Вирок від 10 травня 2026 р. у справі №373/3634/25 — Переяславський міськрайонний суд Київської області

Справа № 373/3634/25

Номер провадження 1-кп/373/127/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року м. Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участі:

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

потерпілої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні, кримінальне провадження № 6202510140001888 від 20.05.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Переяслав - Хмельницький Київської області, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на час особливого періоду, у військовому званні солдат резерву взводу резерву військової частини НОМЕР_1 , освіта середня – спеціальна, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 ,

раніше засудженого:

- вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22.10.2024 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі строком 1 (один) рік. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік;

- вироком Переяславського міськрайонного суду від 29.01.2025 за ст. 126-1 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК України остаточно призначено міру покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 126-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом із ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу.

Сімейні правовідносини – це приватні відносини, врегульовані нормами сімейного права.

В силу положень ст. 74 СК України, вони є жінкою та чоловіком які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. В той же час, виходячи із змісту вказаної норми закону Сімейний кодекс, в контексті відносин, прирівнює проживання осіб однією сім`єю, без реєстрації шлюбу із шлюбними правовідносинами подружжя.

Таким чином, в розумінні Сімейного кодексу України винний перебуває у сімейних відносинах із ОСОБА_5 та вони є жінкою та чоловіком які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (далі за текстом - проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу).

Так, 06.08.2024 о 21 год. 00 хв. ОСОБА_4 перебуваючи за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , всупереч вимогам ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», маючи прямий умисел на заподіяння психологічного страждання вчинив відносно жінки, з якою він проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 , домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в її адресу нецензурними словами, в агресивному поводженні, намагався вдарити, внаслідок чого ОСОБА_5 завдав шкоди психічному здоров`ю, що призвело до її психологічних страждань. За вказані дії 27.09.2024 постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладеного на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Крім того, 13.11.2024 о 16 год. 00 хв. ОСОБА_4 перебуваючи за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , всупереч вимогам ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», маючи прямий умисел на заподіяння психологічного страждання вчинив відносно жінки, з якою він проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в її адресу нецензурною лайкою, в агресивному та зухвалому поводженні, виганяв з будинку в результаті чого ОСОБА_5 завдав шкоди психічному здоров`ю, що призвело до її психологічних страждань. За вказані дії 27.11.2024 постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладеного на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Також, 21.11.2024 о 18 год. 40 хв. ОСОБА_4 перебуваючи за фатичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , всупереч вимогам ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», маючи прямий умисел на заподіяння психологічного страждання вчинив відносно жінки, з якою він проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 , домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в її адресу нецензурною лайкою, в агресивному поводженні, виганяв з будинку в результаті чого ОСОБА_5 завдав шкоди психічному здоров`ю, що призвело до її психологічних страждань. За вказані дії 12.12.2024 Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладеного на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Не дивлячись на неодноразові притягнення до відповідальності, ОСОБА_4 01.09.2025 (у невстановлений в ході досудового розслідування час) перебуваючи за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , всупереч вимогам ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», маючи прямий умисел на заподіяння психологічного страждання потерпілій, знов вчинив домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в її адресу нецензурною лайкою, в агресивному поводженні та погрозами фізичною розправою в результаті чого ОСОБА_5 завдано шкоду психічному здоров`ю, що призвело до її психологічних страждань та погіршило якість її життя, тобто вчинив відносно потерпілої ОСОБА_5 психологічне насильство, як одну з форм домашнього насильства.

Продовжуючи свої злочинні дії, 02.09.2025 ОСОБА_4 , перебуваючи за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , всупереч вимогам ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», маючи прямий умисел на заподіяння психологічного страждання потерпілій знов відносно жінки, з якою він проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в її адресу нецензурною лайкою, в агресивному поводженні та погрозами фізичною розправою, приниженні її людської гідності, що в результаті чого психічному здоров`ю ОСОБА_5 завдано шкоду, що призвело до її психологічних страждань та погіршило якість її життя, які виразились у формі підвищеної тривожності, погіршенням настрою, страхом за свою безпеку, побоюваннями та очікуваннями постійних конфліктів, тобто вчинив відносно потерпілої ОСОБА_5 психологічне насильство, як одну з форм домашнього насильства.

Вказаними насильницькими діями ОСОБА_4 заподіяв жінці, з якою вони проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі - ОСОБА_5 , систематичні психологічні страждання, які мають психотравмуючий характер, внаслідок яких у неї зафіксований комплекс негативних психоемоційних змін у вигляді сталої психоемоційної напруги з підвищеною тривожністю, погіршеним настроєм, страхом за здоров`я та безпеку, що призводить до погіршення її соціального функціонування чим тимчасово погіршили якість її життя.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 , свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та державний обвиувач не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження, та, роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Потерпіла ОСОБА_5 не заперечила щодо такого порядку розгляду справи. Вказала, що цивільний позов заявляти не буде. При визначенні покарання покаладається на розсуд суду.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Прийняття такого рішення свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при ухваленні вироку, а сторони позбавляються права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За своєю правовою природою ч. 3 ст. 349 КПК визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадження і зазначені у ч. 1 ст. 91 КПК. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не звільняє суд від обов`язку встановитиобставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.

Тому в конкретному кримінальному провадженні суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

В судовому засіданні, після того, як суд роз`яснив обвинуваченому суть пред`явленого обвинувачення і ОСОБА_4 зазначив, що повністю визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, за обставин, викладених в обвинувальному акті, з урахуванням того, що проти такого порядку розгляду не заперечили державний обвинувач та потерпіла, судом було прийнято рішення про проведення судового розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. При цьому, в судовому засіданні також суд роз`яснив ОСОБА_4 положення ч. 3 ст. 349 КПК та з`ясував, чи правильно він розуміє їх зміст, а також наслідки розгляду кримінального провадження в такому порядку.

Дана правова позиція суду узгоджується із правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду Справа № 444/870/22 від 16.09.2024.

Суд обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідженням документів, які характеризують обвинуваченого, як особу в частині кримінального правопорушення.

ОСОБА_4 в ході судового засідання визнав свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 126-1 КК України, повністю підтвердив встановлені під час дізнання обставини, які викладені в обвинувальному акті.

Додатково ОСОБА_4 пояснив, що всі сварки виникли на побутовому грунті. В даний час він шкодує про те, що сталось. Попросив вибачення у потерпілої.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду щодо правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу обвинуваченим не заявлялося.

Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого ОСОБА_4 в межахпред`явленого обвинувачення.

Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 , суд кваліфікує за ст. 126-1 КК України, як домашнє насильство, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.

Призначаючи вид та міру покарання суд керується статтею 50 КК України і виходить з наступного.

За вчинення злочину передбаченого ст. 126-1 КК України передбачені такі види покарання як громадські роботаи на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційний нагляд на строк до п`яти років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , визнано щире каяття, яке виявилось в усвідомленні вчиненого, засудженні обвинуваченим своєї поведінки та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке виразилось із з`явленням до прокурора із заявою про готовність нести відповідальність за вчинене та бажанням проходити військову службу, а також поведінкою обвинуваченого в ході судового розгляду, яка відобразилась у дисциплінованості обвинуваченого та надання ним показів в судовому засіданні (п.1 ч. 1 ст. 66 КК України).

Стосовно обставин визначених статтею 67 КК України, то в ході судового засідання встановлено, що обвинувачений, вчинив дане кримінальне правопорушення, будучи засудженим за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 126-1 КК України, яка не знята та не погашена.

В силу ст. 34 КК України, вчинення нового умисного злочину особою, яка вже має судимість за умисний злочин є рецидивом злочину.

Однак, суд позбавлений можливості врахувати дану обставину (п.1 ч. 1 ст. 67 КК України), оскільки дана обставина не інкримінована стороною обвинувачення, а судовий розгляд в силу ч. 1 ст. 337 КПК України, проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Відтак, обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 не встановлено.

З досудової доповіді стосовно ОСОБА_4 , наданої органом пробації вбачається, що на виконанні органу пробації перебуває вирок Переяславського суду від 29.01.2025 яким ОСОБА_4 засуджено за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 126-1 КК України.

Обвинувачений спроможний контролювати власну поведінку та емоції. Усвідомлює негативність своїх дій та їх протиправність. Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення оцінюється, як «середній». Ризик небезпеки для суспільства оцінюється як «середній». Представник органу пробації вважає що існує можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства.

Прокурором долучені документи, які характеризують ОСОБА_4 , з яких убачається, що він є військовослужбовцем військової служби за призивом під час мобілізації на особливий період, обіймає посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», що підтверджено копією військового квитка серії НОМЕР_2 .

З довідок КНП «Переяславська БЛІЛ» на обліку у лікарів нарколога і психіатра ОСОБА_4 не перебуває.

Також, судом враховано, що раніше ОСОБА_4 притягувався до кримінальної відповідальності. Має непогашену та незняту судимість за вчинення кримінального правопорушення (проступку оскільки 29.01.2025 Переяславським судом був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 126-1 КК України та до нього було застосоване покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК України остаточно призначено міру покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік, що підтверджено копією вироку суду та вимогою про судимість ОСОБА_4 , які надав в судовому засіданні прокурор.

Вказаний вирок суду перебуває на виконанні у Бориспільському РВ№2 ДУ «Центр пробації».

Крім цього, ухвалою суду від 29.04.2026 ОСОБА_4 , звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, у зв`язку із його зверненням до прокурора, про бажання повернутися для проходження військової служби, а також згоди командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_6 на проходження служби ОСОБА_4 у вказаній військовій частині.

Зазначеною ухвалою суду від 29.04.2026 Кримінальне провадження № 6202510140001888 від 20.05.2025, в частині обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, а в частині обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України, продовжено розгляд кримінального провадження № 6202510140001888 від 20.05.2025.

При цьому, на ОСОБА_4 судом покладено обов`язок не пізніше 72 годин після набрання ухвалою суду від 29.04.2026 прибути до військової частини НОМЕР_3 для продовження проходження військової служби.

При визначенні покарання обвинуваченому суд виходить з наступного.

Іспитовий строк в один рік застосований судом до на момент вчинення ним даного кримінального правопорушення не сплинув.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 КК України, у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

З правових позицій Верховного Суду України, ППВС України № 7 від 24.10.2003, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

Частина 1 ст. 71 КК України містить імперативну вимогу про призначення судом покарання за сукупністю вироків (шляхом повного або часткового приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком) у випадку, коли засуджений вчинив новий злочин після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до статті 12 КК України, є нетяжким злочином. та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність двох обставини, що пом`якшує покарання, та відсутність обставин, що обтяжує покарання, вчинення нового правопорушення в період умовно-дострокового звільнення від відбування основного покарання, а також враховує вимоги ст. 50 КК України, згідно з якою метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, призначити покарання передбачене санкцією ст. 126-1 КК України, у вигляді 1 року та двох місяців обмеження волі,

З урахуванням того, що злочин вчинено обвинуваченим в період іспитового строку визначеного вироком Переяславського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2022, при визначенні остаточного покарання ОСОБА_4 суд керуючись ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК України, обирає принцип часткового приєднання до нового покарання невідбутої частини покарання за вироком Переяславського міськрайонного суду від 29.01.2025 та призначає обвинуваченому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 8 місяців.

У відповідності зі ст. 58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Таким чином, з урахуванням покладеного судом обов`язку ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем за мобілізацією на час особливого період, не пізніше 72 годин після набрання ухвалою суду від 29.04.2026 законної сили, прибути до військової частини НОМЕР_3 для продовження проходження військової служби, суд вважає можливим на підставі ст. 58 КК України замінити призначене покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 8 місяців на службові обмеження для військовослужбовців на той самий строк із відрахуванням у дохід держави із суми грошового забезпечення 10 відсотків.

Таке покарання, на переконання суду, відповідає співмірності й індивідуалізації покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , відповідатиме його меті визначеній у ст. 50 КК України, а також принципам гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирався.

Про доцільність застосування обмежувальних заходів визначених ст. 91-1 КК України, стороною обвинувачення не заявлено та в судовому засіданні не встановлено.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні також не заявлені.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 373, 374, 615 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року 2 (двох) місяців обмеження волі.

Відповідно до положень ст .ст. 71, 72 КК України, до призначеного за цим вироком покарання у виді 1 (одного) року двох місяців обмеження волі, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Переяславського міськрайонного суду від 29.01.2025, у виді 6 (шести) місяців обмеження волі, та остаточно призначити ОСОБА_4 до відбуття покарання у вигляді 1 (одного) року 8 (вісім) місяців обмеження волі.

На підставі ст. 58 КК України замінити призначене покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 8 (вісім) місяців на службові обмеження для військовослужбовців на той самий строк із відрахуванням у дохід держави із суми грошового забезпечення 10 (десять) відсотків.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 не обирався.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Переяславський міськрайонний суд Київської області, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу (2 ст. 394 КПК України).

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1