Постанова від 07 травня 2026 р. у справі №943/1987/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 943/1987/24 Головуючий у 1 інстанції: Кос І. Б.

Провадження № 22-ц/811/3413/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: Л.М. Чиж

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 04 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в:

10.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просив позбавити відповідачку батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову ОСОБА_1 покликався на те, що він з відповідачкою перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, в яких у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що виконкомом Поршнянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 26.06.2012 року було зроблено відповідний актовий запис за №8. Батьком дитини записано його, а матір?ю - відповідачку ОСОБА_2 . Після народження сина сторони проживали разом та вели спільний побут як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, а у 2017 році вони разом з дитиною переїхали проживати в м. Івано-Франківськ. Однак, подальше спільне сімейне життя між ними не склалося. У 2019 році вони фактично припинили шлюбні відносини, а їх спільний син залишився проживати з ним. При цьому, впродовж більше п?яти років відповідачка ухиляється від виконання своїх обов?язків щодо виховання спільної дитини, що проявляється у відсутності будь-якого піклування про розвиток сина, відсутності будь-якого спілкування з дитиною та відсутності її участі в утриманні дитини. На даний час ОСОБА_4 навчається у Ліцеї №16 м. Івано-Франківськ . При цьому, активну участь у шкільному житті сина бере лише він. Натомість, мати ОСОБА_2 не цікавиться навчанням дитини і не підтримує зв?язок з класним керівником, у вихованні дитини участі не бере, на батьківські збори не з?являється. Також декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від імені та в інтересах дитини укладено ним ( ОСОБА_1 ), який супроводжує сина до медичного закладу, надає допомогу при амбулаторному лікуванні дитини, контактує з лікарем-педіатром щодо забезпечення належного стану його здоров?я. Крім того, згідно психологічної характеристики психоемоційного стану дитини та сімейних відносин щодо сина ОСОБА_4 , зокрема стосунків з матір?ю, в ході розмови з психологом вдалося встановити, що син проживає тільки з батьком, а з родиною по лінії матері у хлопця зв?язку немає, з мамою не живе і вона ним не цікавиться, останній раз дзвонила йому влітку 2023 року, а після переїзду мами, він вирішив, що буде жити з татом, наявні теплі та довірчі стосунки з батьком, присутні негативні переживання, пов?язані з мамою, наявне відчуття покинутості мамою. Оскільки відповідачка систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини та протягом тривалого часу не спілкується і не цікавиться сином, як і не приймає жодної участі у його вихованні та матеріальному утриманні, просив позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував долучені ним до матеріалів справи докази, які поза розумним сумнівом підтверджують факт свідомого та винного ухилення відповідачки від участі у вихованні ОСОБА_4 . При цьому, відповідачка не надала суду належних та достатніх доказів на спростування встановлених матеріалами справи обставин, які свідчать про те, що остання не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення та не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Відмовляючи у задоволенні позову, суд не врахував пояснення ОСОБА_4 , надані ним в судовому засіданні щодо підтримання позовної заяви про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього з підстав, що з мамою він не спілкується більше чотирьох років. Зазначає, що після відкриття провадження у справі відповідачка подала клопотання про розгляд справи без її участі, в якому визнала, що вона дійсно не займається вихованням сина ОСОБА_4 впродовж тривалого часу. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні суд покликався на те, що відповідачка хворіє та перебуває у лікарні, її місцезнаходження невідоме, а тому суд позбавлений можливості встановити винну та свідому поведінку відповідачки щодо її ухилення від виховання дитини. Однак, зазначені обставини не підтверджено належними доказами, а відтак не підлягали врахуванню судом під час ухвалення рішення. Крім того, фактичне місце проживання відповідачки не є обставиною, що входить до предмета доказування у даній справі, а тому не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначає, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 сам по собі суперечить як його мотивувальній частині, так і обставинам, які підтверджено в сукупності зібраними у справі доказами, що свідчать про ухилення відповідачки від участі у вихованні та утриманні дитини. Враховуючи наведене, вважає, що зазначений висновок не підлягає врахуванню судом, оскільки є необгрунтованим та таким, що не відповідає інтересам дитини.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задоволити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити.

Інші учасники, які беруть участь у справі, не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому колегія суддів вважає, що розгляд справи слід проводити без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до положень ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зазначив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька (матері) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17).

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення ч. 6 ст. 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 26.06.2012 року, актовий запис №8.

Сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_2 , але фактично проживає по АДРЕСА_3 разом зі своїм сином ОСОБА_4 , який на даний час є учнем Ліцею №16 Івано-Франківської міської ради, де навчається з 2022 року.

Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована по АДРЕСА_4 , однак за вказаною адресою не проживає.

Згідно довідки від 02.08.2024 року, виданої директором початкової школи №8 міста Івано-Франківськ №82 Іриною Чміль, ОСОБА_4 дійсно навчався у даному навчальному закладі в період з 01.09.2018 року по 03.06.2022 року, де впродовж навчання дитини в школі батько ОСОБА_1 брав активну участь у житті класу та школи. Мати хлопчика, ОСОБА_2 навчанням та вихованням дитини не цікавилася.

Відповідно до характеристики, наданої адміністрацією Ліцею №16 Івано-Франківської міської ради, учень 7-В класу ОСОБА_4 навчається в даному ліцеї з 2022 року. Батько ОСОБА_1 бере активну участь у житті класу, допомагає у організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям сина, забезпечує відвідування навчальних екскурсій.

Як убачається з листа КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» Івано-Франківської міської ради №516/69 від 31.07.2024 року, ОСОБА_4 перебуває під спостереженням в СП «Міська дитяча поліклініка», декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від імені та в інтересах дитини укладено з батьком ОСОБА_1 , який супроводжує сина до медичного закладу, надає допомогу при амбулаторному лікуванні дитини, контактує з лікарем-педіатром щодо забезпечення належного стану здоров?я дитини.

На підставі психологічної характеристики психоемоційного стану дитини та сімейних відносин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої Центром психологічного допомоги дітям «Серденько» від 25.07.2024 року, встановлено, що дитина проживає тільки з батьком, а з родиною по лінії матері у хлопця зв?язку немає, з мамою не живе і вона ним не цікавиться; останній раз дзвонила йому влітку 2023 року, а після переїзду мами, він вирішив, що буде жити з татом; наявні теплі та довірчі стосунки з батьком; наявні негативні переживання, пов?язані з мамою; наявне відчуття покинутості мамою.

Відповідно до листа Служби у справах дітей Золочівського району Львівської області №01-09/54 від 04.04.2025 року, під час обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 , останньої не було вдома. Зі слів її бабусі, жінка не проживає за адресою АДРЕСА_4 , а проживає без реєстрації в іншому місці, на даний час хворіє, перебуває у лікарні. Надати актуальну адресу проживання відповідачки бабуся відмовилась. 22.04.2025 року в ході телефонної розмови з ОСОБА_2 жінка не заперечила проти позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , додавши, що з сином ОСОБА_6 вона спілкувалася близько чотирьох років назад, її не цікавить ні колишній чоловік, ні «ця дитина», «нехай робить, що хоче». Мама у грубій формі висловилась з приводу того, що ніхто не в праві «читати їй моралі», «найбільше хоче, щоб її перестали турбувати».

Згідно висновку Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №673 від 13.06.2025 року, розглянувши на засіданні комісії первинні матеріали справи, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини від 14.05.2025 року, з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дитини, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач покликався на те, що відповідачка з 2019 року самоусунулася від виконання покладених на неї батьківських обов`язків, проживає окремо, не навідується до сина, не цікавиться його життям, не бере участі у його вихованні, що, на думку сторони позивача, є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано належних та достатніх доказів на підтвердження умисної винної поведінки відповідачки, спрямованої на її свідоме ухилення від участі у вихованні та піклуванні про дитину, що є єдиною підставою для застосування до неї такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. При цьому, суд враховував, що обставин, які б характеризували відповідачку ОСОБА_2 як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, у справі не встановлено. Аналізуючи надані в судовому засіданні пояснення дитини ОСОБА_4 , суд вважав, що останній може бути вразливим до маніпуляцій зі сторони дорослих, зважаючи на проживання з батьком та його залежність від нього, а також спотворену думку дитини в справі про позбавлення його матері батьківських прав, яку він сформував під впливом батька, зокрема з метою виключення необхідності отримання дозволів від мами, зважаючи і на те, що аналогічні пояснення надавав у судовому засідання сам же позивач, пояснивши суду мету подання ним позову. Крім того, суд враховував подане відповідачкою клопотання про розгляд справи у її відсутності від 30.09.2024 року, в якому вона зазначила, що тривалий час не займається вихованням сина, однак вважав таке неправозгідним, таким, що суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає встановленим судом обставинам та зібраним у справі доказам, які в сукупності не дають підстав для висновку про самоусунення відповідачки як матері від виховання дитини та умисне, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Крім того, позивач не довів перед судом, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав щодо неї.

При цьому, колегія суддів враховує, що непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з них , оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом встановлено обставини неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та така неналежна поведінка матері щодо сина не може залишатися поза увагою суду.

Згідно абз. 2 п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року (зі змінами і доповненнями, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №20 від 19 грудня 2008 року), зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 04 вересня 2025 року залишити без змін.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 08 травня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра