Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №766/391/26 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/391/26 Головуючий у 1-й інстанції: Єпішин Ю.М.

Номер провадження: 33/819/93/26 Доповідач: Воронцова Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі:

судді: Воронцової Л.П.,

при секретарі: Андреєвій В.В.,

за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисника - адвоката Кравченка Іллі Миколайовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кравченко Ілля Миколайович, на постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2026 року, ухвалену суддею Єпішиним Ю.М., про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст постанови суду першої інстанції

Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років та без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнено судовий збір в сумі 665 гривень 60 копійок.

Згідно з постановою суду, водій ОСОБА_1 09 січня 2026 року о 15 год. 13 хв. повторно протягом року керувала транспортним засобом Mitsubishi Galant, державний номерний знак НОМЕР_2 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушила п. 2.1 "а" ПДР, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись із вказаною постановою суду ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кравченко І.М., подала апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам сторони захисту про те, що ОСОБА_1 діяла в стані крайньої необхідності, оскільки була змушена керувати транспортним засобом через стан здоров`я своєї малолітньої дитини. Вважає, що завдана правопорядку шкода у виді керування транспортним засобом особою, яка не має такого права, у даному випадку є неспівмірно меншою, ніж відвернена шкода - реальна загроза життю та здоров`ю малолітньої дитини. Суд не врахував, що ОСОБА_1 діяла в стані найвищого ступеня душевного хвилювання та стресу, викликаного станом малолітньої дитини на фоні постійної загрози обстрілів у місті, при тому, що її чоловік служить в лавах ЗСУ, що в свою чергу дає додаткову напругу на її психічний стан, що згідно зі ст. 34 КУпАП є обставиною, яка обов`язково пом`якшує відповідальність. Застосування максимально суворої санкції у розмірі 40 800 грн з позбавленням права керування на 5 років до жінки з двома дітьми на вихованні в прифронтовому місті є актом надмірного формалізму, що межує з жорстокістю, та не відповідає принципу справедливості. Накладаючи максимальне стягнення у виді штрафу 40 800 грн з позбавленням права керування на 5 років, суд не дослідив майновий стан ОСОБА_1 , наявність на її утриманні малолітніх дітей та відсутність реальних шкідливих наслідків для суспільства від її дій. Суд обмежився лише констатацією факту відсутності посвідчення водія, повністю ігноруючи приписи статті 252 КУпАП щодо оцінки доказів за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному дослідженні всіх обставин. Зокрема, суд не надав належної правової оцінки тому факту, що в діях особи був відсутній прямий умисел на порушення закону, оскільки її воля була спрямована виключно на порятунок дитини, що згідно зі статтею 17 КУпАП виключає адміністративну відповідальність. Суд безпідставно переклав на сторону захисту обов`язок доводити стан крайньої необхідності, хоча за принципом презумпції невинуватості саме держава в особі поліції та суду має спростувати доводи особи про наявність виняткових обставин. Висновки суду про те, що ОСОБА_1 могла скористатися таксі або швидкою допомогою, є суто суб`єктивними припущеннями, які не підтверджені жодними доказами щодо реальної доступності таких послуг у прифронтовому місті Херсон у момент події. Не витребувавши жодних доказів (довідок про стан мобільного зв`язку, завантаженість медичних служб чи роботу перевізників у цей час), суд порушив принцип всебічного та об`єктивного дослідження обставин. Суд фактично відмовив у праві на доведення невинуватості, автоматично прийнявши позицію поліції, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини щодо рівності сторін у процесі.

Вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126КУпАП закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з вчиненням діяння особою у стані крайньої необхідності.

В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисник - адвокат Кравченко І.М. вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, у ній викладених.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 702517 від 09 січня 2026 року водій ОСОБА_1 09 січня 2026 року о 15 год. 13 хв. по просп. 200-річчя Херсона в м. Херсоні повторно протягом року керувала транспортним засобом Mitsubishi Galant, державний номерний знак НОМЕР_2 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушила вимоги п. 2.1. (а) ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст.126 КУпАП.

Згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5448730 від 10 серпня 2025 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до довідок інспектора 2 категорії відділу адміністративної практики УПП в Херсонській області від 12 січня 20226 року Я. Трикоз, ОСОБА_1 не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами; не є власником транспортного засобу; 10 серпня 2025 року притягалася до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП на підставі постанови серії ЕНА № 5448730 від 10 серпня 2025 року;

Згідно з відео-файлом з портативних реєстраторів поліцейських вбачається керування ОСОБА_1 транспортним засобом Mitsubishi Galant, державний номерний знак НОМЕР_2 , та зафіксовано процедуру складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Позиція апеляційного суду

Згідно зі ст. 294КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст.7КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення, докази, які містяться в матеріалах справи на предмет їх належності, достатності та допустимості, за результатами чого дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.1 (а) Правил дорожнього руху, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно загальних положень, що містяться у п.1.1.ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Так, згідно з пунктом 2.1 (а) Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до частин 9, 10 ст.15Закону України "Про дорожній рух" право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Частиною 5 ст.126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.

Диспозиціями частин 2-4 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, а також керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Пунктом 1.9 ПДР України, передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ААД № 702517 від 09 січня 2026 року водій ОСОБА_1 09 січня 2026 року о 15 год. 13 хв. по просп. 200-річчя Херсона в м. Херсоні повторно протягом року керувала транспортним засобом Mitsubishi Galant, державний номерний знак НОМЕР_2 , не маючи права керування таким транспортним засобом.

Факт керування повторно протягом року транспортним засобом ОСОБА_1 , будучи позбавленою права керування транспортними засобами, скаржником не оспорюється, тому в силу вимог КУпАП апеляційним судом не переглядається.

Щодо доводів скаржника про вчинення діяння в стані крайньої необхідності апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказано у статті "для усунення небезпеки, яка загрожує".

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Отже, положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.

Водночас, із долученого до матеріалів справи відеозапису не вбачається, що на момент зупинки ОСОБА_1 працівниками поліції існувала реальна небезпека, для уникнення якої не існувало інших способів, крім вчинення нею дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 не повідомляла про обставини небезпеки життю і здоров`ю дитини, для усунення яких необхідно було вчиняти дії, що мають ознаки адміністративного правопорушення.

Натомість, під час спілкування з працівниками поліції остання, будучи повідомлена про права і обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП (15:20:22 год. відеозапис), жодних клопотань, заперечень, в тому числі щодо наявності обставин крайньої необхідності не висловлювала (15:20:55 год., відеозапис), зазначила, що навчається керуванню транспортним засобом (15:15:47 год., відеозапис), на повідомлення поліцейського про необхідність залишити транспортний засіб у зв`язку із складенням протоколу про адміністративне правопорушення не заперечувала (15:21:03 год.) та підписала протокол про адміністративне правопорушення без будь яких пояснень та зауважень (16:06:35 год. відеозапис, а.с. 2). Її поведінка під час зупинки та складення протоколу про адміністративне правопорушення не свідчила про наявність обставин непереборної сили з метою усунення небезпеки для життя і здоров`я дитини.

Відтак, ОСОБА_1 не довела того, що її дії були спрямовані на усунення небезпеки, яка загрожує здоров`ю дитини, а посилання скаржника на необхідність поїздки за ліками для дитини є безпідставними, оскільки остання не надала доказів на підтвердження захворювання дитини, не клопотала про виклик та допит волонтерів, які, як вона стверджує, мали надати їй лікарські засоби в день складення протоколу про адміністративне правопорушення, а її твердження про вчинення адміністративно караного діяння у стані крайньої необхідності є надуманими, не підтвердженими жодними доказами та спрямованими на уникнення адміністративної відповідальності.

З урахуванням викладеного апеляційний суд констатує, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що 09 січня 2026 року виникла ситуація, яка спонукала ОСОБА_1 , яка не має посвідчення водія, керувати транспортним засобом, а тому доводи апеляційної скарги про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з вчиненням діяння особою у стані крайньої необхідності, відхиляє.

Посилання скаржника на відсутність суспільно небезпечних наслідків діяння особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, наявність неповнолітніх дітей, майновий та емоційний стан скаржника суд не бере до уваги, оскільки законодавство про адміністративні правопорушення не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання

У справі, що переглядається, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч. 5 ст. 126 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

У рішенні ЄСПЛ від 25 березня 2021 року по справі "Сміляніч проти Хорватії", Суд наголошує, що автомобілі можуть стати небезпечними через безвідповідальне чи необережне використання і можуть спричинити суспільну шкоду, тому держава повинна прагнути запобіганню ДТП, забезпечуючи за допомогою адекватних мір стримування та превентивних заходів дотримання відповідних правил, спрямованих на зниження ризиків небезпеки необережної, безвідповідальної поведінки під час дорожнього руху (п.76).

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованості відхилення судом першої інстанції клопотання про закриття провадження з огляду на стан крайньої необхідності є неспроможними, оскільки суд першої інстанції в повній мірі надав належну оцінку поясненням ОСОБА_1 та правомірно встановив відсутність підстав для застосування ст. 18 КУпАП, з огляду на що відмовив у задоволенні клопотання.

Таким чином, порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.

Суд апеляційної інстанції вважає викладений в постанові суду першої інстанції висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності об`єктивно і в повній мірі свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

При розгляді справи судом порушень статтей 279, 280КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до статті 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.

Підстав для скасування постанови суду та закриття провадження у справі немає.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 8 статті 294КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кравченко І.М. слід залишити без задоволення, а постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2026 року - без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кравченко Ілля Миколайович, залишити без задоволення.

Постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Л.П. Воронцова