Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №496/8101/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2460/26

Справа № 496/8101/24

Головуючий у першій інстанції Буран В. М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів Громіка Р.Д., Сегеди С.С.,

за участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Буран В.М., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі по тексту - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що згідно кредитного договору від 20.05.2008 року за № 2008-690/Ф03.16-078, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 27229,0 дол. США.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.03.2015 року у справі №239/15 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в розмірі 687321,53 грн., вирішено питання розподілу судових витрат. Вищевказане рішення від 17.03.2015 року відповідачем не виконано.

15.10.2019 року АТ «Укрсоцбанк» прийнято рішення за № 5/2019 про припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа Банк»), правонаступництво якого виникає з 15.10.2019 року.

12.08.2022 року позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

30.11.2022 року змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Позивач зазначив, що у зв`язку з невиконання рішення третейського суду у відповідача виникла заборгованість, яка розрахована на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та яка підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 493122,40 грн. та складається із: суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість у розмірі 102 194,35 грн.; суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість у розмірі 390 928,05 грн., також просило стягнути судові витрати.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету та підстав позову, зазначивши, що рішення Постійно діючого третейського суду постановлено у непідвідомчій йому справі, а тому нарахування боргу по ч. 2 ст. 625 ЦК України не може здійснюватися на недоведену суму боргу – на натуральне зобов`язання, оскільки не взяв до уваги, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, так як виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України сторони не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання, призначене на 28 квітня 2026 року учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином (а.с. 127-129).

Будь-яких клопотань щодо відкладення розгляду справи та/або розгляду справи за відсутності на адресу апеляційного суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на викладене, зважаючи на передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржене рішення відповідає зазначеним вимогам не в повному обсязі, за наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.05.2008 року за №2008-690/Ф03.16-078, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , на підставі якого останньому надано кредит у розмірі 27229,0 дол. США.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.03.2015 року у справі №239/15 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в розмірі 687321,53 грн., вирішено питання розподілу судових витрат. Вказане рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.03.2015 року відповідачем не виконано.

15.10.2019 року АТ «Укрсоцбанк» прийнято рішення за № 5/2019 про припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі по тексту - АТ «Альфа Банк»), правонаступництво якого виникає з 15.10.2019 року. 12.08.2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статусу АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Внаслідок невиконання рішення третейського суду у відповідача виникла заборгованість, яка розрахована на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, яка становить 493122,40 грн., з яких: 102194,35 грн. – сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість та 390928,05 грн. – сума заборгованості за інфляційними втратами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги АТ «Сенс Банк» про стягнення 3% річних на суму заборгованості за кредитним договором, яка стягнута рішенням третейського суду, та інфляційних втрат є безпідставними, оскільки рішення третейського суду, постановлене у непідвідомчій йому справі, а отже банк не зможе його примусово виконати, а самостійно воно боржником не виконане (протилежного суду не надано), тому існування такого рішення не може вважитися способом реалізації права банку на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості по кредитному договору, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення 3% річних та інфляційних витрат, адже вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми, розмір яких встановлено договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, АТ «Сенс Банк» просило стягнути з відповідача – ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, розраховану на підставі п. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 493122,40 грн, посилаючись на наявність рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.03.2015 року.

Вказаним рішенням задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 2008-690/Ф03.16-078 від 20.05.2008 року та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість по договору у розмірі 687321,53 грн. Зі змісту вказаного рішення також вбачається, що між сторонами була наявна угода про передачу спору на розгляд третейського суду про що прямо зазначено в ст. 6 договору кредиту (а.с. 28-29).

Наведене в свою чергу відповідачем по справі не заперечується та належними і обґрунтованими доказами в розумні положень ст.ст. 76, 77 ЦПК України не спростовується. Вказане рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.03.2015 року в судовому порядку у відповідності до визначених ст. 454 ЦПК України положень не оскаржувалося, тобто в даному випадку є законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зауважити щодо передчасних та помилкових висновків суду першої інстанції про ухвалене зазначеного рішення у непідвідомчій йому справі, посилаючись при цьому на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.03.2019 року у справі № 774/135/18, оскільки згідно змісту даної постанови, у справі вирішувалося питання щодо наявності правових підстав для скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 31.03.2015 року за заявою відповідної особи про скасування такого.

Натомість в даному випадку, вищевказане рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.03.2015 року у справі № 239/15, яким позивач також обґрунтовує заявлені позовні вимоги, в судовому порядку не оскаржувалося та дійсність такого учасниками справи не спростовувалась, а тому відповідно наведена судова практика не є релевантною в даному випадку спірним у цій справі правовідносинам, з огляду на обставини справи.

При цьому, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на висновки викладені Верховним Судом у постанові від 16.09.2015 року у справі №6-1203цс15 також є помилковими, з огляду на інший предмет спору та фактичні обставини справи, якими обґрунтовані заявлені вимоги у вказаній справі.

Натомість, як правильно встановлено судом першої інстанції, вказане рішення відповідачем по справі у добровільному порядку не виконано, матеріали справи не містять відомостей щодо виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань по повернення кредитних коштів за договором кредиту № 2008-690/Ф03.16-078 від 20.05.2008 року.

Окрім того, матеріали також не містять відомостей щодо вчинення ПАТ «Укрсоцбанк» чи в подальшому його правонаступником АТ «Сенс Банк», дій спрямованих на забезпечення виконання вказаного рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.03.2015 року у справі № 239/15 в примусовому порядку.

Відомості щодо звернення АТ «Сенс Банк» до суду із заявою про видачу виконавчого документу та подальшого відкриття виконавчого провадження, чи то відмови у видачі виконавчого документа в матеріалах справи також відсутні.

Положеннями ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23 «зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України. Будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Вказане судове рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі зроблено висновки, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого ст. 625 ЦК України.»

Таким чином, враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, судом першої інстанції зроблено правильний висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення заявлених АТ «Сенс Банк» позовних вимог, однак з помилкових мотивів, без врахування всіх фактичних обставин справи та відповідно наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.02.2026 року, враховуючи яку в даному випадку відсутні підстав для застосовування положень ч. 2 ст. 352 ЦК України щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі, з огляду на відсутність відомостей щодо пред`явлення позивачем виконавчого документа до виконання за наявності законного рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.03.2015 року, не скасованого у встановленому законом порядку, а також відсутності відомостей щодо відмови у видачі такого документу тощо.

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких підстав, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає нормам законодавства та підлягає зміні у мотивувальній частині, з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення – 11 травня 2026 року.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» – задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2025 року – змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 11 травня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ С.М. Сегеда