Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №569/23733/24 — Рівненський міський суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі судді - Галінської В.В.

секретар судового засідання - Музичук В.В.

справа № 569/23733/24,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні порядку загального провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна про визнання договору дарування не дійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

В обгрунтування позову вказала, що з 2015 року, через власні сімейні негаразди з колишнім чоловіком, в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проживала її донька ОСОБА_2 зі своїми дітьми. З часом поведінка відповідача та онуків, створили нестерпні умови для її проживання.

В зв`язку з таким ставленням, вона змушена була придбати собі інше житло на ще залишені в неї заощадження. І 26 травня 2016 року я на підставі Договору купівлі - продажу, придбала собі для проживання однокімнатну квартиру за адресую: АДРЕСА_2 , де і проживає по теперішній час.

21 липня 2016 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області було відкрито провадження у цивільній справі № 569/7911/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в розмірі 776443,55 гривень.

Як виявилося в забезпечення цього позову відповідною ухвалою суду, було накладено арешт на її банківський рахунок. А донька просила ще й накласти арешт на частку у квартирі по АДРЕСА_1 , що належить їй на праві спільної сумісної власності, оскільки їй стало відомо, що кошти на її банківському рахунку в розмірі достатньому для стягнення відсутні.

Передбачаючи, що суд винесе рішення на користь доньки і задовольнить її позов повністю, враховуючи, що коштів на її банківському рахунку недостатньо буде для стягнення, вона могла втратити своє єдине житло, однокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 в ході виконання такого рішення і залишитися на вулиці безхатьком.

Відповідно такі обставини, змусили її (формально) подарувати квартиру для матері ОСОБА_3 , а вона складе заповіт на сина ОСОБА_4 , заповівши йому цю квартиру.

Враховуючи що вона пенсійного віку, а її мама на той час мала ще більш глибокий пенсійний вік (89 років), домовилися так, що мама спочатку склала заповіт на ім`я ОСОБА_4 свого внука, сина позивача, заповівши йому на випадок її смерті, саме квартиру АДРЕСА_2 , а потів після цього було укладено Договір дарування квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16 годині 40 хвилин мама ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) складає заповіт на свого внука - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), заповівши йому на випадок її смерті саме квартиру АДРЕСА_2 . Заначений заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О. А. та зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 60816207 о 17 годині 08 хвилин.

Після цього було укладено Договір Дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарувала для ОСОБА_3 своєї мами, належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , Державна реєстрація якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена була о 17 годині 22 хвилини за номером запису про право власності: 20989407.

Таким чином вона вважала, що убезпечила своє єдине житло, і була впевнена в тому, що ніхто її на старості років не позбавить його.

По укладенню таких правочинів, вона і надалі проживала і проживає в своїй квартирі на Соломії Крушельницької в м. Рівне. Не передавала ні ключів від квартири, ні будинкову книгу з технічним паспортом та оригіналом договору дарування квартири ні заповіту для своєї мами ОСОБА_5 . Вона також за весь цей час, сплачувала і сплачує всі необхідні платежі по утриманню квартири та інших комунальних послуг. ОСОБА_6 , у даній квартирі ніколи не проживала.

12 квітня 2019 року, Рівненський міський суд Рівненської області виніс рішення у цивільній справі № 569/7911/16-ц, яким позов ОСОБА_2 задовольнив повністю. Стягнув з на її користь 776443,55 гривень. Не погодившись з таким рішенням вона вирішила спробувати оскаржити його в апеляційному порядку.

29 серпня 2019 рок за наслідком розгляду її апеляційної скарги, Рівненський апеляційний суд виніс постанову, якою, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року скасував, у задоволенні позову про стягнення 776443,55 грн., що еквівалентно 31195 доларів США з неї відмовив.

01 лютого 2020 року її мама, ОСОБА_3 померла у віці 92 роки.

17 лютого 2020 року вона звернулась у Першу рівненську державну нотаріальну контору з метою подання заяви про прийняття спадщини, і як виявилось, спадкова справа вже була відкрита Другою рівненською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_2 . Більше того нотаріус Першої рівненської державної нотаріальної контори, повідомив їй, що 18 вересня 2017 року її мама ОСОБА_6 переписала заповіт на ОСОБА_2 , заповівши їй у спадок саме квартиру АДРЕСА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз С. С.

Під час складання заповіту та підписання Договору дарування, 19 червня 2017 року вона не могла й подумати, що можна скласти ще один заповіт на те саме майно, але на іншу людину.

Адже укладаючи такий договір дарування, вони як сторони такого правочину не передбачали реальне настання правових наслідків (а вона, так точно не передбачала), основною ціллю був формальний перехід права власності на нерухоме майно до її мами з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів та уберегти його як дійсно єдиного житла, оскільки із квартири на ОСОБА_7 , її дочка фактично вижила. Більш того, після укладення такого договору, саме вона фактично лишилася весь цей час володіти та користуватися квартирою АДРЕСА_2 . Як вже згадувала вище, ні ключів від квартири, ні будинкову книгу з технічним паспортом та оригіналом договору дарування квартири ні заповіту для своєї мами ОСОБА_5 вона не передавала.

ОСОБА_6 постійно проживала до дня своєї смерті в своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

В зв`язку з такими обставинами, вона звернулася до суду з позовом про визнання Договору Дарування недійсним, оскільки він є фіктивним, позаяк укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року, залишеним без змін Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2024 року в справі № 569/14530/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судами встановлено, що обдаровувана ОСОБА_3 , при укладенні договору дарування, мала намір розпоряджатися набутим нею майном квартирою АДРЕСА_2 на власний розсуд. Тому відповідно коли одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Таким чином ОСОБА_3 , свідомо її обманула, адже при укладенні договору дарування, вона намагалася досягти правового результату та свідомо бажала набути у власність квартиру, щоб розпоряджатися нею на власний розсуд. Тоді як вона, при укладенні договору, діяла лише для вигляду, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним.

В противному випадку жодного договору вона не підписала. Вона й подумати не могла, що рідна матір так вчинить.

Вважає, що ОСОБА_8 , свідомо замовчала, ту обставино, що вона при укладенні договору дарування квартири, цілеспрямовано бажала набути у власність квартиру, щоб розпоряджатися нею на власний розсуд, а зокрема через три місяці заповісти її у спадок для ОСОБА_2 .

Таким чином, в зв`язку із такими обгрунтованими та підтвердженими обставина, вона змушена звернутися до суду з позовом про визнання договору Дарування недійсним, оскільки вона не мала реального наміру дарувати для 89 річної ОСОБА_3 квартиру в якій вона і по сьогодні постійно мешкає, а остання виходить реально ввела її в оману.

Отже, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України.

Просила визнати недійсним договір Дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А..

Ухвалою суду від 30 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, справу призначено до підготовчого судового засідання.

23 січня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, представником відповідача вказано, що вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що до задоволення не підлягають в повному обсязі, оскільки не грунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами цивільних справ № 569/14780/20 та 569/14530/22. Просив відмовити в задоволенні позову.

13 березня 2025 року було задоволено клопотання представника відповідача про витребування матеріалів цивільних справ № 569/14780/20 та 569/14530/22 для огляду в судовому засіданні.

9 квітня 2025 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просить суд їх задоволити та визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнав, просить суд відмовити у їх задоволенні, заявив про подання до суду заяви про вирішення питання відшкодування витрат понесених відповідачем на професійну правничу допомогу.

Третя особа в судове засідання не з`явилася.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що в провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебувала справа № 569/14780/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна, про визнання договору дарування недійсним. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2022 року вказану позовну заяву залишено без розгляду. Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року вказана ухвала залишена без змін.

За змістом частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта». Тобто факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14 Верховний Суд наголосив на преюдиційних підставах звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Тож преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Зважаючи, що обставини, на які посилається позивач у позовній заяві та докази, які вона подала для дослідження у даному процесі, що стосуються підстав визнання договору дарування недійсним, були предметом судового розгляду та судовими рішеннями встановлено

Рішення були ухвалені щодо спору між тими ж сторонами, тому суд визнає обставини встановлені у рішенні у справі № 569/14530/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - преюдиційними та такими, що не підлягають встановленню та дослідженню повторно.

Так зокрема судом було встановлено, «позивач по справі ОСОБА_1 є матір`ю відповідача ОСОБА_2 та дочкою ОСОБА_3 (яка відповідно є бабусею ОСОБА_2 ).

Дані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні:

свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим 2 лютого 1953 року Ровенським міськбюро ЗАГС м.Ровно з якого вбачається, що ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в м.Ровно, про що зроблено відповідний запис за №84. Батьками записані ОСОБА_10 та ОСОБА_3 ;

свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 виданим 31 липня 1990 року відділом загс м.Ровно з якого вбачається, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 уклали шлюб 19 квітня 1985 року, про що зроблено запис за №473. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища: чоловікові ОСОБА_13 , дружині ОСОБА_13 .

19 червня 2017 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А. 19 червня 2017 року було посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №535 договір дарування квартири (надалі по тексту – договір дарування) між ОСОБА_1 (дарувальник) з однієї сторони та ОСОБА_3 (обдаровувана), з другої сторони, з якого вбачається, що «Діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), керуючись Главою 54, ст.ст.202-204,626,627 ЦК України, уклали цей договір про наступне:

Відповідно до п.1.1. договору дарування за цим договором дарувальник подарувала обдаровуваній, а обдаровувана прийняла у дар належну дарувальнику квартиру АДРЕСА_2 , безоплатно.

Відповідно до п.3 договору дарування квартира, що дарується, належить дарувальнику на праві приватної власності, а саме на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А., 26.05.2016 року за р.№516. Реєстрація в державному реєстрі прав на нерухоме майно проведена державним реєстратором приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А. 26.05.2016 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 797045356101).

Відповідно до п.4 договору дарування дарувальник стверджує, що на момент укладення цього договору квартира, яка дарується, не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як місцезнаходження юридичної особи (юридична адреса) вона не використовується, самовільних переобладнань, реконструкцій, перебудов, перепланувань у квартирі немає, внаслідок продажу нерухомості не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних та інших осіб, яких дарувальник зобов`язана утримувати за законом чи договором. Правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6 ст.203 ЦК України). За згодою сторін та за дотриманням умов, передбачених чинним законодавством, зміни та доповнення до договору вносяться шляхом укладення додаткового правочину, посвідченого нотаріально, що відповідає ст.654 ЦК України. Таким же шляхом договір може бути розірвано. При відсутності домовленості (згоди) питання вирішуються у судовому порядку. У тому ж порядку (шляхом взаємних домовленостей або, у разі спору – у судовому порядку) вирішуватимуться питання, що стосуються тлумачення договору, виконання його умов чи визнання недійсним. Відсутність податкової застави підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави №52600551 від 19.06.2017 року.

Відповідно до п.6 договору дарування дар цей сторони оцінюють у 42000 (сорок дві тисячі) гривень.

Відповідно до п.7 договору дарування, сторони підтверджують, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правдиві наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначено всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі.

Відповідно до п.8 договору дарування сторони також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору, вони вільно володіють українською мовою, що дало можливість прочитати та правильно зрозуміти сутність цього договору.

Відповідно до п.13 договору дарування право власності на відчужувану квартиру у обдаровуваної виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунка вважається одержання обдаровуванню примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. А також нотаріусом роз`яснено ст.182 ЦК України про те, що право власності на нерухомість у обдаровуваної виникає з моменту державної реєстрації права власності.

Відповідно до п.16 договору дарування нотаріусом роз`яснено сторонам положення чинного законодавства щодо порядку укладення договорів дарування, підстав та наслідків визнання їх недійсними, зміст Правил користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, із змінами та доповненнями внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України №5 від 14.01.2009 року, зміст статей 203,717-730 Цивільного кодексу України, статей 59-65, 74 Сімейного кодексу України, ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», ст.17 Закону України «Про охорону дитинства». Нотаріусом роз`яснено ст.27 Закону України про нотаріат: нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулась до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного із вчиненням нотаріальної дії, подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа. Нотаріусом роз`яснено, що згідно даного договору, дарується тільки те нерухоме майно зазначене в п.1 даного договору, на самовільно прибудоване майно право власності не переходить.

Відповідно до п.18 договору дарування сторони стверджують, що зміст цього договору, зміст зазначених у п.14 статей Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез`ясованими для них немає.

Відповідно до п.19 договору дарування цей договір складено в 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких призначається для зберігання в справах приватного нотаріуса, а другий викладений на бланку нотаріальних документів для обдаровуваної.

Вказаний договір підписаний сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

З дослідженого в судовому засіданні Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 89981834 від 19.06.2017 року сформованого приватним нотаріусом Круліковською О.А., Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області вбачаться, що квартира, за адресою АДРЕСА_2 зареєстрована: 19.06.2017 17:22:02; номер запису про право власності: 20989407; державний реєстратор: приватний нотаріус Круліковська Олександра Андріївна, Рівненський міський нотаріальний округ, Рівненська область; підстава виникнення права власності: договір дарування, квартири, серія та номер: 535, виданий 19.06.2017, видавник: Круліковська О.А., приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35752594 від 19.06.2017 17:29:36, приватний нотаріус Круліковська Олександра Андріївна, Рівненський міський нотаріальний округ, Рівненська область; форма власності: приватна; розмір частки: 1; власники: ОСОБА_3 , реєстраційний номер об`єкта облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_4 , виданий 14.12.1998, видавник: Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області, країна громадянства: Україна.

З дослідженого в судовому засіданні кс.копії заповіту від 19 червня 2017 року, посвідченого Круліковською О.А., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №536 вбачається, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , село Писарівка Новосанжарського району Полтавської області, що проживає за адресою АДРЕСА_4 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 виданий Рівннським МУ УМВС України в Рівненській області 14.12.1998 року) на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй квартиру АДРЕСА_2 заповідає своєму онуку - ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Зміст ст.ст.1233, 1235,1241,1254,1255,1257,1307 Цивільного кодексу роз`яснено. Цей заповіт складено і підписано в 16 год. 40 хвилин в двох примірниках, один з яких залишається в справах приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Круліковської О.А., а другий видається заповідачу. Заповіт прочитано нею вголос, текст їй повністю зрозумілий та відповідає її волі. Наявний запис: «Заповіт прочитано мною вголос та власноручно підписано в присутності нотаріуса Круліковської О.А. на моє прохання заповіт виготовлено за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Підпис Дідич Н.І.».

З дослідженого в судовому засіданні кс.копії заповіту від 18 вересня 2017 року, посвідченого Сивоглаз С.С., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №2164 вбачається, що ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Писарівка Новосанжарського району Полтавської області, мешкає та зареєстрована АДРЕСА_3 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і морального, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй на праві приватної класності квартиру АДРЕСА_2 , заповідає ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_5 , заповідає ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . На підставі ст.1248, 1253 Цивільного кодексу України заповіт на її прохання записано з її слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп`ютера) нотаріусом, прочитано вголос і підписано власноручно. Зміст статті 1241 та 1307 Цивільного кодексу України роз`яснено. Заповіт складено та посвідчено о 17 годині 20 хвилин у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається в справах приватного нотаріуса Сивоглаз С.С. за адресою м.Рівне, вул.Кн.Ольги, 3, а другий видається заповідачу. Наявний підпис ОСОБА_3 та запис: « ОСОБА_3 . Заповіт прочитано мною вголос та підписано мою власноруч».

З дослідженого в судовому засіданні витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №49136907 від 18 вересня 2017 року наданого приватним нотаріусом Сивоглаз С.С, вбачається, що до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: реєстрація заповіту; вид заповіту: заповіт; номер у Спадковому реєстрі: 61242483; бланки: НМІ 751953; номер в реєстрі нотаріальних дій: 2164; місце посвідчення: Рівненська обл., Рівненський міський, приватний нотаріус Сивоглаз С.С.; дата посвідчення: 18.09.2017; місце зберігання: приватний нотаріус Сивоглаз С.С., 33000 Рівненська обл., м.Рівне, вул.Княгині Ольги, 3. Додаткові відомості: заповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; дата та місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_8 , село Писарівка Новосанжарського району Полтавської області; місце проживання або місце перебування: АДРЕСА_3 дата та час реєстрації: 18.09.2017, 17:41. Реєстратор: приватний нотаріус Сивоглаз С.С.

З дослідженого в судовому засіданні письмового попередження від 12 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 звертається до ОСОБА_1 з наступним проханням: «Прошу тебе, мою дочку, ОСОБА_1 звільнити мою квартиру, що належить мені на підставі права приватної власності за адресою: АДРЕСА_2 у десятиденний термін, оскільки там буде проживати моя онука ОСОБА_2 зі своїми дітьми. В той же час нагадую, що ти зареєстрована у своїй квартирі, що належить тобі на підставі права приватної власності за адресою АДРЕСА_1 .».

ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_3 померла.

Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про смерть (повторне) серії НОМЕР_6 виданим 13 лютого 2020 року Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Лвьів) з якого вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 в м.Рівне, про що складено відповідний актовий запис №206.

28 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою до Другої рівненської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за законом після смерті своєї матері – ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 .

З дослідженої в судовому засіданні довідки вих.№856/02-14 від 08.09.2020 за підписом державного нотаріуса Другої рівненської державної нотаріальної контори В.П.Гордійчук вбачається, що довідка видана Другою рівненською державною нотаріальною конторою в підтвердження того, що ОСОБА_1 , 1953 року народження є спадкоємцем за законом та ОСОБА_2 , 1975 року народження є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого 1927 року народження, до майна якої Другою рівненською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу 12.02.2020 року за №50/2020р.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивачка по справі ОСОБА_1 суду пояснила, що у зв`язку з негараздами у сім`ї дочки – відповідачки по справі (яка переїхала разом з дітьми проживати до неї за адресою АДРЕСА_1 ), вона, маючи власні заощадження, вирішила допомогти дочці найшвидше купити квартиру, надавши їй в позику гроші, Для цього вона оформила відповідну довіреність, щоб відповідачка могла знімати гроші з її банківського рахунку. В подальшому, оскільки змінилась поведінка дочки та онуків у негативну сторону по відношенню до неї, вона звернулась до банку та відкликала свою довіреність на розпорядження грошовими коштами. В подальшому, вона вимушена була придбати собі інше житло за адресою АДРЕСА_2 . У зв`язку з зверненням відповідачки до Рівненського міського суду з позовом до неї про стягнення грошових коштів в розмірі 776443,55 грн., а в подальшому було накладено арешт на її банківський рахунок, вона стала побоюватися, що залишиться без квартири. Вказана обставина спонукала її здійснити дарування спірної квартири на її маму ОСОБА_3 з одночасним складанням заповіту від її імені на її сина – ОСОБА_11 , а саме спочатку її мама склала заповіт на ім`я ОСОБА_11 – свого внука, і відповідно її сина заповівши йому на випадок своєї смерті квартиру АДРЕСА_2 , а потім після цього було укладено договір дарування квартири. Вказане рішення було погоджено із сином, який на той час не мав можливості приїхати до Рівного, щоб здійснити оформлення квартири на нього. Таким чином, вона убезпечила своє єдине житло і була впевнена в тому, що її ніхто на старості років не позбавить його. У вказаній квартирі вона проживала і проживає, сплачує комунальні послуги. Однак, після смерті своєї матері ОСОБА_3 вона дізналася, що у вересні 2017 року ОСОБА_3 переписала заповіт і спірну квартиру заповіла відповідачці по справі ОСОБА_2 . Письмове попередження від ОСОБА_3 датоване 12.01.2020 року про звільнення квартири АДРЕСА_2 , по пошті отримувала, однак вважає, що це підпис не її. Зазначила, що весь час проживала у даній квартирі та сплачувала всі комунальні послуги, оригінали договору дарування, техпаспорту на спірну квартиру весь час знаходилися в неї.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що він є сином позивачки ОСОБА_1 та братом відповідачки ОСОБА_2 . Йому достеменно відомо, що у 2017 році між мамою та сестрою розглядався судовий спір в суді, і він разом з мамою вирішили оформити квартиру по АДРЕСА_2 на бабусю – ОСОБА_3 з одночасним оформленням заповіту від неї на його ім`я. На той час він працював у м.Києві і не мав можливості приїхати до м.Рівного для оформлення квартири на нього. Крім того у зв`язку з тим, що у на нього на той час були накладені певні штрафи, було вирішено, що вказані обставини могли бути перешкодою для такого переоформлення квартири. Також суду пояснив, що догляд за бабусею ОСОБА_3 здійснювався іншими особами на підставі укладеного його братом, який проживає в США, договором.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що він з самого свого народження знає сім`ю позивачки ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що він здійснює адвокатську діяльність, позивачка ОСОБА_1 зверталась до нього з консультаціями з приводу спірної квартири, неодноразово радилась з ним, і саме він запропонував їй оформити договір дарування на її маму ОСОБА_3 з одночасним складанням від останньої заповіту на її сина – ОСОБА_11 . При цьому, він попереджав позивачку, що заповіт її мама може змінити в будь-який час.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка відповідачка по справі ОСОБА_2 суду пояснила, що після укладення договору дарування спірної квартири, вона бачила у бабусі ОСОБА_3 оригінал цього договору і припускає, що останній міг бути вилучений позивачкою у бабусі, оскільки певний час вона відвідувала бабусю, а отже мала таку можливість. Вона неодноразово була свідком, як бабуся по телефону просила позивачку, щоб вона переїхала в свою квартиру, а вона із дітьми в спірну квартиру. На прохання бабусі вона набрала на комп`ютері письмове попередження від 12.01.2020 року, та яке підписане особисто бабусею, і за її дорученням відправила поштою. Також свідок суду пояснила, що на прохання бабусі – ОСОБА_3 вона запросила по місцю проживання останньої нотаріуса і 18.09.2017 року був посвідчений заповіт на спірну квартиру на неї. Вказане рішення було виключною волею бабусі на яку ніхто не впливав і будь-яких тиск не чинив.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 суду пояснив, що відповідачка по справі є його колишньою дружиною , з якою у них є двоє дітей. Він особисто з дітьми часто приходив до бабусі ОСОБА_3 в спірну квартиру – додому та надавав необхідну допомогу. В червні 2017 року при оформлені проплат за житлово-комунальних послуг, на прохання ОСОБА_3 він бачив у останньої оригінал договору дарування спірної квартири. А у вересні 2017 року ОСОБА_3 повідомила його що вона бажає переоформити заповіт на спірну квартиру на ОСОБА_2 . Крім того пояснив суду, що він неодноразово був свідком розмови бабусі із позивачкою про необхідність помінятись житлом, щоб відповідачка із дітьми проживала в спірній квартирі.

В судовому засіданні будо досліджено та оглянуто матеріали цивільної справи №569/14780/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна з якої вбачається, що ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2022 року вищезазначений позов залишено без розгляду. Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Петришина А.М. залишено без задоволення; ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2022 року залишено без змін.

З дослідженого в судовому засіданні рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року по цивільній справі №569/7911/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу вбачається, що позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 776443,55 грн., що по курсу НБУ (на час подачі позову) становить 31195 доларів США; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору за подання позову в розмірі 6890,00 грн. та подання заяви про забезпечення позову в розмірі 275,60 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Петришиним А.М. задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року в частині стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , розподілу судових витрат скасовано; додаткове рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2019 року скасовано. ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 776443,55 грн., що еквівалентно 31195 доларів США відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у сумі 10335 грн. Понесені ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору у сумі 7441,2 грн. та по оплаті правничої допомоги у сумі 10000 грн. віднесено на її рахунок.

З дослідженої в судовому засіданні будинкової книги на квартир АДРЕСА_6 вбачається, що наявні відомості про осіб, відповідальних за ведення книги та прописку по будинку зазначено ОСОБА_1 зареєстрована з 9.10.96 р., квартира приватизована. Квартира знаходиться в користуванні ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого 30.09.96.

Встановивши, що обдарована ОСОБА_3 намагалася досягти правового результату, а тому такий правочин не може бути фіктивним, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через недоведеність обставин, на які посилалась позивачка».

Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 жовтня 2023 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим тане вбачав підстав для його скасування.

Верховний Суд в постанові від 16 вересня 2024 року констатував, що оспорюваний договір дарування підписаний сторонами правочину, учасники договору досягли згоди з усіх істотних його умов, сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Вказаною постановою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Крім того, в судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_1 , яка вказала, що її мама при укладенні договору дарування свідомо її обманула і мала намір в подальшому укласти інших правочин. А вона в свою чергу достеменно знала, що діє лише для вигляду дарування квартири і без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ними.

Інших доказів по справі позивачем надано не було.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Згідно з статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів і т. п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.).

При вирішенні дано спору суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання недійсним договору дарування на підставі статті 230 ЦК України.

Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування укладений під впливом обману. Суд таких обставин під час розгляду справи не встановив.

Судом встановлено, що на виконання договору дарування спірне майно було передано новому власнику, що підтверджено самим договором дарування, а також реєстрацією права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; наявність цивільно-правових зобов`язань перед іншими особами і вчинення позивачем дій щодо укладання договору дарування з метою уникнення відповідальності за своїми ж зобов`язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним укладеного договору з підстав його укладення під впливом обману.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довела наявності підстав для визнання договору дарування недійсними,, тому позовну вимоги до задоволення не підлягають.

Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, розподіл судових витрат понесених позивачем суд не звійснює.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна про визнання договору дарування не дійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна, вул. Чорновола, 12а, м. Рівне

Суддя -