Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №950/770/26 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/770/26

Номер провадження 2-а/950/19/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2026 р. м.Лебедин

Суддя Лебединського районного суду Сумської області Бакланов Р. В. за участю секретаря судового засідання - Гладкової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лебедин Сумської області адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про тимчасове обмеження громадянина України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації,

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , про застосування до відповідача тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами під час мобілізації на строк до виконання або відкликання вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2/584 від 24.02.2026 про виконання обов`язку військовозобов`язаним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_2 є громадянином України, військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є відокремленим структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач посилається на те, що відповідач був викликаний повісткою № 6212329 до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 16.01.2026 о 14 год. 00 хв. для уточнення даних. Повістку було направлено засобами поштового зв`язку за адресою місця проживання відповідача. Поштове відправлення повернулося з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

У зв`язку з неприбуттям відповідача позивач звернувся до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення відповідача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Листом Відділення поліції № 3 Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області № 28571-2026 від 17.02.2026 позивача повідомлено про неможливість встановити місцезнаходження ОСОБА_3 , здійснити його адміністративне затримання та доставлення.

Після отримання відповіді органу поліції позивачем було направлено відповідачу вимогу № 2/584 від 24.02.2026 про виконання обов`язку військовозобов`язаним, резервістом, якою відповідача викликано до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 10 год. 00 хв. 10.03.2026. Вказану вимогу направлено рекомендованим поштовим відправленням за адресою: АДРЕСА_1 . Поштове відправлення повернуто відправнику 07.03.2026 з причини: «Одержувач відсутній за вказаною адресою».

Позивач зазначає, що відповідач у строк, визначений у вимозі, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не з`явився, про причини неявки не повідомив, документів на підтвердження поважності причин неприбуття не надав. Станом на день звернення до суду вимога № 2/584 від 24.02.2026 не виконана та не відкликана.

Ухвалою суду від 6 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України для цієї категорії справ.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання вимоги або доказів наявності поважних причин неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 суду не надав.

Відповідно до ч. 7 ст. 283-2 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

З урахуванням характеру справи, поданих матеріалів та приписів ст. 205, 229, 283-2 КАС України суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі ст. 65 Конституції України: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України». Суд застосовує зазначену норму, оскільки спірні правовідносини виникли у сфері виконання громадянином України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та виконання правил військового обліку під час мобілізації.

Відповідно до ст. 17 Конституції України: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу». Вказана норма визначає публічний інтерес, на забезпечення якого спрямовані заходи мобілізаційної підготовки, військового обліку та реагування на ухилення від виконання відповідних обов`язків.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався. Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації. Отже, правовідносини у справі виникли в умовах дії особливого періоду та загальної мобілізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Частиною 3 ст. 22 цього Закону передбачено, що під час мобілізації військовозобов`язані зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Суд застосовує ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки саме невиконання відповідачем обов`язку з`явитися за викликом до ТЦК та СП стало передумовою звернення позивача до органу поліції, подальшого направлення вимоги та подання цього адміністративного позову.

З матеріалів справи вбачається, що повісткою № 6212329 відповідача було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 16.01.2026 о 14 год. 00 хв. для уточнення даних. Повістка містить дані адресата: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 . Суд оцінює зазначену повістку як належний письмовий доказ виклику відповідача до ТЦК та СП, оскільки вона містить ідентифікаційні дані адресата, дату, час та мету виклику.

Разом з тим доказів прибуття відповідача до ІНФОРМАЦІЯ_4 у визначені дату та час матеріали справи не містять. Відповідачем такі докази суду також не надані.

Судом встановлено, що після неприбуття відповідача позивач звернувся до органів поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення відповідача. Листом Відділення поліції № 3 Сумського РУП ГУНП в Сумській області № 28571-2026 від 17.02.2026 позивача повідомлено, що встановити місцезнаходження ОСОБА_3 , здійснити його адміністративне затримання та доставлення не виявилося можливим, оскільки останній за вказаною адресою не проживає, а місце його знаходження невідоме.

Суд оцінює відповідь органу поліції як належний та допустимий доказ дотримання позивачем процедури, передбаченої ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказаний доказ підтверджує, що до направлення вимоги позивач використав передбачений законом механізм звернення до органів Національної поліції щодо доставлення відповідача, однак такий захід не дав результату з причин, що не залежали від позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених ч. 1, 3 ст. 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 2 ст. 27 вказаного Закону встановлено, що у разі отримання письмової відповіді про неможливість здійснити адміністративне затримання та доставлення громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки його керівник протягом п`яти днів з дня отримання такої відповіді надсилає такому громадянину в паперовій формі засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу його місцезнаходження, місця проживання чи перебування вимогу про виконання обов`язку військовозобов`язаним, резервістом.

Судом встановлено, що 24.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_5 було сформовано та направлено відповідачу вимогу № 2/584 про виконання обов`язку військовозобов`язаним, резервістом. У вимозі зазначено обов`язок відповідача з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 10 год. 00 хв. 10.03.2026 за адресою: АДРЕСА_2 .

У вимозі також зазначено наслідки її невиконання, а саме можливість звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до суду на підставі ст. 283-2 КАС України з позовною заявою про застосування тимчасового обмеження громадянина України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.

Суд оцінює вимогу № 2/584 від 24.02.2026 як належний та допустимий доказ, оскільки її форма відповідає призначенню документа, вона містить відомості про адресата, орган, який її видав, дату, час і місце виконання обов`язку, а також правові наслідки невиконання.

З матеріалів справи вбачається, що вимогу було направлено рекомендованим поштовим відправленням на адресу відповідача: АДРЕСА_1 . Поштове відправлення повернуто відправнику 07.03.2026 з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою».

Суд приходить до висновку, що направлення вимоги саме за адресою місця проживання відповідача, яка зазначена в облікових даних та матеріалах справи, є належним способом повідомлення відповідача про необхідність виконання обов`язку.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок, за яким направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання такого листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Також Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 5015/1763/12 зазначив, що сам факт неотримання стороною кореспонденції, яку було направлено за належною адресою, не може самостійно свідчити про неналежне повідомлення, якщо повернення кореспонденції зумовлено поведінкою адресата або його відсутністю за вказаною адресою.

Суд застосовує зазначені правові висновки Верховного Суду, оскільки у цій справі позивач направляв відповідачу повістку та вимогу за адресою, що міститься в матеріалах справи й облікових даних, а повернення поштових відправлень відбулося з причин, які перебувають поза сферою контролю позивача.

Частиною 4 ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено: «У разі якщо громадянин добровільно протягом 10 календарних днів з дня вручення вимоги не виконав зазначеного у ній обов`язку (обов`язків), територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звертається до суду в порядку, встановленому законом, з приводу тимчасового обмеження такого громадянина у праві керування транспортним засобом під час мобілізації на строк до виконання або відкликання такої вимоги».

Судом встановлено, що вимога № 2/584 від 24.02.2026 фактично не була виконана відповідачем. Станом на 24.03.2026, що підтверджується рапортом діловода групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 старшого солдата ОСОБА_4 , відповідач до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не з`явився, про причини неявки не повідомив, документів на підтвердження поважності причин неприбуття не надав.

Суд оцінює рапорти посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 як письмові докази, які відображають службову фіксацію факту неприбуття відповідача, стану направлення поштових відправлень та відсутності від відповідача повідомлень про поважні причини неявки. Вказані рапорти узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема з повісткою, вимогою, даними поштового зв`язку, відповіддю органу поліції та витягом з ІТС «Оберіг».

З витягу з ІТС «Оберіг» вбачається, що відповідач обліковується як військовозобов`язаний, має статус «активний», щодо нього зазначено порушення: «не прибув вчасно за повісткою до ТЦК та СП». Також у витягу містяться контактні дані відповідача, зокрема номер телефону та електронна пошта.

Суд оцінює витяг з ІТС «Оберіг» як належний доказ облікового статусу відповідача та факту відображення у державному реєстрі відомостей про порушення ним правил військового обліку. Вказаний доказ має значення для справи, оскільки підтверджує наявність у відповідача статусу військовозобов`язаного та обов`язку виконувати вимоги законодавства про військовий облік і мобілізацію.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи. Такі дані встановлюються письмовими, речовими й електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно зі ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи докази у сукупності, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними та достатніми для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Судом встановлено, що ОСОБА_2 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку, був викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_4 повісткою № 6212329 на 16.01.2026, у визначений строк не прибув, після чого позивач звертався до органу поліції щодо адміністративного затримання та доставлення відповідача. Орган поліції письмово повідомив про неможливість доставлення відповідача. Після цього відповідачу було направлено вимогу № 2/584 від 24.02.2026 за адресою його місця проживання рекомендованим поштовим відправленням, яке повернуто з відміткою про відсутність одержувача за вказаною адресою. Відповідач вимогу не виконав, до ТЦК та СП не з`явився, про причини неявки не повідомив. Відомості про наявність обставин, які відповідно до ч. 9 ст. 283-2 КАС України перешкоджають застосуванню тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом, матеріали справи не містять.

Порядок судового розгляду таких справ визначений ст. 283-2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 283-2 КАС України у разі невиконання громадянином України у строки, встановлені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки про виконання обов`язку військовозобов`язаним, резервістом територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звертається до суду із позовною заявою про застосування судом тимчасового обмеження такої особи у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.

Частиною 8 ст. 283-2 КАС України передбачено, що суд ухвалює рішення про застосування тимчасового обмеження фізичної особи у праві керування транспортним засобом під час мобілізації у разі встановлення визначених законом обставин, зокрема якщо особа є громадянином України, не виконала під час мобілізації обов`язки, передбачені ч. 1 або ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», щодо такої особи була надіслана вимога територіального центру комплектування та соціальної підтримки про виконання обов`язку військовозобов`язаним, резервістом, така вимога не була виконана у строк, встановлений законом, а також відсутні обставини, які перешкоджають застосуванню відповідного заходу.

Судом встановлено наявність усіх передбачених законом умов для застосування тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.

Щодо громадянства та статусу відповідача суд зазначає, що відповідач є громадянином України та військовозобов`язаним, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо виконання обов`язків, передбачених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд зазначає, що відповідач не виконав обов`язок, передбачений ч. 1, 3 ст. 22 цього Закону, оскільки не прибув за викликом до ТЦК та СП, не уточнив облікові дані та не повідомив про поважні причини неприбуття.

Щодо направлення вимоги суд зазначає, що вимога № 2/584 від 24.02.2026 була сформована та направлена відповідачу у порядку, передбаченому ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Щодо невиконання вимоги суд зазначає, що відповідач протягом встановленого законом строку не виконав зазначений у вимозі обов`язок.

Щодо відсутності перешкод для застосування тимчасового обмеження суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи відсутні відомості про встановлення відповідачу інвалідності I чи II групи, про наявність у нього на утриманні дитини з інвалідністю або особи з інвалідністю I чи II групи, а також про інші обставини, які відповідно до ч. 9 ст. 283-2 КАС України унеможливлюють застосування тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом.

Суд враховує, що тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом є втручанням у сферу приватних прав особи, однак таке втручання у цій справі є законним, має легітимну мету та є пропорційним.

Законність втручання полягає в тому, що воно прямо передбачене ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 283-2 КАС України.

Легітимна мета полягає у забезпеченні виконання військовозобов`язаним обов`язків під час мобілізації, забезпеченні належного ведення військового обліку, обороноздатності держави, національної безпеки та реалізації конституційного обов`язку громадян України щодо захисту Вітчизни.

Пропорційність заходу полягає в тому, що обмеження не є безстроковим та не має карального характеру. Воно застосовується лише до моменту виконання або відкликання вимоги. Отже, відповідач має реальну можливість припинити дію обмеження шляхом виконання вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд також враховує, що перед зверненням до суду позивач застосував менш обтяжливі та попередні передбачені законом заходи, а саме направив повістку, звернувся до органу поліції щодо доставлення відповідача, після отримання відповіді про неможливість доставлення направив відповідачу вимогу про виконання обов`язку. Лише після невиконання вимоги позивач звернувся до суду. Це свідчить про дотримання поступовості та необхідності втручання.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, заперечень проти позову не висловив, доказів виконання вимоги не надав, поважних причин неприбуття не повідомив. Тому суд не встановив наявності обставин, які б спростовували доводи позивача.

Суд окремо зазначає, що можливий довід про неналежне повідомлення відповідача не може бути прийнятий судом, оскільки повістка та вимога направлялися за адресою, яка зазначена у матеріалах справи та облікових даних відповідача. Повернення поштового відправлення з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою» не свідчить про порушення позивачем порядку повідомлення, оскільки позивач не контролює фактичне перебування відповідача за адресою та не може відповідати за ухилення або бездіяльність адресата щодо отримання кореспонденції.

Можливий довід про те, що тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом є надмірним, також підлягає відхиленню, оскільки законодавець прямо передбачив такий захід як спосіб забезпечення виконання вимоги ТЦК та СП. Захід не позбавляє відповідача права власності, не є адміністративним стягненням у межах цієї справи, не замінює собою притягнення до адміністративної відповідальності та діє лише до виконання або відкликання вимоги.

Можливий довід про відсутність вини відповідача суд також відхиляє, оскільки предметом розгляду цієї справи є не притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, а перевірка наявності встановлених законом умов для тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом під час мобілізації. Для вирішення цієї справи визначальним є факт невиконання вимоги ТЦК та СП у встановлений законом строк, а також відсутність передбачених законом перешкод для застосування обмеження.

Суд приходить до висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилається як на підставу позову. Відповідач цих обставин не спростував.

Враховуючи викладене, адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом під час мобілізації підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 12 ст. 283-2 КАС України рішення суду у справах, визначених цією статтею, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 7, 9, 72, 73, 74, 76, 77, 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 255, 268, 269, 270, 271, 272, 283-2, 293, 295 КАС України, ст. 17, 65 Конституції України, ст. 22, 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд,

УХВАЛИВ:

Позов ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про тимчасове обмеження громадянина України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами під час мобілізації на строк до виконання або відкликання вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2/584 від 24.02.2026 про виконання обов`язку військовозобов`язаним, резервістом.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Подання апеляційної скарги на це рішення не перешкоджає його виконанню.

Суддя: Роман БАКЛАНОВ