Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №679/8/26 — Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/401/2026

Справа № 679/8/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з Хвещук К.В.,

представника позивача Плакси В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нетішин Хмельницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Плакса Вячеслав Анатолійович, звернулася до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

В обґрунтування позову зазначається, що сторони з 18.05.1996 по 25.09.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у шлюбі позивачем за згодою відповідача було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , умовами якого, з огляду на відсутність у них особистих коштів на придбання вказаної квартири, було визначено порядок розрахунків за договором: 5000 грн до підписання цього договору та 156600 грн після укладення кредитного договору, але не пізніше 21.02.2008.

У подальшому, а саме 14.02.2008 між позивачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про іпотечний кредит на суму 106600 грн із початковим внеском 55000 грн, виконання умов якого було забезпечено договором поруки від 14.02.2008, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і сторонами, а також іпотечним договором від 14.02.2008, за умовами якого з метою забезпечення належного виконання зобов?язань позивача за договором про іпотечний кредит від 11.02.2008, остання передає в іпотеку житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому з метою повної оплати вартості вказаної квартири 50000 грн було подаровано позивачу її матір?ю ОСОБА_3 .

Рішенням суду від 13.09.2017 у справі № 679/772/17 було встановлено, що протягом трьох років шести місяців сторони проживають окремо та не підтримують шлюбних стосунків.

Отже, з березня 2014 року сторони проживали окремо, оскільки відповідач з початку 2014 року виїхав на постійне місце проживання в Луганську чи Донецьку область, при цьому точне місце проживання відповідача позивачу невідоме, оскільки спілкування між ними припинилося. Таким чином, із березня 2014 року виконання зобов?язань за договором про іпотечний кредит від 14.02.2008 здійснювалося виключно позивачем та станом на 01.03.2014 залишок невиплачених коштів за договором становив 62086,35 грн.

Після повного виконання позивачем зобов?язань за договором про іпотечний кредит від 14.02.2008, а саме 05.05.2015 обтяження на нерухоме майно – житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було припинено.

Отже, оскільки вказана квартира була придбана у період шлюбу між сторонами, позивач має право на поділ вказаного майна шляхом визначення за нею 1/2 частки цієї квартири в порядку поділу майна, що є об?єктом спільної сумісної власності подружжя, а також враховуючи те, що кошти, подаровані позивачу її матір?ю (в розмірі 50000 грн), а частково нею особисто після фактичного припинення шлюбних відносин із відповідачем (з 01.03.2014 у розмірі 62086,35 грн), тому в даному випадку слід відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи (набуте майно за час шлюбу, але за кошти, які належали особисто позивачу), з визнанням за позивачем права особистої приватної власності на вказану квартиру її особистою приватною власністю.

З огляду на це позивач просила суд в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя визнати за позивачем право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

28.01.2026 суддею було відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 43).

18.03.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, а також задоволено заяву представника позивача про виклик свідка ОСОБА_4 (а.с. 76).

30.04.2026 судом за власною ініціативою було витребувано з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (а.с. 120).

У судове засідання позивач не з?явилася, її представник підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення, зміст яких повністю збігається з обставинами, викладеними у позовній заяві, а також не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з?явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяви чи клопотань (зокрема відзиву на позов) не надав, у зв?язку з чим судом було постановлено ухвалу (без оформлення окремим документом) про заочний розгляд справи.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що позивач доводиться їй донькою, а відповідач – колишнім зятем. Протягом певного часу ОСОБА_3 проживала у м. Нетішин, а потім переїхала у м. Хмельницький, у той час як сторони залишилися проживати у м. Нетішин. Її донька ОСОБА_1 разом із відповідачем проживали у першому гуртожитку по АДРЕСА_2 та паралельно шукали у цьому ж місті для придбання житло, оскільки свого житла вони на той час не мали. У 2008 році вони знайшли квартиру та оформили кредит для сплати її вартості, і почали сплачувати перший внесок, а ОСОБА_3 як матір їм допомагала фінансово, зокрема привезла 12000 доларів США та подарувала доньці для сплати першого внеску ( ОСОБА_2 на той час перебував у відрядженні). Крім того, свідок із чоловіком приблизно у 2015-2016 роках, коли сторони вже не проживали разом, продали гараж і подарували доньці 55000 грн, щоб вона остаточно погасила кредит по квартирі. ОСОБА_2 свідок бачила останнього разу приблизно взимку 2014 року, коли на його прохання привезла йому куртку – донька на той момент вже не проживала разом із ним і їх стосунки були припинені. ОСОБА_2 поїхав у м. Алчевськ.

Заслухавши представника позивача та свідка, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, які містяться в матеріалах справи як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 18.05.2006 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області у справі № 679/772/17 від 13.09.2017. У вступній частині рішення зазначається, що протягом трьох років і шести місяців сторони проживають окремо та не підтримують шлюбних стосунків, що зрештою було встановлено судом, у той час як відповідач у судове засідання не з`явився (а.с. 29).

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а саме 11.02.2008 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої за умовами договору склала 161600 грн. Договором було узгоджено, що покупець сплачує продавцеві частину суми, а саме 5000 грн до підписання цього договору, а решту суми (156600 грн) – після укладення кредитного договору, але не пізніше 21.02.2008 (а.с. 9, 10, 121).

14.02.2008 між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про іпотечний кредит № HMN0GІ0000003402, за умовами якого ЗАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося надати ОСОБА_1 на умовах цього договору грошові кошти в розмірі 106600 грн, а остання зобов`язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Кредит було надано зі строком погашення не пізніше 14.02.2018 на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу квартири від 11.02.2008, посвідченого приватним нотаріусом Нетішинського міського нотаріального округу Хмельницької області і зареєстрованого в реєстрі за № 212, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Початковий внесок складає 55000 грн (а.с. 11-15).

Крім того, 14.02.2008 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір поруки № HMN0GІ0000003402, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (як кредитором) солідарно у повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_1 (як боржником) усіх її зобов`язань за договором про іпотечний кредит № HMN0GІ0000003402 від 14.02.2008 та додатковими угодами до нього як існуючими на момент укладення, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому (а.с. 16-17).

Також 14.02.2008 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № HMN0GІ0000003402, відповідно до якого ОСОБА_1 із метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з договору про іпотечний кредит № HMN0GІ0000003402 від 14.02.2008, передало ЗАТ КБ «ПриватБанк» в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.02.2008. Загальна вартість предмету іпотеки згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 17704893, виданого Комунальним підприємством «Нетішинське бюро технічної інвентаризації» 12.02.2008, складає 46695,99 грн (а.с. 18-20).

Як вбачається з виписки по кредиту за договором № HMN0GІ0000003402 від 14.02.2008 за період часу з 14.02.2008 по 30.01.2015, ОСОБА_1 було погашено відповідний кредит, при цьому станом на 12.03.2024 залишок тіла кредиту після погашення складав 62086,35 грн, а останній платіж було здійснено 14.01.2015 у розмірі 53944,07 грн (а.с. 21-27).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 37107707 від 05.05.2015, було знято обтяження у виді заборони на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , підстава припинення обтяження – документ підтвердження погашення заборгованості № 20.1.0.0/7-20120116/185 від 19.02.2015, виданий ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 28).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.ч. 1-3 ст. 372 ЦК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (ч.ч. 1, 2 ст. 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України).

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 344/5528/22, який суд враховує при виборі і застосуванні норм прав до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 6-2333цс15 та від 05.04.2017 у справі № 367/5390/14-ц.

Особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України).

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч.ч. 6, 7 ст. 57 СК України).

Як було встановлено судом, спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 161600 грн була набута сторонами у власність (та зареєстрована за позивачем) за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Судом також встановлено, що шлюб між сторонами було розірвано у 2017 році, проте фактичні шлюбні відносини були припинені з березня 2014 року, що підтверджується рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 13.09.2017 у справі № 679/772/17 та показаннями свідка ОСОБА_3 .

Із березня 2014 року по 14.01.2015 (дату погашення іпотечного кредиту позивачем) ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти в рахунок погашення іпотечного кредиту на спірну квартиру в розмірі 62086,35 грн. Крім того, частину першого внеску за договором іпотечного кредиту на спірну квартиру в розмірі 50000 грн було сплачено за рахунок грошей, що були подаровані позивачу її матір`ю – свідком ОСОБА_3 , яка вказала у судовому засіданні, що подарувала ці гроші доньці, оскільки сторони не мали грошових коштів для здійснення першого внеску.

Таким чином, у судовому засіданні підтвердилися викладені у позові обставини щодо того, що позивачем було сплачено 112086,35 грн (50000 грн + 62086,35 грн) особистих коштів ОСОБА_1 із загальної вартості спірної квартири, що складала 161600 грн.

Разом із цим із позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що іншу частину вартості квартири, що складає 49513,65 грн (161600 грн – 112086,35 грн), було сплачено під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах і за спільні кошти колишнього подружжя сторін (і доказів зворотного суду не надано), а отже ця частина квартири є спільною сумісною власністю сторін. З огляду на це відповідач має право на 3/20 частки спірної квартири (49513,65 : 2 = 24756,83 грн, що складає 15% вартості квартири).

При цьому у правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 615/1364/16-ц та від 17.08.2022 у справі № 522/8676/20 вказано, що обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога – це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково та визнати в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя сторін: 1) за позивачем – право особистої приватної власності на 17/20 частки спірної квартири; 2) за відповідачем – право особистої приватної власності на 3/20 частки спірної квартири.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору у загальному розмірі 6185,94 підтверджується квитанціями від 03.09.2025 та від 26.01.2026, а також випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 5, 34, 42).

Враховуючи те, що задоволенню підлягають 75% позовних вимог (463945,70 грн х 100% / 618594,27 грн), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених останньою судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 4639,46 грн – пропорційно розміру задоволених позовних вимог (6185,94 грн х 75% / 100%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 279-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 17/20 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 3/20 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4639,46 грн (чотирьох тисяч шестисот тридцяти дев`яти гривень сорока шести копійок).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів із дня його складення позивач не подав апеляційної скарги, а відповідач не подав письмової заяви про перегляд заочного рішення. У випадку подання позивачем апеляційної скарги, заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У випадку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили у випадку подання відповідачем апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його складення. Заява про перегляд цього заочного рішення може бути подана до Нетішинського міського суду Хмельницької області протягом тридцяти днів із дня його складення.

Позивач: ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Представник позивача: адвокат Плакса Вячеслав Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця роботи: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Суддя І.Г. Безкровний