Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №369/19617/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/19617/25

Провадження № 2/369/6969/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.05.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Худинець Д.С.

за участі

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 2015 року та мають спільну дитину: ОСОБА_3 , 2016 року народження. Спільне життя не склалось, проживають окремо. За рішенням суду шлюб розірвано. Неповнолітня дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Жодної матеріальної допомоги батько дитини не надає. Для повноцінного та всебічного розвитку дитини є необхідним стягнення аліментів в розмірі 5000 грн.. Вказала, що відповідач як батько має надавати матеріальну допомогу.

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2025 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

05 грудня 2025 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Свої вимоги ОСОБА_5 обґрунтовував тим, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 2015 року, мають спільну доньку ОСОБА_3 , 2016 року народження. Спільно проживали до лютого 2023 року. ОСОБА_6 з цього часу та до вересня 2025 року проживала у своїх знайомих з іншим чоловіком. При цьому дитина залишилась проживати з ним в його будинку та перебувала повністю на його утриманні. У цей час відповідачка жодної участі ні в матеріальному утриманні, ні у житті дитини не приймала. Після повернення у вересні 2025 року до його будинку, ОСОБА_6 почала всім розповідати, що це вона проживає з дитиною та повністю її утримує, а він жодної допомоги не надає. Дана інформація є неправдивою. Дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 01 грудня 2023 року; судові витрати покласти на відповідача.

11 березня 2026 року до суду надійшли пояснення ОСОБА_1 щодо зустрічного позову. Додатково вказала, що відсутні жодні підстави для стягнення аліментів за період з грудня 2023 року. Жодного доказу її не проживання у будинку матеріали справи не містять. На час вирішення справи вона проживає в будинку по АДРЕСА_1 , що по суті визнається й ОСОБА_7 . Також вона постійно працювала та утримувала доньку. Натомість батько дитини не мав жодного доходу і не має доказів на підтвердження наявності доходу. При вирішенні питання про стягнення аліментів суд також має врахувати її стан здоров`я та наявність хвороб, які потребують постійного лікування. Просила суд відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 .

У судовому засіданні 13 березня 2026 року судом: здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче засідання та прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів до об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

13 березня 2026 року ОСОБА_2 подано заяву про зменшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом. Вказав, що через матеріальне становище матері дитини ОСОБА_6 , слід стягнути аліменти на утримання дитини в розмірі 2500 грн. Остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 01 грудня 2023 року; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області віл 13 березня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

У судовому засідання ОСОБА_6 позов підтримала, проти доводів зустрічного позову заперечувала. Суду пояснила, що після припинення спільного проживання, дитина проживала з нею та перебувала на її утриманні. Витрати на дитину вказала у позові. З серпні 2025 року повернулась та проживає в будинку АДРЕСА_1 , який фактично належить батьку дитини, з дитиною та відповідачем. Також вона хоче зробити ремонт в будинку. Вважає, що дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач коштів на утримання дитини не надає. Просила суд відмовити у задоволенні зустрічного позову та її позов задоволити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні ОСОБА_5 підтримав поданий зустрічний позов, проти доводів позивачки заперечував. Суду пояснив, що після припинення спільного проживання, дитина постійно проживала з ним, перебувала на його утриманні, а ОСОБА_6 проживала в іншому місці. З серпня 2025 року вона повернулась та дійсно проживає там разом з ним та дитиною. Через її матеріальне становище він не заперечував щодо її проживання в будинку. Він ніс та несе витрати на утримання дитини, купує їй не лише речі першої необхідності, а й інше з урахуванням своїх можливостей. Просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 , а зустрічний позов задоволити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову та зустрічного позову відмовити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

При розгляді справи судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано 21 грудня 2015 року шлюб, про що Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області 21 грудня 2015 року складено відповідний актовий запис № 839. Після реєстрації шлюбу позивачка отримала прізвище – « ОСОБА_10 ».

Від шлюбу сторони мають дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13 квітня 2016 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (актовий запис від 13 квітня 2016 року № 198).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2024 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 22 жовтня 2024 року (справа 369/894/23).

З пояснень сторін встановлено, що після припинення спільного проживання, неповнолітня дитина залишилась проживати разом з батьком в будинку АДРЕСА_1 . З серпня 2025 року ОСОБА_6 повернулась проживати в даний будинок. На час розгляду справи в суді в будинку проживають ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та їх малолітня донька ОСОБА_3 , 2016 року народження, що визнавалось сторонами при розгляді справи.

З наданих суду пояснень також вбачається, що як батько, так і мати несуть витрати на утримання своєї доньки, піклуються про неї, приймають участь в її вихованні.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.

Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.

Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Установлено з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком від 6 до 18 років - 3 512 грн.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов`язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даній справ ОСОБА_6 та ОСОБА_5 доводили, що після припинення спільного проживання та на час розгляду справи дитини проживає з ним/нею та перебуває виключно на його/її утриманні, а інший не надає коштів та не допомагає у матеріальному забезпеченні дитини.

Так, на підтвердження своїх доводів, ОСОБА_6 надала акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 09 жовтня 2025 року. Даний акт суд оцінює критично, оскільки він не містить інформацію про непроживання в будинку батька дитини, а вцілому вказано, що мати й дитина займають загальну площу 12 кв.м. Про інших мешканців будинку акт не містить інформації. Також з даного акту не можливо визначити з яких даних виходив підписант даного акту щодо проживання матері з дитини, крім самого факту їх реєстрації за даною адресою.

Твердження позивачки, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований за іншою адресою, а саме в м.Києві, не підтверджує тієї обставини, що батько дитини дійсно проживає за адресою реєстрації (а подана нею довідка датована 12 червня 2020 року, що не є актуальною інформацією).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_5 надав також суду акт обстеження житлово-побутових умов проживання від16 жовтня 2025 року, згідно яких батько з донькою фактично проживають в будинку АДРЕСА_1 . Але даний акт не містить категоричного висновку щодо непроживання матері дитини в будинку.

Суд враховує, що подані суду акти як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_7 не містять інформації про утримання дитини лише одним із батьків.

При вирішенні спору суд враховує надані сторонами пояснення, що дійсно на час вирішення справи як мати, так і батько проживають у будинку разом з дитиною. Як позивач, так і відповідач надали докази несення витрат на дитину, що підтверджено відповідними чеками та квитанціями.

Враховуючи надані пояснення сторонами, покази допитаних в судовому засіданні свідків, подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що дитина проживає з батьками, які одночасно несуть витрати на її утримання у межах своїх можливостей. Матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, дитина проживає лише з одним з батьків, який одноособово несе витрати на утримання доньки. Тому у задоволенні позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_8 про стягнення аліментів суд відмовляє.

Щодо доводів зустрічного позову про стягнення аліментів за минулі періоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

З урахуванням проаналізованих правових норм в розрізі встановлених обставин у справі суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України та ст. 191 СК України позивачу слід було довести суду, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Зазначених обставин у ході судового розгляду встановлено не було: жодного доказу цього матеріали справи не містять, а також жодного обґрунтування цього не містить і зустрічна позовна заява.

Звертаючись до суду з такими вимогами, позивач зобов`язаний довести, що він просив про таку допомогу, а відповідач все рівно ухилявся від надання позивачу фінансової допомоги на утримання дитини. А отже, з огляду на відсутність доказів умисного ухилення відповідача від утримання дитини у період з 01 грудня 2023 року по 05 грудня 2025 року та вимоги законодавства суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій частині.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні поданих позовів.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 08 травня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ