Постанова від 07 травня 2026 р. у справі №446/919/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 446/919/25 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І.

Провадження № 22-ц/811/2970/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Чижа Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 липня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Кам`янка-Бузький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, військова частина НОМЕР_1 ; Міністерство оборони України, про оголошення фізичної особи померлою,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою.

Заява обгрунтована тим, що її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 вважається зниклим безвісти з 30.08.2024, а його зникнення безвісти пов`язане із захистом Батьківщини. Оскільки вже понад півроку відсутні будь-які відомості щодо місця перебування військовослужбовця вона змушена звернутись до суду із заявою про оголошення її сина померлим. Оголошення у судовому порядку сина померлим необхідно заявниці для державної реєстрації смерті померлої особи, та в подальшому для отримання спадщини після його смерті та одноразової грошової допомоги. Від встановлення факту загибелі військовослужбовця під час виконання бойового завдання внаслідок збройної агресії російської федерації проти України залежить виникнення та реалізації особистих майнових та немайнових прав заявниці, як члена сім`ї загиблого, через що змушена звернутись до суду, оскільки іншої можливості вирішення даної справи, а саме у позасудовому порядку неможливе.

На підставі наведеного просила задовольнити її заяву та оголосити ОСОБА_2 померлим, дату його смерті вважати ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем смерті населений пункт Торецьк Бахмутського району Донецької області України та вважати, що загибель солдата ОСОБА_2 пов`язана із захистом Батьківщини та настала під час безпосередньої участі у бойових діях.

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28.07.2025заяву ОСОБА_1 , задоволено повністю.

Оголошено померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, Львівська область, м. Львів, зареєстрований за адресою Україна, Львівська область, Львівський район, с. Великосілки, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Торецьк Донецької області, Україна, під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Рішення суду оскаржила військова частина НОМЕР_1 , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що із переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською федерацією затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, з врахуванням змін на момент розгляду даної справи, убачається, що Торецька міська територіальна громада за винятком с. Залізне, с-ще Курдюмівка, с-ще Озарянівка, с-ще Південне, с-ще Північне, с-ще Шуми, с. Юр`ївка з 24.02.2022 входить до відповідного переліку територій України, на яких не закінчені бойові дії станом на 28.07.2025, тобто на день прийняття оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим, з урахуванням конкретних обставин справи, розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення військовослужбовця померлим можливо лише від дня закінчення активних бойових дій на вказаній території. Зокрема, пунктом 3 Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначено, що з 07.08.2024 Торецька міська територіальна громада за винятком м. Залізне, с-ще Курдюмівка, с-ще Озарянівка, с-ще Південне, с-ще Північне, с-ще Шуми, с. Юр`ївка відноситься до Території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси. Більше того, військова частина НОМЕР_1 на час подання апеляційної скарги продовжує оборону міста Торецьк Донецької області, що спростовує висновки суду першої інстанції. Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням вимог п.1, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України.

Просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні заяви відмовити.

Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності, а фіксування судового процесу згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що заявниця ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва народження серії НОМЕР_2 від 12.09.2024.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 батько ОСОБА_2 – ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_2 був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .

Із корінця № 363 сповіщення сім`ї безвісти зниклого від 07.09.2024 вбачається, що солдат ОСОБА_2 вірний присязі, виконуючи бойове завдання по захисту Батьківщини, зник безвісти 30.08.2024 в районі н.п.Торецьк Донецької області.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2024 № 2251 вирішено вважати встановленим, що солдат ОСОБА_2 зник безвісти 30.08.2024 в районі н.п. Торецьк Донецької області у зв`язку з воєнними діями, у бойовій обстановці, під час виконання ним обов`язку військової служби та бойових завдань із забезпечення оборони України. Вирішено вважати встановленим, що зникнення безвісти ОСОБА_2 не пов`язане із добровільною здачею у полон, самовільним залишенням військової частини, вчиненням ним будь якого кримінального, адміністративного або дисциплінарного правопорушення, порушенням заходів безпеки або інших протиправних дій.

10.09.2024 органами поліції зареєстровано кримінальне провадження за фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 , який проходив службу у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з ЄРДР від 10.09.2024.

Зазначені вище обставини справи також підтверджується копіями інформації з розшукового обліку МВС.

Як вбачається з листа ДП «Український національний центр розбудови миру» від 29.04.2025, у підприємства відсутні відомості про перебування ОСОБА_2 в полоні.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Статтею 306 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Оголошення фізичної особи померлою – це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті, що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.12.2024 в справі № 755/11021/22 вирішила виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою у разі, якщо є підстави припускати про вірогідну смерть (загибель) особи на території, на якій велись активні бойові дії.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія, хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.

Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи. На цьому наголошено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 177/11/20, від 07.11.2023 у справі № 607/159/23.

У постановах від 26.04.2023 у справі № 337/3725/22, від 29.03.2023 у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).

Разом із тим суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою (див. постанови Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 148/1207/22, від 04.06.2025 у справі № 591/11696/23, від 18.12.2025 у справі № 357/16463/24).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що докази, які долучені до заяви про оголошення фізичної особи померлою, не містять жодних суперечностей щодо обставин зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 та дають можливість зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 30.08.2024 під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у населеному пункті Торецьк Донецької області.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та звертає увагу, що по суті вирішеної заяви ОСОБА_1 військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі не доводить, що у суду були відсутні достатні підстави вважати, що на основі доказів у цій справі ОСОБА_2 з надзвичайно великою вірогідністю є дійсно померлим (загиблим).

Натомість військова частина НОМЕР_1 покликається на те, що територія, на якій відбулась вірогідна загибель військовослужбовця ОСОБА_2 , на момент такої події, відповідно до п. 3 Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відносилася до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про оголошення безвісті зниклої особи померлою на підставі частини другої статті 46 ЦК України.

Оцінюючи вказані доводи військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів виходить з такого.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» від 28.02.2025 № 376 підтверджено, що у Торецькій міській територіальній громаді, за винятком сел Озарянівка, Курдюмівка та ОСОБА_4 , бойові дії тривали з 24.02.2022 по 06.08.2024 (п. 2 Наказу), а з 07.08.2024 Торецька міська територіальна громада за винятком с-ще Дружба, м. Залізне, с-ще Курдюмівка, с. Леонідівка, с-ще Неліпівка, с-ще Нью-Йорк, с-ще Озарянівка, с-ще Південне, с-ще Північне, с-ще Шуми, с. Юріївка, є територією активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (пункт 3 Наказу).

Апеляційний суд нагадує, що у справі № 755/11021/22, формулюючи висновки, Велика Палата Верховного Суду виходила з того (див. пункт 45 постанови), що у частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).

Велика Палата Верховного Суду для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовувала телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права (див. пункти 58-61 постанови Великої Палати Верховного Суду).

У пунктах 62, 65, 66 постанови від 11.12.2024 у справі № 755/11021/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала: «Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

У чинному ЦК України видозмінену до реалій незалежної України статтю 21 законодавець виклав у статті 46 без істотних змін, доповнивши її у частині другій реченням другим з наведенням спеціального правила із вказівкою на право суду (з урахуванням конкретних обставин) оголосити фізичну особу померлою до спливу дворічного строку, але не раніше спливу шести місяців.

Законодавець доповнив чинний ЦК України реченням другим частини другої статті 46 ЦК України задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа – з надзвичайно великою вірогідністю – є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу».

У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку: «… шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість» (див. пункт 82 постанови).

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України та наголосила, що під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості. Оскільки в умовах російської агресії, яка триває на території України, ситуація в країні залишається недостатньо стабільною, будь-які правові рішення повинні бути чутливими до складних життєвих обставин, у яких опинилися люди.

Зміст наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2024 № 2251 свідчить про достеменне встановлення обставин загибелі солдата ОСОБА_2 в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області у ході бойових дій під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаної із захистом Батьківщини. Зі слів очевидців внаслідок обстрілу реактивними снарядами військовослужбовець ОСОБА_2 отримав вогнепально-осколкові поранення голови та тулуба, внаслідок чого відразу впав на землю, не подаючи ознак життя. Встановлено, що евакуювати тіло ОСОБА_2 не видавалось можливим у зв`язку із інтенсивністю обстрілів зі сторони збройних формувань російської федерації. У наказі наведено географічні координати місця, де ОСОБА_2 загинув та де залишилось його тіло через неможливість проведення операції з метою евакуації тіла внаслідок ведення противником постійних обстрілів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зазначені доводи військова частина НОМЕР_1 не дають підстав для скасування законного і справедливого судового рішення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 08.05.2026

Головуючий

Судді