 грн; строк кредиту - 24 місяці; проценти за користування кредитом - 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту – 6,9 % щомісячно.

Позивач свої обов`язки за Заявою-договором виконав в повному обсязі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача, натомість ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконував, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті. Станом на 02.09.2025 року заборгованість відповідача становить 70839,69 грн, яку позивач просить стягнути із відповідача разом з судовими витратами.

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за Заявою-договором № 3980674-519 про надання споживчого кредиту від 25.03.2024 року у розмірі 4454,79 грн та 152,37 грн сплаченого судового збору, в задоволенні решті позову відмовлено.

АТ «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу, вважає, що рішення суду є помилковим, оскільки суд першої інстанції безпідставно залишив позовні вимоги щодо стягнення комісії без задоволення при цьому неправильно застосував норми матеріального права.

Представник апелянта вказує, що суд першої інстанції не задовольнив позовні вимоги щодо стягнення комісії, а також перерахував суму сплаченої відповідачем комісії як оплачене тіло кредиту, однак такі висновки суду є незаконними. Між сторонами виникли кредитні правовідносини, згідно умов Заяви-договору № 3980674-519 від 25.03.2024 року, п. 3.1.4. договору визначено обов`язок позичальника щодо здійснення платежів з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань, які здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, передбачені в Додатку № 1 до Заяви-договору. Відповідач підтвердив, що дана Заява-Договір є невід`ємною частиною Договору, п. 2.6. Кредитного договору. Згідно з п. 2.2 Кредитного договору відповідач підтверджує, що на момент укладання Заяви-Договору попередньо ознайомлений з умовами та правилами надання споживчого кредиту в тому числі з вартістю споживчого кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про загальну вартість споживчого кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та загальними витратами за споживчим кредитом, а також з будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі з інформацією, надання якої передбачене нормативними документами Національного банку України, які йому роз`яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими цілком згоден. Таким чином, сторонами була узгоджена умова щодо комісії не лише в Заяві-договорі, але й в Додатку 1 до договору, де своє волевиявлення відповідач підтвердив своїм підписом. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Також Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. В Заяві-договорі №3980674-519 від 25.03.2024 року передбачено такий платіж, з яким відповідач міг ознайомитися та перед підписанням вирішити чи підходить йому ця умова чи ні. Плата за ініціювання кредиту, врегульована постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 255, а саме як комісія за ініціювання кредиту, що отримані (сплачені) банком і пов`язані зі створенням або придбанням фінансового інструменту, що обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки, включають: комісії за оцінку фінансового стану позичальника; комісії за оцінку гарантії, застав; комісії за обговорення умов інструменту; комісії за підготовку, оброблення документів та завершення операції тощо. Оскільки банком провадилися зазначені дії, а саме було проведено оцінку фінансового стану позичальника, оформлено документи (кредитну справу) та документи з відкриття позичкого рахунку, банком правомірно було отримано одноразову комісію з позичальника за ініціювання кредиту.

Також представник апелянта вказує, що розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідачем не спростовано і не надано власного розрахунку для аргументації того, що він не погоджується із сумою стягнення, тому суд першої інстанції безпідставно не прийняв його до уваги на підтвердження розміру нарахованої заборгованості за кредитом.

Тому, АТ «Таскомбанк» просить скасувати рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2026 року в частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача по сплаті заборгованості по комісії в розмірі 40 460,75 грн.

Рішення суду в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 4454,79 грн тіла кредиту, в апеляційному порядку не оскаржено та в силу вимог ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 25.03.2024 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір про надання споживчого кредиту № 3980674-519, яка власноручно була підписана відповідачем.

Відповідно до п.п. 1.11, 1.12, 1.13 кредитного договору банк на умовах заяви договору зобов`язується надати споживчий кредит, а позичальник (споживач) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі на умовах, встановлених цією Заявою-договором.

Кредит надається на власні потреби позичальника в сумі 53450,00 грн шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий в АТ «ТАСКОМБАНК».

Сторони Заяви договору домовились, що сума комісії за надання кредиту сплачується позичальником до банку за рахунок суми кредитних коштів, визначених Заявою договором.

Також позичальник доручає банку утримання з суми кредиту суму комісії за надання кредиту шляхом проведення дебетового переказу коштів з його поточного рахунку на сплату суми комісії.

Згідно з п. 1.2 кредитного договору АТ «ТАСКОМБАНК» надає споживчий кредит на наступних умовах: загальна сума кредиту - 53450,00 грн; комісія за надання кредиту - 6,9% від суми кредиту, що складає 3450,00 грн; сума кредиту без комісії за надання кредиту - 50000,00 грн; строк кредиту - 24 місяці; проценти за користування кредитом - 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту - 6,9% щомісячно, що складає 3688,05 грн (п.п. 1.2.2, 1.2.3, 1.2.4, 1.2.6, 1.2.9, 1.4 договору)

Видача кредитних коштів за договором від 25.03.2024 року в сумі 53450 грн для відповідача підтверджена випискою про рух коштів по рахунку, відкритому на ім`я відповідача,

Згідно із наданим АТ «ТАСКОМБАНК» розрахунком заборгованості за кредитним договором № 3980674-519 від 25.03.2024 року, заборгованість відповідача складається із: заборгованості по тілу кредиту - 30376,84 грн, заборгованості по процентах - 2,1 грн, заборгованості по комісії - 40460,75 грн, а всього 70839,69 грн.

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини 1 статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1,2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»

При цьому згідно з розрахунком заборгованості за заявою-договором про надання споживчого кредиту № 3980674-519 від 25.03.2024 року, заборгованість відповідача складається із: заборгованості по тілу кредиту - 30376,84 грн, заборгованості по процентах - 2,1 грн, заборгованості по комісії - 40460,75 грн, а всього 70839,69 грн.

Заява-договір між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 про надання споживчого кредиту № 3980674-519, в тому числі пункту 1.4 не містить зазначення переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 , за які банком встановлена комісія в розмірі 6,9 % щомісячно, тому АТ «Таскомбанк» не доведено наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору,

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що положення пункту 1.4 договору щодо обов`язку ОСОБА_1 сплачувати комісію за обслуговування кредиту в розмірі 6,9 % щомісячно є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 січня 2024 року в справі 727/5461/23, від 09 жовтня 2024 року в справі 582/202/22, аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

З огляду на наведене в межах позовних вимог судом першої інстанції правильно враховано здійснення ОСОБА_1 сплати комісій за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 6,9 % щомісячно в сумі 25924,15 грн на повернення кредиту та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за заявою-договором про надання споживчого кредиту № 3980674-519 від 25.03.2024 року, за тілом кредиту в сумі 4454,79 грн (30376,84 -25924,15 – 2,10 ).

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог АТ «Таскомбанк» в частині стягнення із відповідача комісії, оскільки умови заяви-договору щодо обов`язку здійснення платежів за комісією є нікчемними, тому нарахована позивачем заборгованість за комісією в розмірі 40460,75 грн стягненню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про досягнення між сторонами згоди по всіх істотних умовах заяви-договору від 25.03.2024 року та вільного волевиявлення учасників правочину, колегія суддів оцінює критично та відхиляє з підстав, наведених в мотивувальній частині постанови, оскільки вказане не спростовує нікчемність п. 1.4 заяви-договору щодо встановлення позивачем комісії за обслуговування кредиту у розмірі 6,9 % щомісячно без зазначення переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк», яка подана через його представника – адвоката Попова Євгена Васильовича, залишити без задоволення.

Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк