Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №638/5613/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа №638/5613/25

Провадження № 2/638/1244/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми залишку невиконаного зобов`язання за договором позики грошей, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми залишку невиконаного зобов`язання за договором позики грошей, в якому просив стягнути з відповідача 828052,17 грн., судовий збір у розмірі 8280,52 грн. та витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 60000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13 травня 2017 року між кредитором ОСОБА_1 і боржником ОСОБА_3 , у формі розписки-зобов`язання був укладений у формі розписки-зобов`язання був укладений письмовий договір позики, згідно якого ОСОБА_3 отримала в позику 40000,00 (сорок тисяч) доларів США від

ОСОБА_1 , але взятих на себе зобов`язань не виконала і добровільно повернути гроші відмовилась. У травні 2023 року Позивач звернувся до Дзержинського районного суду

Харкова з позовною заявою до ОСОБА_3 про примусове виконання

зобов`язання за договором позики від 13 травня 2017 року і стягнення на загальну суму 1545673, 00 грн, яка складається з суми основного боргу в 40000,00 доларів США, що за курсом Національно банку України до національної валюти на час звернення позивача до суду складало 1462400, 00 грн і три відсотка річних від простроченої суми боргу за період з 01 жовтня 2020 року по 15 травня 2023 року в сумі 83273, 00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 листопада 2023 року у справі №638/4290/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти в сумі 1545673, 00 грн, та судовий збір в сумі 13420, 00 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 16.05.2024 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.11.2023 року змінно лише в частині суми стягнення. Позовні вимоги задоволено частково. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг в сумі 1462400, 00 грн та судовий збір в сумі 12697,00 грн. 04 червня 2024 року Дзержинським районним судом міста Харкова позивачу у справі № 638/4290/23, на користь якого ухвалено судове рішення, було видано виконавчий лист №638/4290/23 від 30 травня 2024 року про стягнення з боржника

ОСОБА_3 на користь стягувача ОСОБА_1 основного боргу в сумі 1462400, 00 грн та судового збору в сумі 12697, 00 грн. Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Харкові Козловської В.В. від 05 червня 2024 року було відкрито виконавче провадження

№75225664 з примусового виконання постанови Харківського апеляційного суду від 16.05.2024 року.

Під час примусового виконання судового рішення державним виконавцем

стягнення звернуто на майно боржника і на електронних торгах було реалізовано належне на праві власності боржнику ОСОБА_3 нежитлове приміщення підвальної частини №1б, 2--20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227,0 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 659959763101.

16 січня 2025 року Шевченківським відділом ДВС у місті Харкові на особистий банківський рахунок стягувача у АТ «Сенс Банк» було перераховано 1462400 (один мільйон чотириста шістдесят дві тисячі чотириста) грн 00 коп., що в еквіваленті до встановленого на 16 січня 2025 року НБУ офіційного курсу долара США 42.2659 грн. за 1 долар США, з розрахунку: 1462400 : 42,2659 = 34599,99 складає 34599, 99 доларів 99 центів США. Оскільки Відповідачка за договором позики від 13 травня 2017 року отримала від Позивача 40000, 00 (сорок тисяч) доларів США, з розрахунку: 40000 - 34599, 99

5400,01 сума залишку невиконаного ОСОБА_3 перед ОСОБА_1

зобов`язання складає 5400, 01 (п?ять тисяч чотириста) доларів 01 цент США.

На час подання позову до суду станом на 27 березня 2025 року встановлений

НБУ офіційний курс долара США складає 41.5644 грн за 1 долар США, що з розрахунку: 5400, 01 ? 41,5644 = 224448,176 складає 224448 (двісті двадцять чотири тисячі чотириста сорок вісім) грн 17 коп.

Грошові кошти в розмірі 224448, 17 грн є часткою невиконаного Відповідачкою зобов`язання за договором позики від 13 травня 2017 року, яке ОСОБА_3 повинна була виконати у повному обсязі. Згідно статей 625, 1050 ЦК України, якщо позичальником сума позики позикодавцеві своєчасно не повернута, то боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми в якості компенсації за користування утримуваними ним грошовими коштами (постанова Верховного

Окрім залишку невиконаного зобов?язання в сумі 224448,17 грн Відповідачкою на користь Позивача мають бути сплачені три проценти річних від простроченої суми в якості компенсації за користування утримуваними валютним коштами. Згідно відкритих даних Національного банку України https://bank.gov.ua markets exchangerate/chart; за останні три роки (в межах трирічного строку позовної давності) Нацбанком України середньорічний офіційний курс долара США встановлювався:

- протягом 2022 року в розмірі 32,3423 грн за 1 долар США; - протягом 2023 року в розмірі 36,5738 грн за 1 долар США; - протягом 2024 року в розмірі 40,1521 грн за 1 долар США.

розрахунку: 32,3423 + 36,5738 + 40,1521 = 109,0682 : 3 = 36,3560 встановлений

офіційний середній курс долара США за 2022, 2023 та 2024 роки складав

36,3560 грн за 1 долар США. В національній валюті загальна сума, яка Відповідачкою протягом останніх трьох років утримувалася, з розрахунку: 40000 х 36,3560 = 1454240 складає 1454240

(один мільйон чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті сорок) грн 00 коп.

Згідно офіційного автоматизованого розрахунку 3% річних від простроченої суми боргу в межах трирічного строку позовної давності в сумі 1454240, 00 грн за період з 01 січня 2022 року по 27 березня 2025 року (дати звернення Позивача до суду) складають 141160 (сто сорок одна тисяча сто шістдесят) грн 89 коп. Розрахунок здійснений з офіційного сайту https://ips.ligazakon.net/calculator/ff.

Загальний розмір суми, що підлягає стягненню з Відповідачки на користь

Позивача з розрахунку: 224448 грн 7 коп. (суми залишку невиконаного

ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 грошового зобов`язання за договором

позики від 13 травня 2017 року) + 141160 грн 89 коп. 3% річних від простроченої суми боргу за три останні роки в межах строку позовної давності) складає 365609 (триста шістдесят п?ять тисяч шістсот дев?ять) грн 06 коп. Враховуючи те, що встановлений НБУ офіційний курс долара США станом

на 27 березня 2025 року (дата пред`явлення позову про стягнення залишку

невиконаного зобов?язання) складає 41,5644 грн за 1 долар США, а станом на 13 травня 2017 року (дата запозичення коштів) офіційний курс складав 26,4743 грн за 1 долар США, тобто в 2 рази менше, з розрахунку: 40000 х 41,5644 = 1662576; 40000 х 26,4743 = 1058972; 1662576 - 1058972 = 603604; 603604 + 224448,17 = = 828052,17 Позивач вважає, що Відповідачка повинна сплатити 828052 (вісімсот двадцять вісім тисяч п?ятдесят дві) грн 17 коп. Такий розрахунок суми стягнення відповідає закладеному у статті 2 ЦПК України принципу справедливості розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права особи.

Ухвалою суду від 03.04.2025 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

07.07.2025 року від позивача надійшло клопотання про призначення судово-економічної експертизи для визначення загальної суми збитків, заподіяних позивачу внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов`язання.

Ухвалою суду від 07.07.2025 року клопотання про призначення судово- економічної експертизи задоволено, провадження у справі зупинено.

22.07.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вважає, що позовна заява є явно необґрунтованою та не підлягає задоволенню зважаючи на наступне. Щодо необґрунтованості вимог по стягненню курсової різниці. Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Правові висновку суду касаційної інстанції є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій. Вирішуючи спір, суду у нашій справі варто звернути увагу на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц та на те, що Позивач, як позикодавець за договором позики відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2023 році звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 1 462 400 грн є повним розміром неповернутої позики. Ухвалюючи рішення у справі № 638/4290/23, яке набрало законної сили, суд врахував курс валют, який діяв на час ухвалення рішення, та визначив борг в гривні, з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог. В подальшому Позивач вказане судове рішення не оскаржував. Отже, позикодавець, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, погодився із судовим рішенням про стягнення у національній валюті і прийняв його виконання. Звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами. Таким чином вимоги про стягнення курсової різниці не підлягають задоволенню. Щодо вимог про стягнення 3-х відсотків річних за три останні роки зауважує наступне. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно абз. 2 ч. 1 ст.1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Постановою Харківського апеляційного суду по справі № 638/4290/23 встановлено, що зі змісту розписки-зобов`язання не вбачається кінцева дата, до настання якої ОСОБА_3 нібито зобов`язана вчинити певні дії на користь Позивача. Матеріали справи не містять вимоги позивача про повернення суми позики, з дати отримання якої можна вважати боржника таким, що прострочив зобов`язання. Отже, строк виконання обов`язку є таким, що настав, вважається з моменту пред`явлення позовної заяви у справі № 638/4290/23, а тому підстави для застосування ст.625 ЦК України й стягнення 3% річних з 01.10.2020 року по 15.05.2023 року відсутні. Отже, 3 % річних мають бути нараховані з 15.05.2023 року (день подання позову у справі № 638/4290/23) по день фактичного виконання рішення, а саме до 16.01.2025 року. Цей строк не становить три роки, як зазначає Позивач, а сума 3% за цей період складає лише 73 560 грн.73 коп. Тобто представник відповідача частково визнав позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних із відповідача.

29.07.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, визначених у позовній заяві.

04.08.2025 року від представника відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву.

13.08.2025 року від позивача надійшло клопотання про заміну експертної установи для проведення судово-економічної експертизи.

Ухвалою суду від 14.08.2025 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 21.08.2025 року клопотання про призначення судово- економічної експертизи задоволено, провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 05.11.2025 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 23.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні позивач підтримав позов та просив про його задоволення з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, наголошуючи на їх необґрунтованості.

Суд, заслухавши вступне слово позивача та представника відповідача, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 13 травня 2017 року між кредитором ОСОБА_1 і боржником ОСОБА_3 , у формі розписки-зобов`язання був укладений у формі розписки-зобов`язання був укладений письмовий договір позики, згідно якого ОСОБА_3 отримала в позику 40000,00 (сорок тисяч) доларів США від

ОСОБА_1 , але взятих на себе зобов`язань не виконала і добровільно повернути гроші відмовилась.

У травні 2023 року Позивач звернувся до Дзержинського районного суду

Харкова з позовною заявою до ОСОБА_3 про примусове виконання зобов`язання за договором позики від 13 травня 2017 року і стягнення на загальну суму 1545673, 00 грн, яка складається з суми основного боргу в 40000,00 доларів США, що за курсом Національно банку України до національної валюти на час звернення позивача до суду складало 1462400, 00 грн і три відсотка річних від простроченої суми боргу за період з 01 жовтня 2020 року по 15 травня 2023 року в сумі 83273, 00 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 листопада 2023 року у справі №638/4290/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти в сумі 1545673, 00 грн, та судовий збір в сумі 13420, 00 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16.05.2024 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.11.2023 року змінно лише в частині суми стягнення. Позовні вимоги задоволено частково. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг в сумі 1462400, 00 грн та судовий збір в сумі 12697,00 грн.

04 червня 2024 року Дзержинським районним судом міста Харкова позивачу у справі № 638/4290/23, на користь якого ухвалено судове рішення, було видано виконавчий лист №638/4290/23 від 30 травня 2024 року про стягнення з боржника ОСОБА_3 на користь стягувача ОСОБА_1 основного боргу в сумі 1462400, 00 грн та судового збору в сумі 12697, 00 грн.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Харкові Козловської В.В. від 05 червня 2024 року було відкрито виконавче провадження №75225664 з примусового виконання постанови Харківського апеляційного суду від 16.05.2024 року. Під час примусового виконання судового рішення державним виконавцем стягнення звернуто на майно боржника і на електронних торгах було реалізовано належне на праві власності боржнику ОСОБА_3 нежитлове приміщення підвальної частини №1б, 2--20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5», загальною площею 227,0 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 659959763101.

16 січня 2025 року Шевченківським відділом ДВС у місті Харкові на особистий банківський рахунок стягувача у АТ «Сенс Банк» було перераховано 1462400 (один мільйон чотириста шістдесят дві тисячі чотириста) грн 00 коп.

Так судом встановлено та підтверджено рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.11.2023 року, зміненого постановою Харківського апеляційного суду від 16.05.2024 року, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникли правовідносини з приводу виконання/неналежного виконання договору позики, внаслідок чого із ОСОБА_3 було стягнуто на користь ОСОБА_1 грощові кошти у розмірі 1462400,00 грн.

Внаслідок примусового виконання судового рішення ОСОБА_1 було перераховано вищевказану суму на його банківський рахунок 16.01.2025 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визнаних родовими ознаками.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковий до виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтями 599, 629 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку, поданого позивачем, розмір трьох процентів річних від суми боргу становить 141160,89 грн. за період з 01 січня 2022 року по 27 березня 2025 року.

Натомість суд не погоджується із наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних суми боргу за період з 01.01.2022 року по 15.05.2023 року та за період з 17.01.2025 року по 27.03.2025 року з огляду на наступне.

Так постановою Харківського апеляційного суду від 16.05.2024 року у справі №638/4290/23 було констатовано відсутність обов`язку у ОСОБА_3 обов`язку зі сплати 3% річних, зокрема:

«Як вбачається з наявного в матеріалах справи розписки - зобов`язання від 13 травня 2017 року ОСОБА_3 власноручно підписано, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання позичальника, містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів в розмірі 40000,00 дол США від позивача та зобов`язання з їх повернення, яких відповідач не виконала

Згідно абз. 2 ч. 1 ст.1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором

Зі змісту розписки-зобов`язання не вбачається кінцева дата, до настання якої Відповідач нібито зобов`язаний вчинити певні дії на користь Позивача

Матеріали справи не містять вимоги позивача про повернення ОСОБА_3 суми позики, з дати отримання якої можна вважати боржника таким, що прострочив зобов`язання.

Надана пропозиція ОСОБА_1 про досудове врегулювання спору містила лише вимогу про добровільне виконання зобов`язань щодо переоформлення договорів асоційованого членства у СТ «ЖБК «АВАНТАЖ». Саме лише зазначення в даному документі про можливе пред`явлення позовної заяви про стягнення коштів не є вимогою про повернення боргу

Отже, строк виконання обов`язку є таким, що настав, вважається з моменту пред`явлення позовної заяви, а тому підстави для застосування ст.625 ЦК України й стягнення 3% річних з 01.10.2020 року по 15.05.2023 року у суду першої інстанції були відсутні.»

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тож, суд враховуючи обставини, встановлені судовим рішенням у справі №638/4290/23, часткове визнання представником відповідача позовних вимог про стягнення трьох процентів річних в частині періоду стягнення, вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивач 3% річних за період з 16.05.2023 року по 16.01.2025 року (день фактичного виконання грошового зобов`язання у виконавчому провадженні №№75225664).

При визначенні суми 3% річних, які слід стягнути судом прийнято розрахунок наданий у висновку експерта за результатами проведення судової економічної експертизи у цивільній справі №638/5613/25 №79/25 від 24.10.2025 року, в якому сума 3% річних за період з 16.05.2023 року по 16.01.2025 року становить 78049,19 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 78049,19 грн. підлягають задоволенню.

Судом також встановлено, що позивачем обґрунтовані позовні вимоги в частині стягнення із відповідача грошових коштів у розмірі 603604,00 грн. Невідома правова природа виникнення такої суми та законодавчо не зрозуміла формула розрахунку такої суми, тому в цій частині позовних вимог суд відмовляє в їх задоволенні.

Щодо стосується позовних вимог щодо стягнення курсової різниці, то слід зазначити наступне.

Грошовою одиницею України є гривня, як передбачено ст. 99 Конституції України. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. (ст. 192 ЦК України).

Статтею 524 ЦК України визначено, що грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, а в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у ст. 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Ч.3 ст.533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачу має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Перерахування стягувачу суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Такий правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18); від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов`язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.

До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті.

Виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.

Курсова різниця не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.

Відповідний правовий висновок викладений в постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15ц, провадження № 14-79цс18, у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 608/532/17, провадження № 61-26131св18.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Аналізуючи викладене вище, суд зазначає, що позивач скористався своїм правом і звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики, при цьому з урахуванням того, що відповідач ОСОБА_3 отримала позику у доларах США, мав право визначити суму боргу у доларах США, а не її еквівалент у національній валюті, отже вимоги про стягнення курсової різниці, як збитків, понесених із знеціненням валюти, є безпідставними.

Також слід зазначити, що коливання (зміну) курсу валюти, що спричинила її курсову різницю, не являється неправомірними діями боржника щодо невиконання зобов`язання, і відповідно це не може позбавити кредитора можливості отримати «реальний» очікуваний дохід.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на той факт, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт правомірності стягнення з відповідача курсової різниці у розмірі 224448,17 грн., суд не приймає розрахунок в цій частині, наданий експертом у висновку №79/25 від 24.10.2025 року .

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідача 3 % річних за період з 16 травня 2023 року по 16 січня 2025 року - в розмірі 78049,19 грн., при цьому не доведено правомірність його вимог про стягнення курсової різниці, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір стягнути з відповідача в розмірі 780,49 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 5655,38 грн .

Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми залишку невиконаного зобов`язання за договором позики грошей - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за період з 16.05.2023 року по 16.01.2025 року у розмірі 78049 (сімдесят вісім тисяч сорок дев`ять) гривень 19 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 780 (сімсот вісімдесят) гривень 49 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової0економічної експертизи у розмірі 5655 (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять) гривень 38 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Головуючий суддя: