Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №466/11192/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/11192/23 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 22-ц/811/2202/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У жовтні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ ФК «ЄАПБ») звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №509711488 в розмірі 75798,67 грн., з яких: 20590,60 грн. – сума заборгованості по основному боргу; 55208,07 грн. – сума заборгованості по процентам, а також судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 02.08.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №509711488.

28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

31.12.2020 року додатковою угодою №26 до договору факторингу сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.

Відповідно до реєстру боржників №157 від 26.10.2021 року до договору факторингу №28/1118-01, перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №509711488.

20.10.2022 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передає (відступає) ТОВ ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.

Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 06.03.2023 року до договору факторингу №20102022 від 20.10.2022 року, ТОВ ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у сумі 75798,67 грн., з яких: 20590,60 грн. – сума заборгованості по основному боргу; 55208,07 грн. – сума заборгованості по процентам.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, відповідач має перед позивачем непогашену заборгованість у вказаному розмірі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором №509711488 в розмірі 75798,67 грн., з яких: 20590,60 грн. – сума заборгованості по основному боргу; 55208,07 грн. – сума заборгованості за процентами, та судовий збір в розмірі 2684 грн.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаного позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що нараховані йому проценти за користування кредитними коштами є несправедливими та непропорційними відносно тіла кредиту, умови кредитного договору щодо розміру процентів за користування кредитом, враховуючи норми Закону України «Про захист прав споживачів», суперечать принципу добросовісності і його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Звертає увагу, що розмір нарахованих процентів – 55208,07 грн. є непропорційно великим і майже в три рази перевищує тіло кредиту – 20579,6 грн.

Додає, що своїм рішенням суд не сприяв сторонам у здійсненні їхніх прав, не врахував можливість зменшення розміру неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Покликаючись, на п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначає, що він як військовослужбовець має пільги на звільнення від сплати процентів за користування кредитом.

При цьому, зазначає, що він визнає лише тіло кредиту в сумі 20579,60 грн.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 07.04.2026 року, є дата складення повного судового рішення – 17.04.2026 року.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.08.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) укладено договір кредитної лінії №509711488, відповідно до якого кредитодавець зобов`язувався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

За умовами договору: строк кредитування – 1-30 днів (з можливістю продовження строку); реальна річна процентна ставка – 649% річних; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту – 839,50% річних.

Сторони погодили розмір процентів за користування кредитом та порядок їх нарахування.

Зазначений договір укладений між сторонами дистанційно в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (клієнт) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор) укладено договір факторингу №28/1118-01.

Додатковою угодою №26 від 31.12.2020 року до договору факторингу сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.

Відповідно до договору факторингу №28/1118-01, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до реєстру боржників №157 від 26.10.2021 року до договору факторингу №28/1118-01, перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №509711488.

20.10.2022 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (клієнт) та ТОВ ФК «ЄАПБ» (фактор) укладено договір факторингу №20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передає (відступає) ТОВ ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.

Згідно з п.1.1 договору факторингу, «Боржник» - фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право грошової вимоги до якої уступається за цим договором.

Згідно з п.1.2 договору факторингу, «Кредитний договір» - кредитний договір, укладений між первісним кредитором, яким є ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», і боржником, право грошової вимоги за яким отримав клієнт на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між клієнтом та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», при цьому: боржником за кредитним договором є фізична особа та кредит не забезпечується заставою. Перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до цього договору, а саме: в реєстрах прав вимог.

Згідно з п.1.3 договору факторингу, «Право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі право грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 06.03.2023 року до договору факторингу №20102022 від 20.10.2022 року, ТОВ ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №509711488 у сумі 75798,67 грн., з яких: 20590,60 грн. – сума заборгованості по основному боргу; 55208,07 грн. – сума заборгованості по процентам.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання згідно умов договору кредитної лінії не виконував у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше, він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Укладений 02.08.2021 року договір кредитної лінії №509711488 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , останнім був підписаний одноразовим ідентифікатором MNV45VJ, 02.08.2021 року о 14:50:53, без жодних застережень щодо його умов.

Після підписання договору, ОСОБА_1 надано в кредит кошти сімома траншами в загальному розмірі 22000 грн., а саме: 02.08.2021 року – 8100 грн.; 03.08.2021 року – 3100 грн.; 04.08.2021 року – 2450 грн.; 05.08.2021 року – 3300 грн.; 07.08.2021 року – 1100 грн.; 10.08.2021 року – 2000 грн.; 12.08.2021 року – 1950 грн., строком на 20 днів (дисконтний період) з можливістю його продовження. Умовами договору сторонами погоджено розмір процентної ставки, а саме: 486,26 % річних (1,33% в день від суми кредиту) – дисконтний період; 620,50% річних (1,70% в день від суми кредиту) – базова процентна ставка; 839,5% річних (2,30% в день від суми кредиту) – процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту.

Пунктом 1.12.1 договору сторони погодили максимальний строк користування кредитом, а саме, не більше ніж 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

В періоді з 02.08.2021 року по 22.08.2021 року (дисконтний період), ОСОБА_1 не повернув первісному кредитодавцю тіло кредиту та нараховані проценти, у зв`язку з чим, на підставі п.1.12 договору було продовжено строк дії кредитної лінії з нарахуванням процентів за ставкою, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, який знаходиться в системі «Електронний суд», ОСОБА_1 24.08.2021 року здійснив часткове погашення заборгованості на суму 3500 грн., з яких: 451,20 грн. зараховані на погашення тіла кредиту та 3048,80 грн. зараховані на погашення процентів. 25.08.2021 року ОСОБА_1 здійснив часткове погашення заборгованості на суму 1830 грн., з яких: 958,20 грн. зараховані на погашення тіла кредиту та 871,80 грн. зараховані на погашення процентів.

Таким чином, за весь період користування кредитними коштами, ОСОБА_1 погасив заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1409,40 грн., не погашеним тіло кредиту залишилося в розмірі 20590,60 грн.

Згідно доводів апеляційної скарги та письмових пояснень, даних представником ОСОБА_1 , він визнає тіло кредиту в сумі 20579,60 грн.

В період з 02.08.2021 року по 19.12.2021 року заборгованість ОСОБА_1 за процентами з урахування часткового погашення заборгованості, склала 55208,07 грн.

Колегія суддів звертає увагу на граничний строк продовження користування кредитом, передбачений умовами договору, а саме: 90 днів з моменту закінчення дисконтного періоду, який припадає на 20.11.2021 року.

Отже, в період з 21.11.2021 року по 19.12.2021 року кредитодавець ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» безпідставно нарахував ОСОБА_1 проценти на суму 13733,82 грн., на що суд першої інстанції уваги не звернув, тому оскаржуване рішення необхідно змінити, зменшивши розмір стягуваної заборгованості з 75798,67 грн. до 62064,85 грн., за рахунок зменшення розміру стягуваних процентів: з 55208,07 грн. до 41474,25 грн.

Щодо посилання відповідача на положення п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів звертає увагу, що пільги, передбачені згаданою статтею Закону, на відповідача поширюються з 14.02.2023 року, оскільки саме з цього часу він проходить військову службу за контрактом та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

В частині доводів відповідача про несправедливість умов кредитного договору щодо нарахованих процентів, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч.ч.5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем не заявлялось зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Враховуючи умови укладеного між сторонами договору, погоджений розмір процентів, колегія суддів не вбачає підстав вважати нараховані кредитодавцем проценти, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів або порушують принцип рівності сторін договору.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції – змінити, зменшивши розмір стягуваної з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №509711488 з 75798,67 грн. до 62064,85 грн., з яких: 20590,60 грн. – сума заборгованості по основному боргу; 41474,25 грн. – сума заборгованості за процентами.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України та ураховуючи наслідки розгляду справи апеляційним судом – часткове задоволення позову (82%), судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви, які підлягають стягненню з відповідача, становлять 2200,88 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (82%), а судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, які підлягають стягненню з позивача, становлять 817,56 грн., пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено (18%).

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У зв`язку з тим, що на відповідача покладено більшу суму судових витрат, йому необхідно сплатити на користь позивача 1383,32 грн. (2200,88 грн. – 817,56 грн.), тому оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат також підлягає зміні. В решті, рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та розміру судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», змінити, зменшивши розмір стягуваної заборгованості за кредитним договором №509711488 до 62064 гривень 85 копійок, з яких: 20590 гривень 60 копійок – сума заборгованості по основному боргу; 41474 гривень 25 копійок – сума заборгованості за процентами, та зменшивши розмір стягуваного судового збору до 1383 гривень 32 копійок.

В решті рішення суду – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 17 квітня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич