Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №766/6186/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 травня 2026 року м. Херсон

Справа № 766/6186/25

Номер провадження: 22-ц/819/862/26

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Склярської І.В.,

суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.

секретар Середюк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу адвоката Волкової Людмили Григорівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 березня 2026 року у складі суду Кузьміної О.І., у справі за позовом адвоката Мороз Анжели Іванівни, яка діє від імені ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

В квітні 2025 року адвокат Мороз Анжела Іванівна, яка діє від імені ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя в якому просила:

- визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на майно, а саме, об`єкти нерухомого майна:

1) квартиру, загальною площею 72, 4 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м., 4-кімнатну, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101.

2) квартиру, загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., 2-кімнатну, за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221.

- Виділити у власність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в якості поділу спільного сумісного майна подружжя в натурі, квартиру загальною площею 72, 4 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м., 4-кімнатну, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101.

- В якості поділу спільного сумісного майна подружжя в натурі, припинити право ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на спільне сумісне майно, а саме на квартиру загальною площею 72, 4 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м., 4-кімнатну, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101;

- В якості поділу спільного сумісного майна подружжя в натурі, припинити право ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на спільне сумісне майно, а саме на квартиру загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., 2-кімнатну, за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221, у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

-Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в порядку компенсації відступу від рівності часток у спільному майні , різницю вартості квартири загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., 2-кімнатну, за адресою АДРЕСА_2 ,

21 грудня 2025 року адвокат Мороз А.І., яка діє від імені ОСОБА_2 подала заяву, сформовану в системі «Електронний Суд» про зменшення/збільшення розміру позовних вимог в якій, посилаючись на предмет позову, результати судової оціночно-будівельної експертизи, положень ч .2 ст. 49 ЦПК України вимогу про стягнення в порядку компенсації різниці вартості квартири виклала в наступній редакції:

- Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , компенсацію вартості частки у нерухомому майні у розмірі 441 424 грн. (а.с.20-21, т. ІІ)

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що 09.10.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстровано шлюб про що Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, складено актовий запис про шлюб No977. Після шлюбу прізвище нареченої – « ОСОБА_4 ».

ІНФОРМАЦІЯ_3 під час перебування у шлюбі у сторін народилась дитини – ОСОБА_5 .

За час спільного життя сторонами придбано наступне нерухоме майно:

- Квартира, загальна площа 72, 4 кв.м., житлова площа 46,8 кв.м., 4- кімнатна, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101, котра зареєстрована 17.08.2020 року за ОСОБА_1 як власником згідно договору купівлі-продажу, серія та номер No1402, виданий 17.08.2020 приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г.

- Квартира, загальна площа 92,0 кв.м., житлова площа 46,9 кв.м., 2- кімнатна, за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221, котра зареєстрована 13.11.2012 року за ОСОБА_1 як власником згідно договору купівлі-продажу, ВРХ 939342, 09.11.2012, посвідчено приватним нотаріусом м. Херсона Бєгєй В.О. за р. No1646.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02.12.2024 року по справі No766/8032/24, що набрало законної сили 02.01.2025 року шлюб між сторонами розірвано. При розірванні шлюбу спір про поділ спільного майна подружжя не вирішувався.

25.04.2024 року Херсонським міським судом Херсонської області видано наказ по справі No766/5904/24 , яким стягнуто з відповідача, на користь позивачки, аліменти на утримання дитини – ОСОБА_5 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви, тобто з 18.04.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

Представник позивача вказала, що зважаючи на те, що позивачка має на утриманні неповнолітню дитину, а розмір аліментів, що сплачується відповідачем становить 3200 грн. на місяць, Позивачкою пропонується здійснити поділ спільного сумісного майна за яким за нею визнається право власності на 4-кімнатну квартиру загальною площею 72, 4 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101, оскільки позивачка не вважає за доцільне, в матеріальних інтересах своїх та малолітньої дитини, здійснювати виплату грошової компенсації, що становитиме різницю вартості іншої квартири, котра перевищує площею і оздобленням (частина друга статті 364 ЦК України). Вказаним бажаним варіантом поділу спільного сумісного майна подружжя Позивачка надає згоду на присудження їй, як одному із подружжя, грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на квартиру, котра перевищує своєю вартістю іншу.

Позивачка зважує на те, що набуті у власність квартири є неподільним майном, а отже їх поділ між сторонами повинен здійснюватися шляхом виділу його в натурі із виплатою грошової компенсації, яка становитиме різницю вартості квартири через її перевищення. Позивачка переконана, що саме такий варіант поділу відповідатиме правилам застосування положень статті 69 СК України, забезпечуючи вирішення спору, який виник між сторонами – виділ кожному в натурі окремих видів (об`єктів) майна найбільш повно забезпечує вимогу, щоб судове рішення не породжувало стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і не вимагало від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. При цьому сукупність спільного сумісного майна колишнього подружжя (сторін у справі) дозволяє здійснити його поділ таким чином, щоб усунути будь-яку невизначеність у відносинах позивача з відповідачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 березня 2026 року позов адвоката Мороз Анжели Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – задоволено.

Суд ухвалив:

-Визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру, загальною площею 72, 4 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м., 4-кімнатну, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101 та квартиру, загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., 2-кімнатну, за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221.

Поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя,

- виділивши у власність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартиру загальною площею 72, 4 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м., 4-кімнатну, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101, вартістю 994 052,00 грн.;

- виділивши у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру, загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., 2-кімнатну, за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221, вартістю 1 435 476,00 грн.

- Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру загальною площею 72, 4 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м., 4-кімнатну, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101, вартістю 994 052,00 грн.;

- Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., 2-кімнатну, за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221, вартістю 1 435 476,00 грн.;

-Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_3 ), компенсацію вартості частки у нерухомому майні у розмірі 441 424,00 грн. (чотириста сорок одна тисяча чотириста двадцять чотири гривні 00 копійок);

-Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 7 267,20 грн. (сім тисяч двісті шістдесят сім гривень 20 копійок).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Волкова Л. Г., яка діє від імені ОСОБА_1 , просила рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 березня 2026 року скасувати, позовну заяву адвоката Мороз А.І, яка діє від імені ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя залишити без розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Волкова Л. Г., яка діє від імені ОСОБА_1 , вказала, що у відповідності до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсними та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими ст. ст.69-72 СК України та ст.372 ЦК України.

Також у п.25 вказаної постанови роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч.4,5 ст.71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Апелянтом вказано, що за відсутності такої згоди, присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.356 ЦК України, за умови звернення подружжя ( одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у спільній частковій власності.

Крім того, особою, яка подала апеляційну скаргу, вказано, що позиція сторони відповідача є послідовною в даній справі, оскільки він не надавав своєї згоди на припинення його права власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.

Також апелянтом зазначено, що стороною позивача долучено в якості доказу сплати за подання позову квитанцію від 28.04.2024 року на суму 7267,20 грн. згенеровану рік тому через електронний кабінет в ЄСІТС адвокатом Ювченком А.В. в іншій цивільній справі 766/6473/24.

Використання квитанції про сплату судового збору, сплачену рік тому іншою особою по іншій справі не відповідає вимогам ЗУ «Про судовий збір».

Адвокат Ювченко Андрій Васильович не уповноважений на здійснення представництва ОСОБА_2 у даній цивільній справі №766/6185/25.

Отже, позовна заява адвокатом Мороз А.І., яка діє від імені ОСОБА_2 , подана без додержання вимог ст.ст.175-177 ЦПК України, внаслідок чого підлягає залишенню без розгляду.

З урахуванням наведеного, апелянт виснував, що докази сплати судового збору за вимогу майнового характеру в даній цивільній справі є неналежними та недопустимими, а за вимогу немайнового характеру судовий збір не сплачено. Отже, судовий збір за подання даного позову про поділ спільного майна подружжя взагалі не сплачувався, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Також, при подачі стороною позивача заяви про збільшення позовних вимог не здійснено доплату судового збору за подачу даного позову у цивільній справі №766/6186/25, рішення по якій ухвалено на її користь, розмір якого становить 16 640 грн. за вимогу майнового характеру та 122,20 грн. за вимогу немайнового характеру, при цьому апелянтом зазначено, що суд першої інстанції неправомірно поклав обов`язок на відповідача відшкодувати позивачу начебто «сплачений» у даній справі №766/6186/25 судовий збір в розмірі 7267,20 грн., в чому сторона відповідача вбачає упередженість суду першої інстанції та порушення балансу інтересів.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що приймаючи заяву сторони позивача про збільшення розміру позовних вимог головуючий суддя суду першої інстанції не взяла до уваги, що ціна позову збільшилась і своєю ухвалою від 15.01.2025 року прийняла її до розгляду, назвавши її « клопотанням про прийняття до спільного розгляду уточненої позовної заяви», що не передбачено чинним цивільним процесуальним законодавством, тоді як документ долучений до матеріалів електронної справи №766/6186/25 через підсистему ЄСІТС стороною позивача має назву «Заява про збільшення/зменшення позовних вимог».

Позиція інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Мороз А.І., яка діє від імені ОСОБА_2 , вказала, що представником позивача при подані позову пред`явлено квитанцію про оплату судового збору ID: 8370-7064-0778-5921. Вказаний платіжний документ передано адвокату Мороз А.І. безпосередньо позивачкою від її попереднього представника, який запевнив в тому, що вказаний документ не використовувався в будь-якій іншій справі.

Оскільки ціну позову було визначено в розмірі 700000 грн., наведений платіжний документ , на момент подання позову, відповідав змісту його вимог.

Позивачка не збільшувала розмір позовних вимог і не змінювала предмет позову шляхом пред`явлення нових вимог не заявлених у первісному позові – за результатами проведеної судової будівельної-технічної та оціночно-будівельної експертизи уточнено вимоги розміром компенсації частки зважуючи на встановлену в ході судового розгляду вартість спільного сумісного майна, а тому, за позицію позивача, питання судового збору підлягало вирішенню шляхом встановлення ціни позову при розгляді справи і розподілом судових витрат за результатами судового розгляду.

В ході розгляду судової справи ані судом, ані відповідачем не наголошувалось на необхідності доплати судового збору, відповідних ухвал судом не виносилось, заяв/клопотань відповідного змісту від відповідача, не надходило.

Порядок стягнення недоплаченого або повернення переплаченого судового збору з огляду на те, що ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, врегульовано нормою статті 176 ЦПК України. За викладеним у ній правилом якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Так, виходячи із процесуальних норм, адвокатом вказано, що у випадку якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна суд не має права зобов`язувати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху. У такому випадку суд здійснює розгляд справи по суті та встановлює ціну позову при розгляді справи і розподіляє судові витрати за результатами такого розгляду (зокрема стягнувши недоплачений судовий збір), а не залишає позовну заяву без розгляду

Отже, позивач наголосив на тому, що вирішення порушеного у апеляційній скарзі питання є можливим через розподіл судових витрат та, в разі відповідної вказівки суду, позивачем буде проведена оплата/доплата судового збору у необхідному розмірі.

Позивачем при пред`явленні позову зазначено його ціну, а також надано докази сплати судового збору відповідно до визначеної ним ціни позову, з якою суд погодився.

Недоплата судового збору за подання позовної заяви або заяви про збільшення розміру позовних вимог не є безумовною підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій та не може свідчити про те, що такі порушення призвели до ухвалення незаконного рішення по суті спору

Також представником позивача вказано, що подана апеляційна скарга фактично зводиться до незгоди із порядком оплати судового збору позивачем, проте не наводиться яким чином це вплинуло на законність судового рішення та/ або порушення матеріальних та/або процесуальних прав і інтересів відповідача.

Аналіз частини другої статті 376 ЦПК України свідчить про те, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з одних лише формальних міркувань. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму

Відносно вимог апелянта скасувати судове рішення та залишити позов без розгляду, позивач зазначив, що така вимога не відповідає змісту статей 255, 377 ЦПК України, адже зокрема лише у випадку якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Відповідач у апеляційній скарзі наводить порушення норм матеріального права судом, зазначаючи, що застосований варіант поділу майна не відповідає вимогам статті 71 Сімейного кодексу України, а саме щодо надання згоди одного із подружжя на отримання компенсації, акцентуючи на тому, що «Позиція сторони відповідача у даній справі є послідовною, оскільки він не надавав своєї згоди на припинення його права власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя».

Водночас, отримання згоди на компенсацію належної частки подружжю за своєю правовою природою притаманно обставинам/вимогам, коли при поділі майна один з подружжя позбавляється частки в порушення засад рівності.

Правовідносини, у яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Отже, представник позивача виснував, що у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації. Аналогічні висновки виснував Верховний Суд у складі колегії суддів

Також в обґрунтування заперечень у відзиві вказано, що відповідач про неможливість оплати грошової компенсації не повідомляв, неодноразово наводячи на тому, що правильни варіантом поділу є визнання права сторін на 1/2 від двох об`єктів кожному.

Також заявою від 23.01.2026 року за вхідним 6592/26-Вх Відповідач запропоновував свій варіант поділу за яким наполягав на припиненні у Позивачки прав на 1/2 від обох квартир: АДРЕСА_4 із виплатою Позивачці грошової компенсації за обидві квартири у розмірі 717 738, 00 грн. та 497 026, 00 грн. , що не відповідає твердженням відповідача про послідовність його позиції у справі та не вирішує спір про поділ майна.

Водночас рівність поділу спільного сумісного майна подружжя на пряму залежить від складу та обсягу майна, можливості його виділу в натурі й такий поділ не повинен породжувати правової не визначеності в наступному і подальших судових звернень задля забезпечення фактичної реалізації здійснення прав власності.

У відзиві вказано, що позивач не погоджується з твердженнями відповідача про те, що його позиція у справі є «послідовною», адже напроти, варіантів які б дійсно забезпечували реальний поділ спільного сумісного майна щоб у сторін не виникало необхідності повторного звернення до суду в подальшому, стороною відповідача не запропоновано, про виділ позивачці квартири по АДРЕСА_5 , що за вартістю є більшою аніж по АДРЕСА_6 , із стягненням саме з позивачки відповідної компенсації, відповідач, не заявляв.

Адвокат Мороз Анжели Іванівни, яка діє від імені ОСОБА_2 , просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що у справі, що розглядається, звертаючись з позовними вимогами щодо бажаного варіанту поділу спільного майна подружжя, позивач враховувала його вартість, яка встановлена проведеною судовою експертизою і за позовними вимогами просить до присудження собі майно вартістю 994 052 грн., а відповідачеві - 1 435 476 грн. У заяві про збільшення розміру позовних вимог, що подана 22.12.2025 року, позивач обираючи собі квартиру меншою вартістю заявила про компенсацію їй різниці між квартирами у розмірі 441424 грн., а саме різницю, яка складається із перевищення вартості квартири, котра залишається відповідачеві. Про фінансову неспроможність виплатити таку компенсацію відповідач не заявляв.

Суд першої інстанції виснував, що визначений спосіб поділу майна відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із колишнього подружжя одержує у натурі рівну кількість об`єктів нерухомого майна, вартість яких є максимально наближеною до розміру ідеальної частки у спільному майні. При цьому, оскільки майно, що виділяється відповідачу за вартістю є дорожчим від ідеальної долі на 441424 грн., тому суд дійшов до висновку, що одночасно з проведеним поділом є правильним стягнути з відповідача на користь позивача зазначену суму грошової компенсації в забезпечення рівності часток подружжя.

Одночасно судом першої інстанції наголошено, що спір належить до категорії спорів в яких про припинення своєї частки у спільному майні та отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, а відтак внесення коштів на депозитний рахунок суду, не потребується.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається наступне.

Між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано шлюб про що Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, складено актовий запис про шлюб №977.

Під час перебування у шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02.12.2024 року по справі №766/8032/24, шлюб між сторонами розірвано.

25.04.2024 року Херсонським міським судом Херсонської області видано наказ по справі №766/5904/24 , яким стягнуто з відповідача, на користь позивача, аліменти на утримання дитини – ОСОБА_5 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви, тобто з 18.04.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

Судом також встановлено, та не оспорюється сторонами, що у період шлюбу за спільні кошти сторонами придбано наступне нерухоме майно (а.с. 123-124 Т. І):

- квартира, загальна площа 72, 4 кв.м., житлова площа 46,8 кв.м., 4-кімнатна, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101, котра зареєстрована 17.08.2020 року за ОСОБА_1 як власником згідно договору купівлі-продажу, серія та номер №1402, виданий 17.08.2020 приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г.;

- квартира, загальна площа 92,0 кв.м., житлова площа 46,9 кв.м., 2-кімнатна, за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221, котра зареєстрована 13.11.2012 року за ОСОБА_1 як власником згідно договору купівлі-продажу, ВРХ 939342, 09.11.2012, посвідчено приватним нотаріусом м. Херсона Бєгєй В.О. за р. №1646.

У висновку судового експерта Андреєвої Олени Анатоліївни від 10.12.2025 року №172-25-2407 визначено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 247372265101, станом на дату проведення експертизи, яка прийнята 05.12.2025р., може становити: 994 052 (дев`ятсот дев`яносто чотири тисячі п`ятдесят дві) гривні 00 коп. без ПДВ. Ринкова вартість квартири кв. АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221, станом на дату проведення експертизи, яка прийнята 05.12.2025р., може становити: 1 435 476 (один мільйон чотириста тридцять п`ять тисяч чотириста сімдесят шість) гривень 00 коп. без ПДВ.

Виділ в натурі ідеальної 1/2 частки від квартири загальною площею 72,4 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2147372265101 у вигляді відокремленої та ізольованої частки для посімейного заселення з урахуванням діючих нормативних будівельних вимог, технічно неможливо. Виділ в натурі ідеальної 1/2 частки квартири загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 8867221 у вигляді відокремленої та ізольованої для посімейного заселення з урахуванням діючих нормативних будівельних вимог, технічно неможливо. (а.с. 119-258 Т. - І.)

У частині першій статті 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно частини 2 статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) вказано, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), вказано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ).

Наведене надає виснувати, що підстави для внесення відповідачем відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду, а отже і його згоди на це,- відсутні.

З огляду на вказане та приймаючи до уваги висновки судово оціночної-будівельної та будівельно- технічної експертизи, відповідно до яких виділити в натурі ідеальні частки від спірних квартир технічно неможливо, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правомірно передано у власність кожному із подружжя по одній квартирі, вартість яких не є однаковою. При цьому, оскільки позивач просила виділити їй у власність квартиру, вартість якої менше, ніж вартість, яку вона пропонувала залишити у власність відповідача, доводи апеляційної скарги про необхідність попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації відповідачем не ґрунтуються на вимогах закону.

Колегія суддів зауважує, що представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що він не надає згоди на припинення його права власності на частку у праві спільної сумісної власності, при цьому просить залишити позовну заяву без розгляду та не вказує жодного варіанту поділу спільної сумісної власності.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення суду і залишення позову без розгляду внаслідок несплати судового збору за подання позовної заяви колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За положеннями ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За ч.1 п.8 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Позивачем не заперечується, що за подання до суду, 23.04.2025 року, позову про поділ майна подружжя судовий збір окремо не сплачувався . В матеріалах справи наявна, додана до позову, квитанція про сплату судового збору - 8370-7064-0778-5921 від 28.04.2024 року платник: ОСОБА_6 , призначення платежу: «101 3030908740; Судовий збір за позовом ОСОБА_2 , Херсонський міський суд Херсонської області сім тисяч двісті шістдесят сім гривень, 20 ко. Сто тридцять гривень, 81 коп. сім тисяч триста дев`яносто вісім гривень,01 коп.» (т. 1 а.с.11).

Відомості з ЄДРСР свідчать, що:

- у справі №766/6473/24 за позовом ОСОБА_2 від імені якої діяв ОСОБА_6 , до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, стороною позивача був сплачений судовий збір в сумі 7 267 грн. 20 коп, а з урахуванням ціни позову, суд першої інстанції ухвалою від 06.05. 2024 року повідомив про необхідність доплати судового збору в сумі 4 700 грн. 98 коп, та внаслідок виконання цього ухвалою суду від 03.06.2024 року провадження у справі було відкрито, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду першої інстанції від 30.09.2024 було закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті на 04.12.2024 року. В наступному під час розгляду справи, представник позивача ОСОБА_7 подала заяву про залишення позову без розгляду внаслідок чого, ухвалою суду першої інстанції від 15. 04.2025 року позов залишено без розгляду;

- у справі №766/5890/25 ОСОБА_2 , від імені якої діяла ОСОБА_7 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та ухвалою суду першої інстанції від 21.04.2025 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі заяви представника позивача Мороз А.І. про відкликання позовної заяви. Судом роз`яснено порядок повернення судового збору та зауважено, що позивачем при поданні до суду позовної заяви не було сплачено судовий збір.

Отже, у справі, рішення у якій, переглядається в апеляційному порядку, судовий збір не сплачено. А використання позивачем квитанції від 28.04.2024 року про сплату судового збору на суму 7267 грн. 20 коп. при подачі позову, за наслідком розгляду якого ухвалено оскаржуване рішення суду першої інстанції, не ґрунтується на нормах процесуального закону та ч.1 п.4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Суд першої інстанції не перевірив належну суму та сплату судового збору за подання позовної заяви, його зарахування до Державного бюджету, а отже не виявив цей недолік та не встановив строк для його усунення, а ухвалюючи рішення помилково стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 7 267 грн.20 коп.

З урахуванням, наведеного, відсутності у суду апеляційної інстанції повноважень щодо надання строку на усунення недоліку в частині несплати судового збору за подання позовної заяви, наявності визначених процесуальним законом підстав для стягнення судового збору у випадку його несплати/недоплати, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо скасування рішення суду постановленого з дотриманням норм матеріального права та залишення позову без розгляду.

Ціна позову складає 2 429 528 грн. ( вартість двох квартир, як об`єктів поділу майна), Отже судовий збір за подання позову мав бути сплачений з урахуванням ціни позову, вимог п.1,2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», - в сумі 15 140 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 цієї статті врегульовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, обґрунтованість доводів апелянта про безпідставність стягнення судового збору сплаченого по іншій справі , а також того, що позов задоволено у повному обсязі, судовий збір при поданні позову позивачем не був сплачений і цей недолік судом першої інстанції не був усунутий, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат по сплаті судового збору з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , який був сплачений не за цим позовом, підлягає скасуванню.

При цьому питання стягнення судового збору, який не був сплачений при подані позову , суд апеляційної інстанції має право вирішити в установленому процесуальним законом порядку.

Правові висновки стосовно того, що недоплата судового збору за подання позовної заяви не є безумовною підставою для скасування судових рішень, викладено у постановах Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 911/1070/20, від 13.10.2021 у справі № 664/3076/19.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про не сплату судового збору за подання позовної заяви та не сплату судового збору за подання заяви про збільшення позовних вимог, не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині поділу спільного майна подружжя, оскільки такі порушення норм процесуального права, не є тими підставами, з якими норми ЦПК України пов`язують обов`язкове скасування рішення суду та не можуть свідчити про те, що вони (порушення) призвели до ухвалення незаконного рішення по суті спору. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Задоволення позову про поділ майна подружжя, виявлення не сплати судового збору при подані позову, є підставою для його стягнення в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення( п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 березня 2026 року в частині стягнення судових витрат по сплаті судового збору з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави судового збору в сумі 15 140 грн. ( п`ятнадцять тис. сто сорок грн.).

В іншій частині це ж рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст.367,375, 382 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Волкової Людмили Григорівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 березня 2026 року в частині стягнення судових витрат по сплаті судового збору з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір в сумі 15 140 грн. ( п`ятнадцять тис. сто сорок грн.).

В іншій частині це ж рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 11 травня 2026 року.

Головуючий І.В. Склярська

Судді: Л.П. Воронцова

В.В. Майданік