Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №369/4855/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4855/26

Провадження № 2/369/10601/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

14.04.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді – Пінкевич Н.С.

секретаря судового засідання – Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 треті особи приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Орлова Ольга Анатоліївна, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Шокола Наталія Валеріївна, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, про витребування майна з чужого володіння -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що їй на праві власності належали земельні ділянки в с.Крюківщина з кадастровими номерами 3222484001:01:019:0269 (площею 0,0541га) та 3222484001:01:019:0267 (площею 0,0537га). Як стало їй згодом відомо, на підставі завідомо підробленої довіреності, нібито виданої нею 18 грудня 2021 року на ім`я ОСОБА_4 , належні їх земельні ділянки спочатку об`єднано, присвоєно інший кадастровий номер 3222484001:01:019:0290 та згодом відчужені на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 . За даним фактом здійснюється досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.361, ч.4 ст.190 КК України. На досудовому розслідування беззаперечно встановлено, що вона жодних довіреностей не видавала. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Орловою О.А. під номером 3720 та 3718 на нотаріальному бланку насправді видавалась від інших осію та стосувалась іншого майна., що вбачається з Єдиного реєстру довіреностей та в подальшому в довіреність вносились зміни.

Вказала, що жодних довіреностей не видавала, наміру відчужувати належні їй земельні ділянки не мала. Майно вибуло з її власності поза її волею, майно придбане відповідачем за договором в особи, яка не мала права відчужувати, тому на підставі ст.388 ЦК України має право звернутись з позовом про витребування майна, а не з позовом про визнання правочинів недійсним. Даний спосіб захисту права є належним та найбільш ефективним, що сприятиме відновленню її порушеного права та фактичне повернення майна до її власності.

Просила суд:

витребувати майно з чужого незаконного володіння: а саме у ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:019:0290 на користь ОСОБА_2 28 грудня 1966 року:

визнати право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:019:0290 за ОСОБА_2 ;

судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2026 року роз`єднано позовні вимоги у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 треті особи приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Орлова Ольга Анатоліївна, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Шокола Наталія Валеріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесниченко Максим Олексійович, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, приватний нотаріус Кудлаєв О.О. про витребування майна з чужого володіння.

Позовну вимогу ОСОБА_2 до ОСОБА_3 треті особи приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Орлова Ольга Анатоліївна, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Шокола Наталія Валеріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесниченко Максим Олексійович, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, приватний нотаріус Кудлаєв О.О. про витребування майна з чужого володіння в самостійне провадження та передано до канцелярії суду для проведення автоматизованого розподілу через автоматизовану систему документообігу суду..

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу цивільній справі за позовом ОСОБА_9 присвоєно номер 369/4855/26.

При розгляді справи представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

У судове засідання треті особи приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Орлова О.А., приватний нотаріус Фастівського районного нотаріального округу Федоренко Олена Іванівни не з`явилися, про день, час та місце розгляду повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи, будь-які пояснення, заперечення не подавали.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У підготовчому судовому засіданні приймав участь його представник, від якого у подальшому надійшла заява про припинення представництва. У подальшому відповідач до суду не з`являвся та нового представника не уповноважував на ведення справи в суді.

Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками відповідачу направлено за адерсою зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 . Конверти повертались з відміткою «Адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Додатково відповідач повідомлявся шляхом направлення смс-повідомлень та розміщенням оголошенням на сайті суду. Також сторони мають можливість дізнатись про час розгляду справи з офіційного сайту суду. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Згідно ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення судового рішення чи повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання або без зазначення причини невручення. Жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, які наведені у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), у разі проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення відповідної відмітки.

Оскільки у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Суд враховує, що відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За письмовою згодою позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Вивченням матеріалів встановлено, що дану справу можливо вирішити в спрощеному позовному провадження, враховуючи положення ст. ст.19,274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ незначної складності.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належали земельні ділянки: земельна ділянка кадастровий номер 3222484001:01:019:0269 площею 0,0541 га , розташована в с. Крюківщина Бучанського району Київської області (право власності набуте згідно з договором дарування від 07.09.2024) 3 побудованим на ній таун-хаусом, який не введено в експлуатацію, а також земельна ділянка кадастровий номер 3222484001:01:019:0267 площею 0,0537 га, розташована в с. Крюківщина Бучанського району Київської області (право власності набуте згідно з договором дарування від 07.09.2024) з побудованим на ній таун-хаусом, який не введено в експлуатацію.

За ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Право власності ОСОБА_2 на вищевказані земельні ділянки підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна №438285927 від 05 серпня 2025 року.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Частина 1 ст. 626 ЦК України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення змісту або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 статті 638, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

З матеріалів справи встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_4 , який на підставі завідомо підробленої довіреності від 18.12.2021, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського РНО Донецької області Кудлаєвим 0.0., діючи від імені ОСОБА_6 , посвідченої приватним нотаріусом Фастівського РНО Київської області Федоренко О.I. 19.05.2025, державний реєстратор об`єднує земельні ділянки 3222484001:01:019:0270, 3222484001:01:019:0268, які належать ОСОБА_6 із присвоєнням єдиного номера : 3222484001:01:019:0287.

24.05.2025 ОСОБА_4 , який на підставі завідомо підробленої довіреності від 18.12.2021, посвідченої нібито приватним нотаріусом Маріупольського РНО Донецької області Кудлаєвим О. О. , діючи від імені ОСОБА_6 , без волі та погодження останнього продає об`єднану земельну ділянку за кадастровим номером 3222484001:01:019:0287 ОСОБА_10 . Даний договір посвідчує приватний нотаріус Фастівського РНО Київської області Федоренко О.I..

03.06.2025 ОСОБА_11 , який на підставі довіреності від 24.05.2025, посвідченої приватним нотаріусом Фастівського РНО Київської області Федоренко О. І. , діючи від імені ОСОБА_10 , продає земельну ділянку 3222484001:01:019:0287 ОСОБА_7 .. Даний договір посвідчує приватний нотаріус Фастівського РНО Київської області Федоренко О .І..

12.06.2025 ОСОБА_11 укладає з ОСОБА_7 договір іпотеки на суму 500 000 грн, предмет іпотеки - об`єднана земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:019:0287. Даний договір іпотеки посвідчує приватний нотаріус Фастівського РНО Київської області Федоренко О.I.

На підставі заяви ОСОБА_7 від 12.06.2025, посвідченої приватним нотаріусом Фастівського РНО Київської області Федоренко О. І., державний реєстратор 23.06.2025 ділить вищевказану земельну ділянку на 2 ділянки з кадастровими номерами: 3222484001:01:019:0292, 3222484001:01:019:0293.

На підставі заяви ОСОБА_4 який на підставі завідомо підробленої довіреності від 18.12.2021, посвідченої нібито приватним нотаріусом Маріупольського РНО Донецької області Кудлаєвим О. О., діючи від імені ОСОБА_12 , посвідченої приватним нотаріусом Фастівського РНО Київської області Федоренко О .I. 15.05.2025, державний реєстратор 23.05.2025 поділяє земельну ділянку 3222484001:01:019:0269, яка належать ОСОБА_13 , на 2 ділянки за кадастровими номерами : 3222484001:01:019:0288, 3222484001:01:019:0289.

24.05.2025 ОСОБА_4 , який на підставі завідомо підробленої довіреності від 18.12.2021, посвідченої нібито приватним нотаріусом Маріупольського РНО Донецької області Кудлаєвим О. О., діючи від імені ОСОБА_12 , без волі та погодження останньої продає земельні ділянки за кадастровими номерами : 3222484001:01:019:0288, 3222484001:01:019:0289 ОСОБА_10 .. Даний договір посвідчує приватний нотаріус Фастівського РНО Київської області Федоренко О.I.

На підставі заяви ОСОБА_10 від 24.05.2025, посвідченої приватним нотаріусом Фастівського РНО Київської області Федореко О.І. , державний реєстратор 29.05.2025 об?єднує земельні ділянки 3222484001:01:019:0288, 3222484001:01:019:0289, із присвоєнням єдиного номера: 3222484001:01:019:0290.

03.06.2025 ОСОБА_11 , який на підставі довіреності від 24.05.2025, посвідченої приватним нотаріусом Фастівського РНО Київської області Федоренко О. І ., діючи від імені ОСОБА_10 , продає земельну ділянку 3222484001:01:019:0290 ОСОБА_14 .. Даний договір посвідчує приватний нотаріус Фастівського РНО Київської області Федоренко О.I.

12.06.2025 ОСОБА_11 , укладає з ОСОБА_3 , договір іпотеки на суму 500 000 грн, предмет іпотеки - об?єднана земельна ділянка за кадастровим номером 3222484001:01:019:0290. Даний договір іпотеки посвідчує приватний нотаріус Фастівського РНО Київської області Федоренко О.I..

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У справі ОСОБА_2 позов пред`явила про витребування нерухомого майна у кінцевого набувача відповідно до статті 388 ЦК України з тих підстав, що спірні земельні ділянки вибули з її володіння поза її волею, зокрема на підставі договору купівлі-продажу, який позивачка не укладала.

Так, встановлено, що договір купівлі-продажу від імені власника підписаний іншою особою на підставі довіреності, посвідченої Орловою О.А., приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу 18.12.2021 року за №3718.

Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 25 серпня 2025 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023100000000596 від 05 грудня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190, ч.2 ст.361 КК України, - накладено арешт на спірні земельні ділянки.

В рамках кримінального провадження досудовим розслідуванням встановлено, що ля переоформлення права власності на земельні ділянки та квартиру група осіб підробили дві довіреності від 18.12.2021 під N?N? 3720 та 3718, видані нібито в Маріуполі приватним нотаріусом Кудлаєвим О. О ., згідно яких ОСОБА_6 та ОСОБА_2 доручають ОСОБА_4 бути своїм представником та продати три земельні ділянки. Також , була підроблена довіреність від 09.09.2024, нібито видана приватним нотаріусом Орловою О. ., згідно якої ОСОБА_5 доручає ОСОБА_4 бути представником та продати її квартиру, будинок та дві земельні ділянки.

Довіреність від 18.12.2021, посвідчена приватним нотаріусом Кудлаєвим О. О. під N? 3720 на нотаріальному бланку HPO 609762, насправді видавалась від ОСОБА_15 на ОСОБА_16 на транспортний засіб та в Єдиному реєстрі довіреностей в подальшому вносились зміни у вказану довіреність.

Довіреність від 18.12.2021, посвідчена приватним нотаріусом Кудлаєвим О. О. під N? 3718 на нотаріальному бланку НРО 609760, насправді видавалась від ОСОБА_17 на ОСОБА_18 на транспортний засіб та в Єдиному реєстрі довіреностей в подальшому вносились зміни у вказану довіреність. Довіреність від 09.09.2024, посвідчена приватним нотаріусом Орловою О.А. під N? 912 на нотаріальному бланку НТН 486259, насправді видавалась від ОСОБА_19 на ОСОБА_20 та в Єдиному реєстрі довіреностей в подальшому вносились зміни у вказану довіреність. Вищезазначені земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484001:01:019:0268, 3222484001:01:019:0269, 3222484001:01:019:0270 шляхом поділу та об`єднання по підробленим довіреностям ОСОБА_4 були продані та присвоєні номери 3222484001:01:019:0290, 3222484001:01:019:0292, 3222484001:01:019:0293.

На час розгляду справи земельна ділянка 3222484001:01:019:0290 належить ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 03.06.2025; приватний нотаріус Кудлаєв О. О. в теперішній час знаходиться на тимчасово окупованій території в м. Маріуполь та відсутній в Єдиному реєстрі нотаріусів України. Зміни в нотаріальні довіреності ОСОБА_21 вносились ОСОБА_22 , ймовірно помічником приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Шоколи Наталії Валеріївни, що здійснює нотаріальну діяльність за адресою: АДРЕСА_2 . Зміни в нотаріальні довіреності ОСОБА_23 вносились приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесниченко Максимом Олексійовичем , що здійснює нотаріальну діяльність за адресою : АДРЕСА_3 .

При вирішенні спору, суд також враховує, що довіреність ювід 18.12.2021 бланк с.н. НРО 609762, номер в реєстрі 3720, якою ОСОБА_2 нібито доручила ОСОБА_4 продаж земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:019:0268, датована 18.12.2021 роком, хоча дата створення та реєстрації земельної ділянки згідно інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно 07.09.2024. Тобто дата видачі вказаної довіреності датована на три роки раніше ніж реєстрація вказаної земельної ділянки.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Наслідком непідписання письмового правочину його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність.

У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним на підставі вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 уклала правочин, уповноваживши ОСОБА_4 продати належне їй майно. Зважаючи на презумпцію неукладеності договору, яка не спростована при розгляді справи, суд приходить до висновку, що належне позивачці майно вибуло поза її волею, відчужене особою, яка не мала на це право.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із матеріалів справи відомо, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений без волевиявлення власника нерухомого майна на його відчуження. Тобто спірна ділянка вибула з володіння позивачки поза її волею та з порушенням законодавства, зокрема на підставі договору купівлі-продажу, який позивачка не укладала, повноважень на відчуження свого майна не надавала, суд приходить до висновку про витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , який є останнім набувачем спірного майна за правочинами щодо його відчуження.

Суд враховує, що добросовісний набувач може відповідати за порушення інших осіб, допущені під час укладення договору купівлі-продажу попереднім власником при вчиненні правочину, враховуючи обставини саме цієї справи. Так, придбаваючи спірне майно відповідач не проявив розумну обачність, хоча, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття, і за необхідності, отримавши правову допомогу, мав б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, а тому не можна вважати, що витребування майна може кваліфікуватися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід ураховувати, що цивільне законодавство як передбачає право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України), так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до його прав, зокрема і право на відшкодування саме продавцем (в даному випадку представник продавця) покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), чим може скористатись і відповідач, пред`явивши відповідний позов.

Згідно вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги той факт, що відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, вимоги позивача знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, суд вбачає достатньо підстав для задоволення позову. Відповідно до частини першої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійснені цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства.

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності - одні з керівних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту порушеного права або інтересу.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи встановлені судом обставини та досліджені в судовому засіданні докази, протягом всього часу відповідач не заперечував права ОСОБА_2 на отримання ділянки у власність та не передавав спірну ділянку у власність третім особам, але ділянку не повернув, земельній ділянці фактично присвоєно новий кадастровий номер, тобто по суті заперечується право власності позивача на спірну ділянку, не надає пакет документів, необхідний для перереєстрації права власності, тому позовні вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. За таких обставин суд прийшов висновку, що найефективнішим та достатнім способом захисту прав позивачки є визнання права власності на ділянку, а тому позов підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 13 Конституції України, ст.ст. 626, 638, 651, 655, ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 18, 19, 23, 30, 76-82, 141, 259, 263-268, 273, 351, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 треті особи приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Орлова Ольга Анатоліївна, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Шокола Наталія Валеріївна, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, про витребування майна з чужого володіння - задовольнити.

Витребувати майно з чужого незаконного володіння: а саме у ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:019:0290 (адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:019:0290 (адреса: АДРЕСА_4 ).

Інформація про позивача:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Інформація про відповідача:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 14 квітня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ