Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №477/546/23 — Миколаївський апеляційний суд

05.05.26

22-ц/812/919/26

Провадження № 22-ц/812/919/26 Суддя першої інстанції Саукова А.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 477/546/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Шурмі Є.М.,

за участі позивачки – ОСОБА_1 ,

представника позивачки – ОСОБА_2 ,

представниці відповідача – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року, повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Саукової А.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про витребування та визнання право власності на житловий будинок та земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

20 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , вимоги якого уточнила в подальшому, про витребування та визнання право власності на житловий будинок та земельну ділянку.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М., позивачка, маючи на той час прізвище « ОСОБА_5 », придбала у ОСОБА_6 за 631 250,00 грн житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 , з яких 505 000,00 грн сплатила за рахунок кредитних коштів, отриманих у Відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк» (далі – ВАТ «Ерсте Банк»).

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року у справі № 2-941 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ВАТ «Ерсте Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року у загальному розмірі 846 321,96 грн та судові витрати, на виконання якого 20 жовтня 2009 року судом видано виконавчі листи, а постановою державного виконавця від 30 жовтня 2009 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вказаного рішення суду.

До теперішнього часу позивачка та члени її сім`ї безперешкодно та без обмежень користуються вищевказаними об`єктами нерухомості, а про перехід права власності на них до інших осіб вона дізналась лише 24 лютого 2021 року, після отримання позову ОСОБА_4 та доданих до нього документів від Жовтневого районного суду Миколаївської області.

05 січня 2016 року між позивачкою та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб.

За результатами інвентаризаційних робіт позивачка отримала від Бюро технічної інвентаризації лист від 13 березня 2018 року № 2-788, у якому зазначено, що вартість тільки вказаних об`єктів нерухомості (без врахування вартості земельної ділянки) складає 881 491,00 грн та що їх власником станом на 28 грудня 2012 р року є ОСОБА_8 , тобто вона, та технічний паспорт на них від 13 березня 2018 року. Вказані дії також свідчать про її необізнаність про переоформлення права власності на зазначені об`єкти нерухомості на іншу особу.

Супровідним листом від 01 лютого 2021 року № 477/2267/20/997/2021 Жовтневий районний суд Миколаївської області направив ОСОБА_1 копії ухвали від того ж числа про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 477/2267/20 і позовної заяви відповідача про усунення перешкод в користуванні зазначеними житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою, які належать йому на праві власності, шляхом виселення її та неповнолітнього сина. Вказані документи позивачка отримала 24 лютого 2021 року.

З позову та доданих до нього документів ОСОБА_1 дізналася, що у постанові головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області від 04 червня 2013 року зазначено, що згідно договору № 15-0211/13 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (іпотека) від 18 березня 2013 року вказане майно передано на реалізацію Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» (далі – ТОВ «Укрспецторг групп»). 05 квітня 2013 року в приміщенні Миколаївської філії ТОВ «Укрспецторг групп» проводилися прилюдні торги Миколаївською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство юстиції», з реалізації предмета іпотеки по вул. Маяковського, 68 в с. Мішково-Погорілове Жовтневого району Миколаївської області, але не було реалізовано, у зв`язку з відсутністю покупців, згідно повідомлення від 05 квітня 2013 року вих. № 677.

Згідно протоколу № 12-0211/13 (H)-2 від 29 травня 2013 року iпотекодержатель – Акціонерне товариство «Ерсте Банк»(далі – АТ «Ерсте Банк») - скористався своїм правом, передбаченим частиною 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку», за результатами перших прилюдних торгів, надав згоду про придбання предмету іпотеки за початковою ціною 508 992,00 грн, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Цією ж постановою вищевказане майно передано Публічному акціонерному товариству «Ерсте Банк» (далі – ПАТ «Ерсте Банк») в рахунок погашення її боргу за кредитним договором у загальному розмірі 846 321.96 грн, після чого залишок її боргу по виконавчому документу становив 337 329,96 грн.

Копію цієї постанови позивачка не отримувала.

Також, державним виконавцем 04 червня 2013 року складено акт про реалізацію предмета іпотеки (та передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу), у якому окрім вищевказаної у постанові інформації вказано, що зазначені прилюдні торги визнані такими, що не відбулись у зв`язку із відсутністю зареєстрованих учасників (частина 4 статті 45 Закону України «Про іпотеку»), за стартовою (початковою) ціною 508 992 грн.

Свідоцтвом від 28 жовтня 2013 року ВТМ 443548, виданим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. на підставі вищевказаного акту, посвідчено, що Публічне акціонерне товариство «Фідокомбанк» (далі – ПАТ «Фідокомбанк»), яке є правонаступником ПАТ «Ерсте Банк», належать на праві власності вищевказані домоволодіння та земельна ділянка загальною вартістю 508 992,00 грн.

25 листопада 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» (далі – ПАТ «Фідобанк»), яке є повним правонаступником, в тому числі й ПАТ «Фідокомбанк», та ОСОБА_4 за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом електронного аукціону від 04 листопада 2020 року № UA-EA-2020-10-13-000010-b, укладено договір купівлі-продажу GL22N019141, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., за яким відповідач набув у власність усе вищевказане нерухоме майно за ціною 170 621,00 грн.

Після цього ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, оскільки ПАТ «Фідобанк» та його попередники з таким позовом з 28 жовтня 2013 року по 04 листопада 2020 року не звертались та не попередили його про наявність прав ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 не була повідомлена належним чином про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про початкову (стартову) ціну реалізації майна, внаслідок чого була позбавлена можливості прийняти у них участь, узгодити цю ціну з іпотекодержателем, виконати вимогу за основним зобов`язанням або за власним вибором придбати майно за ціною, приближеною до початкової (стартової), внаслідок чого зберегла би право власності на вищевказане майно за ціною, яка нижче розміру заборгованості за кредитним договором та рішенням суду. Прилюдні торги у ході виконавчого провадження відбулися за відсутності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування, оскільки у вищевказаному будинку зареєстрований та проживає син позивачки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому у 2013 році було 9 років, і він мав і має законне право користування ним. ОСОБА_1 була позбавлена можливості скористатися своїм правом на оскарження у суді результатів прилюдних торгів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених вимог, просила суд витребувати від ОСОБА_4 на її користь житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 . Визнати за позивачкою право власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 02 травня 2024 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ПАТ «Фідобанк».

Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що вимога позивачки про визнання за нею права власності на спірне майно є неналежним способом захисту, що є підставою для відмові у цій частині позовних вимог.

Належним доказом наявності порушення правил проведення прилюдних торгів, на думку суду, є наявність рішення суду за результатом розгляду скарги сторони виконавчого провадження на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку, передбаченому Розділом ІІ ЦПК України.

Щодо витребування майна, то суд дійшов висновку, що на підставі частини 2 статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, що має місце у цій справі.

Не погодившись з рішення суду, в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування житлового будинку та земельної ділянки, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовну вимогу про витребування житлового будинку та земельної ділянки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у позивачки наявні законні підстави для застосування такого засобу захисту її порушеного права власності на майно, як витребування його від відповідача у судовому порядку.

Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури та порядку прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Враховуючи те, що відповідач є вже другою особою, на яку переоформлене, поза волі позивачки та без її повідомлення про це, право власності на належне їй майно та те що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, позивачка обрала саме спосіб захисту її права, передбачений статтями 387, 388 ЦК України, як найбільш ефективний.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування майна, суд першої інстанції у порушення вимог процесуального законодавства ухилився від мотивувальної оцінки кожного наведеного позивачкою у позові аргументу. Пославшись на статтю 82 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 21 квітня 1999 року, статтю 74 цього ж Закону у редакції від 02 червня 2016 року та постанови Верховного Суду щодо оскарження допущених державним виконавцем порушень, він обмежився узагальненою констатацією.

Користуючись передбаченим частиною 3 статті 13 ЦПК України правами, позивачка вимушена була формулювати предмет позову саме таким чином, жоден наведений у позові довід щодо вчинених державним виконавцем порушень не отримав правової оцінки суду першої інстанції, який не виконав завдання вирішення спору по суті.

Не зрозумілим є посилання судом двічі на частину 2 статті 388 ЦК України. Суд не наводить ніякого власного правового висновку про те, чи є це підставою для відмови у задоволенні позову, по-друге, ці правові норми цілком зрозумілі та підлягають безумовному виконанню, але тоді, коли державний виконавець діє саме у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а не всупереч ньому, але для цього суд повинен був виснувати чи дійсно державний виконавець діяв з порушенням цього порядку, від чого суд ухилився.

ОСОБА_4 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_3 , надав відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідач зазначав, що докази надані позивачкою були у повній мірі досліджені судом та їм надана відповідна оцінка в оскаржуваному рішенні.

Договір купівлі-продажу ОСОБА_4 у Банку спірного майна визнано позивачкою, вказаний договір ніким не був оскаржений, не скасований судом– а відтак чинний.

Визнання позивачкою договору купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_4 є законним володільцем спірного житлового будинку та земельної ділянки, по суті нівелює її позовні вимоги до ОСОБА_4 , як до добросовісного набувача.

Зміст апеляційної скарги є аналогічним змісту позовної заяви, а доводи висловлені позивачкою у позовній заяві у повній мірі досліджено судом першої інстанції, за наслідками чого ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачкою.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі щодо скасування рішення суду першої інстанції взагалі не визначені, доводи про які йдеться за змістом апеляції є безпідставними та необґрунтованими.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від третьої особи не надходило.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року з позивачки на користь ВАТ «Ерсте Банк» стягнута заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року в загальному розмірі 846 321, 96 грн.

На виконання вищевказаного рішення суду, 20 жовтня 2009 року видано виконавчі листи.

Згідно постанови державного виконавця від 04 червня 2013 року, з метою виконання рішення суду від 24 вересня 2009 року №2-941, 26 січня 2011 року, актом опису та арешту майна боржника серії АА №595354 було описано майно позивачки, а саме житловий будинок загальною площею 286, 9 кв. м та земельна ділянка, площею 0, 15 га, кадастровий номер 4823383001:03:050:0066, що розташовані по АДРЕСА_1 та передано на реалізацію ТОВ «Укрспецторг групп».

05 квітня 2013 року в приміщенні Миколаївської філії ТОВ «Укрспецторг групп» проводилися прилюдні торги Миколаївською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство юстиції», з реалізації предмета іпотеки по вул. Маяковського, 68 в с. Мішково-Погорілове Жовтневого району Миколаївської області, але не було реалізовано у зв`язку з відсутністю покупців, згідно повідомлення від 05 квітня 2013 року вих. № 677.

Згідно протоколу від 29 травня 2013 року № 12-0211/13 (H)-2 iпотекодержатель - АТ «Ерсте Банк» - скористався своїм правом, передбаченим частиною 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку», за результатами перших прилюдних торгів, надав згоду про придбання предмету іпотеки за початковою ціною 508 992,00 грн, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Цією ж постановою вищевказане майно передано у власність ПАТ «Ерсте Банк» в рахунок погашення боргу позивачки перед ПАТ «Ерсте Банк» за виконавчим листом, виданим 20 жовтня 2009 року Вітовського районного суду Миколаївської області по справі № 2-941. Зазначено про залишок боргу по виконавчому документу у сумі 337 329,96 грн.

Актом про реалізацію предмета іпотеки (та передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу) від 04 червня 2013 року на підставі протоколу придбання предмету іпотеки іпотекодержателем від 29 травня 2013 №15-0211/13(Р)-2 у власність ПАТ «Ерсте Банк» передане спірне майно, що на праві власності належало позивачці в рахунок погашення її боргу за виконавчим листом, виданим 20 жовтня 2009 року Вітовським районним судом № 2-941.

На підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 04 червня 2013 року, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. 28 жовтня 2013 року видано свідоцтво ВТМ 443548, яке зареєстровано в реєстрі за № 1588, яким посвідчено, що ПАТ «Фідокомбанк», яке є правонаступником ПАТ «Ерсте Банк» належить на праві власності майно, загальною вартістю 508 992 грн, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , та складається з житлового будинку та земельної ділянки для його обслуговування, що раніше належало позивачці.

Згідно протоколу електронного аукціону від 04 листопада 2020 року № UA-EA-2020-10-13-000010-b, за результатом відкритих торгів переможцем є відповідач (лот: житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ).

25 листопада 2020 року між ПАТ «Фідокомбанк», яке є правонаступником ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_4 , відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 04 листопада 2020 року № UA-EA-2020-10-13-000010-b, укладений договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 286, 9 кв. м та земельної ділянки площею 0, 15 га, кадастровий номер 4823383001:03:050:0066, що розташовані по АДРЕСА_1 , які належали продавцеві на підставі свідоцтва, виданого 28 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. за реєстровим № 1588.

Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим номером № 2340. На виконання договору купівлі-продажу покупцеві передане майно відповідно до акту приймання – передачі нерухомого майна від 25 листопада 2020 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 25 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. здійснено державну реєстрацію права власності відповідача на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина 1 статті 388 ЦК України (тут і далі – в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2 статті 388 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України).

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який надалі було підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що нерухоме майно набуто ОСОБА_4 , як учасником-переможцем електронних відкритих торгів (аукціону) від 11 листопада 2020 року. Власником активів (майна) в протоколі електронного аукціону зазначено ПАТ «Фідобанк».

При зверненні до суду з позовом, позивачка зазначала, що ПАТ «Фідобанк» набув право власності на спірне майно внаслідок проведення 28 жовтня 2013 року державним виконавцем прилюдних торгів з продажу спірного майна з порушенням вимог закону, зокрема, вона була не повідомлена належним чином про дату, час і місце проведення прилюдних торгів та ціну реалізації майна; торги відбулися без попереднього дозволу органу опіки та піклування; вона була позбавлена можливості оскаржити в суді результати прилюдних торгів; прилюдні торги відбулися за відсутності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначені торги проводились на примусове виконання судового рішення від 24 вересня 2009 року про стягнення з позивачки на користь ВАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року в загальному розмірі 846 321, 96 грн. За наслідками проведених 28 жовтня 2013 року торгів ПАТ «Фідобанк» стало власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 .

Отже спірне нерухоме майно перейшло від одного власника ОСОБА_10 до іншого власника – ВАТ «Ерсте Банк».

Застосовуючи положення частини 2 статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд першої інстанції мав на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки, відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 295/3225/17, від 07 травня 2022 року у справі № 640/14276/17.

Матеріали справи не містять доказів, на підтвердження того, що позивачка зверталася до суду з позовом про визнання зазначених прилюдних торгів недійсними, а відтак ВАТ «Ерсте Банк» правомірно набуло право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 .

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що за відсутності судового рішення про визнання недійсними прилюдних торгів, проведених на підставі судового рішення, відсутні підстави вважати, що це спірне майно вибуло з володіння власниці ОСОБА_8 поза її волею.

Реалізуючи право власності ВАТ «Ерсте Банк» 25 листопада 2020 року виставив спірне майно, як лот на електронний аукціон, за результатами проведення якого ОСОБА_4 придбав житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 , як переможець аукціону, та за наслідками проведення якого було укладено між сторонами договір купівлі-продажу цього майна.

Проведення цього електронного аукціону позивачка не оскаржувала, доводів, які б свідчили про недобросовісність ОСОБА_4 , як набувача спірного майна, позов не містить. За такого, відсутні підстави для витребування нерухомого майна - житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 4823383001:03:050:0066 по АДРЕСА_1 , від останнього набувача – ОСОБА_4 , в порядку, визначеному статті 388 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції правової оцінки вчинених державним виконавцем порушень при проведенні прилюдних торгів, то вони відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

У частині 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації..

Згідно з частинами 1, 2 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом, зокрема, проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У частинах 1-4 статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов`язані з призначенням суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем. Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем. У разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов`язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Відповідно до частин 1 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" Реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. .

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц зроблено висновок, що:

"Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною 7 статті 24, частиною 4 статті 26, частиною 3 статті 32, частиною 3 статті 36, частиною 2 статті 57, статтями 55, 85).

Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц , від 15 лютого 2020 року у справі № 367/6231/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 вказано, що:

"державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, у тому числі й оцінку та уцінку майна, на яке звернуто стягнення, - статті 58, 62 Закону № 606-ХІV, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (пункт 5.11 Інструкції № 74/5). Дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статті 55, 85 цього Закону). Отже, незаконність дій державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV щодо проведення оцінки майна, визначення його вартості чи оцінки (уцінки) до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом».

При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року N 68/5, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6).

Отже, дії виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення торгів, мають самостійний спосіб оскарження, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) зроблено висновок, що:

"за усталеною практикою суду касаційної інстанції, для визнання судом електронних торгів недійсними обов`язковими умовами є наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи вплинули ці порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Отже, проведення електронних торгів з порушенням вимог законодавства є підставою для визнання таких торгів недійсними винятково за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, та у разі якщо такі порушення вплинули на результати торгів». Доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює торги.

Отже, при звернення до суду з позовом, позивачка зазначала про порушення своїх прав іпотекодавця як з боку державного виконавця так і при підготовці та проведення прилюдних торгів 28 жовтня 2013 року з продажу спірного майна з порушенням вимог закону.

Між тим, особливістю справи, що переглядається, є те, що ОСОБА_1 в установлений законом спосіб не оскаржила дії державного виконавця у строки визначені Законом «Про виконавче провадження», а також не вирішувала питання про визнання недійсними прилюдних торгів.

При цьому, апеляційний суд критично відноситься до тверджень позивачки, що про проведені прилюдні торги вона дізналася у лютому 2021 року, оскільки, по-перше, позивачка знала, що існує судове рішення за яким з неї стягнуто суми боргу, повинна була розуміти, що спірне нерухоме майно перебуває в іпотеці і, у разі неповернення боргів, стягнення буде звернено на іпотечне майно; по-друге, матеріали справи містять постанову державного виконавця від 11 березня 2015 року про відкриття виконавчого провадження (ВП № 46813515) на виконання зазначеного рішення суду з сумою боргу у розмірі 337 329.96 грн (з урахуванням стягнутої суми в результаті прилюдних торгів, за якими вартість нерухомого майна, що перейшла банківській установі в рахунок складає 508 992 грн). В рамках цього виконавчого провадження постановою державного виконавця від 22 листопада 2016 року звернуто стягнення на заробітну плату ОСОБА_8 , яка на той час, як зазначив державний виконавець, була працівником ТОВ «ДОКА-НАФТА». Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивачка була обізнала про хід примусового виконання судового рішення від 24 вересня 2009 року.

У частинах 1, 3 статті 12, частинах 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів. При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог норм законодавства при проведенні електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів, чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Доводи позивача щодо незаконності проведеного приватним виконавцем опису та арешту майна боржника, оцінки майна мають самостійний спосіб оскарження та повинні розглядатись судом у порядку, встановленому розділом VII ЦПК України.

Інші доводи скарги правильних висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують.

Оскільки суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про витребування спірного майна, оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без змін.

Оскаржуване рішення в іншій частині не оскаржується сторонами, а тому законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевірялись.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України в цій частині скасуванню не підлягає.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 11 травня 2026 року.